Стаття 447. Найманство

Особлива частина - Розділ ХХ (ст.436-447)
70

Стаття 447. Найманство

1. Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання най­манців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи пору­шення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 2. Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди — карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

 

1-У частинах 1 і 2 ст. 447 КК передбачені самостійні склади злочинів, причому в ч. 1 ідеться про злочинні дії щодо найманців, а в ч. 2 — про відповідальність самих найманців.

2. Безпосередній об'єкт цих злочинів — мир між державами та народа­ми. Найманці вербуються, використовуються, фінансуються і навчаються для здійснення діяльності на порушення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна ціліс­ність держав і самовизначення народів. Злочинні дії найманців завжди є втручанням у внутрішні справи іншої держави.

3. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447 КК, характе­ризують альтернативні дії: 1) вербування найманців, 2) фінансування най­манців, 3) матеріальне забезпечення найманців, 4) навчання найманців, 5) використання найманців у військових конфліктах чи діях.

4. Поняття найманця визначене у ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у «Міжнародній конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і на­вчанням найманців», прийнятій Генеральною Асамблеєю 00Н 4 грудня 1989 р. Найманцем визнається за сукупністю ознак особа, яка: 1) спе

ціаль­но завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення уряду чи інший підрив конституційного порядку держави або підрив її територіаль­ної цілісності; 2) беручи участь у таких діях, керується головним чином ба­жанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди; 3) не є громадя­нином сторони, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямо­вані спільні насильницькі дії; 4) не є постійним жителем на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії; 5) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії; 6) не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків. Матеріальна винагорода найманцю, який бере участь у збройному конфлікті, характеризується тим, що вона дійсно була обіцяна стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, і за розміром істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи спла­чується комбатантам такого самого рангу і функцій, які входять до особово­го складу збройних сил даної сторони.

5. Під вербуванням найманців слід розуміти запрошення, умовляння і набір за наймом людей для вчинення зазначених у ст. 447 КК дій за ма­теріальну винагороду. Запрошення і умовляння можуть вчинюватися щодо невизначеного кола осіб (наприклад, під час прилюдного виступу, повідо­млення в засобах масової інформації розповсюдження плакатів чи листівок тощо) або до певної особи чи осіб. Власне набір за наймом має особистий характер і передбачає досягнення угоди з найманцем (у письмовій чи усній формі) щодо його безпосередньої участі в збройному конфлікті інших дер­жав чи насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності. З моменту досягнення такої угоди вер­бування вважається закінченим. Саме запрошення чи умовляння, за наяв­ності підстав, може кваліфікуватись як замах на цей злочин.

6. Фінансування найманців полягає у забезпеченні їх грошовими кошта­ми, зокрема, для виплати матеріальної винагороди, закупівлі для них зброї, військової техніки чи іншого майна, використання під час учинення злочин­них дій тощо.

7. Під матеріальним забезпеченням слід розуміти забезпечення їх зброєю і боєприпасами, обмундируванням, засобами зв'язку та пересування, приміщеннями чи іншими спорудами тощо.

8. Навчання найманців означає проведення з ними теоретичних або прак­тичних занять з їх підготовки для участі у збройних конфліктах інших дер­жав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності. Наприклад, передача знань щодо кон­струкції зброї, військової техніки, вибухових пристроїв, тактики ведення бою або формування відповідних навичок і вмінь.

9. Використання найманців у військових конфліктах чи діях — це залучен­ня до безпосередньої участі у збройному конфлікті іншої держави або в на­сильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушен­ня територіальної цілісності іншої держави.

10. Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із передба­чених ст. 447 КК дій.

11. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом, а вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання най­манців, крім того, — метою їх використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної вла­ди чи порушення територіальної цілісності іншої держави.

12. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, і характеризується сукупністю вказаних вище ознак найманця.

13. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2 ст. 447 КК, утворює участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конф­ліктах інших держав.

14. Під збройними конфліктами інших держав слід розуміти збройні конфлікти міжнародного чи неміжнародного (внутрішнього) характеру. Міжнародні збройні конфлікти — це збройні конфлікти між двома чи більше державами (з проголошенням або без проголошення війни), а також збройні конфлікти, в яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування, іноземної окупації та расистських режимів для здійснення свого права на са­мовизначення. Збройні конфлікти неміжнародного характеру можуть бути між збройними силами однієї держави або між такими силами та іншими ор­ганізованими збройними групами, або тільки між такими організованими гру­пами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, контролюють ча­стину території держави, що дає їм змогу здійснювати безперервні й погод­жені воєнні дії. Такі конфлікти переважно мають тривалий характер. У будь-якому випадку їх слід відрізняти від окремих порушень внутрішнього поряд­ку та виникнення обстановки внутрішньої напруженості, таких як безпоряд­ки, окремі й спорадичні акти насильства та інші акти аналогічного характеру.

15. Участь у збройних конфліктах інших держав означає фактичну без­посередню участь особи у воєнних діях в статусі найманця, наприклад, участь в спільній воєнній операції, керівництво боєм, індивідуальне вико­нання окремих воєнних завдань тощо.

16. Злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка дія, що є про­явом участі особи у збройному конфлікті іншої держави, незалежно від то­го, чи одержала особа обіцяну їй матеріальну винагороду. Саме укладання особою угоди щодо вказаної участі, за наявності підстав, може кваліфікува­тись як готування до злочину.

17. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний з метою одержання матеріальної винагороди.

18. У частині 2 ст. 447 КК не передбачена відповідальність за участь най­манця в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави (при відсутності ознак збройного конфлікту). Проте необхідність такої відповідальності випливає зі змісту ч. 1 цієї статті та «Міжнародної конвенції про боротьбу з вербу­ванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців» від 4 груд­ня 1989 р. Це потребує відповідного доповнення до ст. 447 КК.

 

< Попередня