70

---

§ 2. Право і економіка

Залежність між адекватністю економічних відносин і їх пра­вовим опосередкуванням є аксіомою в юридичній науці.

Економіка — це система відносин щодо виробництва, роз­поділу, обміну і споживання матеріальних благ. Економіка пев­ним чином визначає, детермінує потребу в появі, існуванні і зміні правових форм. У свою чергу правова форма є способом існуван­ня, виразу, розвитку і перетворення економічного змісту.

Взаємодія між цими двома складними системами відбувається таким чином, що зміни в одній з них спричиняють порушення стабільності в іншій.

Кожна з систем являє собою цілісне утворення із самостій­ною логікою свого розвитку. Право не просто оформляє еко­номічний зміст, а є його найважливішим елементом, свого роду опорною конструкцією. Порядок економічних відносин, які пов­торюються і підтримуються державою, — один з найважливіших проявів права. Встановлення зв'язків права і економіки потребу­ють пошуків, обґрунтованих висновків, а це означає, що ці зв'яз­ки не вкладаються у просту схему причина — наслідок. Виходячи тільки з економічної структури суспільства, неможливо відтво­рити систему правового регулювання в цілому, її окремі струк­турні елементи, характер її зворотного впливу на економічні відносини.

У суспільстві не існує абсолютного протиборства і абсолют­ної гармонії між правом і економікою, але мають місце часткові суперечності і пристосування економічної і правової сторін одна до одної. Право активно впливає на регульовані відносини: при­скорює, гальмує (і навіть блокує) розвиток економіки або ж за­безпечує її звичайне відтворення. Такий вплив здійснюється че­рез законодавство — систему нормативно-правових актів, що існують у державі.

Розглянемо на прикладах ці положення. Протягом три

валого часу діяльність суб'єктів малого підприємництва стримувалася досить складною системою оподаткування, обліку і звітності. До суб'єктів малого підприємництва належать фізичні і юридичні особи з невеликою кількістю найманих працівників і обсягом ре­алізації продукції (товарів, послуг). Після введення спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва тільки за перші два роки їх кількість зросла в сім разів і досягла понад мільйона осіб, а сплата єдиного податку збільшилася в 6,1 раза порівняно з попередніми роками. Тобто економічні відносини дістали додатковий імпульс внаслідок усу­нення причин їх штучного стримування.

Уведення ж додаткових форм фінансової звітності, нових за­собів обліку розрахункових операцій, навпаки, для таких суб'єктів малого бізнесу потягне за собою припинення зазначе­ної тенденції.

Наявність у цивільному законодавстві досить статичних, відо­мих ще з часів Давнього Риму норм про договори купівлі-прода-жу, доручення, міни, застави та багатьох інших, протягом століть забезпечує звичайне відтворення економічних відносин.

Можливості передбачення розвитку соціально-економічних явищ з метою їхнього правового оформлення мають досить вузькі межі. Економічні явища перебувають під впливом не тільки стихійних соціально-економічний процесів, але й раціональних факторів, як, наприклад, вплив державної влади через законо­давство тощо.

Коли певні тенденції, що стали помітними в економіці, знахо­дять своє адекватне відображення в правовій формі, процес функціонування економіки відбувається нормально, що свідчить про ефективність діючих у цій сфері правових норм.

З часом економічні відносини і правова форма, яка їх забезпе­чує, застарівають, що, у свою чергу, вимагає реформування усієї економіки або її окремих сторін і нового законодавчого забезпе­чення цих економічних відносин.

При цьому вирізняють тенденції абсолютні, довгострокові і короткострокові, такі, що з'являються й зникають за певних умов, і універсальні, необхідні, неминучі, що випливають з еко­номічного життя і не можуть бути усунуті ніяким втручанням у соціальну сферу.

Щоб пізнати економічні тенденції, виявити і врахувати їх у відповідній правовій формі, необхідно якомога точніше визначити умови, за яких вони зникають. Річ у тім, що цих умов можна прос­то не помітити. Наприклад, існує економічна тенденція до нагро­мадження засобів виробництва. Але навряд чи можна сподіватися на те, що вона збережеться там, де швидко зменшується кількість населення. Зменшення засобів виробництва, у свою чергу, може залежати від неекономічних факторів. Це означає, що якщо в ос­нову законодавчих рішень будуть покладені недостатньо вивчені економічні тенденції, то не буде жодних підстав посилатися на право як основну причину недоліків, які є в економіці.

Оскільки за допомогою правової форми не завжди одержу­ють очікуваний результат, склалася думка про певну її друго­рядність. Наприклад, Закон України від 21 листопада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні», незважаючи на численні зміни до нього, досі не дістав потрібної реакції в системі економічних відносин. На цей час в Україні не зареєстровано жодної промислово-фінансові групи, хоча в Росії їх майже 75.

Правова форма не повинна і не може бути визнана рівнознач­ною з економічною системою та її якостями. Законодавство ви­ступає фактором, який спрямовує розвиток економіки не аби-ку-ди, а відповідно до потенційних її можливостей у даний період. Причому взаємодія між цими двома системами здійснюється не просто, так би мовити, лінійно: нормативний припис — очікува­ний економічний результат. Правовий припис передбачає в зада­них межах безліч можливих способів організації економічного змісту. Правова форма надає економічним відносинам нових яко­стей, у чому й полягає її регулятивна роль.

Прогнозування руху економічної системи, в чому великого значення набувають правові форми її опосередкованості, може бути достовірним лише на відносно коротких часових проміжках. За будь-яких суспільних умов окремі особи, групи людей, держа­ва завжди обмежені наявним майновим багатством суспільства, кількістю засобів виробництва і предметів споживання, існуючим рівнем техніки, системою суспільного розподілу праці, роз­поділом робочої сили між різноманітними галузями господар­ства, системою особистих потреб та іншими умовами. Досить ва­гомим фактором, що обумовлює межі прийняття економічних і правових рішень, є нині «екологічний імператив», що ставить під питання саме існування людини.

Розглядаючи процес взаємодії права й економіки, слід врахо­вувати не тільки фактичний стан економіки, але й економічну політику, яку проводять органи влади, а також і вплив наукових шкіл, теорій на зміст рішень, які ці органи приймають. Так, ідеї «свободи ринку», безконтрольної ринкової економіки з часом змінилися на більш зважені підходи «соціально орієнтованої еко­номіки», пов'язаної з активним втручанням держави в її регулю­вання. Недоторканність приватної власності, як з'ясувалося, по­винна узгоджуватися з суспільними інтересами. Досить корис­ною виявилась ідея планування економіки та правових рішень, що її регламентують. Отже, і роль законодавства на сучасному етапі розвитку економіки України, на відміну від інших держав, може бути викладена в таких напрямках.

Передусім слід забезпечити правовими засобами різно­манітність форм власності, рівність правового становища суб'єктів ринкових відносин, приватизацію державної власності, підлеглість державного сектора загальним правилам ринкової економіки, скорочення бюджетних витрат.

Ще одним напрямком визначення ролі законодавства на су­часному рівні розвитку економіки є гарантування свободи під­приємництва, що перебуває у свободі здійснення чи нездійснення правової дії, а також у змісті та формі правової дії. З цим пов'яза­не завдання зменшення оподаткування для стимулювання еко­номічного росту і збільшення збирання податків.

Обмеження монополізму і неприпущення недобросовісної конкуренції є також важливою складовою ринкових відносин. При цьому більш продуктивним є не так забезпечення добро­совісної (егоїстичної) конкуренції, як поступове витиснення кон­куренції і заміна її на колективне співробітництво, співпрацю на благо суспільства між різними соціальними групами, служіння суспільству. Успіх європейського співтовариства є безумовним прикладом міжнаціонального, міждержавного співробітництва на противагу економічній конкуренції.

Право покликане забезпечити оптимізацію державного втру­чання в економіку. Це завдання не має кількісної оцінки. Воно спрямоване на збільшення ефективності виробництва, зайнятості населення, вирівнювання деструктивних явищ ринку (безробіття, коливання цін, зниження життєвого рівня), на посилення охоро­ни інтересів споживача і, нарешті, соціальної стабільності в су­спільстві.

Впливовою умовою функціонування ринкових відносин є та­кож послідовне втілення в життя принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Наявність у суспільстві різних соціальних груп з протилежними інтересами робить актуальним завдання встановлення правових гарантій різних способів розв'язання соціальних конфліктів.

Ринкова економіка має не лише плюси. Вона соціально супе­речлива і у зв'язку з цим тягне за собою негативні явища. Відомо, що свобода більш криміногенна, ніж тоталітаризм. При тоталіта­ризмі є можливість контролювати будь-які вчинки особи, задія-ної в економічній сфері, у такий спосіб стримуючи економічну злочинність на припустимому рівні. У розвинених демократичних державах рівень економічної злочинності більш високий (з по­ступовою динамікою приросту), ніж у державах з недемократич­ними політичними режимами. У зв'язку з цим для ефективної бо­ротьби з економічною злочинністю необхідне формування на­лежної правової бази, потрібної кількості кваліфікованих кадрів, фінансового і матеріально-технічного забезпечення, які б існува­ли в межах відповідного правового режиму.

< Попередня   Наступна >