Головна Науково-практичні коментарі Кодекс законів про працю Глава Х (ст.139-152) Стаття 147-1. Органи, правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення

Стаття 147-1. Органи, правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення

Кодекс законів про працю - Глава Х (ст.139-152)
159

Стаття 147-1. Органи, правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищими за підлеглістю щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

(Кодекс доповнено статтею 147 згідно /з Законом № 2134-12 від 18.02.92)

1.  Згідно зі коментованою статтею право накладати дисциплінарне стягнення на працівника, який вчинив дисциплінарний проступок, має особа, якій надано право прийняття на роботу, тобто власник підприємства. Крім того, заходи дисциплінарного стягнення мають право застосовувати представники власника — посадові особи підприємства. Для того щоб мати право застосувати заходи дисциплінарного стягнення, зазначені особи повинні бути наділені дисциплінарною владою згідно зі статутами підприємства, правилами внутрішнього трудового розпорядку, положеннями про структурний підрозділ.

У цих локальних актах повинен бути визначений обсяг дисциплінарної влади та визначене коло осіб, на яких поширюється дисциплінарна влада.

Обсяг дисциплінарної влади, як правило, включає такі повноваження:

— давати обов'язкові вказівки;

—  визначати трудову функцію;

—  застосовувати заходи дисциплінарного стягнення;

— застосовувати заходи заохочення;

: justify;">—  видавати накази (розпорядження) в межах своїх повноважень.

2.  Разом з тим на працівників, шо несуть дисциплінарну відповідальність, за статутами і положеннями, іншими нормативно-правовими актами дисциплінарні стягнення можуть накладатися органами, вищими за підлеглістю щодо органів, вказаних у частині першій коментованої статті.

Так, при розгляді справ про дисциплінарну відповідальність адвоката право порушення дисциплінарного провадження належить голові дисциплінарної палати, який попередньо розглядає інформацію, що стосується підстав для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, знайомить його з цією інформацією і вимагає від нього письмового пояснення (п. 33 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури).

Право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді належить: народним депутатам України; Уповноваженному Верховної Ради України з прав людини; Голові Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду — щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком звільнення судді);

Міністру юстиції України; голові відповідної ради суддів; членам Ради суддів України.

Дисциплінарне провадження здійснюють:

1)  кваліфікаційні комісії суддів щодо суддів місцевих судів;

2)  Вища кваліфікаційна комісія суддів України — щодо суддів апеляційних судів та Касаційного суду України;

3)  Вища рада юстиції щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України (ст.ст. 97, 98 Закону України «Про судоустрій України»).

Дисциплінарні стягнення до осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ застосовуються начальниками в межах наданих їм прав. Слід зазначити, що дисциплінарні права начальників органів внутрішніх справ можуть встановлюватися додатками до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ. Міністр внутрішніх справ користується правом накладення дисциплінарних стягнень щодо всіх осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України.

Накладати дисциплінарні стягнення на працівників слідчого апарату органів внутрішніх справ можуть лише начальники органів внутрішніх справ, яким надано право призначати цих працівників на посаду, їх заступники по слідству, а також начальники вищих за підлеглістю органів внутрішніх справ та їх заступники.

Дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із органів внутрішніх справ, пониження в посаді або в спеціальному званні, позбавлення нагрудного знака органів внутрішніх справ накладаються тими начальниками, яким надано право прийняття до органів внутрішніх справ, призначення на посаду.

Якщо начальник вважає свої дисциплінарні права недостатніми для накладення відповідальності, він порушує клопотання про це перед старшим прямим начальником (п. 19 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ)

Дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються Генеральним прокурором, крім тих випадків, коли позбавлення або пониження в класному чині стосується державного радника юстиції 1, 2, 3 класу, оскільки це компетенція виключно Президента України.

Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва та прирівняні до них прокурори при необхідності застосування дисциплінарного стягнення, що перевищує їх повноваження, вносять подання Генеральному прокурору України.

Міські і районні прокурори повинні внести подання вищому за підлеглістю прокурору про накладення дисциплінарного стягнення на підлеглих їм прокурорсько-слідчих працівників (ст. 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України).

3. Коментована стаття встановлює так звані трудові гарантії працівникам, що займають виборні посади. Ці додаткові гарантії для виборних працівників законодавство встановлює з метою захисту їх прав від свавілля власника. Додаткові трудові гарантії у відповідності з ст. 252 КЗпП України і ст. 41 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» надаються наступним категоріям працівників: 1) членам виборних профспілкових органів; 2) керівникам профспілкових органів підприємства; 3) профорганізаторам; 4) працівникам, які обиралися до складу профспілкових органів; 5) членам ради трудового колективу.

Зазначені працівники можуть бути звільнені з посади за рішенням органу, що їх обрав.

Депутат місцевої ради не може бути звільнений з роботи з ініціативи власника без попереднього погодження з відповідною радою (ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»).

 

< Попередня   Наступна >