260

---

Стаття 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги

Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням пра­вової допомоги, — караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

 

1. Підвищена небезпечність цього злочину полягає в тому, що при його вчиненні нормальна діяльність щодо здійснення правосуддя порушується шляхом фізичного усунення осіб, які надають правову допомогу громадянам та організаціям у представленні їх законних інтересів, захисту прав та сво­бод під час провадження дізнання, досудового слідства й у суді.

2. Потерпілими від злочину є: а) захисник у кримінальному та адміністра­тивному процесі; б) представник особи в цивільному, кримінальному та адміністративному процесі; в) їх близькі родичі (див. коментар до статей 397 та 398 КК).

3. Об'єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, під яким слід розуміти закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого, вчинені у зв'язку з його законною діяльністю з надання правової допомоги (див. ко­ментар до статей 379, 397, 398 КК). При замаху на вбивство посягання визнається закінченим з моменту вчинення винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення життя потерпілого, незалежно від того, чи був такий замах закінченим (ч. 2 ст. 15 КК) або незакінченим (ч. З ст. 15 КК). Створення умов для вчинення посягання (підшукування засобів, знарядь, розробка плану, змова співучасників тощо) являє собою готування до пося­гання на життя і кваліфікується за ч. 1 ст. 14 та ст. 400 КК. Погроза вбивством, висловлена щодо потерпілого, але не пов'язана із вчиненням будь-яких конкретних дій, спрямованих на її реалізацію, не може

кваліфікувати­ся як готування до посягання на життя і підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 398 КК.

4. Посягання на життя (ст. 400 КК) є спеціальним видом умисного вбив­ства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, тому ідеальна сукупність цих зло­чинів виключається. Однак, якщо посягання на життя вчинене за наявністю в діянні винного інших кваліфікуючих ознак вбивства, передбачених у ч. 2 ст. 115 КК, вчинене слід кваліфікувати не тільки за ст. 400 КК, а й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 (див. п. 12 постанови ПВСУ «Про судо­ву практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р, (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 39). Зокрема, посягання на • життя, вчинене за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, слід кваліфікувати за п. 12 ч. 2 ст. 115 та ст. 400 КК. Якщо посягання на життя вчинене учасниками злочинної організації або озброєної банди, дії вин­них слід кваліфікувати за ст. 400 й відповідно за ч. 1 ст. 255 або за ст. 257 КК.

5. Суб'єктивна сторона посягання на життя при замаху на вбивство ха­рактеризується наявністю тільки прямого умислу. Закінчене вбивство може бути вчинене як із прямим, так і непрямим умислом, оскільки винний мо­же вчиняти вбивство не тільки з метою протидії законній діяльності по­терпілого, а й із мотивів помсти за неї, коли настання наслідку у вигляді смерті він може не бажати, а лише свідомо припускати. У зміст вини вхо­дить усвідомлення винним того, що він: а) посягає на життя захисника, представника особи чи їх близьких родичів; б) вчиняє посягання у зв'язку з їхньою діяльністю з надання правової допомоги.

6. Якщо умисел винного був спрямований на позбавлення життя захис­ника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю з надання правової до­помоги, але внаслідок припущеної помилки посягання було фактично вчи­нене щодо особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 400 КК (так звана «помилка в об'єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 та ст. 400 КК.

7. Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку.

 

< Попередня