Головна Науково-практичні коментарі Кримінальний кодекс Загальна частина Розділ ХІ (ст.65-73) Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті

Загальна частина - Розділ ХІ (ст.65-73)
198

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті

1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65—67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причи­ни, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. 2. При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65—67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

 

1. Стаття 68 КК є своєрідним доповненням загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК), оскільки встановлює ті додаткові (особливі) вимоги (критерії), якими повинен керуватися суд при призначенні покарання у ви­падках вчинення незакінченого злочину (див. коментар до статей 13— 16 КК) і вчинення його у співучасті (див. коментар до Розділу VI Загаль­ної частини КК). ,

2. Згідно з ч. 1 ст. 68 КК при призначенні покарання за незакінчений зло­чин (готування чи замах) суд повинен керуватися положеннями статей 65— 67 КК, а також враховувати: а) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння; 6) ступінь здійснення злочинного наміру та в) причини, внаслідок яких зло­чин не було доведено до кінця.

3. Вказівка на необхідність урахування положень статей 65-67 означає, що закон не робить будь-яких винятків і не встановлює обмежень у кара­ності незакінченого злочину. Як і при закінченому злочині, покарання за готування до нього чи замах на нього призначається судом у межах санкції статті Особливої частини КК, відповідно до положень Загальної частини КК і при обов'язковому врахуванні тяжкості вчиненого, особи винного та обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання. Отже, і за незакінчено­го злочину суд має право (з урахуванням конк

ретних обставин справи та при обов'язковому вмотивуванні свого рішення у вироку) призначити по­карання того ж виду і у тих же межах, що встановлені в санкції статті Особливої частини КК за закінчений злочин. Так, навряд чи у всіх випад­ках є достатні підстави для пом'якшення покарання, наприклад, при зама­ху на вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК), коли лише за­вдяки своєчасному втручанню лікарів удалося врятувати життя потерпіло­му, який внаслідок замаху залишився, до того ж, назавжди прикутим до ліжка.

4. Також очевидно, що в переважній більшості випадків суспільна небез­печність готування чи замаху набагато нижча порівняно із закінченим зло­чином, хоча б уже тому, що ще не були вчинені всі дії чи не настали ті наслідки, які передбачені в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК. Саме тому у ч. 1 ст. 68 КК вказується на необхідність урахування сту­пеня тяжкості вчиненого особою діяння, оцінка якого залежить і від того, до якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинений особою зло­чин (готування до тяжкого або особливо тяжкого злочину), і від характеру злочину (готування до крадіжки чи до вбивства), і від інших обставин спра­ви (спосіб вчинення злочину, його мотиви, наявність чи відсутність кваліфікуючих ознак тощо), які суд зобов'язаний врахувати і оцінити в їх сукупності (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 65 КК).

5. Врахування судом ступеня здійснення злочинного наміру припускає, що при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, по-перше, враховує вид незакінченого злочину, тобто ту стадію його вчинення, на якій він був перерваний; по-друге, оцінює ступінь реалізації злочинного наміру в межах однієї і тієї ж стадії вчинення злочину.

6. Очевидно, що готування до злочину є менш небезпечним порівняно із замахом на вчинення того ж злочину, а ступінь суспільної небезпечності закінченого (невдалого) замаху вищий незакінченого (перерваного) замаху, що і повинно знайти своє відображення в призначеному судом покаранні. Однак і в межах однієї й тієї ж стадії вчинення злочину ступінь небезпечності вчи­неного може бути різною залежно від розміру заподіяної шкоди, характеру та інтенсивності тих дій, що були вчинені винним. Так, готування до крадіжки може полягати лише у з'ясуванні винним того, в який час потерпілий відсутній вдома, а може виражатися й у ретельній розробці плану крадіжки, підшукуванні співучасників, створенні злочинної групи, виготовленні знарядь злому та угоні транспортного засобу для перевезення викраденого. При закінченому замаху наслідки злочину можуть або взагалі не настати (винний зробив постріл з метою вбивства, але промахнувся), або настати, однак у мен­шому обсязі (розмірі), ніж це передбачене у диспозиції (внаслідок того ж пострілу потерпілому були заподіяні лише тяжкі тілесні ушкодження). Зазна­чені обставини істотно впливають на ступінь тяжкості вчиненого діяння і, от­же, повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

7. Як при готуванні, так і при замаху причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, не залежать від волі винного, однак впливають на ступінь небезпечності діяння і (або) особи винного і тому повинні бути вра­ховані судом при призначенні покарання за незакінчений злочин. Зазначені причини можуть бути пов'язані чи, навпаки, не пов'язані з поведінкою са­мого винного і з цієї точки зору можуть бути віднесені до причин суб'єктив­ного чи об'єктивного порядку. Перші характеризують ступінь активності са­мого винного при вчиненні злочину, інтенсивність та цілеспрямованість йо­го злочинної поведінки, свідчать про рівень його фізичної, технічної, психо­логічної та іншої підготовленості та оснащеності до злочину, його здатності долати перешкоди і домагатися результату. Другі свідчать про те, що злочин не був доведений до кінця не тому, що сам винний не мав достатнього «зло­чинного» досвіду чи необхідних «злочинних навичок», а внаслідок певних зовнішніх обставин: активного опору потерпілого, втручання сторонніх осіб, затримання винного працівниками правоохоронних органів тощо. Причини і суб'єктивного, і об'єктивного порядку в кожному конкретному випадку мо­жуть свідчити про різний ступінь небезпечності як діяння, так і особи вин­ного і, отже, повинні бути враховані судом при призначенні покарання за незакінчений злочин.

8. На підставі ч. 2 ст. 68 КК при призначенні покарання співучасникам суд, керуючись положеннями статей 65—67 КК, додатково враховує: а) ха­рактер і б) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

9. Закон не встановлює якихось особливих підстав відповідальності за співучасть у злочині (див. коментар до статей 29 і ЗО КК), однак з ураху­ванням того, що він вчинюється спільними зусиллями декількох суб'єктів, «внесок» яких у досягнення загального результату може бути різним, при­писує суду, крім іншого (див. коментар до статей 65—67 КК), враховувати при призначенні покарання характер участі у вчиненні злочину кожного із співучасників, тобто вказує на необхідність встановити і оцінити з точки зо­ру її небезпечності ту конкретну (функціональну) роль (вид співучасті), яку виконував у злочині той чи інший його співучасник. Встановлення ролі кожного із співучасників у злочині, який вони спільно вчинюють, та оцінка його «особистого внеску» характеризують якісний рівень небезпечності його участі у злочині і тим самим дозволяють суду визначити та врахувати у ви­року характер цієї участі.

10. Судова практика визнає, що найбільшу небезпечність при вчиненні злочину у співучасті, як правило, становить його організатор. Не менш знач­ний внесок у вчинення злочину вносить і його виконавець (співвиконавець), безпосередніми зусиллями якого реалізується загальний (спільний) злочин­ний умисел. За загальним правилом, роль підбурювача і пособника виз­нається менш небезпечною. Однак при вчиненні конкретного злочину співучасник може виконувати відразу кілька ролей (наприклад, бути і підбу­рювачем, і пособником) і тоді змінюється не тільки характер його участі в злочині, а й значно підвищується ступінь небезпечності особи винного, що, безумовно, має позначитися на мірі покарання, призначеної йому судом.

11. Дії співучасника, який виконує певну роль у злочині, можуть бути різними за своїм змістом, обсягом та інтенсивністю, тому в ч. 2 ст. 68 КК вказується на необхідність урахування при призначенні покарання не тільки характеру, а й ступеня участі у злочині кожного із співучасників. Встанов­лення змісту і обсягу тих дій, що були фактично виконані співучасником, який здійснював конкретну роль у злочині, і оцінка на їхній основі рівня ак­тивності та інтенсивності його поведінки характеризують кількісний рівень небезпечності його участі в злочині і тим самим дозволяють суду визначи­ти та врахувати у вироку ступінь цієї участі.

12. Так, небезпечність дій конкретного співучасника значно підви­щується, якщо він, будучи, наприклад, організатором, не тільки створює ор­ганізовану злочинну групу, а й фінансує її, розробляє плани її злочинної діяльності, розподіляє ролі між співучасниками, безпосередньо керує ними на місці вчинення злочину і забезпечує приховування їхньої злочинної діяльності. Якщо в злочині беруть участь два пособники, один з яких, на­приклад, лише дає пораду, в який час доби краще вчинити крадіжку, а інший відключає сигналізацію, надає знаряддя злому і обіцяє збути викра­дене, то, очевидно, що ступінь тяжкості вчинених ними діянь є різною, що і повинно знайти своє відображення в призначеній кожному з них мірі по­карання.

13. У випадках, коли незакінчений злочин (готування чи замах) вчине­ний у співучасті, суд при призначенні покарання кожному із співучасників повинен одночасно (у комплексі) керуватися положеннями як ч. 1, так і ч. 2 ст. 68 КК.

 

< Попередня   Наступна >