Головна Науково-практичні коментарі Цивільний кодекс КНИГА П'ЯТА РОЗДІЛ III (ст.655-1215) Глава 78 (ст.1144-1157) Стаття 1144. Право на публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу

Стаття 1144. Право на публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу

РОЗДІЛ III (ст.655-1215) - Глава 78 (ст.1144-1157)
52

Підрозділ 2

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 78

ПУБЛІЧНА ОБІЦЯНКА ВИНАГОРОДИ

§ 1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

Стаття 1144. Право на публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу

1. Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). 2. Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. 3. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди.

 

1. Поряд з договорами підставами виникнення зобов'язань виступають і односторонні правочини, для юридичної завершеності і дійсності яких достатньо вираження волі однієї особи. До таких правочинів належить, зокрема, публічна обіцянка винагороди, зроблена особою за передання відповідного правового результату. ЦК УРСР передбачав лише один вид зобов'язання з публічної обіцянки винагороди - публічний конкурс. На відміну від цього ЦК України також вміщує інститут публічної обіцянки винагороди, що не пов'язана з проведенням конкурсу. Таким чином, можна виділити два типи зобов'язань з публічної обіцянки винагороди: без оголошення конкурсу і за результатами конкурсу. Закріплення Кодексом новел і деталізація існуючих раніше норм щодо публічної обіцянки винагороди викликана постійно зростаючим значенням цього інституту в сучасних умовах. На відміну від договору, оголошення про винагороду не передбачає попереднього визначення сторони, уповноваженої виконувати роботу або надавати послугу, в якій заінтересований замовник (крім випадку проведення закритого конкурсу). Тому суб'єктний с

клад осіб, що діють в інтересах замовника, як правило, заздалегідь не визначений. Це надає заінтересованій особі можливість залучати до виконання певних дій надзвичайно широке коло суб'єктів і, відповідно, значно збільшує її шанси на досягнення бажаного правового результату. 2. Кожен із вищезазначених видів публічної обіцянки винагороди володіє низкою спільних та відмінних рис. Спільним є те, що з ініціативою досягнення відповідного результату виступає особа, заінтересована у здійсненні однієї або комплексу дій з боку суб'єкта, який відізветься на оголошення. Особа, з односторонніх дій якої виникає зобов'язання щодо публічної обіцянки винагороди, визначає умови, зміст, строк виконання завдання, форму та розмір винагороди. Результатом, який вимагається, може бути, наприклад, знайдення людини або речі, надання інформації, створення рекламного слогану, написання літературного твору, запропонування технічного рішення тощо. Винагорода може бути обіцяна лише за досягнення правомірного результату. Особа, яка відізвалася на оголошення, і досягла передбаченого результату, вправі вимагати одержання матеріальної винагороди. Оскільки право на одержання винагороди ставиться в залежність від виконання певного завдання, може скластися враження, що правочин щодо публічної обіцянки винагороди є правочином з відкладальною обставиною (умовою) в розумінні ст. 212 ЦК України. Проте ні публічна винагорода, ні публічний конкурс умовними правочинами бути визнані не можуть, адже певна обставина в правочині з відкладальною умовою має значення другорядне, адже може настати або не настати, а в правочинах, що коментуються, обіцяння винагороди та досягнення результату - обов'язкові елементи юридичного складу, які визначають саму сутність даних правочинів, і без яких вони не можуть набути юридичної завершеності. Крім того, за змістом ст. 212 ЦК України умовні правочини можуть вчинятися за участю хоча б двох осіб (тобто є дво- або багатосторонніми - договорами), в той час як до юридичного складу зобов'язання з публічної обіцянки винагороди включаються два односторонніх правочини - обіцянка винагороди і передання обумовленого в оголошенні результату. Як вже зазначалося, особа, яка відзивається, за загальним правилом завчасно не є персоніфікованою. Разом з тим при проведенні конкурсу його організатор вправі обмежити суб'єктний склад його учасників, наприклад, особами певної професії, віку, особами - споживачами певних товарів, робіт, послуг тощо. Не викликає заперечення і односторонній характер публічної обіцянки винагороди і публічного конкурсу. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу і за результатами конкурсу, будучи різновидами одного і того ж правового інституту, все ж мають чимало відмінностей. Ці відмінності покладені в основу структурного розподілення норм, що регулюють публічну винагорода і публічний конкурс, в різні параграфи глави 78. 3. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу полягає у публічному сповіщенні необмеженого кола осіб про зобов'язання автора оголошення сплатити матеріальну винагороду за передання йому обумовленого результату, обумовленого в оголошенні. Сама по собі об'ява про винагороду за здійснення певних дій свідчить лише про заінтересованість даної особи у певному результаті і зобов'язання виплатити винагороду у разі його досягнення. В даний момент зобов'язання щодо виплати винагороди ще не існує і не може існувати. Обіцянка винагороди виступає лише необхідною юридичною передумовою його виникнення. Таким чином, для появи обов'язку щодо сплати винагороди необхідно, щоб настали два юридичних факти: 1) публічне оголошення про сплату винагороди; 2) виконання результату, визначеного в оголошенні. З перерахованих дій лише публічна об'ява про винагороду завжди спрямовується на настання юридичних наслідків, тому з її змісту повинно бути чітко зрозуміло про бажання особи, яка зробила оголошення, вважати себе пов'язаною обов'язком щодо виплати винагороди перед особою, яка досягла потрібного результату. Друга з цих дій - досягнення необхідного результату - не обов'язково спрямовуються на досягнення правових наслідків. Дане твердження пояснюється тим, що суб'єкт може досягнути певного результату (знайти річ, фізичну особу тощо) навіть не знаючи про існування оголошення або незалежно від нього. Тому ЦК України і не надає жодного значення волевиявленню особи, яка досягла потрібного результату. Право на одержання обумовленої в оголошенні винагороди виникає у неї в будь-якому випадку, якщо результат досягнутий і особа, яка публічно пообіцяла винагороду, буде поставлена про це до відома. Спрямованість волевиявлення особи, яка відкликнулася на оголошення, на одержання винагороди вимагається законодавцем лише у разі, якщо мова йде про правові наслідки припинення завдання особою, яка публічно пообіцяла винагороду, до досягнення кінцевого результату. В цьому випадку особа, яка вжила заходи, спрямовані на реалізацію завдання, має право на відшкодування їй реальних витрат, понесених у зв'язку з підготовкою до виконання завдання (ч. 2 ст. 1149 ЦК України). 4. Закон пред'являє певні вимоги до правочину про обіцяння винагороди. Для того, щоб він породжував правові наслідки, необхідна його відповідність наступним ознакам: 1) публічний характер, тобто звернення обіцянки до необмеженого кола осіб. Про публічність винагороди може свідчити розміщення її у засобах масової інформації, по радіо, на телебаченні, на дошках оголошень, в мережі Internet та будь-яким іншим шляхом, що передбачає відкритість інформації про встановлення винагороди. Якщо винагорода пропонується визначеній особі або особам, таке зобов'язання вже не матиме ознак зобов'язань з односторонніх дій і до нього застосовуватимуться правила про відповідний договір (підряду, доручення тощо); 2) майновий характер обіцяної винагороди - запропонована винагорода повинна мати вартісний еквівалент. Вона може існувати у вигляді сплати грошової суми, дарування речі, надання послуг майнового характеру (ремонт квартири, організація відпочинку і т. д.). Слід наголосити на тому, що в оголошенні повинна зазначатися не тільки форма, але і розмір винагороди. Тому такі оголошення, де вказано лише про те, що "винагорода гарантується", не відповідають законові і не породжують зобов'язання, передбаченого главою 78 ЦК України. Якщо запропонована винагорода не є матеріальною і виражається, наприклад, в нагородженні дипломом, висловленні подяки тощо, ці відносини не підпадають під визначення публічної обіцянки винагороди і регулюються не цивільним, а іншими галузями права; 3) визначення кінцевого результату, який очікує одержати особа, що оголосила про публічну винагороду і який повинен бути досягнутий як необхідна умова одержання винагороди (див. коментар до ст. 1145 ЦК України); 4) персоніфікованість суб'єкта, який пропонує винагороду, та невизначеність осіб, яким сповіщується інформація про обіцяння винагороди. Безперечно, на практиці складно уявити собі випадки, щоб особа, яка взяла на себе обов'язок сплатити винагороду, вказувала б в оголошенні своє повне прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання або роботи, іншу настільки деталізовану інформацію про себе. Персоніфікованість передусім передбачає, що із змісту оголошення можна буде встановити таку особу (наприклад, залишений контактний номер телефону та ім'я цієї особи). Водночас з метою уникнення можливих складнощів і непорозумінь у визначенні особи, що пообіцяла винагороду, треті особи, що мають намір вживати заходи, спрямовані на виконання завдання, не позбавлені права вимагати від неї письмового підтвердження обіцянки. Оскільки звернення адресоване наперед невизначеному колу осіб, всім і кожному, не всі особи, які володіють результатом, що вимагається, мають право на винагороду. Наприклад, не можуть претендувати на винагороду посадові (службові) особи, які виконують певні дії не через те, що вони передбачені в публічній обіцянці винагороди, а тому, що вони складають зміст їхніх трудових обов'язків; особи, які вчинили протиправні дії щодо суб'єкта, який обіцяє винагороду (наприклад, вкрали належну йому річ), а згодом вимагають сплату винагороди за її повернення; особи, які знайшли річ (бездоглядну худобу), проте в подальшому не виконали покладений на них ч. 2 ст. 337 та ч. 1 ст. 340 ЦК України обов'язок щодо повідомлення власника або органи влади про знахідку. Наступна >