86

---

Стаття 1220. Відкриття спадщини

1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. 2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). 3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. 4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

 

1. Розвиток спадкових відносин характеризується наявність двох етапів: перший етап пов'язаний із відкриттям спадщини та закликанням до спадкування осіб, визначених в якості спадкоємців у законі або у заповіті, в той час як на другому етапі характер правовідношення змінюється, що обумовлено фактом прийняття спадщини, тобто реалізацією вказаними особами належного їм суб'єктивного права спадкування. Відповідно, й зміст спадкових правовідносин, тобто права і обов'язки їх учасників, також змінюється в залежності від кожного з етапів. На першому його етапі - в момент відкриття спадщини - у осіб, закликаних до спадкування, виникає лише одне суб'єктивне право - право на прийняття спадщини або на відмову від її прийняття. Виникнення цього права відбувається автоматично, тобто незалежно від волі вказаних осіб - імовірних спадкоємців - і зумовлюється фактом смерті спадкодавця, до якого завжди приєднуються інші юридичні факти - наявність спорідненості, перебування на утриманні протягом встановленого законом строку тощо. Характерною особливістю спадкового правовідношення, що складається на першому етапі його розвитку, є те, що одна із сторін (спадкоємець) має лише право, а інша сторона - зобов'язана особа (особи) несе тільки обов'язки. Вказана рис

а відрізняє дане відношення від переважної більшості інших правовідносин, суб'єкти яких одночасно мають як права, так і несуть обов'язки. 2. До моменту відкриття спадщини можна констатувати тільки можливість, що у певної особи з'явиться право стати спадкоємцем. До цього часу закликання до спадкування окремих осіб хоча і може бути виражено у заповіті або законі, але має лише значення імовірності. Як і будь-яке припущення, воно може і не здійснитися; тільки з моменту відкриття спадщини закликання певного кола осіб до спадкування отримує юридичну силу. З викладеного випливає, що до настання смерті спадкодавця, потенційні правонаступники не вправі оспорювати дії власника щодо розпорядження належним йому майном і права третіх осіб, що засновані на таких діях. Ці права виникають для зазначених осіб лише з моменту відкриття спадщини. Відповідно, з цього моменту починається перебіг строків позовної давності. Крім того, будь-які угоди, укладені можливими спадкоємцями щодо невідкритої спадщини (зобов'язання подарувати або продати частку у спадщині, відмова від спадщини тощо), визнаються недійсними, оскільки не допускається розпорядження правом, яке ще не з'явилося взагалі, не належить цій особі і невідомо, чи буде належати їй у майбутньому. Цей висновок є сталим з позиції доктрини спадкового права і не може бути поставлений під сумнів навіть з урахуванням того, що чинне законодавство дозволяє укладати договори, предметом яких є розпорядження майном, яке стане власністю відчужувача в майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК, ч. 2 ст. 576 ЦК). 3. Отже, спадкове правовідношення виникає з відкриттям спадщини. Останнє ж відбувається не саме по собі, а у зв'язку з настанням перерахованих вище фактів. Таким чином, відкриття спадщини - це настання тих юридичних фактів, якими обумовлюється виникнення спадкових правовідносин. Характерною рисою спадкових правовідносин є те, що підставою їх виникнення завжди виступає не один юридичний факт, а їх сукупність - юридичний склад. Так, для того, щоб спадкоємець був закликаний до спадкування за законом, необхідним, крім фактів смерті спадкодавця і відсутності заповіту, є також факт спорідненості з померлим, який дає підстави для зарахування даної особи до певної черги спадкоємців за законом (ст. ст. 1261 - 1265 ЦК України), або перебування неповнолітньої або непрацездатної особи на утриманні померлого протягом хоча б п'яти років до його смерті (ч. 2 ст. 1265 ЦК України), або входження потенційного правонаступника до числа осіб, які мають право на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК України). Закликання до спадкування спадкоємців за законом кожної наступної черги можливе, як правило, лише у випадку, коли до факту смерті спадкодавця приєднається факт відсутності спадкоємців попередньої черги, рівно як і відмови від спадщини або неприйняття її ними (виключення складають випадки, передбачені ст. 1259 ЦК України), а спадкоємців за правом представлення (ст. 1266 ЦК України) - у разі відсутності в живих того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем. Спадкування за заповітом, крім смерті заповідача, потребує для свого здійснення складання заповіту на користь певної особи або осіб, незалежно від того, чи входять вони до кола законних спадкоємців. Для можливості реалізації права на спадкування підпризначеними спадкоємцями обов'язковим є також факт смерті зазначеного у заповіті спадкоємця до відкриття спадщини або відмови його від спадщини (рівно як і неприйняття її) після її відкриття (ст. 1244 ЦК України). 4. Безумовно, основним юридичним фактом, який обумовлює відкриття спадщини, є факт смерті спадкодавця. Таке ж правове значення має і факт оголошення фізичної особи померлою у судовому порядку (ст. ст. 46, 47 ЦК України). Визнання особи безвісно відсутньою не є підставою для відкриття спадщини, оскільки в такому разі судовим рішенням констатується лише факт безвісної відсутності фізичної особи, а не вирішується питання про встановлення презумпції її смерті. Спадкові правовідносини виникають у певний час та в певному місці. Час та місце відкриття спадщини мають вирішальне значення для виникнення спадкових правовідносин. Правильне визначення часу відкриття спадщини має важливе правове значення, оскільки саме з встановленням останнього пов'язане визначення: кола спадкоємців, які закликаються до спадкування; строків на прийняття спадщини або на відмову від її прийняття; часу виникнення у спадкоємців права власності на спадкове майно; законодавства, яке застосовується до спадкових відносин. Останнє положення, щоправда, потребує певних застережень. Справа в тому, що пунктом 5 Прикінцевих та Перехідних положень передбачено можливість застосування нового ЦК до відносин, які виникли до набрання ним чинності. Згідно цієї норми правила книги шостої ЦК застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, навіть якщо спадщина відкрилася до 1 січня 2004 р., проте не була прийнята жодним із спадкоємців, порядок та умови її прийняття, оформлення спадкових прав та інші питання спадкування визначатимуться за правилами нового ЦК. За цивільним законодавством УРСР на час відкриття спадщини визначався також склад спадкового майна. Відповідно до нового ЦК України коло прав та обов'язків, які входять до складу спадщини, визначається на момент смерті спадкодавця (див. коментар до ст. 1218 ЦК України). 5. Часом відкриття спадщини визнається день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. У разі визнання особи померлою у судовому порядку (ст. 46 ЦК України, глава 4 розділу IV ЦПК України) висновок суду про факт його смерті носить характер припущення. Саме тому днем смерті вважається день вступу в силу судового рішення про оголошення його померлим. У тому випадку, коли померлою є особа, яка пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку, в судовому засіданні може бути визначена конкретна дата настання смерті. У такому разі часом відкриття спадщини вважається день гаданої загибелі спадкодавця, вказаний у судовому рішенні. Визнання судом днем смерті особи календарної дати її гаданої загибелі є, очевидно, більш наближеним до реальності, оскільки відповідне рішення ґрунтується на аналізі обставин, що фактично склалися і дають підстави передбачати можливість настання смерті внаслідок певного нещасного випадку. Вказане, проте, не надає такому рішенню значення стовідсоткової вірогідності та не позбавляє визнання громадянина померлим характеру припущення - припущення, що може бути спростовано у випадку явки цієї особи. У випадках, коли часом відкриття спадщини визнається дата припущеної загибелі спадкодавця, спадкоємці автоматично опиняються в становищі таких, що пропустили шестимісячний строк для прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України), адже якщо особа пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, обов'язковою умовою звернення до суду із заявою про визнання особи померлою є відсутність відомостей про таку особу у місці її постійного проживання протягом шести місяців (ч. 1 ст. 46 ЦК України). Проблему, що утворилася, можна було б на перший погляд вирішити за допомогою одночасного подання позову про надання їм додаткового строку для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України), проте оскільки справи про визнання фізичної особи розглядаються за правилами окремого провадження, а об'єднати різнорідні по суті провадження в одне за ЦПК не є можливим, такі спадкоємці змушені будуть після одержання судового рішення про оголошення спадкодавця померлим звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, і після одержання відмови останньої через пропущення строків для прийняття спадщини знову звертатися до суду з позовом про надання їм додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини. Прикладом ефективного регулювання відносин щодо часу відкриття спадщини після осіб, смерть яких сталася раніше, ніж у їхніх спадкоємців з'явилася можливість успадкувати майно, є визначення часу відкриття спадщини після смерті громадянина, який зазнав політичних репресій та був посмертно реабілітований у встановленому порядку. Часом відкриття спадщини є день прийняття рішення Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна реабілітованого або про відшкодування його вартості спадкоємцям першої черги (абзац п'ятий пункту 9 Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"). 6. Факт відкриття спадщини і час відкриття підтверджуються свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця, що видається відповідно до ст. ст. 158, 159, 169 - 172 КпШС України (розділ V КпШС "Акти громадянського стану" зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК України, до прийняття спеціального закону на підставі СК України), Закону "Про органи реєстрації актів громадянського стану" та Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року. У випадку відмови органів РАЦС у видачі свідчення про смерть, особа, якій було відмовлено, вправі вирішити це питання в судовому порядку, заявивши вимогу про встановлення факту смерті особи у визначений час і при визначених обставинах. Якщо судом часом смерті громадянина визнається день його гаданої загибелі, ця дата записується у свідоцтво про смерть, що видається на підставі рішення суду. 7. Важливим є регулювання питання про можливість спадкування у випадках одночасної (в межах однієї доби) смерті осіб, кожна з яких могла б стати спадкоємцем після смерті іншої (так званих комморієнтів). У такому разі виникає питання про юридичну долю спадкових прав: чи перейдуть вони до власних спадкоємців кожної з померлих осіб або до правонаступників лише тієї з них, яка померла пізніше, якщо про це є переконливі докази. До вступу в силу нового ЦК України відповідь на поставлене питання була сформульована у судовій практиці. Згідно з абзацом першим пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про спадкування" від 24 червня 1983 р. N 4 часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. З цього випливає те, що "особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого" (абзац другий пункту 5 зазначеної постанови). Наведена позиція найвищої судової інстанції України одержала своє остаточне схвалення і легальне закріплення в новому ЦК України. За змістом ч. 3 ст. 1220 ЦК України особи, які могли б спадкувати одна після одної, але померли протягом однієї календарної доби, не спадкують одна після одної. Ч. 4 цієї статті встановлює презумцію одночасності настання смерті тих осіб, які померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). Таким чином, між комморієнтами, які померли в межах однієї календарної доби, спадкового правонаступництва не виникає навіть у випадку, якщо існують переконливі докази неодночасності настання їх смерті (різниця може бути значною і складати більше двадцяти трьох годин). Оскільки ніхто з них не став спадкоємцем після смерті іншого, спадщина відкривається одночасно і переходить окремо до кожного з їх власних спадкоємців. До того з комморієнтів, який помер хоча і пізніше спадкодавця, але протягом тієї ж доби, право на прийняття спадщини не переходить. Це правило є універсальним і не залежить від виду спадкування. Тому при одночасній (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків. Водночас у разі смерті першого з комморієнтів наприкінці однієї доби, а другого - на початку наступної, внаслідок того, що мова йде про настання біологічної смерті в межах різних діб, друга особа вважається спадкоємицею першої, а її спадкоємці матимуть право на успадкування майна особи, що померла раніше, за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України). Вищевикладені правила про неможливість успадкування комморієнтами не стосуються визначення юридичної долі страхових сум у разі одночасної смерті страхувальника та вигодонабувача, визначеного в договорі страхування одержувачем такої суми. Оскільки право на одержання страхового відшкодування не належало спадкодавцю за життя і, таким чином, не є об'єктом спадкування, норми спадкового права про неможливість спадкування комморієнтів один після одного не застосовуються і не усувають переходу права на одержання цих сум до спадкоємців вигодонабувача. < Попередня   Наступна >