262

---

Стаття 396. Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбаче­них міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало за­конної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставахдо часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами,згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) в інших випадках, встановлених законами України.

1. Дана стаття встановлює підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Підстави відмови наведені факультативно, тобто зазначені у частині

2 статті підстави є діючими лише у тому випадку, якщо вони не передбачені у міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.2. Перелік підстав відмови у задоволенні клопотання не є вичерпним.Перша підстава для відмови у задоволенні клопотання, як уявляється, є недієвою. Згідно зі ст. 394 цього Кодексу відсутність у додатку до клопотання офіційного документа про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні), є підставою залишення клопотання без розгляду та повернення його стягувачеві (або його представнику).Друга підстава повинна застосовуватися, якщо стягувач, боржник або обидві сторони були позбавлені можливості взяти участь у судовому процесі через відсутність їх належного повідомлення про розгляд справи.Третя підстава застосовується, якщо іноземний суд вирішив питання, яке належить до виключної компетенції національного суду або іншого органу України.Четверта підстава застосовується при порушенні однієї з головних вимог цивільно-процесуального права України: не можна вирішувати тотожні справи одночасно, а тим більш, якщо тотожна справа вирішена національним судом раніше. Зрозумілою є і п'ята підстава - пропуск строку виконавчої давності є перешкодою відкриття виконавчого провадження. Тому задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду було б безпредметним. Шоста підстава також відповідає вимогам національного законодавства України про розмежування компетенції правозастосовчих органів держави. Сьомою підставою відмови у задоволенні клопотання є те, що виконання рішення іноземного суду може загрожувати інтересам України. Ця підстава є у значній мірі оціночною. Як уявляється, за такою підставою може бути відмовлено у задоволенні, якщо: дозвіл протирічив би умові взаємності між державами; рішення іноземного суду зачіпає суверенітет, безпеку, головні засади законодавства України (основи конституційного ладу, конституційні права і свободи людини тощо). < Попередня   Наступна >