286

---

Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне за­вдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з ме­тою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. 2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочин­ної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умис­но і пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження по­терпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. 3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покаран­ня у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого за­коном за цей злочин.

 

1. Відповідно до ч. 1 ст. 43 КК виконання спеціального завдання з попере­дження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації вперше в історії вітчизняного кримінального законодавства виз­нається самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння.

2. Підставою для виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації виступає почата і ще фактично незакінчена злочинна діяльність однієї осо­би або групи осіб в межах організованої групи чи злочинної організації.

Необхідність виконання спеціального завдання може бути обумовлена не­можливістю встановлення гласними засобами кола співучасників

і каналів надходження предметів, обмежених чи вилучених з цивільного обігу (нар­котичні засоби, зброя, радіоактивні матеріали, підроблені гроші тощо), або масштабністю проведення названих операцій (наприклад, при участі право­охоронних органів ряду держав), або неможливістю або ускладненістю одер­жання доказової інформації про тяжкий злочин, підготовлюваний більш тяжкий злочин (про його виконавців і осіб, причетних до такої злочинної діяльності, про рівень корумпованих зв'язків, місцезнаходження предметів злочину тощо). Це свідчить про виправдану необхідність і вимушеність тим­часового невиконання обов'язку припинення контрольованого злочину.

3. Об'єктом, якому при правомірному виконанні спеціального завдання завдається правомірна шкода, виступають ті об'єкти кримінально-правової охорони, яким заподіюється шкода у зв'язку з такою діяльністю, а саме:

інтереси правосуддя, що полягають у такій діяльності правоохоронних ор­ганів, яка забезпечує негайне припинення і повне розкриття злочинів. За­подіяння шкоди інтересам реалізації правосуддя має вимушений характер, оскільки є необхідним для збирання доказової інформації, попередження вчинення більш тяжких злочинів членами організованої групи чи злочинної організації, встановлення кола осіб, причетних до злочинної діяльності, ви­криття співучасників, невикриття особи, яка виконує спеціальне завдання, тощо.

Щодо поняття та ознак потерпілого див. ст. 49 КПК.

4. Об'єктивна сторона зазначених вчинків виявляється в діях або бездіяльності спеціальних суб'єктів, які можуть брати участь у вчиненні зло­чинів членами організованої групи або злочинної організації, або не припи­няти таку злочинну поведінку названих осіб. Отже, бездіяльність особи, яка зобов'язана та має реальну можливість припинити злочинне посягання, за своїми зовнішніми, фактичними ознаками може збігатися з ознаками поту­рання вчинюваному злочину та ознаками інших службових та загально-кримінальних злочинів. При цьому необхідна наявність певної відповідності, оскільки шкода, що заподіюється об'єктам кримінально-правової охорони, повинна бути розмірною з тієї метою, яка досягається заподіянням зазначе­ної шкоди. Тому поставлена мета повинна бути настільки суспільне значу­щою, що допускається заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони, явно виправданою в даній ситуації.

5. Особа, яка виконує спеціальне завдання повинна усвідомлювати, що членами організованої групи чи злочинної організації вчинюється або го­тується вчинення злочину, неприпинення якого пов'язане з досягненням соціально-корисної мети. Про поняття та ознаки організованої групи та злочинної організації див. коментар до ст. 28 КК.

Метою виконання спеціального завдання, пов'язаного з проникненням у злочинну групу чи злочинну організацію, є намагання у подальшому при­пинити їх злочинну діяльність, розкрити злочини, попередити вчинення інших злочинів членами таких об'єднань. Така мета збігається з цілями про­ведення оперативно-розшукової діяльності взагалі, вона лише конкретизу­ється залежно від виду контрольованого злочину і фактичних обставин йо­го неприпинення. Крім того, суб'єкт усвідомлює, що шкода, яка за­подіюється об'єктам кримінально-правової охорони розмірна, відповідає до­сягнутій меті.

6. Чинність ст. 43 КК поширюється на такі категорії осіб: 1) працівники (у тому числі негласні) оперативних підрозділів органів, що здійснюють опе-ративно-розшукову діяльність; 2) співробітники розвідувальних органів, які відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» мо­жуть здійснювати оперативно-розшукові заходи; 3) штатні та позаштатні не­гласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України (статті 13-14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 18 лютого 1992 р. (ВВР. — 1992. — № 22. — Ст. 303); 4) члени організованої групи чи злочинної організації та інші осо­би, які погодилися співробітничати з працівниками оперативних підрозділів або дали згоду на проникнення у такі злочинні об'єднання з метою виконан­ня спеціального завдання (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від ЗО червня 1993 р. (ВВР. — 1993. — № 35. — Ст. 358).

Слід зазначити, що провокування чи спонукання членів організованої групи чи злочинної організації до вчинення злочинів з метою їх викриття та притягнення до кримінальної відповідальності, утворює склад підбурювання до злочину, вчинення якого провокувала особа.

7. Згідно з ч. 2 ст. 43 КК не є злочином вимушене заподіяння шкоди пра-воохоронюваним інтересам, за винятком умисного вчинення особою, яка ви­конувала спеціальне завдання, у складі організованої групи чи злочинної ор­ганізації особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над по­терпілим, або тяжкого злочину, пов'язаного з спричиненням тяжкого тілес­ного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

8. Про поняття та ознаки особливо тяжкого та тяжкого злочину див. ко­ментар до ст. 12 КК. Насильство над потерпілим може полягати у різних формах незалежно від характеру заподіяної шкоди. Поняття спричинення тяжкого тілесного ушкодження дається в коментарі до ч. 1 ст. 121 КК. Тяж­кими або особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані, наприклад, ви­падки спричинення смерті однієї особи чи декількох осіб, заподіяння знач­ної економічної шкоди, ускладнення міжнародних відносин, виникнення епідемій, епізоотій, еніфітотій та ін.

Вимушене вчинення інших видів злочинів при виконанні спеціального завдання не тягне кримінальної відповідальності.

9. У випадку вчинення особою, яка виконувала спеціальне завдання, умисних злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 43 КК, при притягненні до криміна­льної відповідальності вона не може бути засуджена до довічного позбавлен­ня волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене на строк, більший ніж половина строку позбавлення волі, передбаченого в санкції відповідної статті Особливої частини КК. У таких випадках вико­нання спеціального завдання розглядається як обставина, що пом'якшує по­карання (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК).

 

< Попередня