274

---

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару

1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового най­менування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, — караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використову­вались для її виготовлення. 2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змо­вою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, — караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціаль­но використовувались для її виготовлення. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлег­лої особи, — караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковува­ний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(У редакції Закону України від 22.05.2003 р. № 850-ІУ)

 

style="text-align: justify;">1. Об'єктом цього злочину є конкурентні відносини між суб'єктами гос­подарської діяльності, що базуються на принципі добросовісної конкуренції. Додатковий об'єкт — право інтелектуальної власності.

2. Предметом злочину є: 1) знак для товарів і послуг, 2) фірмове найме­нування, 3) кваліфіковане зазначення походження товару.

3. Знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. (ВВР. - 1994. - № 7. - Ст. 36; 1999. - № 32. - Ст. 266; 2001. -№ 8. - Ст. 37; 2002. - № 7. - Ст. 51; № 16. - Ст. 114; № 35. - Ст. 256;

Урядовий кур'єр. — 2003. — 25 червня. — № 115). Знаком можуть бути сло­ва, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, коль­ори та інші позначення, придатні для вирізнення товарів та послуг, або будь-які комбінації таких позначень.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг є фізичні та юридичні особи. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яке видається на певний строк. Обсяг правової охорони, що на­дається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, які внесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і по­слуг. Позначення можуть бути внесені до знака і як елементи, що не охоро­няються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні зна­ка.

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному поряд­ку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені вказаним Законом (перелік таких підстав див. у ст. 6). Ті позначення, що згідно з цим Законом не мо­жуть одержати правової охорони, не можуть бути предметом цього злочину. Наприклад, це стосується позначень, які є оманливими або такими, що мо­жуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або падає послугу.

Предметом злочину, передбаченого ст. 229 КК, є знаки для товарів чи по­слуг, які: 1) зареєстровані в Україні згідно із зазначеним вище Законом, 2) хоча й не зареєстровані, але охороняються на підставі міжнародних дого­ворів, учасником яких є Україна. Основні положення щодо міжнародно-пра­вової охорони знаків для товарів та послуг передбачені в Паризькій кон­венції про охорону промислової власності від 20 вересня 1883 р., Мад­ридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. та Протоколі до цієї угоди, прийнятому 28 червня 1989 р., Договорі про зако­ни щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р.

4. Фірмове найменування — це найменування юридичної особи, яке дає можливість вирізнити цю особу з-поміж інших.

У процесі державної реєстрації (легалізації) юридичної особи фірмове найменування фіксується в установчих документах та вноситься до від­повідного державного реєстру. Згідно із Законом України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 14. — Ст. 168) найменування суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи по­винне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву. У найменуванні суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи за­бороняється використання повних або скорочених найменувань органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування та похідних від цих найме­нувань, а також найменувань, тотожних найменуванню іншого суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи чи об'єднання громадян, внесених до відповідних реєстрів. Відомості про зареєстровані суб'єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України. У разі зміни назви здійснюється перереєстрація (статті 2 і 8 вказано­го Закону).

Законодавством України не передбачено спеціальної реєстрації фірмово­го найменування, відмінної від реєстрації юридичних осіб. В усіх країнах, до яких застосовується Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., фірмове найменування охороняється без обов'язко­вого подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака (ст. 8 Конвенції).

5. Кваліфіковане зазначення походження товару — це термін, що охоплює (об'єднує) назву місця походження товару і географічне зазначення поход­ження товару. Тобто йдеться про назву країни, регіону як частини країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта з офіційно визначеними межами, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, які виключно або головним чином зумовлені характер­ними для даного географічного місця природними умовами та/або людсь­ким фактором (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення по­ходження товарів» від 16 червня 1999 р. № 752-ХІУ (ВВР. — 1999. — № 32. - Ст. 267; 2001. - № 8. - Ст. 37; 2002. - № 16. - Ст. 114; Урядовий кур'єр. - 2003. - 25 червня. - № 115).

Право інтелектуальної власності на кваліфіковане зазначення походжен­ня товару виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

6. Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) альтернативні діяння — незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару або інше умисне порушення права на ці об'єкти; 2) наслідки — матеріальна шкода у великому розмірі, 3) причинний зв'язок між діянням та наслідками.

7. Використанням знака для товарів і послуг визнається: 1) нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бірку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазна­ченим нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); 2) за­стосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах, які викорис­товуються для адресації комп'ютерів і ресурсів.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі за­реєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака (ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.).

Незаконним є таке використання чужого знака для товарів і послуг, яке здійснюється без дозволу його власника, який є володільцем відповідного свідоцтва про реєстрацію знака в Україні або володільцем міжнародної реєстрації, або особою, знак якої визнано в установленому законом порядку добре відомим (ст. 25 вказаного вище Закону). Власник може передавати іншій особі право власності на знак повністю або щодо частини товарів і по­слуг, або дати їй дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Виключне право власника не поширюється на неко-мерційне використання знака.

8. Під незаконним використанням фірмового найменування слід розуміти будь-яке використання в господарській діяльності юридичної особи чужого фірмового найменування, яке може ввести в оману споживачів щодо товарів та послуг, призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарю­вання.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) (ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. (ВВВ. — 1996. — № 36. - Ст. 164).

9. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походжен­ня товару визнається: 1) нанесення його на товар або на етикетку; 2) нане­сення його на упаковку товару, застосування у рекламі; 3) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар (ч. 5 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 черв­ня 1999 р.).

При встановленні незаконності такого використання слід враховувати, що право на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути надане також іншій особі, яка перебуває в то­му самому географічному місці, виробляє товар з тими самими властивос­тями та подала відповідну заявку. Проте сам володілець свідоцтва про реєстрацію вказаного права не має права видавати ліцензію на використан­ня кваліфікованого зазначення походження товару. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначен­ня походження товару, визначається занесеними до відповідного Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічно­го місця.

10. У статті 229 КК йдеться про діяння, які є проявом недобросовісної конкуренції, неправомірного використання ділової репутації іншої особи. Згідно із законом неправомірним є використання без дозволу уповноваже­ної на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень поход­ження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого гос­подарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використан­ня (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р.).

11. Іншим умисним порушенням права на вказані у ст. 229 КК об'єкти інтелектуальної власності є, наприклад, надання дозволу (видача ліцензії) на використання знака для товарів і послуг чи передача права власності на та­кий знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва на цей знак (ч. З ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.).

12. Згідно з приміткою до ст. 229 КК матеріальною шкодою у великому розмірі визнається шкода у розмірі від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під матеріальною шкодою слід розуміти завдані збитки: 1) втрату або по­шкодження майна, наприклад, внаслідок незаконного використання знака для товарів на недоброякісних товарах іншою особою продукти перестали купуватися споживачами і через деякий час стали непридатними для ре­алізації; 2) додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витра­чених матеріалів тощо); 3) неодержані доходи, які особа могла б реально одержати, якби право інтелектуальної власності на вказані у ст. 229, КК об'єкти не було порушено.

13. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — за­вдання матеріальної шкоди у великому розмірі.

14. Суб'єктивна сторона злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

15. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

16. Ті самі дії, вчинені повторно (ч. 2 ст. 229 КК), слід розуміти як вчи­нення злочину, передбаченого будь-якою частиною цією статті, повторно (до осудження або до зняття чи погашення судимості). Про повторність зло­чинів також див. ст. 32 КК та коментар до неї.

17. Про поняття вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою див. ч. 2 ст. 28 КК та коментар до неї.

18. Матеріальна шкода в особливо великому розмірі (ч. 2 ст. 229 КК) виз­начена в примітці до цієї статті як тисяча і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

19. За частиною 3 ст. 229 КК кваліфікуються дії, що передбачені части­нами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою (її ознаки див. у примітці до ст. 364 КК) з використанням службового становища що­до підлеглої особи, тобто у зв'язку з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків (про зміст цих обов'язків див. коментар до ст. 364 КК).

 

< Попередня   Наступна >