117

---

Стаття 324. Право власності Українського народу

1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. 2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. 3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

 

1. У коментованій статті ЦК України відтворені положення ст. 13 Конституції України щодо визначення правового режиму землі та інших природних ресурсів в межах території України, а також природних ресурсів її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони держави, основних засад здійснення права власності та використання землі та інших природних ресурсів, що належать Українському народові на праві власності. Поява цієї статті у ЦК України детермінована об'єктивними і суб'єктивними чинниками, які безпосередньо впливають на визначення правового режиму землі та інших природних ресурсів, практику законотворення і застосування норм цивільного, земельного, природоресурсного і екологічного законодавства у сфері здійснення права власності на землю та інші природні ресурси. Серед таких чинників, зокрема, можна назвати: а) зміна суті і характеру суспільних відносин у сфері використання землі та інших природних ресурсів з виключно публічних на публічно-приватні; б) закріплення у статті 13 Конституції України імперативів щодо здійснення права власності Українського народу на землю та інші природні ресурси, а також щодо використання природних об'єктів права власності Українського народу; в) відсутність у ЗК України норм щодо права власності на землю Українського народу; г) поступова зміна усталених в доктрині цив

ільного права, а також в земельно-еколого-правові науці уявлень, ідей, підходів щодо співвідношення та взаємодії цивільного, земельного, природоресурсного, екологічного законодавства у сфері правового забезпечення використання землі та інших природних ресурсів в межах території України; д) потреби у вирішенні існуючих практичних проблем щодо правового забезпечення балансу публічних і приватних інтересів у сфері використання природних об'єктів права власності Українського народу; е) потреби у захисті майнових, територіальних, природоресурсних, екологічних проблем у взаєминах України з іншими суб'єктами міжнародного права тощо. Відповідно до статті 13 Основного закону держави, у ЦК України закріплюється вичерпний перелік природних об'єктів права власності Українського народу. Зокрема, в межах території України до них належать: а) земля; б) надра землі; в) атмосферне повітря; ґ) водні та інші природні ресурси. За межами України до таких об'єктів віднесені природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, на які поширюється юрисдикція України як самостійної суверенної держави. Кожний з названих природних об'єктів права власності Українського народу має особливий правовий режим, який визначається нормами земельного, природоресурсного, екологічного законодавства України, законодавчими та міжнародно-правовими актами щодо континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. При цьому ні в Конституції України, ні в ЦК України, ні в Земельному кодексі та інших законодавчих актах України не дається визначення поняття "земля як об'єкт права власності Українського народу". В українській науці земельного права проведено комплексне дослідження юридичної природи права власності на землю Українського народу. у якому розкриваються основні доктринальні підходи до визначення землі та деяких інших природних ресурсів як об'єктів права власності Українського народу1. В юридичному значенні земля як об'єкт права власності Українського народу - це розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий грунтовий і зайнятий водоймами шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об'єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, належить народу на праві власності, і є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Застосовуючи буквальний, логічний, етимологічний, порівняльний та інші способи тлумачення норм коментованої статті ЦК України, можна стверджувати, що в юридичному значенні земля як об'єкт права власності Українського народу не включає в себе надра, водні об'єкти, ліс та інші природні ресурси. У національному природоресурсному законодавстві даються визначення понять "надра", "ліс", "води", "рослинний і тваринний світ", сформульовані визначення об'єктів природно-заповідного фонду тощо. Зокрема, згідно з Кодексом України про надра, надра - це частина земної кори, розташованої під поверхнею суші і дном водоймищ, що простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння. За Конституцією України надра є самостійним об'єктом права власності Українського народу так само, як і водні та інші природні ресурси. Враховуючи такий підхід законодавця до розмежування землі та інших природних об'єктів права власності Українського народу, поняття "земля як об'єкт права власності Українського народу" має розглядатися, передусім, як поверхневий шар земної кори, який розташований над надрами. При цьому земна поверхня над надрами включає в себе не лише ґрунтовий покрив з усім його біогеоценозом, а й земну поверхню, зайняту водними об'єктами. В екосистемі Земля для інших природних ресурсів, які теж є об'єктами права власності Українського народу, є основою природного ландшафту. Відповідно до Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки" від 21 вересня 2000 року формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. 2. У коментованій статті ЦК України відтворюється також юридична модель дворівневої конструкції здійснення права власності Українського народу на природні об'єкти, суть якої полягає в тому, що земля та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності Українського народу, який є самостійним суб'єктом права власності на землю і може у визначених Основним законом формах і межах безпосередньо здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження землею та іншими природними ресурсам, або ж від імені Українського народу права власника на природні об'єкти можуть здійснювати уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування. Український народ як суб'єкт права власності на природні об'єкти відповідно до преамбули Конституції України складають громадяни України всіх національностей. Він є самостійним суб'єктом права власності на землю та інші природні ресурси, який володіє, користується і розпоряджається ними в межах території України, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. а належне йому право є: а) абсолютним, незмінним, постійним, визначальним для встановлення правового режиму інших природних ресурсів; б) не може бути обмежене будь-якими законами України; в) передбачає одержання абсолютної і відносної додаткової вартості (капіталу), що має присвоюватись через суспільні форми розподілу з додержанням пропорцій прогресивного розвитку суспільства; г) здійснює виключне право розпорядження землею шляхом зміни території України, відчуження, обміну її часток з іншими суб'єктами міжнародного права, не дозволяє розміщення військових баз іноземних держав на території України тощо. Від імені Українського народу права власника на природні об'єкти здійснюють виключно органи державної влади та місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Конституцією України, із збереженням сталості і незмінності права власності на землю та інші природні ресурси Українського народу в межах території України, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони без внесення змін до Основного закону держави. 3. У п. 3 коментованої статті ЦК України закріплені конституційні імперативи щодо можливості і допустимості використання громадянами та юридичними особами природних об'єктів права власності Українського народу для задоволення власних потреб. При цьому Конституція України не виключає можливості здійснення громадянами України, а також юридичними особами України права власності на землю та інші природні ресурси шляхом використання природних об'єктів права власності Українського народу не лише на праві загального природокористування, а й на юридичному титулі права власності на конкретну земельну ділянку чи інші природні ресурси для задоволення особистих потреб та інтересів виключно відповідно до закону. Водночас, іноземні фізичні і юридичні особи можуть мати у власності земельні ділянки за умови законодавчого закріплення такого права для них у законі. При цьому Верховна Рада України може взагалі заборонити іноземним особам набувати у власність земельні ділянки на території України. Подібні обмеження щодо здійснення прав тих чи інших суб'єктів можуть бути встановлені законом й для інших природних об'єктів права власності Українського народу (детальніше про це див. коментар до ст. 373, 374 ЦК України).

____________1 Див.: Носік В. В. Право власності на землю Українського народу. Монографія. К, Юрінком Інтер. - 2006. - с. - 158 - 188.

< Попередня   Наступна >