118

---

Стаття 530. Строк (термін) виконання зобов'язання

1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. 2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Коментована стаття визначає важливу умову виконання зобов'язання - строк (термін) виконання. Зазначена умова відповідно до положень ЦК не є істотною, оскільки зобов'язання і без визначеного строку (терміну) виконання будуть дійсними, але є важливою для визначення того часу, коли боржник має виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти запропоноване виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання (ст. ст. 610, 612 ЦК). У коментованій статті законодавець застосовує поняття "строк" та "термін" виконання, визначення яких надається у ст. 251 ЦК (див. коментар до цієї статті). Строк в розумінні коментованої статті є періодом часу, зі спливом якого має бути здійснене виконання зобов'язання. Тобто, наприклад, в договорі зазначається, що "товар має бути переданий покупцеві через десять днів після отримання грошових коштів продавцем". Терміном є певний момент у часі, з настанням якого має бути здійснене виконання зобов'язання, наприклад "товар має бути переданий продавцем десятого червня 2008 року". Часто в договорах зазначається, що виконання зобов'язання має відбутися протягом певного періоду у часі, тобто, наприклад, "до десятого червн

я 2008 року". Це означає, що боржник може виконати зобов'язання в будь-який день до встановленої дати. і це виконання буде вважатися належним. Неприйняття кредитором належного за іншими параметрами виконання буде вважатися його простроченням (ст. 613 ЦК). Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. За правилами Господарського кодексу (ч. 3 ст. 180) строк зобов'язання відноситься до істотних умов господарського договору та обов'язково має бути зазначений в договорі під загрозою визнання його неукладеним. ЦК в даному випадку містить більш ліберальні положення, встановлюючи правила виконання зобов'язання в разі не визначення його строку сторонами (частина 2 коментованої статті). Строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане (наприклад, початок судноплавства на річці або відкриття сезону полювання на тварин тощо). Якщо в договорі вказується подія, яка може настати, а може і ні, ми маємо справу із зобов'язанням під умовою, і настання такої події буде не стільки терміном виконання, скільки умовою виникнення зобов'язання в цілому (наприклад, виникнення зобов'язання страховика виплатити страхове відшкодування в разі настання страхового випадку). Строк (термін) виконання зобов'язання може бути визначений і актами цивільного законодавства. Наприклад, відповідно до п. 20 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою КМУ від 26.07.99 р. N 1357, плата за спожиту протягом розрахункового періоду (одного календарного місяця) електричну енергію вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги (наприклад, "боржник зобов'язаний повернути суму позики на вимогу кредитора"). В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час. Загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги. Тобто пред'явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов'язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням. Це правило є важливим, оскільки боржник буде вважатися таким, що порушив умову про строк виконання, а кредитор відповідно отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред'явлення вимоги. Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків (ст. 253 ЦК). Договором або актами цивільного законодавства може бути передбачений обов'язок боржника виконати зобов'язання негайно після пред'явлення вимоги кредитором (див., наприклад, ч. 3 ст. 703, ч. 1 ст. 882 ЦК тощо). Договором сторони можуть також передбачити певний строк виконання зобов'язання, який починається з моменту пред'явлення вимоги (за аналогією із строками, встановленими вексельним законодавством - ст. 33 Віденської Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі).  < Попередня   Наступна >