185

---

Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівни­кові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв'язку з ви­конанням цим працівником службових обов'язків — караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років. 2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне-безпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

 

1. Ця норма є спеціальною щодо ст. 194 КК.

2. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він спричиняє матеріальну шкоду працівникам правоохоронних органів та їх близьким ро­дичам. Дії, передбачені ч. 2 ст. 347 КК, посягають також на життя, здоров'я і власність невизначеного кола осіб.

3. Потерпілими є працівники правоохоронного органу або їх близькі ро­дичі. Щодо цього поняття див. коментар до ст. 342 КК та п. 11 ст. 32 КПК.

4. Предметом злочину може бути як рухоме, так і нерухоме майно (гроші, цінні папери, житловий будинок, господарські будівлі, дача, меблі, автомо­біль, домашня худоба, насадження тощо), що є власністю працівника право­охоронного органу або його близького родича чи знаходяться у їх відпові­дальному володінні.

5. Об'єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні цього майна. Про поняття знищення і пошкодження майна див. коментар до ст. 194 КК.

При розв'язанні питання, чи є злочином умисне знищення або пошкод­ження майна, слід враховувати не лише вартість і розмір майна у натураль­ному вигл

яді (вага, об'єм, кількість), а й значення знищеного або пошкод­женого майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 347 КК, відповідно до ч. 2 ст. 11 КК не є злочином.

6. Злочин вважається закінченим з моменту спричинення майнової шко­ди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошкодити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфіку­вати як замах на злочин за частинами 2 або 3 ст. 15 та ст. 347 КК.

Для об'єктивної сторони цього злочину потрібно, щоб знищення або по­шкодження майна мало місце у зв'язку з виконанням працівником право­охоронного органу службових обов'язків. Для кваліфікації вчиненого за ст. 347 КК не має значення, коли саме було знищено чи пошкоджено май­но — до, під час чи після виконання працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Про поняття виконання працівником правоохоронно­го органу службових обов'язків див. коментар до ст. 343 КК.

7. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (пря­мий або непрямий умисел). Винний усвідомлює, що знищує чи пошкоджує майно, яке належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам, що ці дії пов'язані з виконанням працівником правоохоронного ор­гану службових обов'язків, передбачає, що йому заподіюється майнова шкода, і бажає знищити чи пошкодити його майно, заподіяти майнову шкоду.

Про поняття «у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків» див. коментар до п. 7 ст. 345 КК.

Передбачений ст. 347 КК злочин може бути вчинений виключно у зв'яз­ку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків (абз. 1 п. З постанови ПВСУ «Про застосування судами законо­давства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

Умисне заподіяння смерті в результаті умисного знищення чи пошкод­ження майна працівника правоохоронного органу або його близьких родичів не охоплюється ч. 2 ст. 347 КК і потребує додаткової кваліфікації за наяв­ності всіх необхідних ознак за статтями 115 або 348 КК. Якщо винний бажав або свідомо допускав заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень або легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, вчинене слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 347 і ст. 122 або ч. 2 ст. 125 КК.

Якщо психічне ставлення винного до наслідків, передбачених ст. 347 КК, було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347 КК.

8. Суб'єкт злочину за ч. 1 ст. 347 КК — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років, а за ч. 2 цієї статті — 14-ти років.

Службові особи, які вчинили дії, передбачені ч. 2 ст. 347 КК, з викорис­танням свого службового становища, підлягають відповідальності за цією статтею та статтями 365 чи 424 КК.

9. У частині 2 ст. 347 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або за такі, що спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки.

10. За змістом ч. 2 ст. 347 КК умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значної матеріальної шкоди як самому потерпілому, так і іншим особам, навколишньому природному середовищу тощо (абз. 5 п. 13 постано­ви ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

11. Знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного ор­гану чи його близьких родичів шляхом вибуху означає застосування вибу­хових речовин, вибухових пристроїв чи бойових припасів з метою займан­ня певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладу відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення внаслідок цього вражаючих факторів.

Про поняття вибухових речовин, вибухових пристроїв чи бойових при­пасів див. пункти 5, 6, 7 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припа­сами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3.

12. Під іншим загальнонебезпечним способом знищення або пошкодження майна слід розуміти дії, небезпечні для життя і здоров'я людей, а також май­на інших фізичних та юридичних осіб (наприклад, затоплення, отруєння до­машніх тварин та ін.). Відповідальність за зазначені злочинні дії настає у ви­падку, коли винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само може знищити або пошкодити майно інших фізич­них чи юридичних осіб, крім потерпілого, на майно якого вчинено посяган­ня, чи повинен був і міг це передбачити (абз. 6 п. 13 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за пося­гання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників право-охороних органів»). Спричинення при цьому шкоди довкіллю за наявності необхідних ознак слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 347 та статтями 245 або 252 КК.

13. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 347 КК, належить кваліфікувати за оз­накою «спричинення загибелі людей» у разі, коли настала смерть хоча б однієї людини.

14. До інших тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 347 КК, належать, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості — двом або більше особам або заподіяння великої май­нової шкоди одній юридичній чи фізичній особі (позбавлення притулку, їжі, одягу тощо).

15. У разі, коли винний при вчиненні злочину, передбаченого ст. 347 КК, усвідомлював суспільне небезпечний характер знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, пе­редбачав, що внаслідок зазначених дій настане смерть або будуть спричи­нені тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження як особам, зазначеним у цій статті, так і іншим особам, або буде заподіяна матеріальна шкода та­ким особам, і бажав або свідомо допускав настання таких наслідків, вчине­не, залежно від конкретних обставин, потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 347 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за інші злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого само­врядування та об'єднань громадян, життя та здоров'я особи чи власності (абз. 9 п. 13 вищезазначеної Постанови).

 

< Попередня   Наступна >