117

---

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування за­хворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть засто­совуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92—95 цього Кодексу. 2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку за­хворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи. 3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непри­датними до військової служби за станом здоров'я звільняються від по­карання. 4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодек­су, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медично­го характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаче­ними в частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

 

1. Звільнення від покарання через хворобу пов'язане з фактом захворю­вання засудженого, коли подальше відбування покарання стає неможливим і реалізація цілей покарання у зв'язку з цим не має реального виконання.

У статті 84 КК передбачено три самостійних види звільнення від пока­рання; а) у зв'язку з психічним захворюванням засудженого, що позбавляє його можливості усвідомлювати

свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК); б) у зв'язку із захворюванням на іншу важку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК); в) військовослуж­бовців, засуджених до службових обмежень, арешту або утримання в дис­циплінарному батальйоні, у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. З ст. 84 КК).

2. Звільнення від покарання у зв'язку з психічним захворюванням схоже з виключенням кримінальної відповідальності в зв'язку з неосудністю осо­би, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, лише з тією різницею, що ви­никає в процесі відбування покарання і є підставою для звільнення від відбування кримінального покарання.

Звільнення від покарання відповідно до ч. 1 ст. 84 КК можлива за наяв­ності двох критеріїв — медичного та юридичного.

Медичний критерій свідчить про наявність у особи психічного захворю­вання — хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяль­ності, слабоумства, іншого хворобливого стану психіки. Психічні захворю­вання зазначені в розділі № 6 «Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого по­карання», затвердженому наказом Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань і Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 р. Наказ зареєстрований у Міністерстві юстиції України 9 бе­резня 2000 р.

Наявність психічного захворювання та його вид визначаються в стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділенні). За підсумками об­стеження складається акт, який затверджується судово-психіатричною екс­пертною комісією.

Юридичний критерій передбачає інтелектуальну та вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака припускає, що засуджений внаслідок психічного захворювання не усвідомлює свої дії (бездіяльність).

Вольова ознака полягає в тому, що особа не може керувати своїми діями.

Наявність хоча б однієї з названих ознак (інтелектуальної чи вольової) у поєднанні з медичним критерієм свідчить про неосудність засудженого і є підставою для звільнення його від відбування покарання.

У даному разі засуджений у процесі відбування покарання не усвідомлює примусового характеру застосування до нього заходів впливу, реалізацію цілей покарання, обмежень особистого майнового і немайнового характеру, застосовуваних до нього. У зв'язку з цим реалізація цілей покарання немож­лива. .

Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчинено­го злочину, призначеного виду і строку покарання, тривалості невідбутої ча­стини покарання, поведінки під час відбування покарання та інших обста­вин.

Звільнення від відбування покарання особи, яка захворіла на психічне за­хворювання, є обов'язком суду, а не правом.

Після звільнення від покарання до таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92—95 КК (ч. 1 ст. 84).

3. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку за­хворіла на іншу важку хворобу, може бути звільнена від покарання або від його відбування за умови, що інше тяжке захворювання перешкоджає відбу­ванню покарання.

До тяжких слід відносити хвороби, зазначені в «Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від по­дальшого відбування покарання». До них належать туберкульоз, СНІД, лепра, захворювання ендокринної системи, органів кровообігу, органів дихання, променева хвороба нервової системи та органів почуттів, органів травлення, кістково-м'язової системи. Це такі важкі захворювання, що об'єктивно пере­шкоджають відбуванню покарання засудженим, загрожують їх життю, призво­дять до серйозного погіршення здоров'я або інших тяжких наслідків.

При звільненні засудженого, який захворів на іншу тяжку хворобу, від покарання або від подальшого його відбування суд враховує в сукупності:

а) тяжкість вчиненого злочину; б) характер захворювання; в) особу засуд­женого; г) інші обставини справи.

Сам по собі факт іншого тяжкого захворювання не тягне за собою обов'яз­кового звільнення від покарання або його відбування. Вирішуючи питання про звільнення, суд у цьому разі враховує не тільки тяжкість захворювання, а й тяжкість і характер вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбування покарання, ставлення до праці та навчання, ступінь його виправ­лення, чи не ухилявся він від призначеного лікування в період відбування покарання, поведінку під час відбування покарання та інші обставини.

За наявності відповідних підстав суд має право звільнити засудженого не тільки від основного покарання, а й від додаткового, про що слід зазначити в ухвалі про звільнення.

Звільнення від відбування покарання особи, яка захворіла на інше тяжке захворювання, є правом суду, а не обов'язком.

Наявність іншого тяжкого захворювання визначається спеціальною ме­дичною комісією. У разі захворювання засудженого на СНІД, променеву хворобу, лепру та ін., які вимагають спеціальних і складних способів обсте­ження, діагноз встановлюється комісією з обов'язковим залученням фахівців відповідного профілю установ органів охорони здоров'я.

При виникненні сумніву щодо правильності висновку медичної комісії суд має право призначити судово-медичну експертизу.

Засуджені, щодо яких встановлено, що їхня важка хвороба є наслідком умисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання, не мо­жуть бути представлені на звільнення від подальшого відбування покаран­ня через хворобу, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких уш­коджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтвер­джується лікарями-фахівцями.

Ухвала про звільнення засудженого від відбування покарання у зв'язку з тяжкою хворобою або про відмову в цьому повинна бути мотивована і містити докладне пояснення висновків, до яких дійшов суд в результаті роз­гляду подання.

Якщо суд не знаходить підстав для звільнення засудженого у зв'язку з іншою тяжкою хворобою, його лікування необхідно організувати в умовах відбування покарання в спеціальних ізольованих лікувальних установах.

4. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або три­мання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання в разі визнан­ня їх непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. З ст. 84 КК).

Зазначений вид звільнення від покарання застосовується за наявності та­ких умов: а) від покарання звільняється військовослужбовець; б) засудже­ний до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному ба­тальйоні; в) визнаний непридатним до військової служби.

Захворювання засудженого військовослужбовця повинне бути таким, що за висновком медичної комісії не дозволяє, перешкоджає проходити в по­дальшому військову службу. Причому на момент розгляду справи в суді факт захворювання має підтверджуватися висновком медичної комісії, в якому сформульований висновок про непридатність особи до військової служби за станом здоров'я. При цьому захворювання засудженого військо­вослужбовця може бути і нетяжким, однак воно робить його непридатним до військової служби.

Види звільнення від покарання або подальшого його відбування, зазна­чені в ч. 1 і 2 ст. 84, мають умовний характер.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 у разі одужання особи, яка захворіла на психічну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, вона по­винна бути направлена для відбування покарання, призначеного за вироком суду, за умови: по-перше, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст. 49 КК (у зв'язку із закінченням строків давності) і ст. 80 КК (у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку); по-дру­ге, якщо відсутні інші підстави для звільнення від покарання. Підставами, що перешкоджають направленню особи після одужання для реального відбування покарання, є: а) особа засуджена за діяння, караність якого в період строку хвороби законом усунута (ч. 2 ст. 74 КК); б) в період строку хвороби прийнятий закон про амністію чи акт про помилування (статті 85— 87 КК); в) у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК); г) у зв'язку зі звільненням від відбування покарання з випробу­ванням (ст. 75 КК); ґ) у зв'язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК); д) у зв'язку з умовно-достроковим звільненням від відбування покарання (ст. 81 КК); е) у зв'язку зі звільненням від відбування покаран­ня вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК).

При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові захо­ди медичного характеру, зараховується в строк призначення покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характе­ру (ч. 4 ст. 84 КК).

 

< Попередня   Наступна >