Науково-практичні коментарі Податковий кодекс РОЗДІЛ І (ст.1-39) Стаття 22. Об'єкт оподаткуванняСтаття 22. Об'єкт оподаткування
| Податковий кодекс - РОЗДІЛ І (ст.1-39) |
Стаття 22. Об'єкт оподаткування
1.Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Необхідно враховувати, що законодавець не дає вичерпного переліку видів об'єктів оподаткування, а виділяє найпоширеніші з них, залишаючи перелік відкритим. Так, наприклад, об'єктом оподаткування може виступати фонд оплати праці та ін. При цьому той самий об'єкт не може виступати об'єктом оподаткування по декількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє використати об'єкт при оподаткуванні податками різного виду. Тому один об'єкт (наприклад, прибуток) може використовуватись як об'єкт оподаткування в декількох випадках. Так, використання доходу як об'єкта по загальнодержавних податках не є перешкодою для введення податку з аналогічних об'єктів на місцевому рівні.
Відкритий перелік об'єктів оподаткування передбачає виділення об'єктів, які найбільш часто виокремлюються як підстава справляння податку чи збору. До них відносяться: майно, товари, прибутки, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг). Традиційний шлях законодавця при визначенні об'єкта оподаткування - відкритий перелік різних його видів - припускає обов'язкову наявність зв'язку між нормою Загальної частини Податкового кодексу України й нормою Особливої частини Податкового кодексу України. Це означає, що, визначивши серед різновидів об'єкта оподаткування дохід, майно тощо, законодавець припускає обов'язкову деталізацію конкретного виду об'єкта при побудові правового механізму окремого податку або збору. Таким чином, загальною нормою встановлюються тільки межі,
Характеристика майна як об'єкта оподаткування представляє непросте завдання, оскільки в цьому випадку особливо виразно може проступити стик між податково-правовим і цивільно-правовим регулюванням. Щоб залишатися на позиціях податково-правового регулювання, важливо орієнтуватися на формування відповідного для даного типу регулювання правового режиму. Якщо в умовах цивільно-правових відносин характеристика майна, в першу чергу, пов'язується з відносинами власності, то податково-правове регулювання орієнтоване на обумовленість реалізації податкового обов'язку тим або іншим майном. Саме з позицій формування правової конструкції зв'язки майна платника податків і реалізації ним обов'язків з податкового обліку, сплаті податку й податковій звітності необхідно вводити категорію майна як об'єкт оподаткування. Виділення майна як об'єкта оподаткування припускає деталізацію його за окремими видами податків. При цьому вона здійснюється, як правило, за рахунок перерахування тих видів майнових об'єктів, наявність яких у платника припускає реалізацію податкового обов'язку.
Товар як об'єкт оподаткування передбачає специфічну підставу щодо виникнення податкового обов'язку. Йдеться про те, що з метою оподаткування, перш за все, важливо визначити саме вартість товару, або оборот від реалізації товарів. Саме з цих позицій Податковий кодекс підходить до закріплення цього різновиду об'єкту. Взагалі визначення товару має міжгалузеве значення, яке потребує галузевого режиму регулювання залежно від особливостей правового впливу. Згідно зі ст. 14 цього Кодексу товарами визнаються матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Фактично, йдеться про запозичення цивільно-правової конструкції регулювання цього явища, якому не надано ніяких специфічних ознак.
Одним з основних видів об'єктів оподаткування є доходи. Доходи розмежовуються як від джерел у державі, так і від джерел за межами держави. Важливо мати на увазі, що подібна диференціація здійснюється як на рівні родових норм, так і на рівні спеціальних. Перший тип розмежування доходів, на жаль, не затребуваний українським податковим законодавством, і основна увага приділяється даній проблемі на рівні спеціальних податкових норм. Характеристика доходу як об'єкта оподаткування припускає певне роздвоєння й використання специфічних підстав формування доходів юридичних і фізичних осіб. Оподаткування юридичних осіб обумовлює використання такої категорії, як валовий дохід, який включає загальну суму доходів платника податку від усіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морській) економічній зоні, так і за її межами.
При характеристиці прибутку як об'єкта оподаткування необхідно мати на увазі, що він відноситься тільки до регулювання оподаткування юридичних осіб. Категорія прибутку не може бути застосована щодо оцінки результатів діяльності фізичних осіб. Це пов'язане з особливостями обліку й визначення (у першу чергу, виходячи із критеріїв бухгалтерського обліку) і зі змістом даного поняття. Відносно фізичних осіб об'єктом оподаткування може виступати тільки дохід, тоді як податкове регулювання діяльності юридичних осіб допускає використання доходу і прибутку. Вартість виступає як певна узагальнююча категорія, що включає такі різновиди об'єкта оподаткування, як дохід і прибуток. Нерідко як альтернатива даного поняття використовуються поняття виручки. При характеристиці вартості, виручки, доходу й прибутку важливо враховувати й тенденції щодо формування коштів підприємств, елементи якого в підсумку й виділяються як об'єкти оподаткування.
Визначивши додану вартість продукції (робіт, послуг) - націнки як різновид об'єкта оподаткування. При характеристиках реалізації товарів, робіт, послуг як різновидів об'єкта оподаткування необхідно враховувати ряд обставин. По-перше, об'єктом оподаткування може бути вартість тільки тих товарів, робіт, послуг, які вже реалізовані, виконані або зроблені. Вартість же нереалізованих товарів може виступати об'єктом оподаткування тільки як майно платника податків. При цьому законодавець не вказує, яка реалізація вважається фактичною, використовуючи переважно відсильні норми до цивільного законодавства. По-друге, і робота, і послуга розглядаються як об'єкт оподаткування. Однак результати роботи мають матеріальне вираження й можуть бути реалізовані тільки після закінчення робіт, а результати послуг не мають матеріального вираження, їх реалізація відбувається в ході надання цих послуг. Таким чином, об'єкт оподаткування робіт носить статичний характер, тоді як аналогічний об'єкт щодо послуг має триваючий характер. По-третє, виділення реалізації як об'єкта оподаткування обов'язково припускає певний вартісний її еквівалент. Певну складність при характеристиці даного виду об'єкта оподаткування представляє використання законодавцем оціночних понять.
Наявність спеціального використання природних ресурсів як об'єкта оподаткування в українському податковому законодавстві обумовлене сплатою зборів податкового характеру, пов'язаних із спеціальним використанням природних ресурсів (збір за спеціальне використання лісових ресурсів, збір за спеціальне використання води). Фактично об'єктом оподаткування спеціальне використання природних ресурсів можна визнати досить умовно. Справа в тому, що будь-який різновид об'єкта оподаткування повинен бути обумовлений можливістю формування вартісного еквівалента, відштовхуючись від якого можна визначити базу оподаткування й, відповідно, суму податку. Виділення спеціального використання природних ресурсів не означає, що саме воно є об'єктом оподаткування, або діяльність, пов'язана зі спеціальним використанням природних ресурсів. В остаточному підсумку об'єктом оподаткування виступають певні обсяги матеріалів, продуктів, що мають натурально-речове вираження, відповідні кількісні, фізичні характеристики, пов'язані з використанням природних ресурсів. Так, об'єктом обчислення плати за спеціальне використання лісових ресурсів є деревина, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали, продукти побічного користування й окремі земельні ділянки лісового фонду.
< Попередня Наступна >