375

---

Стаття 240-1. Прийняття рішень органом, що розглядає трудові спори, у разі неможливості поновлення працівника на роботі внаслідок припинення діяльності підприємства, установи, організації

У разі коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках — правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 493 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

(Кодекс доповнено статтею 240-1 згідно із Законом № 6/95-ВР від 19.01.95)

1.  Не завжди визнання судом звільнення працівника незаконним пов'язане з фактичним поновленням його на роботі.

Можлива ситуація, коли на час розгляду спору незаконно звільненого працівника підприємство, установа чи організація ліквідовані. Тому його практично неможливо поновити на попередньому місці роботи. За таких обставин суд повинен постановити рішення про визнання звільнення необгрунтованим, але без поновлення працівника на роботі.

2.  Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним

і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках — правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина друга ст. 235 КЗпП). Одночасно суд визнає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами України» із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 4 від І квітня 1994 р. та № 18 від 26 жовтня 1995 p.).

3. Згідно з коментованою статтею зайнятість вивільнюваних працівників забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

Зокрема, працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ст. 40 КЗпП), встановлені особливі гарантії за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу (ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. із змінами і доповненнями від 17 листопада 1992 р. та 21 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. - № 14. - Ст. 170; 1993. — № 2. — Ст. 3; 1998. - № 11-12. - Ст. 44).

Зазначеним працівникам гарантується:

—  надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не було запропоновано підходящої роботи;

—  право одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 процентів — протягом 90 календарних днів і 50 процентів — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати;

—  збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

—  право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).

4.  Виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП) провадиться за попереднім місцем роботи.

5.  Статтю 49-1 КЗпП виключено (Закон України № 2213-ІІІ від 11 січня 2001).

 

< Попередня   Наступна >