182

---

Стаття 355. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань

1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­бов'язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсут­ності ознак вимагання, — карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. 2. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­бов'язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. 3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­бов'язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

 

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, що забезпечують дотримання встановленого порядку виконання цивільно-правових зобов'язань.

2. Об'єктивна сторона злочину виявляється у примушуванні до виконан­ня або невиконання цивільно-правових зобов'язань (договір, правочин або інше цивільно-правове зобов'язання). Примушування — це вимога, пов'язана із погрозою насильства щодо потерпілого або його близьких родичів або із по­грозою пошкодження або знищення їх майна, за відсутності ознак вимагання.

Цивільно-правове зобов'язання — це правовідношення, в якому одна сто­р

она (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК 2003 р.).

Підставами виникнення цивільно-правових зобов'язань є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (до­кладніше див. ст. 11 ЦК 2003 р.).

3. Статтею 355 КК передбачена відповідальність за примушування до ви­конання чи невиконання лише цивільно-правових, а не будь-яких зо­бов'язань, обов'язок виконання яких покладається на особу нормами інших галузей права (кримінального, адміністративного, сімейного, трудового та ін.). Такі дії можуть утворювати склади інших злочинів, наприклад, само­правства, перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушу­вання їх до відмови від давання показань чи висновку та ін.

Відповідальність за ст. 355 КК може настати лише тоді, коли особа при­мушується до виконання чи невиконання існуючого зобов'язання, що ви­никло з підстав, передбачених чинним законодавством (абз. З п. 17 постано­ви ПВСУ «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти власності» від 25 грудня 1992 р. № 12).

4. Особа може примушуватися до виконання цивільно-правових зо­бов'язань не лише за дійсними, але й за недійсними правочинами. До недійсних правочинів відносяться фіктивні (укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином — ч. 1 ст. 234 ЦК 2003 р.), удавані (вчинені з метою приховання іншого правочину, який во­ни насправді вчинили — ч. 1 ст. 235 ЦК 2003 р.) і нікчемні (недійсність яких встановлена законом — ч. 2 ст. 215 ЦК 2003 р.).

Недійсними є правочини: 1) зміст яких суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) вчи­нені особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності (напри­клад, вчинене малолітньою чи неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності); 3) коли волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі (вчинені під впливом обману, насильства); 4) правочини, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (наприклад, вчинені у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною); 5) правочи­ни, вчинені батьками (усиновлювачами) всупереч правам та інтересам їхніх малолітніх, повнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК 2003 р.).

Недійсність цивільно-правової угоди не є перешкодою для кваліфікації діяння за ст. 355 КК, оскільки недійсна угода (так само, як і дійсна) поро­джує певні цивільно-правові зобов'язання для однієї із сторін.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочи­ну, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підляга­ють відшкодуванню винною стороною (частини 1, 2 ст. 216 ЦК 2003 р.).

5. Під примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, передбаченим ч. 1 ст. 355 КК, слід розуміти дві взаємопов'язані дії: 1) вимогу виконати чи не виконати договір, угоду (правочин) чи інше цивільно-правове зобов'язання; 2) погрозу насильством над потерпілим чи його близькими родичами, пошкодженням чи знищенням їх майна.

Вимога виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання — це ви­кладена в рішучій (категоричній) формі пропозиція винного до потерпілого негайно або у визначений час виконати чи не виконати договір, угоду (пра­вочин) чи інше цивільно-правове зобов'язання.

Вимога має бути конкретною, чітко визначеною. Неконкретизована вимо­га розглядуваного складу злочину не утворює. Форма такої вимоги може бу­ти різною (усна, письмова тощо) і на кваліфікацію злочину не впливає.

Про поняття погрози див. коментар до ст. 345 КК. При цьому погроза має бути дійсною і реальною.

Про поняття близьких родичів див. п. 11 ст. 32 КПК.

6. Злочин, передбачений ст. 355 КК, має місце лише за відсутності ознак вимагання (ст. 189 КК). Це означає, що кваліфікація за ст. 355 КК може бу­ти лише у разі відсутності посягання на чуже майно, право на нього чи ви­моги вчинити будь-які дії майнового характеру, які потерпілий не зобов'яза­ний вчиняти. Особливістю розглядуваного злочину є те, що при його вчиненні йдеться про вимогу виконання чи не виконання юридичного обов'яз­ку, який випливає з цивільно-правового зобов'язання. На відміну від вима­гання корисливі мотив і мета відсутні.

7. Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги викона­ти чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 КК погрозою, незалежно від досягнен­ня винною особою поставленої мети.

8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — примусити іншу сторону виконати або не виконати цивільно-правове зобов'язання саме шляхом примушування. Мотиви мо­жуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

9. Суб'єкт злочину — загальний, ним може бути будь-яка особа, якій ви­повнилося 16 років. Вчинення аналогічних дій службовою особою кваліфі­кується як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).

10. У частині 2 ст. 355 КК передбачене вчинення зазначеного злочину по­вторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

11. У частині 3 ст. 355 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або такі, що завдали великої шкоди чи спричинили інші тяжкі наслідки. Умисне вбивство, а також спричинення тяжких тілесних ушкоджень не охоплюється ст. 355 КК і вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК. Питання про визнання шкоди великою вирішується з урахуванням фактичних обставин справи, вартості знищено­го і витрат на відновлення пошкодженого майна, його історичної або куль­турної цінності, значення для потерпілого, розміру упущеної вигоди тощо. Іншими тяжкими наслідками можуть бути самогубство потерпілого; завдан­ня тяжкої шкоди здоров'ю, власності осіб, що постраждали у результаті дій, спрямованих на знищення майна загальнонебезпечним способом; банкрутст­во інших кредиторів потерпілого внаслідок виконання ним вимог винного тощо.

 

< Попередня   Наступна >