135

---

Стаття 5-1. Гарантії забезпечення права громадян на працю

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: —  вільний вибір виду діяльності; —  безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; —  надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; —  безплатне навчання безробітних для набуття нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; —  компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу до іншої місцевості; —  правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

(Кодекс доповнено статтею 51 згідно із Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

1.  Свобода завжди полягає у можливості вибору поведінки. Свобода праці проявляється в добровільному, вільному обранні конкретних форм застосування праці. При цьому повинні враховуватися особливості людини: покликання, здатність, професійна підготовленість, освіта, а також суспільні потреби.

Свобода укладення трудового договору є категорією юридичною. Вона може бути реальною лише тоді, коли базується на праві на працю, яке проявляється в забезпеченості зайнятості. Право на працю містить здатність до праці як основний момент, що забезпечує особі, яка шукає роботу, саме таке робоче місце. Об'єктом обов'язку, що випливає з права на працю, є держава, а не суспільство. Предметом такого обов'язку держави є надання громадянину кваліфікованої роботи з оплатою відповідно до кількості

і якості не нижче встановленого державою мінімального розміру. В разі відсутності можливості забезпечити працівника роботою йому виплачується грошова допомога за рахунок тих, хто працює і сплачує податки, тобто за рахунок суспільства.

2. Для працівника свобода укладення трудового договору означає можливість обирати собі місце і вид роботи з урахуванням власних інтересів, знань і намірів. Для підприємства свобода трудового договору означає можливість вибрати найбільш придатного працівника з точки зору ділових і кваліфікаційних якостей. Свобода працівника і свобода підприємства в трудових правовідносинах перебувають у постійному взаємозв'язку. При цьому кожна із сторін повинна сумлінно користуватися наданими їй правами.

3.  Для полегшення підшукання роботи і забезпечення підприємств кваліфікованими кадрами держава створила службу зайнятості. Політико-юридичне значення зайнятості полягає в тому, що «кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття» (стаття 23 Загальної декларації прав людини 1948 p.). Служба зайнятості в Україні утворена постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. її діяльність визначена Законом України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. з наступними змінами і доповненнями.

4.  Зайнятість громадян, які проживають на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення їх потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Громадяни мають право на безплатне користування послугами державної служби зайнятості. За сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися всі незайняті громадяни, які не мають роботи і шукають її, мають роботу, але хочуть її змінити, праце-влаштуватися за сумісництвом чи у вільний від роботи час.

5.  Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплата допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період підготовки та перепідготовки визначений Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 27 квітня 1998 р.

6.  Випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, працевлаштовуються підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок за набутими спеціальностями. У разі відмови їм у прийнятті на роботу за місцем призначення, вони звертаються до органів служби зайнятості, подаючи скріплену печаткою замовника довідку про відмову у працевлаштуванні, форму якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 р.

Аналогічний порядок встановлено також щодо випускників професійних навчально-виховних установ.

7.  Молоді спеціалісти, які закінчили вищі навчальні заклади і в установленому порядку направлені на роботу на певне підприємство, в установу, організацію, у разі відмови у прийнятті їх на роботу можуть звернутись безпосередньо до міського суду з позовом про зобов'язання цих підприємств, установ, організацій укласти з ними трудовий договір (пункт 2 частини 2 статті 232 КЗпП України).

8.  У разі коли безробітному немає можливості підібрати підходящу роботу, при відсутності у громадянина необхідної кваліфікації; коли є необхідність змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навичкам громадянина; коли втрачена здатність виконувати роботу за попередньою спеціальністю; коли громадянин вперше шукає роботу і не має професії, в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, служба зайнятості може направити цих осіб на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку.

Для того щоб направити громадянина, який потребує працевлаштування, на професійну підготовку чи перепідготовку, служба зайнятості укладає з навчальними закладами відповідні договори. Оплачує навчання служба зайнятості за рахунок місцевої частини державного фонду соціального страхування безробіття.

Під час професійного навчання громадянам виплачується стипендія.

9.  Громадяни, зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу, проходять професійне консультування з метою ознайомлення з потребами ринку праці і вимогами, що ставляться до працівника. Під час консультування працівнику пропонується декілька доступних для нього варіантів вибору професії, з яких працівнику належить право вибору найбільш підходящої для нього. Таким чином, і при направленні на професійне навчання громадянину належить свобода вибору професії.

10.  Між службою зайнятості та громадянином, який направляється на навчання, також укладається договір. Професійне навчання проводиться за професіями, які користуються попитом на ринку праці регіону, зокрема з направленням на конкретні робочі місця, за умови надання їх підприємствами відповідно до встановленої квоти. Робота, що надається, повинна бути підходящою, тобто відповідати рівню освіти працівника, його професії; бути в тій самій місцевості, де проживає працівник, і відповідати рівню заробітної плати, яку працівник мав за попереднім місцем роботи.

11.  З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робітників.

Тим, хто виявив бажання переселитись, видається направлення на переселення. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Враховуються також тимчасово відсутні члени сім'ї, наприклад, військовослужбовці строкової служби, особи, які навчаються, тощо.

Громадяни, які переселяються із радіоактивно забруднених територій за направленнями обласних державних адміністрацій, одержують ордери на заселення у надані їм житлові приміщення після пред'явлення виконкому місцевої ради довідки про здачу раніше займаного житла.

12.  Працівникам у зв'язку з переведенням на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом до іншої місцевості (інший населений пункт), відшкодовуються матеріальні витрати в порядку і розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 255 від 2 березня 1998 р.

13. Законодавство про працю України забороняє необгрунтовану відмову у прийнятті на роботу, будь-яке пряме чи непряме обмеження прав чи встановлення прямих чи непрямих переваг при укладенні трудового договору. Гарантією правового захисту є можливість судового оскарження такої відмови.

14.  Трудові відносини за законодавством України є сталими, їх припинення можливе тільки у випадках, передбачених статтями 36—41 та 45 КЗпП України. Перелік випадків, передбачених цими статтями, є вичерпним.

 

< Попередня   Наступна >