Головна Науково-практичні коментарі Кримінально-виконавчий кодекс Глава 23 (ст.152-155) Стаття 154. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання

Стаття 154. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання

Кримінально-виконавчий кодекс - Глава 23 (ст.152-155)
157

Стаття 154. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання

1. Амністія застосовується законом до громадян, засуджених судами України, незалежно від місця відбування ними покарання. 2. Стосовно засудженого, представленого до помилування органом або установою виконання покарань, відповідне клопотання подається у порядку, встановленому законодавством. 3. Стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-до­строкового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким. 4. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова справа засудженого. 5. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок медичної або лікарсько-трудової експертної комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання. 6. У разі визнання інвалідом першої або другої групи особи, засудженої до громадських робіт або обмеження волі, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про його дострокове

звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок лікарсько-трудової експертної комісії. 7. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців. 8. Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі. 9. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами. 10. Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.

1. Однією з підстав звільнення засуджених від відбування покарання є амністія. В перекладі з латинської мови амністія означає прощення, тобто звільнення винної особи від того покарання, яке за загальним правилом повинне бути застосоване за певну провину. Існування цього інституту зумовлене реалізацією принципу гуманізму в діяльності органів держави.Закон України «Про застосування амністії в Україні» у ст. 1 визначає, що амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень ст. 92 Конституції України, яка встановлює, що амністія оголошується виключно законом, вимог КК України, Закону «Про застосування амністії в Україні». Такий закон може бути прийнято не частіше одного разу протягом календарного року (тобто він може взагалі не прийматись), а видання актів про амністію відноситься до компетенції вищого законодавчого органу нашої держави — Верховної Ради України. В законі про амністію вказується: категорії осіб, які підлягають звільненню за цією амністією; види покарань, від яких звільнюються засуджені; обсяг амністії, тобто її розповсюдження лише на покарання або ж і на кримінальну відповідальність; категорії осіб, до яких не застосовується амністія; органи, на які покладається виконання закону про амністію; та інші питання. Закон підлягає публікації в офіційних виданнях Кабінету Міністрів та Верховної Ради України. Законом може бути передбачене скорочення строків відбування покарань певних видів. Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання. Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом. Якщо злочином було завдано шкоду, то звільнений на підставі закону про амністію повинен її відшкодувати, оскільки амністія не звільняє засудженого від цього обов'язку. Що стосується питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, то воно вирішується відповідно до положень КК України, виходячи із виду і терміну фактично відбутого засудженим покарання.2. Теорія та практика правозастосування знає три види амністії: повна амністія; часткова амністія; умовна амністія.Повна амністія — це повне звільнення зазначених в законі осіб від кримінальної відповідальності або від відбування покарання. Цей вид амністії передбачає повне звільнення особи без будь-яких обмежень. Наприклад, звільнення від покарання ветеранів війни (звільнення від відбування покарання). В цьому випадку засуджений звільняється з установи виконання покарань але зазнає інших обмежень, які тягне за собою кримінальна відповідальність (наприклад, обов'язок відшкодувати шкоду за цивільним позовом в кримінальній справі, судимість, т. ін.). Звільнення від кримінальної відповідальності ветеранів війни, справи яких перебувають у провадженні. Такі випадки передбачають звільнення засудженого від відповідальності взагалі, тобто від усіх негативних наслідків та обмежень, які тягне кримінальна відповідальність.Часткова амністія — це часткове звільнення вказаних у законі категорій осіб від відбування призначеного судом покарання. Прикладом можуть бути випадки, коли закон про амністію скорочує засудженим невідбуту частину покарання. Цей вид амністії, як правило, застосовується до тих категорій осіб, до яких не може бути застосована повна амністія.Умовна амністія — це поширення дії повної або часткової амністії на ті діяння, які вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених в законі про амністію. Оскільки за загальним правилом дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію, то вказаний вид амністії є винятковим. Застосовується він з метою припинення суспільно-небезпечних групових проявів. Така амністія може бути оголошена, наприклад, для складання зброї бандитськими угрупу-ваннями, до певної дати після набрання чинності законом про амністію та передбачати їх звільнення від покарання.3. Застосування амністії за жодних обставин не може бути застосовано до наступних категорій засуджених: до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; до осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім засуджених за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.Ці категорії засуджених не можуть бути звільнені за амністією ні за яких обставин. Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється. Нерідко закони про амністію називають ще й такі категорії осіб, до яких амністія не застосовується: особи, які після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинили новий умисний злочин; які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання; до яких протягом певного часу вже було застосовано амністію або помилування та які знову вчинили умисний злочин та ін. Також амністія, як правило, не поширюється на осіб, до яких протягом останніх десяти років амністія чи помилування вже застосовувалась, і які після цього знову вчинили умисний злочин (незалежно від погашення чи зняття судимості і того, чи була така особа звільнена від відбування покарання на підставі амністії або кримінальну справу було закрито в порядку ст. 6 п. 4 КПК України). Виключення становлять лише засуджені, що після застосування амністії чи помилування (наприклад, у виді скорочення невідбутої частини покарання) продовжують відбувати покарання. Сутність цього положення полягає в тому, що амністія за своєю правовою природою є актом прощення (держава «прощає» злочинця) і вчинення нового злочину показує невиправдання виказаної довіри. Законодавець не конкретизує, що дане положення стосується лише амністії, котра оголошується відповідними законами України, а лише вказує на факт попереднього застосування амністії. Виходячи з цього, а також з правової природи амністії, при вирішенні питання про те, чи застосовувалась до засудженого амністія протягом останніх десяти років, потрібно враховувати і застосування амністії на підставі нормативно-правових актів інших держав.Дещо по-іншому необхідно вирішувати питання щодо засуджених, які мають попередні судимості. Зі змісту законів України «Про амністію», що видавалися останніми роками випливає (зокрема з положення, що особами, котрі мають дві і більше судимостей за вчинення тяжких, особливо тяжких умисних злочинів визнаються лише засуджені за КК України 1960 р. або 2001 р.), що яаїї застосування впливають лише судимості за КК України.Як правило, не підпадають під дію амністії особи, до яких застосовувалися умовне засудження, відстрочка виконання вироку чи відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей у віці до трьох років (статті 45, 461 і 462 КК України 1960 р.), чи до яких застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75, 79 і 104 КК України 2001 р.) і які під час іспитового строку чи відстрочки виконання вироку вчинили умисний злочин. Вказівка законодавця «які під час іспитового строку чи відстрочки виконання вироку вчинили умисний злочин» свідчить про те, що у подібних випадках приєднання покарання на підставі ст. 71 КК України 2001 р. чи ст. 43 КК України 1960 р. до покарання за останньою судимістю не є обов'язковим. Для відмови у застосування амністії до вказаної категорії засуджених достатнім є факт, що новий злочин ними було вчинено протягом іспитового строку. Це обумовлено тим, що на практиці дуже часто зустрічаються випадки, коли про вчинення під час іспитового строку нового злочину стало відомо вже після винесення постанови про звільнення засудженого від покарання (ч. 1 ст. 78 КК України), а Пленум Верховного Суду роз'яснив (постанова № 7 від 24.10.2003 р.), що суд, який розглядає справу про новий злочин, вправі призначити покарання за сукупністю вироків лише за умови скасування цієї постанови в установленому порядку (тобто правові наслідки попереднього засудження не завжди впливають на призначене покарання).Водночас, дане положення стосується лише засуджених за умисний злочин. Злочини, вчинені під час іспитового строку з необережності, до уваги не беруться.4. Зазвичай, амністія поширюється в першу чергу на засуджених, які відносяться до так званої «пільгової категорії»: а) особи, яким на час вчинення злочину не виповнилося 18 років; б) не позбавлені батьківських прав чоловіки та жінки, що мають дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання законом про амністію чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їхнього віку; в) вагітні на день набрання цим законом чинності жінки; г) чоловіки та жінки, які на день набрання цим законом чинності досягли відповідно 55-річного та 50-річного віку; ґ) особи, які мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку на день набрання цим законом чинності; одного чи обох батьків, що визнані інвалідами першої групи до дня набрання цим законом чинності; д) ветерани війни — учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; є) особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи до набрання цим Законом чинності; особи, яких до набрання цим законом чинності чи в період його виконання відповідно до рішення медичної комісії визнано хворими на активну форму туберкульозу (диспансерна категорія 1, 2, 3, 4), онкологічне захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією ТNМ), хворими на СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ); є) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи — особи, які підпадають під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та аналогічних законів інших держав — республік колишнього СРСР.При цьому слід мати на увазі, що належність до пільгової категорії в обов'язковому порядку повинна бути підтверджена документально: оригіналом відповідного посвідчення чи паспорта, що зберігаються в особовій справі або довідками відповідних державних установ (наприклад, РАЦСу — про наявність дитини, виконкому — за місцем проживання престарілих батьків, органу внутрішніх справ — про перевірку відомостей). У разі подання відповідних копій документів родичами засудженого, вони повинні бути завірені або нотаріально, або органами, що мають повноваження на такі дії. У всіх випадках, коли подані документи є недостатніми або їх достовірність викликає сумнів, застосування амністії відкладається до остаточного вирішення питання. Звільнення засуджених на підставі документів, які не відповідають встановленим вимогам, категорично забороняється.5. Звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію проводиться не пізніш як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію. Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію. Оскільки КПК України не встановлює особливих правил вступу в законну силу для постанов про застосування амністії, то дане рішення суду вступає в силу та виконується (тобто засуджений звільняється від відбування покарання) тільки після закінчення загального строку на її оскарження — п'ятнадцяти днів.6. Помилування — це також акт прощення засудженого та звільнення його від покарання. Але він відрізняється від амністії цілою низкою ознак. Зокрема, помилування — це акт, який видає Президент України. Це означає, що Президент, як гарант прав і свобод людини, наділений правом прощення навіть самого небезпечного злочинця, реалізуючи таким чином соціальну спрямованість держави Україна. Є в цьому акті й елемент каяття засудженого, оскільки, подаючи клопотання про помилування, засуджений фактично визнає вину, розкається та приймає на себе моральну відповідальність за вчинений злочин, просить його вибачити.Акт помилування носить індивідуальний характер, оскільки стосується конкретного засудженого на відміну від амністії, яка спрямована на невизначену кількість засуджених. Якщо видання амністії не залежить від засудженого, його бажання та волевиявлення, то подання клопотання про помилування — це право засудженого і саме він є його ініціатором. Помилування, на відміну від амністії, не має обмежень щодо категорій засуджених, які можуть бути звільнені на підставі акта помилування. Помилування не може передбачати звільнення засудженого від кримінальної відповідальності, амністія, навпаки, може передбачати таке звільнення. Але актом помилування може бути замінене одне покарання на інше, більш м'яке, а також знята судимість. Особливістю помилування є також те, що клопотання про нього може бути подане лише після набрання вироком законної сили. Амністія можлива і на стадії слідства або дізнання та судового розгляду справи.7. Помилування засуджених здійснюється у вигляді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.8. Право клопотати про помилування має особа: засуджена судом України, яка відбуває покарання або відбула основне покарання в Україні; засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування; засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування.Клопотання про помилування може бути подано особою з числа вищевказаних, а також її захисником, батьками, дружиною (чоловіком), дітьми, законним представником, громадськими організаціями тощо.9. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили. У випадку розгляду кримінальної справи в касаційному порядку клопотання про помилування може бути подано після прийняття рішення Верховним Судом України.10. Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше застосовувались помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.Клопотання про помилування засуджених, які не стали на Шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, які не відбули половини призначеного їм строку покарання, можуть бути задоволені лише за наявності об­ставин, що потребують особливо гуманного ставлення.Якщо особу засуджено до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.11. Клопотання про помилування, що подає засуджена особа через установу виконання покарань або інший орган, який виконує покарання, разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, характеристикою про поведінку і ставлення до праці із викладенням думки керівника цієї установи або органу виконання покарання по суті клопотання і, як правило, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування, надсилається до Секретаріату Президента України.У разі звернення засудженого, його захисника, батьків, дружини (чоловіку), дітей, законних представників, громадських організацій тощо, до клопотання про помилування додаються копія вироку або ухвали чи постанови суду.12. Підготовку матеріалів до розгляду клопотань про помилування здійснює Служба з питань помилування Кабінету Президента України Секретаріату Президента України (далі — Служба).Служба має право витребувати від суду, органів прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, установ та органів, які виконують покарання, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування матеріали, необхідні для розгляду клопотань про помилування, їхню думку про доцільність застосування помилування, а також доручати їм перевірку окремих питань.13. У випадках, коли засуджений не перебуває під вартою, виконання вироку щодо нього може бути зупинено в установленому порядку до розгляду Службою клопотання про помилування.14. Під час розгляду клопотання про помилування враховуються:особа засудженого, його поведінка і ставлення до праці до засудження та в установах і органах виконання покарань, ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, стан відшкодування заподіяних злочином збитків та інші обставини;думка керівника установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських організацій, трудових колективів тощо про доцільність помилування.15 Клопотання про помилування і підготовлені Службою матеріали попередньо розглядаються Комісією у питаннях помилування (далі — Комісія), яка утворюється при Президентові України. Комісія утворюється Президентом України у складі голови, двох заступників голови і членів Комісії. Одним із заступників голови Комісії є за посадою Керівник Служби. Обов'язки секретаря Комісії виконує один із членів Комісії.Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які скликаються і проводяться головою Комісії, а за його відсутності — одним із заступників голови Комісії. Засідання Комісії є правомочним за наявності більш як половини її складу. У засіданнях Комісії можуть брати участь народні депутати України.16. Клопотання про помилування, що не підлягають задоволенню за обставин, передбачених Положенням про здійснення помилування, Служба доповідає Комісії і повідомляє заявників про результати розгляду таких клопотань. Пропозиції Комісії за результатами попереднього розгляду клопотань про помилування оформляються протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени Комісії.За результатами попереднього розгляду клопотання про помилування і матеріалів, підготовлених Службою, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування.Про клопотання, підстав для задоволення яких Комісією не знайдено, Служба доповідає Президентові України.17. Рішення Президента України про помилування засудженого оформляється указом Президента України.У разі відхилення Комісією клопотання про помилування повторне клопотання щодо особи, засудженої за особливо тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, Службою може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через рік, а щодо особи, засудженої за інші злочини, — не раніш як через шість місяців із часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз'ясненням.18. Укази Президента України про помилування засуджених для виконання надсилаються:щодо осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань, — Державному департаменту України з питань виконання покарань;щодо осіб, які не відбувають покарання або засуджені до інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також які звільняються від додаткових покарань, — відповідним судам;щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або до службових обмежень для військовослужбовців, — Міністерству оборони України.Крім того, укази Президента України про помилування засуджених надсилаються Міністерству внутрішніх справ України до відома та іншим державним органам для забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбули покарання. Органи, на які Положенням про здійснення помилування покладено виконання указів Президента України про помилування засуджених, про їх виконання повідомляють Секретаріат Президента України.Контроль за виконанням указів Президента України про помилування здійснюється Службою.19. Звільнення засудженого проводиться у день надходження указу Президента про помилування у відповідний орган (установу) виконання покарань, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня — у першій половині наступного дня. Якщо звільнення на підставі акта помилування здійснюється від покарання у виді виправних або громадських робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція не пізніше наступного робочого дня після одержання указу про помилування направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання або працював, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати або зняття обмежень щодо права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.20. Призначаючи покарання, суд обов'язково вказує строк на протязі якого засуджений повинен його відбувати. Але покарання — це не самоціль, воно призначається для досягнення певного позитивного ефекту, а саме для виправлення і ресоціалізації засуджених, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Передбачається, що вказана мета буде досягнута за той строк, який визначив суд у своєму вироку. Однак позитивні зміни в свідомості та особистості засудженого можуть статися раніш, ніж закінчиться строк покарання, і в такому випадку покарання втратить свої соціально-орієнтовані виправні та попереджувальні властивості та перетвориться на суто каральний вплив. Для уникнення таких ситуацій, закон передбачає можливість дострокового звільнення від відбування покарання.Дострокове звільнення від покарання — поняття родове та включає в себе цілий ряд видів такого звільнення. Наприклад, до дострокового звільнення можна віднести звільнення на підставі амністії, помилування, звільнення за хворобою, умовно-дострокове звільнення тощо.21. Інститут умовно-дострокового звільнення від відбування покарання врегульований нормами кількох галузей права, — кримінального права, кримінального процесу та кримінально-виконавчого права. Кримінально-виконавче право регулює порядок та умови винесення установою (органом) виконання покарання подання до суду про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Обов'язковою умовою застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є відбуття засудженим певної, встановленої законом, частини строку покарання.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами про призначення покарання за сукупністю вироків та правилами складання покарань і зарахування строку попереднього ув'язнення.22. Щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, вона може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення, а також після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.При цьому відповідно до ст. 82 КК України, більш м'яке покарання призначається у межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Тобто у випадку, коли невідбута частина покарання, наприклад, у виді позбавлення волі, менше одного року, вона не може бути замінена обмеженням волі, бо мінімальна межа цього покарання складає один рік. Аналогічним чином не застосовується заохочувальна норма, передбачена ст. 82 КК України, і до засуджених, які відбувають покарання у виді, наприклад, обмеження волі, якщо невідбута частина строку покарання є більшою за два роки (максимальна межа виправних робіт — два роки).Фактично особи, невідбута частина строку покарання у яких є меншою за мінімальний строк, установлений у Загальній частині КК України для того виду покарання, що може бути застосоване в порядку такої заміни, позбавлені можливості застосування заохочувальної норми, передбаченої ст. 82 КК України. Дещо інша ситуація має місце у тому випадку, коли невідбута частина строку покарання є більшою за максимальний строк, установлений у Загальній частині КК України для того виду покарання, що може бути застосоване в порядку заміни. З одного боку — це є перешкодою для застосування більш м'якого покарання, з іншого — на адміністрацію установи виконання покарань законом покладено обов'язок протягом місяця розглянути на засіданні відповідної комісії це питання після відбуття засудженим встановленої законом частини строку покарання.У подібних випадках видається доцільним (при умові, що засуджений став на шлях виправлення), не відмовляти у можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (бо у цьому випадку повторний розгляд є можливим не раніше, ніж через шість місяців), а приймати рішення про відкладення остаточного вирішення даного питання до моменту, коли невідбута частина покарання буде дорівнювати максимальному строку, установленому у Загальній частині КК України для того виду покарання, що може бути застосоване в порядку заміни.23. За наявності підстав для застосування умовно-дострокового звільнення, орган або установа виконання покарань спільно зі спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх зобов'язані в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким та надіслати подання до суду. Подання розглядається та застосовується суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим. Суд розглядає таке подання в десятиденний строк з моменту надходження його до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу (установи) виконання покарання, і, як правило, засудженого. При розгляді судом спільного подання органу (установи) виконання покарань і служби у справах неповнолітніх, суд повідомляє їх про час і місце розгляду цього подання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців.Постанова суду може бути оскаржена, у зв'язку з чим її виконання здійснюється тільки після закінчення семиденного строку, встановленого у ст. 407 КПК України (даний строк обчислюється за правилами, встановленими у ст. 97 КПК України з урахуванням святкових та вихідних днів).24. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, встановленими у ст. 81 КК України. У цьому випадку частина строку нового покарання, яку необхідно відбути засудженому для застосування умовно-дострокового звільнення, починає обчислюватись з моменту вступу в законну силу постанови суду про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, тобто з моменту, коли засуджений змінив свій юридичний статус (наприклад, почав відбувати не позбавлення, а обмеження волі).Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, встановленими КК України.25. Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.Закон чітко встановлює момент, з якого починає обчислюватись термін, протягом якого особа даної категорії не може бути представлена до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким — день винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі, а не день надходження в місця позбавлення волі чи день арешту. Тому у тих випадках, коли особа після винесення вказаної ухвали перебувала у розшуку протягом року чи більше або ухвала не виконувалась з інших причин, при надходженні до місць позбавлення волі питання застосування до неї умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким вирішується в загальному порядку.26. Рішення про внесення подання про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, приймається на засідання комісії. Очолює таку комісію начальник установи (органу) виконання покарань. Засідання комісій проводяться відкрито з метою здійснення виховного впливу на засуджених. На засідання комісії запрошуються засуджені, питання про можливість подання до умовно-дострокового звільнення якого розглядається.27. Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 08.12.2003 р. № 239 передбачено обов'язкову участь на всіх засіданнях адміністрації установ виконання покарань представників служб соціально-виховної та психологічної роботи зі спецконтингентом та по контролю за виконанням судових рішень регіональних управлінь (п. З.2.). Крім цього, відповідно до вказівки Державного департаменту України з питань виконання покарань матеріали на деякі категорії засуджених (зокрема, засуджених за особливо тяжкі злочини, за бандитизм, розбій, злочини проти національної безпеки, умисне вбивство тощо) підлягають обов'язковому узгодженню в регіональному управлінні.28. Однією з підстав звільнення від відбування покарання законодавець називає хворобу засудженого. Якщо засуджений захворів хворобою, яка фактично перешкоджає здійсненню на нього виправного впливу, такий засуджений підлягає звільненню. Пояснюється це тим, що за таких умов покарання не досягає мети, яка стоїть перед покаранням та кримінально-виконавчим законодавством та не може виконати завдань виправлення та ресоціалізації.Підставою для порушення питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою є факт захворювання засудженого на психічну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Головною ознакою є те, що хвороба повинна перешкоджати засудженому відбувати покарання. Мається на увазі, що стан захворювання таким чином змінює свідомість та поведінку засудженого, що він або перестає сприймати покарання як таке, або фактично втрачає свої антисуспільні риси.29. Як вбачається зі змісту закону, існує два види звільнення засуджених від відбування покарання за хворобою: звільнення у зв'язку з захворюванням психічною хворобою; звільнення у зв'язку з захворюванням іншою тяжкою хворобою. Але для установ (органів) виконання покарань визначальною ознакою є винесення постанови судом про звільнення засудженого від відбування покарання або відмову такого звільнення та застосування, наприклад, примусових заходів медичного характеру. Тобто, з точки зору кримінально-виконавчого права, ця підстава звільнення лише тоді дійсно стає підставою, коли є відповідна постанова суду, що вступила в законну силу. На наш погляд, точніше було б сформулювати ЦЮ підставу як звільнення на підставі постанови суду про звільнення на підставі хвороби, що вступила в законну силу.30. Медичному обстеженню підлягають засуджені, які захворіли в місцях позбавлення волі, а також особи, які захворіли до засудження і їх хвороби внаслідок прогресування набули характеру, зазначеного в Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання (далі — Перелік). Медичне обстеження таких хворих засуджених здійснюють спеціальні лікарські комісії (далі — комісія) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях у складі начальника медичного відділу (відділення) — голова та чотирьох лікарів — члени комісії. Склад комісії затверджують начальники управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях. При потребі до роботи в комісіях залучаються відповідні лікарі — фахівці територіальних органів Міністерства охорони здоров'я України.Огляд хворого та розгляд матеріалів його медичного обстеження здійснюються комісією після обов'язкового лікування і ретельного обстеження хворого в стаціонарних умовах лікувальних закладів кримінально-виконавчої системи. Матеріали на психічно-хворих осіб розглядаються за наявності акта психіатричного обстеження засудженого в стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділення) кримінально-виконавчої системи. У виняткових випадках, коли стан здоров'я хворого вкрай тяжкий і етапування його до лікарні неможливе, проведення медичного огляду може бути здійснено в медичній частині установи з обов'язковим залученням до складу спеціальної лікарської комісії фахівців міжобласної лікарні (за закріпленням) або територіальних органів охорони здоров'я.З урахуванням результатів проведеного лікування та остаточного діагнозу комісія після медичного огляду засудженого складає висновок спеціальної лікарської комісії про медичний огляд засудженого щодо наявності захворювання, визначеного Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, Щодо наявності або відсутності в оглянутого захворювання, зазначеного в Переліку. Голова комісії висновок оголошує засудженому, який був оглянутий, про що в історії хвороби робиться відмітка, скріплена підписом оглянутого. Облік засуджених, які пройшли медичний огляд комісії, проводиться у Журналі обліку засуджених, представлених до звільнення від подальшого відбуття покарання через хворобу. За наявності в засудженого захворювання, зазначеного в Переліку, висновок комісії додається до матеріалів для подання в суд. До таких захворювань віднесено:1. Туберкульоз: 1.1. Прогресуючий двосторонній фіброзно-кавернозний туберкульоз легенів або хронічна тотальна емпієма плеври з бронхіальним свищем та явищами легенево-серцевої недостатності ІІ-ІІІ ступенів. Характеризується наявністю основної фіброзної каверни чи тотальної емпієми плеври з бронхіальним свищем і додатково сформованих фіброзних каверн у тій самій легені, де локалізується основний процес, або в протилежній. При цьому відзначаються осередки бронхогенної дисемінації в обох легенях, більш чи менш виражений фіброз (цироз), плевральні накладання, вторинна емфізема, бронхоектази, пневмосклероз та інші прояви хронічного легеневого процесу, поява нових осередків бронхогенної дисемінації й утворення свіжих каверн на фоні адекватної антибактеріальної терапії. Такий процес являє собою кінцевий етап різних форм туберкульозу легень при його несприятливому перебігу і ускладнюється легенево-серцевою недостатністю ІІ-ІІІ ступенів, періодичними кровохарканнями або легеневими кровотечами з постійним виділенням з мокротиння мікобактерій туберкульозу. При діагностиці прогресуючого двостороннього фіброзно-кавернозного туберкульозу легенів або хронічної емпієми слід ураховувати наявність в анамнезі довготривалого туберкульозного процесу, що супроводжується періодичними загостреннями, стійкою втратою працездатності. При рентгенографічних та томогра-фічних дослідженнях, які є обов'язковими, виявляються виражені деструктивні і фіброзні зміни легеневої тканини. При цьому повинно бути також клініко-лабораторне підтвердження наявності процесу та супровідних ускладнень. 1.2. Прогресуючий інфільтративний туберкульоз легенів (казеозна пневмонія) з проявами легенево-серцевої недостатності III ступеня. Характеризується наяв­ністю субтотального ураження однієї легені із швидким розвитком велетенських та численних каверн, тяжким станом хворого, вираженими симптомами інтоксикації і легенево-серцевої недостатності III ступеня на фоні адекватної антибактеріальної терапії. При цьому мають місце осередки бронхогенної дисемінації в обох легенях, легеневі кровотечі (кровохаркання) з постійним виділенням з мокротинням мікобактерій туберкульозу. Для обґрунтування даного діагнозу обов'язково потрібно проводити рентгенографічні дослідження легенів, а також клініко-лабораторне обстеження. 1.3. Прогресуючий деструктивний туберкульоз хребта, великих кісток та суглобів, ускладнений амілоїдозом внутрішніх органів, двосторонній кавернозний туберкульоз нирок, ускладнений специфічним процесом сечовивідних шляхів і розвитком хронічної ниркової недостатності в термінальній стадії, що супроводжується цілковитою і стійкою втратою працездатності. Характеризується великими порушеннями у місці враження та дистрофічними змінами всіх тканин і органів. Утворюються рубцеві спайки, рубцеві переродження суглобових сумок, які призводять до артрогенних контрактур. При спондиліті часто мають місце туберкульозні абсцеси, спастичні паралічі, спинномозкові розлади. Діагностика кістково-суглобного туберкульозу ґрунтується на даних клінічного та біохімічного дослідження крові, проби Коха, туберкулінових проб; дослідження гною туберкульозного абсцесу, випоту з уражених суглобів шляхом посіву; цитодіагностики регіонарних лімфатичних вузлів і суглобного випоту; рентгенографії в двох проекціях (прямій та бічній). Діагностика прогресуючого туберкульозу сечової системи ґрунтується на даних клінічного аналізу сечі (характерні — піурія, протеїнурія, ізостенурія, циліндрурія), обов'язкової оглядової рентгенографії області нирок та сечового міхура, екскреторної урографії, цистоскопії з проведенням індігокарміно-вої проби і ретроградної пієлографії.2. Інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД): 2.1. ВІЛ-інфекція. Стадія вторинних захворювань, III Б: Прогресуюча втрата маси тіла більше 10 %, незрозуміла (нічим не пояснювана) діарея або пропасниця більше 1 місяця, лейкоплакія, повторні або стійкі бактеріальні, грибкові, вірусні, протозойні ураження внутрішніх органів (без дисемінації) або глибокі ураження шкіри та слизових оболонок, повторний або дисемінований оперізувальний лишай, локалізована саркома Капоші. 2.2. СНІД. Стадія вторинних захворювань, III В: Генералізовані бактеріальні, вірусні, грибкові, протозойні, паразитарні захворювання, пневмоцистна пневмонія, кандидоз стравоходу, нетиповий мікобактеріоз, туберкульоз, кахексія, дисемінована саркома Капоші, інфекційні ураження центральної нервової системи. 2.3. СНІД. Термінальна стадія, IV.3. Лепра: 3.1. Лепроматозна погранична форма. 3.2. Туберкуло-їдна та недиференційована форми при наявності поширених проявів на шкірі, наявності мікобактерій зі скребка з носа.4. Новоутворення: 4.1. Усі злоякісні новоутворення IV стадії за міжнародною класифікацією ТММ. Клінічний діагноз підтверджується гістологічним дослідженням. 4.2. Злоякісні новоутворення лімфатичної та кровотворної тканини. Мієлопроліферативні пухлини: а) гострий лейкоз (усі форми); б) хронічний мієлолейкоз з наростаючою кахексією, анемією, спленомегалією, геморагічним синдромом; в) хронічний еритромієлоз, термінальна стадія; г) еритремія, ускладнена крововиливами або тромбами судин головного мозку: д) хронічний лімфолейкоз, ускладнений анемією, тромбоцитопенією та безперервно рецидивними інфекціями; є) хронічний моноцитарний лейкоз, термінальна стадія з анемією та геморагічним синдромом; ж) численна мієлома з остеодеструктивними процесами (патологічні переломи хребта і кісток нижніх кінцівок); з) лімфогранулематоз, IV стадія (з морфологічним підтвердженням), з дифузним ураженням одного або більше екстралімфа-тичних органів, з ураженням лімфатичних вузлів.5. Хвороби ендокринної системи: 5.1. Цукровий діабет, інсулі-нозалежний тип (доза інсуліну більше як 60 од. на добу), важкий перебіг з нахилом до кетоацидозу і наявністю вираженої макроангіопатії, ретинопатії, полінейропатії. 5.2. Синдром Іценка-Кушинга та хвороба Іценка-Кушинга з різко вираженими ускладненнями: патологічні переломи трубчастих кісток або хребта, атрофія м'язів; кардіоміопатія з недостатністю кровообігу III ступеня; порушення мозкового кровообігу з глибокими стійкими руховими порушеннями двох або більше кінцівок. 5.3. Гіпофізарна недостатність (хвороба Сімондса) у стадії кахексії.6. Психічні розлади: 6.1. Шизофренічні психози безперервні (проста, гебефренічна, кататонічна, параноїдна форми) та нападоподібно-прогредієнтні форми з несприятливим перебігом. 6.2. Маніакально-депресивний психоз циркулярного типу з маніакальними та депресивними фазами, що часто змінюються, із змішаним психотичним станом, безперервним перебігом захворювання. 6.3. Психотичні порушення внаслідок органічного ураження головного мозку: а) усі форми синильної деменції (простий тип; з галюцинаторно-маячними розладами; ранній пресинильний варіант синильної деменції; деменція як результат осередкової атрофії головного мозку при хворобі Альцгеймера та хворобі Піка); б) атеросклеротичне слабоумство (без психозу; з депресією, з галюцинаторно-маячними розладами; з явищами гострої сплутаності); в) корсаковський психоз (алкогольний, внаслідок сифілісу мозку чи травми); г) органічне слабоумство (внаслідок енцефаліту, менінгоенцефаліту, сифілісу мозку, травми головного мозку). 6.4. Затяжні реактивні психози з прогредієнтним перебігом із залученням соматичної ланки, що набувають характеру хронічного психічного захворювання. 6.5. Хронічні психози різної етіології: а) симптоматичний психоз, зумовлений системною інфекцією з прогредієнтним або рецидивним перебігом; б) затяжний або рецидивний інтоксикаційний психоз з наростаючими незворотними змінами психіки; в) інші пролонговані психози внаслідоксоматичних захворювань із стійкою психотичною симптоматикою. 6.6. Розлади особистості (психопатії): патологічний розвиток особистості з паранояльним або параноїдним марево утвореннями на відповідній конституційній основі (паранояльна психопатія) на ґрунті інших типологічних варіантів психопатій.7. Хвороби нервової системи та органів чуття: 7.1. Судинні захворювання головного та спинного мозку: емболії; геморагічні; ішемічні або змішані гострі порушення мозкового кровообігу; хронічна судинна енцефалопатія III стадії; первинні (нетравматичні) субарахноїдальні крововиливи при встановленому діагно зі з вираженими стійкими явищами осередкового враження мозку (геміплегії, параплегії, глибокі геміпарези, парапарези; порушення орієнтації у просторі і часі, акінетикоригідний синдром).7.2. Інфекційні, демієлінізуючі захворювання центральної нервової системи, що супроводжуються органічним ураженням головного та спинного мозку з глибокими стійкими порушеннями функцій (тяжкі паралічі; глибокі парези з розповсюдженими розладами чутливості, розладами функцій тазових органів, трофічними порушеннями; виражений акінетикоригідний синдром) і прогресуючим перебігом процесу: а) менінгіти вторинні гнійні; б) абсцеси головного мозку; в) спинальні епідуральні абсцеси та гранульоми нетуберкульозної етіології; г) нейросифіліс; д) ураження нервової системи при туберкульозі; є) розсіяний склероз; ж) лейкоенцефа-літ Шільдера. 7.3. Травматичні захворювання центральної нервової системи з вираженими стійкими явищами осередкового враження мозку (геміплегії, параплегії; глибокі геміпарези, парапарези). 7.4. Захворювання із швидко прогресуючим протіканням, вираженими стійкими розладами рухових, чутливих та вегетативно-трофічних функцій і неефективністю лікування: а) пухлини головного мозку; б) краніоспинальні пухлини; в) пухлини спинного мозку; г) сирингобульбія; д) гепатоцеребральна дистрофія (гепато-лентикулярна дегенерація, хвороба Вільсона-Коновалова); є) цере-броспинальні атаксії; ж) бічний аміотрофічний склероз; з) міастенія; і) міотонія; к) паркінсонова хвороба; л) поліневрити хронічні. 7.5. Епілепсія: а) епілептичний психоз із затяжним перебігом, що набуває хронічного характеру та неефективністю лікування; б) з генералізацією та ускладненням пароксизмальних розладів з вираженими і наростаючими змінами психіки; в) епілептичне слабоумство. 7.6. Повна сліпота, а також стан, коли на ґрунті стійких патологічних змін гострота зору ока, що краще бачить, не перевищує 0,03 і вона не може бути коригована або коли поле зору обох очей концентрично звужене до 10 град.8. Хвороби органів кровообігу: 8.1. Хвороби серця з недостатністю кровообігу III стадії: а) констриктивний перикардит, що не підлягає хірургічному лікуванню; б) набуті або природжені вади серця; в) бактеріальний ендокардит, затяжний перебіг; г) кардіоміопатія (застійна, гіпертрофічна, обструктивна); д) ендоміокарді-альний фіброз; є) міокардитичний кардіосклероз; ж) ішемічна хвороба серця; з) порушення ритму серця. 8.2. Гіпертонічна хвороба III стадії: а) з повторним гострим трансмуральним або великим вогнищевим інфарктом міокарда зі стійким порушенням ритму і прогресуючою недостатністю кровообігу; б) з недостатністю кровообігу III стадії; в) з хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії. 8.3. Хвороби артерій з ураженням магістральних судин не менш як двох кінцівок у гангренозно-некротичній стадії: а) облітеруючий ендартеріїт; б) облітеруючий атеросклероз.9. Хвороби органів дихання: хронічні неспецифічні захворювання легенів з дифузним пневмосклерозом, емфіземою легенів, хронічним легеневим серцем у стадії декомпенсації, дихальною недостатністю III ступеня або з амілоїдозом внутрішніх органів і хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії: а) хро­нічний обструктивний бронхіт; б) бронхіальна астма; в) бронхоек-татична хвороба; г) абсцес легені; д) емпієма плеври; є) пневмоко-ніози різної етіології; ж) ідіопатичний фіброзний альвеолі; з) сар-коїдоз; і) емфізема первинна.10. Хвороби органів травлення: 10.1. Захворювання кишечника та інших органів травлення з вираженим синдромом порушення усмоктування в стадії кахексії. 10.2. Цирози печінки різної етіології в стадії декомпенсації з гіперспленізмом, портальною гіпертензією, печінково-клітинною недостатністю.11. Хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії: а) хронічний гломерулонефрит; б) хронічний пієлонефрит; в) гідронефроз; д) кістозна хвороба нирок.12. Хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини з невпинно прогресуючим генералізованим процесом при наявності хронічної ниркової недостатності в термінальній стадії чи недостатності кровообігу III стадії, або стійким вогнищевим ураженням центральної нервової системи (геміплегії, параплегії; геміпарези, парапарези), або генералізованого ураження поперечної мускулатури з дисфагією, дизартрією: 12.1. Ревматоїдний артрит. 12.2. Геморагічний васкуліт. 12.3. Анкілозивний спондилоартрит (хвороба Бехтерєва). 12.4. Системний червоний вовчак. 12.5. Дерматоміозит. 12.6. Вузликовий періартеріїт. 12.7. Системна склеродермія.13. Хвороби обміну: подагра з подагричною нефропатією і хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії.14. Анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми в період останнього строку відбування покарання: висока ампутація верхніх або нижніх кінцівок, а також поєднання високих ампутацій однієї верхньої і однієї нижньої кінцівок.15. Променева хвороба: 15.1. Гостра променева хвороба: а) гостра променева хвороба в період розпалу будь-якому ступені тяжкості (І-ГУ); б) місцеві променеві ураження шкіри в період розпалу при тяжкості І-ІУ ступенів; в) наслідки гострої променевої хвороби; г) астенічний синдром з підвищеним виснаженням та функціональною недостатністю регуляторних систем, перш за все — нервової і судинної; д) ознаки органічного ураження нервової та судинної систем з порушенням мозкового периферійного кровообігу; ж) нестабільність показників периферійної крові — виражений цитопенічний синдром з ознаками гіпоплазії кісткового мозку (кількість лейкоцитів менше як 3,0 х 10 в ступ. 9, кількість тромбоцитів менше як 1,5 х 10 в ступ. 12 в/л); з) глибокі трофічні, дегенеративні та склеротичні місцеві зміни, різні радіаційні виразки, больовий синдром; і) контрактури та ампутаційні дефекти; к) променева катаракта III стадії з гостротою зору на «кращому» оці 0,1-0,5. 15.2. Хронічна променева хвороба періоду формування ІІ-ІУ ступенів тяжкості і подальший період (стадія прогресування). 15.3. Пізні променеві ефекти (злоякісні новоутворення кровотворної та кісткової тканини, легенів, печінки).При цьому, у разі виникнення таких захворювань, як СНІД, променева хвороба, лепра та інші, що потребують спеціальних і складних засобів обстеження, діагнози установлюються комісією з обов'язковим залученням фахівців відповідного профілю установ органів охорони здоров'я.Факт захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання. Звільнення від відбування покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосовано лише до тих засуджених, які захворіли під час відбування покарання, і ця хвороба пере­шкоджає відбуванню покарання, тобто у випадках, коли подальше тримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи до інших тяжких наслідків. Тяжка фізична хвороба має бути також хронічною. У разі тимчасової тяжкої фізичної хвороби засуджений по­мішується до лікувального закладу місць позбавлення волі, а після видужання продовжує відбувати покарання.Законним приводом до розгляду питання про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну тяжку хворобу, є подання адміністрації установи. До подання додаються: завірена копія вироку щодо засудженого, розпорядження про виконання вироку, довідка про строк відбутого покарання, характеристика засудженого, історія його хвороби і висновок лікарської комісії, відомості про минулу судимість, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та інші відомості, необхідні для прийняття відповідного рішення. Подання ретельно вивчається начальником управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.Подальший розгляд цього подання здійснює суд відповідно до ст. 408 КПК України. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання за хворобою, суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.Засуджений, щодо якого встановлено наявність підстав для подання до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбування покарання з приводу тяжкої хвороби, залишається в лікарні до прийняття судом остаточного рішення. У разі прийняття рішення щодо звільнення засуджений звільняється безпосередньо з лікувального закладу, а якщо в суду є сумніви щодо правильності висновку лікарської комісії, то засуджений, з урахуванням його стану здоров'я, залишається в цій лікарні або направляється до іншого лікувального закладу кримінально-виконавчої системи, або повертається до установи, що направила його.Якщо суд відмовив у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання через хворобу, і стан здоров'я засудженого погіршав, то на підставі відповідного висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу з дня винесення судом рішення про відмову у звільненні засудженого.31. Якщо особу, засуджену до громадських робіт або обмеження волі, було визнано інвалідом першої або другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про його дострокове звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок лікарсько-трудової експертної комісії. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.32. Після винесення судом постанови про звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою та набрання нею чинності, відповідні документи надсилаються до установи (органу) виконання покарань. Адміністрація установи (органу) проводить звільнення засудженого в день надходження документів, або, якщо документи надійшли після закінчення робочого дня, в наступний за цим день.Слід звернути увагу, що за ст. 408 КПК України постанови суду з даного питання вступають в законну силу та виконуються лише після закінчення семиденного строку на їх оскарження, про що в обов'язковому порядку зазначається у самій постанові. Негайне звільнення засуджених у день винесення рішення суду або звільнення до закінчення строку оскарження діючим законодавством не передбачено з жодних причин. У тому випадку, коли засуджений помер до вступу постанови суду в законну силу, він відповідно до встановленої форми медичної звітності вважається таким, що помер в установі.33. Слід мати на увазі, що звільнення засудженого за хворобою не носить безумовного характеру. Відповідно до ч. 4 ст. 84 КК України, у разі одужання психічнохворих (ч. 1 ст. 84 КК України), а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчились строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук