113

---

Стаття 13. Усунення подвійного оподаткування

1. Доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об'єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі.

2. При визначенні об'єкта та/або бази оподаткування витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв'язку з отриманням доходів з джерел походження за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.

3. Доходи, отримані фізичною особою - резидентом з джерел походження за межами України, включаються до складу загального річного оподаткованого доходу, крім доходів, що не підлягають оподаткуванню в Україні відповідно до положень цього Кодексу чи міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

4. Суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом.

5. Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Поняття «подвійне оподаткування» (скшЫе Іахагіоп) означає оподаткування одного податкового об'єкта в окремого платника тим самим (або аналогічними) податком за той самий відрізок часу (найчастіше податковий період). Проблема подвійного оподаткування перебуває на своєрідному стику катего

рій об'єкта оподаткування й платника. З одного боку, виникає досить складна ситуація при визначенні оподатковуваної бази, тому що її непросто виділити при різноманітті доходів за межами держави й у його межах. З іншого боку, розмежування платників на резидентів і нерезидентів вимагає своєрідної системи обліку доходів і відповідно податкових вилучень. Сума доходу, отримана за кордоном, зараховується у загальну суму доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні й ураховується при визначенні розміру податку, який має скласти платник в Україні. При цьому розмір зарахованих сум не може перевищувати суму податку, що підлягає сплаті в Україні. У такому випадку обов'язково письмове підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави про факт сплати податку й наявності міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування.

Проблема подвійного оподаткування виникає в декількох випадках: 1) при оподаткуванні доходів, одержуваних резидентами за кордоном. У даній ситуації дозвіл протиріччя можливо у межах спеціальних міжнародних угод, відповідно до яких оподаткування відбувається в одній з держав і регулюється у межах національного законодавства. Суми податків на прибуток або доходи, отримані за межами території, зараховуються при сплаті ними податків із прибутку або доходу в Україні; 2) при змішаному порядку сплати податку. Подібна ситуація виникає при оподаткуванні осіб, які сплачують податок і подають декларацію про доходи в різних місцях; 3) при оподаткуванні частки, прибутку підприємств. Проблема полягає в тому, що прибуток, що підлягає розподілу, оподатковується податком двічі: перший раз - при нарахуванні податку на прибуток (дохід) підприємства; другий - при оподаткуванні дивідендів. Такий механізм підриває стимули до зростання прибутку або його частини, що розподіляється через дивіденди. У цьому випадку можливе використання різних ставок для розподіленого й нерозподіленого прибутку, повне або часткове звільнення від оподаткування дивідендів або розподіленого прибутку. Використання більше складного методу припускає частковий залік податку, виплаченого підприємством при оподаткуванні доходів акціонерів.

Усунення подвійного оподаткування може здійснюватися односторонньо (зміною національного податкового законодавства) та двосторонньо чи багатосторонньо (на основі міжнародних угод). Для усунення подвійного оподаткування використовуються кілька методів: 1. Відрахування - обидві договірні країни оподатковують дохід податком, але за умови вирівнювання до рівня податку в країні з меншим розміром податку. 2. Звільнення - означає право на оподаткування певного виду доходу, що належить одній з договірних сторін. При цьому перераховуються доходи, оподатковувані в одній країні й звільняють від оподаткування в іншій. 3. Кредит (зовнішній податковий кредит) - залік сплачених податків за кордоном у рахунок внутрішніх податкових зобов'язань. 4. Знижка -розглядається податок, сплачений за кордоном, як видатки, на які зменшується сума доходів, що підлягають оподаткуванню. Кредит і знижка досить схожі, хоча між ними існує принципове розходження: кредит зменшує розмір податку, а знижка зменшує об'єкт оподаткування.

Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного податкового права. З одного боку, воно регулюється міжнародним правом, з іншого - після його інкорпорації в національне законодавство стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною чинністю міжнародні податкові угоди бувають двох видів: 1) ті, що мають більшу юридичну чинність порівняно з національними податковими законами. Така ситуація склалася в Україні, Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того - раніше або пізніше вони були прийняті; 2) ті, що мають рівну юридичну чинність (США, Великобританія). Це породжує масу протиріч, в основі яких лежить зіткнення окремих положень, рівних за чинністю національним і міжнародним нормам, хоча після затвердження міжнародного договору він перетворюється в акт, рівний національному, і мало чим відрізняється від прийнятого національного Закону. При зіткненні норм національних і міжнародних податкових джерел за основу береться положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року (ст. 27), яке встановлює, що сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання положень міжнародного договору. Найважливішою рисою загальних податкових угод є встановлення ними співробітництва з податкових питань між владою обох країн. Таке співробітництво включає можливість вирішення спірних питань, які стосуються подвійного оподаткування й застосування податкових законів, а також обміну інформацією з метою боротьби з ухиленням від податків. Іншою важливою рисою загальних податкових угод є закріплення ними взаємного зобов'язання не застосовувати дискримінаційного оподаткування відносно громадян і резидентів іншої країни. Це зобов'язання стосується будь-яких податків, а не тільки тих, що регулюються даною угодою, і тому є винятково важливою умовою, що забезпечує виконання інших економічних угод і домовленостей, спрямованих на забезпечення свободи торгівлі й переміщення капіталів. З цього випливає ще одна важлива риса загальних податкових угод: їх дія не однакова для податкових органів договірних держав і для платників податків. Останні не зобов'язані користуватися положеннями податкових угод, оскільки для поширення на них цих положень у кожному випадку від платника податків потрібна заява. Податкові органи, навпаки, зобов'язані завжди віддавати перевагу податковим угодам, якщо вони не відповідають нормам національного законодавства.

 

< Попередня   Наступна >