115

---

Стаття 356. Право спільної часткової власності

1. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. 2. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

 

1. Коментована стаття встановлює загальні засади правового регулювання інституту права спільної часткової власності.Спільна часткова власність виникає у разі, коли право кожного із співвласників є чітко визначеним чисельно, у дробах (1/2, 1/3, 3/4, 9/10 тощо) від права власності на річ, яке в цілому умовно береться за одиницю. Слід підкреслити, що будучи вираженим у певній частці, право кожного співвласника тим не менш не обмежується певною наперед визначеною частиною майна, а поширюється на усе майно. Саме тому співвласники несуть витрати на утримання усього спільного майна пропорційно до своїх часток (ст. 360 ЦК), а плоди та доходи, одержані від використання будь-якої частини майна, що є у спільній частковій власності, за загальним правилом надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві власності (ст. 359 ЦК).Частка учасника у праві спільної власності одержала назву "ідеальної частки". Варто відзначити, що даний термін більшою мірою використовується у літературі. Законодавству він не притаманний, а його використання в офіційних документах є винятковим. Так, Верховний Суд України у постанові Пленуму "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. N 7, відзначив, що суд має право з урахуванням конкретних обставин справи провести виділ зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась (абзац другий пункту 7).Разом з тим кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння т

а користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (ч. 3 ст. 358 ЦК). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не зникає. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (ст. 367 ЦК), виділу з нього частки (ст. 364 ЦК) або шляхом розпорядження своєю часткою (ст. ст. 361, 362 ЦК).2. Термін "особи" як суб'єкти права спільної часткової власності, на яких вказує ч. 1 ст. 356 ЦК, є, як і у багатьох інших нормах ЦК, умовним, і як випливає з ч. 2 цієї статті, має розглядатись у широкому значенні, охоплюючи й інших суб'єктів, визначених у ст. 2 ЦК. Право спільної часткової власності може виникати за участю зазначених суб'єктів у будь-якому їх співвідношенні: між фізичною і юридичною особою; між державною та територіальною громадою; між двома або кількома юридичними особами тощо.3. Норми, які регулюють відносини щодо здійснення права спільної часткової власності, є нормами, що мають винятково речово-правову природу і тому вони не можуть поширюватись на правовідносини з приводу реалізації своїх прав засновниками (учасниками) юридичних осіб і, зокрема, господарських товариств. Права засновників (учасників) господарських товариств, хоча і пов'язані з речовими правами, набуваються значною мірою на їх підставі шляхом передачі засновником прав власності на певне майно юридичній особі, проте за своєю суттю є не речовими, а корпоративними правами. Згідно ч. 1 ст. 167 ГК корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарського товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні товариством, отримання певної частини прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.З огляду на це неможливо застосовувати до відносин з приводу відчуження своєї частки одним із засновників господарського товариства норми глави 26 ЦК, зокрема, правила ст. 362 ЦК про зобов'язання попередити інших співвласників про намір продати частку у праві спільної часткової власності. Подібне зобов'язання засновника (учасника) господарського товариства може міститися у законі (ч. 2 ст. 147 ЦК) та (або) встановлюватись установчими документами товариства, проте навіть в такому разі це зобов'язання не вважатиметься таким, що належить суб'єкту права спільної часткової власності.Відповідно, правовідносини щодо зміни засновника шляхом відчуження частки оформляється у вигляді договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі учасника товариства, а не шляхом укладення договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності. < Попередня   Наступна >