116

---

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються: 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкрит­тю злочину; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення за­подіяної шкоди; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через ма­теріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття зло­чинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом. 2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. 3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.

 

1. Обставини, які пом'якшують покарання — це перелічені в законі, а та­кож не зазначені в ньому, але встановлені судом різного роду чинники об'єктивного чи суб'єктивного характеру, які не є ознаками складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, однак знижують ступінь суспільної не­безпечності особи винного і (або) вчиненого ним злочину, і у зв'язку з цим є підставою для призначення менш суворого покарання.

2. У пункті 1 ч. 1 ст. 66 КК передбачені три обставини, які пом'якшують по­карання: а) з'явлення із зізнанням;

б) щире каяття; в) активне сприяння роз­криттю злочину. Ці обставини є різними формами дійового каяття (див. ко­ментар до ст. 45 КК), за якого особа добровільно, своєю активною поведінкою сприяє розкриттю злочину, запобіганню або усуненню заподіяної ним шкоди.

Під з'явленням із зізнанням згідно зі ст. 96 КПК розуміється особисте, до-бровільне письмове або усне повідомлення заявником органу дізнання, слідчому, прокурору або суду про підготовлюваний чи вчинений ним зло­чин до порушення проти нього кримінальної справи або до винесення по­станови про притягнення його як обвинуваченого.

Щире каяття припускає критичну оцінку особою своєї злочинної по­ведінки шляхом визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність.

Активне сприяння розкриттю злочину означає, що винний добровільно в якійсь формі своїми активними діями надає допомогу органам слідства або суду в з'ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значен­ня для повного його розкриття (розповідає про час, місце вчинення злочи­ну, називає співучасників, передає речові докази, предмети, здобуті злочин­ним шляхом, тощо).

Для визнання обставин, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 66 КК такими, що пом'якшують покарання, не потрібно, щоб усі вони без винятку були одно­часно виявлені судом по конкретній справі. Навіть якщо буде встановлена лише одна з них (наприклад, з'явлення із зізнанням), вона може бути виз­нана судом обставиною, що пом'якшує покарання.

3. Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК) здійснюється добровільно з ініціативи як само­го винного, так і інших осіб (наприклад, родичів, близьких або навіть по­терпілого) до чи після притягнення особи до відповідальності, але обов'яз­ково до винесення обвинувального вироку, і полягає в повному або частко­вому відшкодуванні матеріального (майнового, фізичного) збитку або усу­ненні заподіяної нематеріальної (моральної) шкоди силами або засобами винного чи інших осіб, що діють від його імені або за його дорученням.

4. Наявність обставин, зазначених у пунктах 1 та 2 ст. 66 КК, за умов, пе­редбачених у статтях 44 та 45 КК, може потягти за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності (див. коментар до статей 44 та 45 КК).

5. Вчинення злочину неповнолітнім (п. З ч. 1 ст. 66 КК) вважається обста­виною, яка пом'якшує покарання, якщо злочин вчинений особою, яка на мо-. мент його вчинення не досягла 18-річного віку. Закон не тільки визнає не­повноліття винного обставиною, що пом'якшує покарання, а й встановлює певні особливості, які повинні бути враховані судом при призначенні пока­рання даній категорії осіб (див. коментар до ст. 103 КК).

6. Вчинення злочину жінкою в стані вагітності (п. 4 ч. 1 ст. 66 КК) виз­нається пом'якшуючою обставиною внаслідок того, що такий стан пов'яза­ний з низкою певних психічних і фізіологічних особливостей організму, які деякою мірою знижують здатність жінки повністю контролювати свою по­ведінку. Строк вагітності на момент вчинення злочину, а також поінформо­ваність про такий стан самої жінки значення в даному випадку не мають.

7. Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин (п. 5 ч. 1 ст. 66 КК) пом'якшує покарання, коли злочин вчиняється під впливом особистих (хвороба, втрата роботи), сімейних (розірвання шлю­бу, загибель близьких) чи інших (складні житлові умови, втрата важливих документів) обставин, які об'єктивно несприятливо склалися для винного. Зазначені чинники можуть бути визнані судом обставинами, що пом'якшу­ють покарання, лише за умови, якщо вони: а) виникли об'єктивно, а не з ви­ни самої особи, яка вчинила злочин (систематичне пияцтво винного, ухи­лення від суспільне корисної праці тощо); б) були справді (об'єктивно) тяж­кими, а не тільки на думку самого винного; в) обумовили вчинення злочи­ну винним. Отже, суд повинен встановити наявність зв'язку між зазначени­ми обставинами і вчиненим особою злочином, характер якого свідчить, що об'єктивно сформовані тяжкі обставини з боку винного значною мірою й обумовили вчинення ним злочину. Відсутність такого зв'язку виключає можливість визнання зазначених обставин пом'якшуючими. Так, навряд чи можна визнати обставиною, що пом'якшує покарання, вчинення особою, наприклад, такого злочину, як зґвалтування або ухилення від сплати податків унаслідок несприятливої обстановки в сім'ї чи на роботі.

8. Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК) надає суду право пом'як­шити покарання, оскільки при вчиненні злочину можливість вибору вольо­вої поведінки особи була обмежена у зв'язку з певними формами впливу на нього. Закон називає три форми такого впливу. По-перше, це погроза за­подіяти винному або його близьким фізичну, матеріальну чи моральну шко­ду, що повинна бути досить істотною, реальною і дійсною. По-друге, це при­мус, який включає в себе різні способи фізичного впливу на винного (поз­бавлення волі, побої, тілесні ушкодження), внаслідок якого він вчиняє зло­чин. Як погроза, так і фізичний примус визнаються обставинами, що пом'як­шують покарання, якщо відсутні підстави для застосування ст. 39 та ч. 1 ст. 40 КК (див. коментар до цих статей). По-третє, матеріальна, службова чи інша залежність припускає таке становище винного, при якому він повністю чи частково перебуває на утриманні (майновому забезпеченні) особи, яка схиляє його до вчинення злочину (батьки, опікуни, кредитори), або знаходиться в підпорядкуванні у неї по службі (за посадою) чи роботі, або через якісь інші життєві умови опиняється в ситуації, що зобов'язує йо­го до виконання прохань, побажань або вимог іншої особи (родинні, сімейні, релігійні, партійні стосунки тощо.).

При вчиненні злочину через службову залежність суд повинен перекона­тися, що в справі відсутні підстави для застосування ч. 1 або ч. 5 ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

9. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, виклика­ного неправомірними або аморальними діями потерпілого (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК) є там, де винний вчиняє злочин у стані так званого фізіологічно­го афекту (про поняття такого афекту див. коментар до ст. 116 КК) і виз­нається обставиною, яка пом'якшує покарання, за наявності таких умов:

а) у момент вчинення злочину винний перебував у стані сильного душев­ного хвилювання; б) цей стан був викликаний (спровокований) непра­вомірними (протиправними) або аморальними (такими, що суперечать за­гальновизнаним нормам моралі) діями самого потерпілого; в) стан сильно­го душевного хвилювання виник у винного раптово, а вчинений ним зло­чин був відповідною і негайною реакцією на неправомірну поведінку по­терпілого; г) злочин вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні чи амо­ральні дії якої викликали у винного стан афекту. Відсутність хоча б однієї із зазначених умов виключає можливість визнання розглянутої обставини такою, що пом'якшує покарання.

10. Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК) може бути визнане обставиною, що пом'якшує покарання, якщо:

а) в момент вчинення злочину винний перебував у стані крайньої не­обхідності (ч. 1 ст. 39 КК); б) межі крайньої необхідності ним були переви­щені (ч. 2 ст. 39 КК); в) у справі відсутні обставини, наявність яких надає право суду застосувати ч. З ст. 39 КК (див. коментар до ст. 39 КК).

11. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочин­ної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчинен­ням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК). Положення п. 9 ч. 1 ст. 66 КК кореспондують приписам, закріпленим у ст. 43 КК (див. коментар до ст. 43 КК). Порівняльний аналіз цих норм свідчить, що зазначена в п. 9 ч. 1 ст. 66 КК обставина враховується судом як така, що пом'якшує покарання, за наявності таких умов: а) у момент вчинен­ня злочину винний виконував спеціальне завдання відповідних органів з по­передження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 6) у складі зазначеної групи чи організації ним був учинений особливо тяжкий умисний злочин, пов'язаний з насильством над потерпілим, або тяжкий умисний злочин, пов'язаний з заподіянням тяжкого тілесного уш­кодження потерпілому чи настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Закон не тільки визнає обставину, зазначену в п. 9 ч. 1 ст. 66 КК, такою, що пом'якшує покарання, а й встановлює в ч. З ст. 43 КК певні межі караності того діяння, яке вчиняється за навності цієї обставини — суд не має Права призначити такій особі довічне позбавлення волі, а позбавлення волі на певний строк не може бути більше половини максимального строку, встанов­леного у санкції за вчинений злочин.

12. Якщо обставини, зазначені в пунктах 1-9 ч. 1 ст. 66 КК, встановлені щодо конкретної справи, вони повинні бути враховані при призначенні по­карання, оскільки це не право, а обов'язок суду. Водночас законодавчий пе­релік цих обставин не є вичерпним, і відповідно до ч. 2 ст. 66 КК при призна­ченні покарання суд може (має право) визнати пом'якшуючими й інші об­ставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66 КК. Ці обставини можуть характеризува­ти меншу ступінь небезпечності як самого діяння, так і (або) особи винного. Наприклад, крім неповноліття винного (п. З ч. 1 ст. 66 КК), суд може враху­вати молодий або, навпаки, похилий вік підсудного, а крім вагітності — пе­ребування на утриманні жінки малолітньої дитини тощо.

Визнаючи ті чи інші, не вказані в законі обставини, такими, що пом'як­шують покарання, суд повинен мотивувати це рішення у вироку і послати­ся на ч. 2 ст. 66 КК.

13. Встановивши у справі одну або кілька як перелічених у законі, так і не зазначених у ньому пом'якшуючих обставин і мотивуючи своє рішення у вироку, суд має право: 1) призначити основне покарання ближчим до мініму­му санкції або в мінімальних її межах; 2) обрати менш суворий вид основно­го покарання з тих кількох, які передбачені в альтернативній санкції; 3) при­значити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції;

4) не призначити додаткове покарання, яке передбачене в санкції як факуль­тативне; 5) призначити більш м'яке, ніж передбачене в санкції, основне по­карання і (або) 6) не призначити обов'язкове додаткове покарання з додер­жанням вимог ст. 69 КК; 7) звільнити особу від кримінальної відповідаль­ності (статті 44-48 КК) чи 8) від покарання (статті 74-79 КК).

14. Якщо яка-небудь з обставин, що пом'якшують покарання, передба­чена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на йо­го кваліфікацію, то згідно з ч. З ст. 66 КК суд при призначенні покарання не має права ще раз враховувати цю обставину як таку, що пом'якшує по­карання. Отже, закон забороняє суду враховувати як такі, що пом'якшу­ють покарання, обставини, які вже фігурують у диспозиції статті Особли­вої частини КК як основна чи кваліфікуюча ознака складу злочину і тим самим впливають на його кваліфікацію. У противному разі ці обставини враховувалися б судом двічі: і при кваліфікації злочину, і при призначенні покарання. Наприклад, суд не може враховувати стан сильного душевного хвилювання винного як обставину, що пом'якшує покарання, при його призначенні за статтями 116 або 123 КК, оскільки фізіологічний афект є тут ознакою, що визначає кваліфікацію злочину за зазначеними статтями, і отже, наявність цієї ознаки вже «закладено» у конструкцію санкції цих статей КК. Отже, заборона «подвійного обліку» тих самих (однойменних) обставин пояснюється тим, що закон, включаючи ці ознаки в диспозицію статті, враховує їх наявність шляхом установлення певних меж караності в санкції.

 

< Попередня   Наступна >