60
Стаття 190. Майно
1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. 2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.2005 р. N 3201-IV)
В ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12 липня 2001 р. майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. До майнових прав відносять: 1) речові права; 2) виключні права на результати інтелектуальної діяльності; 3) корпоративні права; 4) зобов'язальні права (вимоги). У ст. 841 Цивільного кодексу Латвії1 прийнятого в 1937 р., якою розпочинається розділ про речові права, сказано: "Речі бувають матеріальні і нематеріальні. До нематеріальних речей відносять будь-які особисті, речові і зобов'язальні права остільки, оскільки вони вважаються складовою частиною майна". Згідно зі ст. 875 ЦК Латвії "предметом володіння можуть бути як речі у вузькому сенсі, тобто матеріальні, так і нематеріальні речі, тобто права". Продуманою виглядає конструкція ст. 877 ЦК Латвії: "Володіти можна лише такими правами, які можна довгостроково або повторно використовувати. Дотримуючи ці положення, володіти можна будь-якими правами, якщо є фактична можливість використовувати їх на свій розсуд незалежно від інших осіб, якщо вони прямо використовуються на власну користь". В грудні 2005 року вітчизняний законодавець вніс зміни до ЦК, в тому числі доповнив ст. 190 частиною другою: "Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами". Розуміння майнових прав я
к предмети матеріального світу видається принаймні сумнівним, адже важко надати суб'єктивним правам хоч трохи ваги, розміру, кольору чи смаку - характерних рис речей. Обравши такий підхід, логічніше було б назвати майнові права споживною річчю, адже часто майнове право "внаслідок одноразового використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді" (ч. 1 ст. 185 ЦК). Так, реалізувавши одноразово право вимоги, кредитор втрачає це майнове право, тобто - за логікою законодавця - споживає річ. Вказане звуження змісту майнових прав в дійсності ні до чого не призведе, адже вони як були об'єктами цивільного правонаступництва, так і залишатимуться ними, а для виведення їх з цивільного обороту треба надати їм правовий режим, наприклад, особистих немайнових прав (коли законодавець чітко вказав, що вони є невід'ємними від особи та не мають економічного змісту - ч. 2, 3 ст. 269 ЦК). Право володіння і право користування річчю виступають самостійними об'єктами цивільного обороту у правовідносинах, які виникають на підставі договору оренди, а також у випадку внесення право користування як вкладу до статутного капіталу і внеску до спільної діяльності. Права орендаря можна поділити на дві групи: до першої групи слід віднести права орендаря по відношенню до орендодавця: право вимагати передачі речі, визначеної в договорі оренди у належному стані, переважне право на укладання договору оренди на новий строк та інші; до другої групи - права орендаря на володіння і користування річчю, яка має бути передана по договору оренди. С. М. Бритвін2 вважає, що специфіка всього комплексу прав орендаря полягає в тому, що деякі з цих прав мають самостійну цінність, яка відрізняється від вартості об'єкта оренди і від розміру орендних платежів, тому ці "орендні права" слід вважати окремими об'єктами цивільних прав. До "орендних прав" С. М. Бритвін відносить право орендаря на володіння і користування річчю орендодавця. Юридична значимість цих прав полягає в тому, що орендар може отримувати корисні властивості із чужого майна і вимагати від третіх осіб не заважати задоволенню заснованих на договорі і законі своїх інтересів. Ці права мають абсолютний характер, що проявляється у протиставленні орендаря як управненої особи необмеженому колу осіб, на яких покладено пасивний обов'язок не заважати орендарю у здійсненні своїх правомочностей по володінню і користуванню об'єктом оренди. До особливостей "орендних прав" як об'єктів цивільних правовідносин можна віднести їх строковий характер, збереження при переході права власності на річ, що є об'єктом договору оренди (право слідування), право вимагати необхідної поведінки по відношенню до переданого майна від третіх осіб, в тому числі і від орендодавця, можливість використання, як титульний володілець, речово-правових способів захисту "орендних прав" (віндикаційний і негаторний позови). Судова практика також визнає можливість укладення договору купівлі-продажу майнових прав, які отримані продавцем відповідно до договору оренди земельної ділянки та визнання за покупцем права власності на ці майнові (орендні) права (Постанова ВГСУ від 27.09.2006 р. у справі N 34/49). Виключне право на результат інтелектуальної діяльності - як право використання та розпорядження використанням інтелектуального продукту, яке особа може здійснювати своєю волею і в своєму інтересі. Використання - це надання результату творчої діяльності форми, придатної або зручної для безпосереднього споживання і придатної для пуску в економічний оборот, тобто це категорія, досить близька до традиційного розпорядження, але має ніби проміжний характер3. Наприклад, у ч. 3 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" конкретно зазначено, що під використанням топографії слід розуміти "… продаж та інше введення в цивільний обіг". Розпорядження - це вже оборот самого права використання: його відчуження або надання іншим особам дозволу на використання (ліцензії). Специфіка інтелектуальних прав на нематеріальні об'єкти полягає в тому, що форми розпорядження ними більш різноманітні, ніж правами на матеріальні об'єкти. Управнена особа може розпорядитись не тільки переходом належного їй права, коли її власні права припиняються і виникають у іншої особи; але і наданням права, коли її власні права зберігаються (хоча і з обмеженнями, визначеними зобов'язальними правовідносинами з іншої сторони), але його контрагент отримує право використання результату інтелектуальної діяльності (видача ліцензії). Перехід або уступка абсолютного майнового права означає повну передачу всіх його складових правомочностей (але вже як похідних) іншій особі. Тому його треба відрізняти від надання права лише використання (в цьому випадку можна вести мову про "надання права"), що відбувається за ліцензійним договором і має наслідком зобов'язальні права ліцензіата і, відповідно, зобов'язальні обмеження ліцензіара. Таке надання не має наслідком правонаступництво, як відмічає В.А. Дозорцев4, ліцензіат не стає управненою особою і правонаступником колишнього суб'єкта виключних прав. Тому надання права треба чітко відрізняти від передачі права, від правонаступництва. ____________
1 Див.: Гражданский кодекс Латвийской Республики / Пер. с латыш. под руководством И. Алфеевой. СПб.: Юридический центр Пресс, 2001.
2 Див.: Бритвин С. Н. Арендные права и их гражданский оборот: Автореф. … дисс. к. ю. н. Волгоград, 2006. - С. 9.
3 Див.: Дозорцев В. А. Творческий результат: система правообладателей // Дозорцев В. А. Интеллектуальные права. - С. 291.
4 Див.: Там само. - С. 292.
< Попередня Наступна >
Науково-практичні коментарі