Стаття 10. Колективний договір

Кодекс законів про працю - Глава ІІ (ст.10-20)
83

Глава II КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР

(Глава II в редакції Закону № 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 10. Колективний договір

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

(Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24 01 83 № 8474-10 від 27.02.83, № 5938-11 від 27.05.88; Законом № 3693-12 від 15.02.93)

1. Колективний договір у трудовому праві розглядається в декількох аспектах, що мають самостійне теоретичне і практичне значення.

Для трудових і соціально-економічних відносин характерним є формування різноманітних інтересів (інтересів найманої праці, інтересів капіталу та інтересів суспільства), які за своїм змістом можуть не збігатися або ж бути протилежними та внутрішньо суперечливими. Світовий досвід показує, що одним із найефективніших чинників урегулювання соціальних суперечностей є соціальне партнерство. Його основною метою є регулювання та вирішення конфліктів, збалансування соціально-економічних інтересів працівників і підприємців. Тому діяльність суб'єктів колективно-договірного регулювання повинна спрямовуватися не на сліпе відстоювання власних інтересів за будь-яку ціну, а на пошук прийнятних варіантів поведінки для всіх учасників, визначення взаємних поступок і компромісів.

Досягнення соціальної злагоди в суспільстві можливе шляхом укладення колективних договорів з метою узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців, уповноважених органів на конкретних підприємствах, в установах, організаціях. їх співробітництво базується на засадах рівності сторін у переговорах, пріоритетності примирних

методів і процедур у переговорах, взаємної довіри та регулярності проведення консультацій, обов'язковості виконання досягнутих домовленостей і відповідальності за прийняті зобов'язання. Тому колективний договір розглядають як акт соціального партнерства, що укладається на двосторонній основі.

2. Юридична наука розглядає колективний договір, якщо він прийнятий на конкретному підприємстві, в установі, організації, як нормативно-правовий договір. Він поєднує риси договору і нормативно-правового акта. Колективний договір укладається після проведення колективних переговорів і містить зобов'язання сторін. Водночас у ньому встановлюються локальні норми права з метою регулювання трудових, соціально-економічних та виробничих відносин. Умови колективного договору поділяють на інформативні, зобов'язальні та нормативні.

Інформативні умови містять норми здебільшого централізованого законодавства, угод більш вищого рівня регулювання з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці та ін. Прийняті компетентними органами і у визначеному порядку, але продубльовані в колективному договорі, ці норми фактично ніякої регулятивної функції не виконують і жодної додаткової юридичної сили при цьому не набувають. їх роль полягає у здійсненні додаткового інформування працівників про чинне трудове законодавство. Адже наймані працівники підприємства, установи, організації беруть участь у розробці, укладенні колективного договору та обов'язковому ознайомленні з чинним колективним договором. Це і дало підстави іменувати такі умови колективного договору інформативними. Слід, однак, відзначити, що в сучасних умовах, коли інформаційні можливості громадян, безпосередньо працівників розширюються, а колективний договір набуває значення все більш нормативного характеру, роль інформативних умов колективного договору зменшується.

Зобов'язальні умови колективного договору — це взаємні зобов'язання сторін. З огляду на загальні засади договірного регулювання ця частина колективного договору є основною і визначальною в забезпеченні взаємних прав і обов'язків учасників договору. Вони є обов'язковими до виконання, і кожна із сторін вправі вимагати від іншої належного дотримання своїх зобов'язань. Сторони передбачають зобов'язання з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин.

Нормативні умови колективного договору — це такі умови, в яких сторони на рівні підприємства встановлюють локальні норми права, що регулюють умови праці. Це можуть бути умови, що випливають з конкретизації окремих положень і статей КЗпП України (наприклад, встановлення умов виплати міжрозрядної різниці робітникам-відрядникам при виконанні робіт різної кваліфікації). Разом з тим, у колективному договорі можуть бути встановлені норми, які надають працівникам додаткові, порівняно з централізованим законодавством, пільги і переваги (скорочений робочий час, додаткові оплачувані відпустки тощо). В усіх випадках при встановленні в колективному договорі локальних норм важливо, щоб визначені ними умови не погіршували права найманих працівників у порівнянні з тими, що їм гарантовані централізованим законодавством. Колективні договори повинні встановлювати норми, що передбачають більш високі пільги та гарантії порівняно з чинним законодавством, угодами вищого рівня.

3. 1 липня 1993 р. прийнято Закон України «Про колективні договори і угоди», яким встановлені правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. На основі цього Закону в новій редакції викладено главу 2 Кодексу законів про працю України.

Зміни торкнулися не тільки норм, що визначають поняття, порядок укладення та виконання колективного договору, його зміст був розширений шляхом встановлення нових видів актів колективно-договірного регулювання — генеральної, галузевої та регіональних угод. Укладення зазначених нормативно-правових договорів розглядається як одна з форм соціального партнерства і в поєднанні з іншими нормами, що встановлюють принципи, види та форми участі суб'єктів соціально-трудових відносин у визначенні обов'язкових правил поведінки, формують новий інститут трудового права — соціальне партнерство.

Законодавство України встановлює і сторін соціального партнерства. До них належать професійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства, работодавці, їх організації та об'єднання, держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування. їх правовий статус визначається Конституцією України, КЗпП України, законами України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р., «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 p., «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р. та іншими нормативно-правовими актами.

 

Наступна >