290

---

Грін О.О.

ПЕРШИЙ З’ЇЗД НАРОДНИХ КОМІТЕТІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ КРАЮ

Рассматривается проблема определения государственно-правового статуса За­карпатской Украины на основании решений Первого съезда Народных Комитетов (26 ноября 1944 г.). Автор делает вывод о том, что, действуя как высший законодатель­ный орган, съезд четко не определил государственно-правового статуса Закарпатской Украины, что способствовало превращению этой формы административно-политиче­ского образования с выраженными элементами государственности в обычную область в составе УССР.

The problem of determination of the Transcarpathian Ukraine status as a legal state on the decisions of the First Congress of the People's Committees (22 November 1944) is under consideration in this article. The author makes the conclusion that the Congress, being the highest law-making body, hadn't determined the legal status of the Transcarpathian Ukraine that caused the transformation of the administrative political entity with vivid features of the state into an ordinary region within the Ukrainian Soviet Socialist Republic.

В історії Закарпатської України Перший з'їзд Народних Комітетів займає особливе місце. Ініціаторами скликання цього з'їзду виступили учасники партійної конференції КПЗУ, які 19 листопада 1944 р. утворили організаційний комітет, що призначив скликання Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпаття на 26 листопада. Однак ще 8 листопада Ужгородський міський Народний Комітет звернувся з листом до Мукачівського міського Народного Комітету з пропозицією створити організаційну комісію із скликання з'їзду1.

26 листопада 1944 р. у міському кінотеатрі Мукачева відбувся історичний Перший з'їзд Народних Комітетів Закарпаття, де були присутні 663 де

легати і 126 гостей, в тому числі 178 робітників, 258 селян, 172 представники інтелігенції і 75 торгівців і ремісників2.

Підготовка з'їзду відбувалося в обстановці, коли Закарпаття було ще зоною воєнних дій. У радянських військових було сильне політуправління фронту, яке безпосередньо взялося допомагати комуністам краю успішно організувати і про­вести з'їзд. Саме з допомогою військових вчасно було доставлено делегатів, підготовлено необхідні документи, матеріально підтримано з'їзд. Практично усі делегати мали посвідчення того чи іншого народного комітету. Національний склад учасників з'їзду дослідники характеризують по-різному. Одні називають цифри: 541 особа - українці. 107 осіб - росіяни3. Інші виділяють ще 12 угорців, 2 німців, 3 словаків, кількох євреїв, одного цигана, а також 15 жінок4.

У цілому делегати представляли національну та соціально-класову структуру населення краю. Ця думка спирається на ґрунтовний аналіз складу делегатів і гос­тей з'їзду, зроблений професором М.Трояном. Так, у роботі з'їзду брали участь: делегати Хустського з'їзду 21 січня 1919 p., де вперше було схвалено рішення про приєднання до України; «учасники пролетарської революції» в Угорщині й на За­карпатті в 1919р., учасники громадянської війни в Росії у 1918-1920 pp., робітни­ки і селяни, учасники Великої Вітчизняної війни, учасники підпільної і парти­занської боротьби на Закарпатті, представники інтелігенції, вчителі, молодь, жінки5. Серед запрошених - керівники партизанських з'єднань, представники ко­мандування 18-ї армії, офіцери НКВС, представники різних верств населення. Присутність на форумі такого значного «лоббі» не могла не вплинути на форму­вання порядку денного з'їзду, напрямку дискусії, волевиявлення та поведінку значної кількості делегатів.

Не зважаючи на те, що це був один з найбільших форумів в історії Закарпат­тя, його не можна назвати всенародним з декількох причин: а) не все населення брало участь у виборах делегатів, схваленні наказів голосувати за возз'єднання з СРСР6; б) недотримання чіткого модусу представництва; в) відсутність єдиного централізованого органу, який би через свої філії на місцях слідкував за дотри­манням процедури висунення, обрання та реєстрації кандидатів у делегати на з'їзд; г) відсутність нормативно-правової бази з цих питань.

Досвід виборчих кампаній недавнього минулого показав, що і в умовах існу­вання демократичних інститутів, розробки законів, які регулюють порядок ре­алізації громадянами виборчого права, були значні порушення під час процедури виборів. Тож уявімо, наскільки важко було реалізувати це право в умовах після­воєнної народної демократії.

Як зазначають дослідники, «під час виборів делегатів на з'їзд були випадки, коли делегатів призначали самі керівники народних комітетів, комуністичних ор­ганізацій сіл, великих підприємств, установ, навчальних закладів»7. Окремі деле­гати самі собі виписували мандати. Багато населених пунктів не було представле­но на з'їзді.

Враховуючи значний громадський інтерес до рішень Першого з'їзду Народ­них Комітетів, пов'язаний з процесом демократизації суспільства, великою кількістю емоцій, привнесених у науковий процес, вважаємо за потрібне деталь­но зупинитися і проаналізувати на основі новітніх публікацій та відомих доку­ментів рішення з'їзду про утворення Закарпатської України, її державно-право­вий статус та діяльність обраних ним органів.

Наукове дослідження цієї проблеми ускладнюється відсутністю документаль­них джерел (оригіналу протоколів поки що не виявлено), складною процедурою доступу до фонду матеріалів з'їзду, розміщеному в м. Берегові. Тому деякі вис­новки і міркування будуватимуться на основі матеріалів періодичної преси того часу із обласного Державного архіву Ужгорода. Не викликає сумніву, що з'їзд як найвищий законодавчий орган влади сприяв активізації державного будівництва в краї, створенню правової системи.

Визначальним документом, одностайно прийнятим Першим з'їздом Народ­них Комітетів, був Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянсь­кою Україною, який було надруковано в газеті «Закарпатська правда» 28 листопа­да 1944 р. (цитуємо мовою оригіналу).

«Перший з'їзд Народних Комітетів всієї Закарпатської України постановляє:

Возз'єднати Закарпатську Україну зі своєю Великою матір'ю Радянською Україною і вийти зі складу Чехословакїї.

Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки і Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік включити Закар­патську Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Обрати Народну Раду Закарпатської України як єдину центральну владу, діючу по волі народу на території Закарпатської України.

Уповноважити і зобов'язати Народну Раду Закарпатської України здійсни­ти рішення з'їзду про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною»8.

Для постійної роботи між з'їздами Перший з'їзд Народних Комітетів обрав за­конодавчо-виконавчу владу Закарпатської України в особі Народної Ради. Газета «Закарпатська правда» поряд з Маніфестом з'їзду оприлюднила персональний склад Президії та членів Народної Ради: «Головою Народної Ради Закарпатської України обрано Івана Туряницю. Першим заступником Голови Народної Ради обрано Петра Сову, юриста. Другим заступником Голови Народної Ради обрано Петра Лінтура, професора ... З'їзд одноголосно обирає Народну Раду у складі 17 чоловік»9.

Аналіз складу членів Народної Ради дає підстави вважати її народно-демокра­тичною, оскільки сюди увійшли представники різних національних, соціальних та конфесійних груп.

З'їзд делегував Народній Раді повноваження керувати народно-господарсь­ким і політичним життям на території Закарпатської України,поступово здійсню­ючи волю народу щодо забезпечення процесу фактичного возз'єднання Закар­патської України з Радянською Україною.

Професор М.М. Болдижар вважає, що «з виходом автономного Закарпаття зі складу Чехословаччини і до юридично-фактичного вирішення питання про возз'єднання. - закономірно виникло питання про статус цієї території»10. «На жаль, - констатує науковець, - конкретного, чіткого рішення про такий статус (з формальної точки зору) на з'їзді прийнято не було»11.

Спробуємо висловити свої думки з приводу цього дискусійного питання. Аналіз історичних документів з'їзду, а також думки окремих його учасників засвідчують, що ніхто, хоча б формально, не збирався на з'їзді відкрито ставити це питання. Це було зумовлено певними конкретними обставинами. По-перше, керівництво КПЗУ та НРЗУ як на момент з'їзду, так і після його закінчення не мог­ло зрозуміти статусу Закарпаття. Як зазначив І. Туряниця наступного дня після з'їзду, «маси стихійно виступили за возз'єднання з Радянською Україною. Ми зро­зуміли становище і стали на чолі народу... Тепер стоїть питання про те, як довго потриває таке положення, що не принадлежимо ні до Чехословаччини, ні до Ра­дянського Союзу»12. По-друге, зацікавленими силами з боку СРСР ще в ході всту­пу радянських військ на територію Закарпаття були створені такі політичні й іде­ологічні умови, розгорнута така пропагандистська діяльність, які виключали аль­тернативні шляхи розвитку політичної ситуації в краї. Це підтверджує Маніфест

про возз'єднання, де питання ставилося так: «Або возз'єднання з Радянською Ук­раїною і національне відродження, або гніт, безправ'я, поступове вимирання на­роду Закарпатської України»13. По-третє, дослідники стверджують, що деяким де­легатам з'їзду «почали загрожувати тюрмою» у випадку їх виступу з ідеєю прове­дення всенародного плебісциту після війни, так як ця частина делегатів оспорю­вала легітимність з'їзду14. Не могла бути виголошеною на з'їзді й інша думка, яка висловлювалася представниками громадськості: «Зберегти Закарпаття як са­мостійно сформовану державність, встановивши широкі й найтісніші зв'язки з Україною, Чехословаччиною, Угорщиною, Румунією та іншими країнами»15. Декілька слів про «демократичність» процесу возз'єднання.

В наступні дні після з'їзду комуністи краю через свої осередки розгорнули широке роз'яснення його рішень. З метою пропаганди Маніфесту розпоряджен­ням Народної Ради № 3 всі урядові приміщення зобов'язані були повісити текст Маніфесту на видних місцях.

Джерела свідчать, що під його текстом поставила свої підписи більшість дорослого населення краю. Щоправда, оригіналу Маніфесту з підписами, хрести­ками та відтисками пальців громадян, які його підписували, досі не виявлено.

Відомі випадки розпуску Окружного Народного Комітету (В.Березний), а також виведення зі складу членів комітетів та арештів службовців у зв'язку з відмовою підписати текст Маніфесту16.

Усе це не ставить під сумнів значення цього доленосного документа, який був своєрідним конституційним актом, відображав віковічні мрії населення краю. Йдеться про форми і методи досягнення мети, яку ставили перед собою «... ма­ленький, але волелюбний закарпатоукраїнський народ» і один із самих могутніх тоталітарних режимів XX століття, інтереси яких на цьому етапі історії трагічно співпали. Бачення населенням краю свого місця у післявоєнному світі чітко зафіксовано у зверненні Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України до Президії Верховної Ради УРСР та Ради Народних Комісарів УРСР: «Ми хочемо і будемо жити в дружбі з чеським і словацьким народами, але ми зіллємось в одне зі всім українським народом, зі своєю матір'ю - Радянською Україною»17.

Виступити проти Маніфесту, який населення підписувало відкрито, означало виступити проти визволення, проти «надії на вільне життя в єдиній українській сім'ї, проти віри у розквіт краю у складі великого Радянського Союзу». Ейфорія визволення була настільки високою, що противники возз'єднання змушені були змиритися з реальністю і утриматися від заяв.

Тепер щодо терміна «Закарпатська Україна». На нашу думку, термін «Закар­патська Україна» як назва території відображала фактичну невизначеність юри­дичного статусу краю. Цей термін відстоювався КПЗУ, що відповідало поглядам комуністів Закарпаття на національне питання. Стара назва краю - «Підкарпатсь­ка Русь» - вочевидь «різала» вухо і пов'язувалася з минулим «буржуазним» ла­дом, який «душив» народ, викликала неприйняття. Старий термін потрібно було, виходячи з ейфорії перейменувань, замінити іншим. При цьому, з одного боку, не­обхідно було зберегти особливість краю, не виділяючи представників національ­них меншин, які не сприймалися ортодоксальним режимом, з іншого боку не­обхідно було в назві вказати шлях вперед. Таким чином, утворювався нейтраль­ний і водночас чітко національно спрямований термін «Закарпатська Україна». Він відповідав настроям тих, хто дивився на Закарпаття з Києва чи Москви.

Аналіз вказаного терміна проведено в розрізі продекларованих принципів ра­дянської офіційної національної політики, яка в умовах розгортання руху за возз'єднання з Україною мала досить привабливий для багатонаціонального на­селення краю характер. Воно, як зазначають дослідники, «сприйняло цей приско­рений та інспірований зверху процес досить спокійно і здавалося, що назавжди розв'язане і національне питання: русини як національна і етнічна група стали українцями»18.

З'їзд Народних Комітетів Закарпатської України, виконуючи волю трудящих, висловлену на мітингах, зборах, зібраннях у різних куточках краю, враховуючи малоземелля більшої частини населення, прийняв постанову «Про наділ селян, робітників і службовців Закарпатської України землею і лісом». У ній вказувало­ся: «З метою ліквідації земельного голоду і надання допомоги сільському і міському населенню землею та лісом, Перший з'їзд Народних Комітетів За-карптської України постановляє:

Конфіскувати всі землі і помістя, що належали мадярським і німецьким поміщикам і ворогам народу, які втікли разом з німецько- мадярськими загарбни­ками.

Народній Раді Закарпатської України виробити практичні заходи і передати безплатно через місцеві Народні Комітети конфісковані землі в особисту власність безземельних і малоземельних селян. Наділити також земельними ділянками під власні городи робітників і службовців міст, встановивши розміри цих ділянок.

Народній Раді Закарпатської України виділити безплатно в розпорядження міських і сільських Народних Комітетів лісні ділянки для задоволення дровами повсякденних потреб населення і надання йому допомоги будівельними ма­теріалами»19.

Перший з'їзд Народних Комітетів ухвалив також постанови про продовження повноважень делегатів з'їзду на весь період між першим і другим з'їздом та про­голосив день 26 листопада всенародним святом Закарпатської України20.

Наступного дня після з'їзду Народна Рада як представницький законодавчий орган сформувала вищий центральний виконавчо- розпорядчий орган державної влади Закарпатської України - уряд Закарпатської України в складі Президії та уповноважених Народної Ради, які очолювали окремі відділи: І.Ваш - внутрішніх справ і державної безпеки, П.Сова - комунального господарства, Г.Івашко -фінансових справ, М.Молдавчук - землеробства, М.Цуперяк - лісового господар­ства, С.Вайс - промисловості, торгівлі, заготівель і постачання, І.Керечанин -охорони народного здоров'я, Ф.Чекан - соціальної опіки21. Уповноважені Народ­ної Ради здійснювали керівництво й іншими галузями народного господарства, які поступово створювалися. Виконуючи рішення з'їзду, Народна Рада прийняла низку важливих рішень, які регламентували подальше соціально-економічне та політичне життя в краї.

5 грудня 1944 р. НРЗУ, прийнявши Декрет про припинення зв'язків з уповно­важеним уряду Чехословацької Республіки, стала єдиною центральною владою на всій території Закарпатської України. В цей же день було прийнято рішення про перехід прав власності на державне майно від Чехословацької Республіки та Угорського королівства до Закарпатської України. 12 січня 1945 р. НРЗУ видала Декрет про гімн та державний прапор Закарпатської України: НРЗУ приймає гімн Радянського Союзу як гімн Закарпатської України, а державним прапором Закардатської України «є прапор, який складається з червоного полотнища з зображен­ням на верхнім його куті, при деревці, золотого серпа і молота та над ним черво­ної зі золотистою крайкою, п'ятикінцевої зірки, з проведенням золотистою бар­вою надписом: «Хай живе возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною»22.

Місцевими органами державної влади в Закарпатській Україні відповідно до адміністративно-територіального поділу були окружні, міські та сільські Народні Комітети.

Таким чином, вся повнота влади в Закарпатській Україні належала народу і здійснювалась через вільно обрані ним представницькі органи - Народні Коміте­ти на місцях і Народну Раду в центрі.

Найслабшою ланкою в роботі Першого з'їзду Народних Комітетів була нечіткість у вирішенні деяких питань державно-правового характеру. Так, назвав­ши цей форум Першим з'їздом, його делегати не визначили термін проведення та порядок денний другого з'їзду хоча про можливість його проведення та про фор­мування делегатського корпусу йшлося.

Штучне прискорення процесу радянізацїї Закарпаття «виключило» потребу проведення другого з'їзду, адже Народна Рада Закарпатської України, не без до­помоги Києва і Москви, дуже швидко вирішила основний наказ делегатів Першо­го з'їзду про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

Діючи як найвищий законодавчий орган Закарпатської України, Перший з'їзд чітко не визначив її державно-правового статусу, що сприяло перетворенню цієї цікавої форми адміністративно-політичного утворення з яскравими елементами державності на звичайну область у складі УРСР

У цілому рішення Першого з'їзду Народних Комітетів про возз'єднання За­карпатської України з Радянською Україною було на той час дійсним волевияв­ленням більшості населення краю (хоча й не всього), і не варто піддавати його сумніву.

Можливо, частина населення краю думала про своє майбутнє в складі Угор­щини, Румунії та Чехословаччини. Проте альтернативи приєднанню Закарпатсь­кої України до Радянської України через певні об'єктивні й суб'єктивні внутрішні та зовнішні обставини в тих конкретно-історичних умовах не було.

 

1. Шляхом жовтня. 36. документів. - Ужгород, 1965. - T.VI. - С.73.

2. Худа-ничВ. Перший з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України // Закарпатська Україна. Осінь 1944 р. - Ужгород, 1995. - С 35.

3. Макара М.П. Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 - січень 1946 pp.). -Ужгород, 1995. - С. ЗО.

4. Там само.

5. Троян М.В. Того дня зійшло сонце возз'єд­нання. - Ужгород, 1979. - С 48-51.

6. Макара МЛ. Цит. праця. - С. 30-31.

7. Там само. - С. 31.

8. Закарпатська правда. - 1944. - 28 листопада.

9. Там само.

10. Бол-дижар М.М. Закарпаття між двома світовими війнами. - Ужгород, 1993. - С.151.

11. Там само.

12. Макара М.П. Цит. праця. - С. 101.

13. Шляхом жовтня. 36. доку­ментів. - Ужгород, 1965. - Т VI. - С. 79.

14. Маркусь В. Приєднання Закарпатської України до Радянської України. 1944-1945.-К., 1993.-С.46.

15. Макара М.П. Цит. праця. - С. 33.

16. Там само. - С 34.

17. Шляхом жовтня. 36. документів. - Ужго­род, 1965.- T.VI. - С 83.

18. Макара М.П. Цит. праця. - С 92.

19. Закарпатська правда. - 1944. - 2 грудня.

20. Кульчицький B.C., Настюк М.І., Ткач А.П., Ган-чинВ.Ю., Гураль П.Ф. Возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною (соціально-політичні і правові основи). - Львів, 1985. - С. 104.

21.Там само. - С. 109.

22. Болдижар М.М. Цит. праця. - С.152.

 

< Попередня   Наступна >