85

---

Стаття 388. Приховування майна

Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, — карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.

 

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пору­шує нормальну діяльності органів, які забезпечують належне виконання су­дових актів, перешкоджає виконанню вироків, рішень, ухвал та постанов у кримінальних, цивільних справах і справах про адміністративні правопору­шення.

2. Предметом злочину є майно, яке: а) підлягає конфіскації; б) піддається опису чи арешту. Таке майно може бути рухомим та нерухомим, являти со­бою окремі речі та предмети або гроші, цінні папери тощо.

Під таким, що підлягає конфіскації, слід розуміти майно, на яке ще не на­кладено арешт чи воно ще не описане, але яке може бути конфісковане при: а) призначенні конфіскації майна за вироком суду як додаткового покаран­ня (ст. 59 КК); б) при вирішенні питання про речові докази на підставі ст. 81 КПК; в) при застосуванні конфіскації як заходу адміністративного стягнення на підставі ст. 29 КпАП.

Піддаватися опису чи арешту майно може для забезпечення: а) відшко­дування збитку, заподіяного злочином, цивільного позову в кримінальній справі та виконання вироку в частині конфіскації майна (статті 29, 125, 126 КПК); б) виконання боргових, податкових та інших майнових зо­бов'язань (статті 5, 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.; ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р.); в) задоволення позовних вимог у цивільно

му процесі (статті 149, 152 ЦПК).

3. Опис майна припускає складання певного його переліку шляхом виділення із загальної майнової маси конкретних предметів із зазначенням точного їх найменування і описом індивідуально-визначених, а в окремих випадках (наприклад, коли опису підлягають гроші) і родових ознак.

4. Арешт майна полягає в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі необхідності — в обмеженні права користува­тися майном чи в його вилученні та передачі на збереження іншим особам (ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження»). Арешт може прова­дитися без вилучення майна, а може супроводжуватись і його вилученням у власника чи володільця (наприклад, при обшуку або виїмці в порядку ст. 186 КПК), коли останній позбавляється можливості не лише розпоряд­жатися, але й користуватися майном.

5. Опис майна та його арешт завжди передують конфіскації майна, а арешт неможливий без опису. Однак майно може бути піддане опису й аре­шту і без подальшої його конфіскації. Так, згідно зі ст. 61 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. для охорони спадкового майна нотаріус провадить його опис та передає на збереження спадкоємцям або іншим осо­бам, а відповідно до ч. З ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» судо­вий виконавець має право накласти арешт на майно боржника для забезпе­чення майнових зобов'язань.

6. Склад злочину, передбаченого ст. 388 КК, є формальним, його об'єктивна сторона злочину полягає в приховуванні майна, яке являє собою різні форми його утаювання та може бути вчинене як'шляхом дії, так і бездіяльності.

Утаювання майна полягає у використанні винним різних форм обману, які перешкоджають пред'явленню, видачі та вилученню майна (наприклад, переміщення майна в інше місце, передача іншим особам або його підміна, укладення фіктивних угод щодо його відчуження, неповідомлення інфор­мації про місце його знаходження, надання підроблених документів про пра­вовий статус майна тощо). Для відповідальності за ст. 388 КК не має зна­чення, чи вчиняється приховування всього майна або його частки чи окре­мого предмета. Не має значення і місцезнаходження майна, яке може бути не тільки у власника, а й у інших осіб.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння, спря­мованого на приховування майна, незалежно від того, чи вдалося винному в дійсності приховати майно і чи був заподіяний таким приховуванням ма­теріальний збиток.

7. За статтею 388 КК настає відповідальність за приховування майна, яке лише підлягає конфіскації, але ще не конфісковане. Тому, якщо майно вже конфісковане (наприклад, вирок суду про конфіскацію набув чинності), во­но стає власністю держави і його обертання (у тому числі привласнення шляхом утаювання) на свою користь слід розцінювати як викрадення тако­го майна, а дії винного кваліфікувати як злочин проти власності.

8. Інакше вирішується питання про опис та арешт майна, оскільки у ст. 388 КК встановлена відповідальність за приховування такого майна, яке вже заарештоване чи описане, а не того, яке лише передбачається описати та накласти на нього арешт. Тому приховування від опису й арешту такого майна, яке лише має бути піддане ним, тягне за собою відповідальність за ст. 388 КК лише за умови, якщо такий опис і арешт мали бути застосовані щодо майна, яке підлягає конфіскації.

Якщо опис та арешт передбачалося застосувати щодо майна, яке не підля­гає конфіскації, а для забезпечення інших майнових вимог та виконання зо­бов'язань (наприклад, для забезпечення погашення заборгованості перед бю­джетом, відшкодування заподіяного збитку, задоволення позовних вимог то­що), то приховування такого майна не може бути кваліфіковане за ст. 388 КК.

9. Відповідно до закону (ст. 126 КПК; ст. 61 Закону «Про нотаріат»; статті 55, 58 Закону «Про виконавче провадження») під час провадження опису, арешту та вилучення майна як приватні особи, так і представники ор­ганізацій, яким це майно передається (ввіряється) на збереження, поперед­жаються під розписку про відповідальність за його незбереження та прихо­вування. Тому обов'язковою умовою відповідальності за приховування май­на, яке піддане опису й арешту, є наявність оформленого у встановленому законом порядку попередження про відповідальність за це діяння. У противному разі відповідальність за ст. 388 КК за приховування такого майна ви­ключається.

10. Злочин, передбачений ст. 388 КК, слід відрізняти за своїм предметом та об'єктивною стороною від порушення обов'язків щодо охорони майна, відповідальність за яке встановлена у ст. 197 КК. При цьому слід врахову­вати таке: а) якщо за ст. 388 КК предметом злочину може бути тільки те майно, яке підлягає конфіскації або передане на збереження у зв'язку з йо­го описом та арештом, то за ст. 197 КК — будь-яке інше (чуже) майно, збе­реження якого доручене винному; б) якщо за ст. 388 КК об'єктивна сторо­на злочину виражається тільки в приховуванні майна, а злочин визнається закінченим з моменту вчинення цього діяння, то за ст. 197 КК об'єктивна сторона злочину може полягати в порушенні й інших обов'язків щодо збе­реження майна, а злочин визнається закінченим лише з настанням тяжких наслідків для його власника.

11. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умис­лом.

12. Суб'єктом приховування майна, яке підлягає конфіскації, може бути будь-яка особа, в якої знаходиться це майно. Суб'єктом приховування майна, яке вже описане й заарештоване, може бути лише та особа, якій це майно передане на збереження у встановленому законом порядку. Цією осо­бою може бути як власник майна, так і інша особа (наприклад, родич) або представник якої-небудь організації (наприклад, домоуправління).

13. Особа не втрачає права власності на майно, яке лише описане й за­арештоване. Тому, якщо привласнення чи розтрата такого майна вчиняється його власником, який у такий спосіб намагається приховати його (напри­клад, від можливої конфіскації), вчинене охоплюється ознаками ст. 388 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо шляхом привласнення, розтра­ти або зловживання службовим становищем таким майном заволодіває інша особа (не власник), якій воно передане на відповідальне збереження, дії вин­ного слід кваліфікувати за ст. 191 КК. Знищення чи пошкодження майна, що підлягає конфіскації або піддане опису та арешту, кваліфікується за ст. 194 КК.

 

< Попередня   Наступна >