Головна Науково-практичні коментарі Цивільний кодекс КНИГА ПЕРША РОЗДІЛ IV (ст.202-250) Глава 16 (ст.202-236) Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності

Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності

РОЗДІЛ IV (ст.202-250) - Глава 16 (ст.202-236)
220

Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності

1. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. 2. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи. 3. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у частині першій цієї статті, все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи. 4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. 5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка. 6. У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою статті 222 цього Кодексу.

 

1. Стаття 31 ЦК надає малолітній особі (яка не досягла 14 рокі

в) право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом (див. коментар до ст. 31). Інші правочини за малолітніх осіб мають вчиняти їх батьки (усиновлювачі) або опікуни відповідно до вимог законодавства. Правочини, вчинені малолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності мають вважатися відповідно до ст. 203 ЦК нечинними (неправомірними). Вчинення малолітнім таких дій може слугувати підставою недійсності укладеного ним правочину (ст. 215 ЦК). Норма ч. 1 ст. 221 передбачає можливість "легалізації" такого правочину шляхом схвалення його батьками (усиновлювачами) малолітнього або одним з них, з ким він проживає, або опікуном. Такий правочин має вважатися схваленим, якщо ці особи дізналися про його вчинення, але протягом одного місяця не заявили відповідних претензій другій стороні. Закон не визначає форми такої претензії. Тому вона може бути висловлена у різній формі (усній, письмовій). Претензія може бути безпосередньо вручена стороні, направлена факсом, поштою тощо. Зазначені особи можуть також безпосередньо звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним. Утримання зазначених осіб від направлення претензій щодо правочину за участю малолітнього, про укладення якого їм стало відомо, також розглядається як його схвалення. 2. Лише у разі відсутності схвалення правочину батьками (усиновителями) або опікунами у вищезазначеному порядку він вважається нікчемним. Однак і у цьому випадку коментована стаття допускає можливість визнання такого правочину дійсним, якщо він був вчинений на користь малолітньої особи. Під користю тут слід розуміти не тільки отримання малолітнім будь-яких додаткових у порівнянні з переданими ним майновими благами, а й отримання співрозмірних з переданими матеріальних благ, які можуть задовольнити потреби цієї малолітньої особи. Питання про визнання правочину дійсним можуть порушувати заінтересовані особи. Суд не має права виносити таке рішення за власною ініціативою. Заінтересованими особами можуть бути батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи, а також інші особи, у тому числі ті, які виступили контрагентами за такими правочинами. 3. До правочинів малолітньої особи з особою з повною цивільною дієздатністю відповідно до частин 3 - 4 ст. 221 застосовується двостороння реституція (див. коментар до ст. 216). Особа з повною дієздатністю має повернути все отримане за таким правочином батькам (усиновителям) або опікунам малолітнього. У свою чергу батьки (усиновителі) або опікуни малолітнього мають повернути дієздатній особі все одержане за правочином у натурі, а в разі неможливості цього - відшкодувати вартість отриманого в грошах за цінами, що існують на момент відшкодування. До того ж, вчинення правочину дієздатною особою з малолітнім є ще й цивільним правопорушенням, а отже коментована стаття покладає на неї також обов'язок відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо в момент укладення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. За загальним правилом, вина правопорушника презюмується, тому дієздатна особа має доводити, що вона не знала або не могла знати про те, що її контрагент за договором є малолітньою особою. 4. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то закон зобов'язує саме їх повернути все одержане за цим правочином у натурі. Лише в разі неможливості повернення майна в натурі відшкодування його вартості проводиться батьками (усиновителями) або опікунами за наявності однієї з таких умов: - вчиненню правочину сприяла їхня винна поведінка (неналежний догляд за малолітнім, свідоме підштовхування його до вчинення правочину тощо); - їхня винна поведінка сприяла втраті майна, яке було предметом правочину. В усіх інших випадках жодні обов'язки на батьків (усиновлювачів) або опікунів малолітніх осіб не покладаються. 5. Вчинення неповнолітньою особою (від 14 до 18 років) правочину з малолітньою особою тягне за собою наслідки, передбачені ст. 222 для правочинів, вчинених неповнолітніми особами між собою (див. коментар до ст. 222). < Попередня   Наступна >