76

---

Стаття 240. Передоручення

1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. 2. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. 3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

 

1. Права та обов'язки, що складають зміст представницьких правовідносин, засновані на взаємній довірі їх учасників, є невіддільними від них, а відтак мають особистий характер. Цим зумовлюється вимога закону до представника про те, що він зобов'язаний виконувати покладені на нього повноваження особисто. Разом з тим на практиці трапляються такі випадки, коли представник не має можливостей, засобів, здатності до укладення правочину, якого вимагають інтереси особи, яку представляють. З цією метою закон передбачає низку випадків, коли представник може частково або в повному обсязі передати свої повноваження третій особі (замісникові). До таких випадків належать: а) якщо право на передоручення встановлено договором між представником і особою, яку представляють; б) якщо таке право представника випливає із закону; в) якщо представник не наділений правом на передоручення за законом або договором, проте змушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Варто відзначити, що ЦК містить вичерпний перелік підстав для передоручення, серед яких відсутня така підс

тава, як довіреність. Це дозволяє стверджувати, що сама по собі вказівка довірителя у довіреності про право повіреного передавати представницькі повноваження іншій особі не має юридичної сили. Положення довіреності про право представника на передоручення відповідатиме закону лише тоді, коли засновуватиметься на договорі доручення або на іншому договорі, що є підставою представництва. 2. Закон покладає на представника, який здійснив передоручення, обов'язок повідомити особу, яку він представляє, про: 1) факт передоручення; 2) особу замісника (прізвище, ім'я, по батькові, професійні, моральні якості та (або) інші відомості, які мають значення для виконання замісником повноважень і які можуть вплинути на рішення представлюваного щодо схвалення передоручення. Коментована стаття не дає відповіді на питання, протягом якого строку представник має повідомити особу, яку представляють, про передоручення та про особу замісника. В даному випадку за аналогією закону і виходячи із сутності представницьких відносин можна застосувати норму ч. 1 ст. 1005 ЦК, яка зобов'язує довірителя за договором доручення повідомити повіреного про передоручення негайно. Особа, яку представляють, має право у будь-який час в односторонньому порядку скасувати довіреність або відмовитись від договору доручення (пункт другий ч. 1 ст. 248, ст. 1008 ЦК). Невиконання представником у розумний строк обов'язку, покладеного на нього ч. 2 ст. 240 ЦК, тягне для нього негативні наслідки у вигляді відповідальності за дії замісника, як за свої власні. Якщо зазначені порушення місця не мали, а доручення не було виконано належним чином, відповідальність перед особою, яку представляють, нестиме винятково замісник. ЦК загалом не визначає форму, у якій вчиняється правочин про передоручення. Очевидна практична доцільність вчинення такого правочину у письмовій формі. При цьому нотаріальне посвідчення не вимагається, навіть якщо договір, на якому засновується представництво, посвідчений нотаріально. Крім того, положення про форму правочину про передоручення можуть міститись у договорі, в якому передбачено право представника на передоручення. Виняток стосується довіреності, що видається в порядку передоручення. Згідно ч. 2, 4 ст. 245 ЦК така довіреність підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції, яка може бути посвідчена посадовою особою організацій, в яких довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання. При цьому строк, на який видається така довіреність, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана (ч. 2 ст. 247 ЦК). 3. Правовим наслідком вчиненого в межах закону передоручення є передача прав та обов'язків представника іншій особі (замісникові), який внаслідок цього стає новим представником повністю або частково, в залежності від змісту передоручення. Оскільки замісник є представником, стороною за правочинами, вчиненими ним, стає особа, яку представляють. 4. Незважаючи на загальний на перший погляд характер коментованих норм про передоручення, варто відзначити, що вони не можуть поширюватися на представництво за законом (ст. 242 ЦК). Цей вид представництва докорінно відрізняється від добровільного, де особа, яку представляють, наділяє представника правами на вчинення таких правочинів, які вона сама здатна вчинити. При законному представництві, навпаки, підставою його виникнення є спеціальна вказівка закону, а не воля малолітніх та недієздатних осіб. Відтак, при здійсненні законного представництва особи, яких представляють, позбавлені можливості контролювати виконання своїх функцій представниками, не можуть в односторонньому порядку скасувати представництво. Отже, законні представники мають лише ті повноваження, які для них передбачені спеціальними нормами закону. Серед таких повноважень право на передоручення відсутнє. Тому батькам (усиновлювачам) малолітньої особи, опікуну недієздатної особи неможливо передоручити виконання своїх повноважень іншій особі. Якщо представництво ґрунтується на акті органу юридичної особи, право представника на передоручення існує лише у випадках, прямо визначених цим актом, засновницькими документами юридичної особи або законом. < Попередня   Наступна >