205

---

К.Б. Марисюк

НАВ’ЯЗКА ЯК ВИД МАЙНОВОГО ПОКАРАННЯ ЗА ЛИТОВСЬКИМИ СТАТУТАМИ

Йдеться про одне з найпоширеніших майнових покарань, закріп­лених у трьох Литовських статутах, а саме про нав’язку, розгляда­ється її суть та підстави застосування, зокрема особливості стяг­нення цього майнового покарання.

Ключові слова: покарання, нав’язка, відшкодування.

Постановка проблеми. В процесі побудови в Україні демократич­ної, соціальної та правової держави особливого значення набуває глибоке вивчення, а часом і переосмислення багатьох моментів вітчизняної історії. Слід зазначити, що ці процеси не мають на меті самоціль, а покликані сприяти консолідації суспільства, а також стати тим підґрунтям, на якому буде згодом збудовано соціальні та правові інститути нашої держави.

Враховуючи це, а також у зв’язку з необхідністю вдосконалення та підвищення ефективності системи кримінальних покарань, доцільно глибше вивчати вітчизняний досвід у цій сфері. У цьому контексті до­цільно провести аналіз одного з найбільш поширених майнових пока­рань, закріплених у Литовських статутах XVI ст., – нав’язки.

Стан дослідження. Питанням кримінальних покарань за Литов­ськими статутами присвячували свої праці багато вчених. До їх числа, наприклад, слід віднести Г. Демченка, Т. Довнара, І. Лаппо, Я. Падоха. Однак предметом їх досліджень були або характеристика держави і пра­ва того часу загалом, або кримінальне право Литовської доби, чи й кри­мінальне право України в історичній ретроспективі зокрема. Спеціаль­них праць, які б стосувалися майнових покарань за Литовськими стату­тами, а тим більше нав’язки як виду майнових покарань того часу, досі не було. Саме заповнення цієї прогалини й стало нашою метою.

Автор усвідомлює,

що у межах однієї статті неможливо висвітлити всі питання, пов’язані з задекларованою темою, тому зосередить свою увагу на найбільш важливих, на його думку, аспектах.

Виклад основних положень. Упродовж шістдесяти років XVI ст. литовський уряд тричі здійснював кодифікацію права, результатом якої стали три Литовські статути: 1529 р. («Старий»), 1566 р. («Волинський») і 1588 р. («Новий»). Закріпивши у своєму змісті стародавні руські основи права, статути, однак, не могли не враховувати і нових форм життя, бо, як вірно зазначав В. Ігнатовський, форми людського життя, як і факти, ма­ють свою еволюцію [1, с. 99] На думку П. Фріса, Литовські статути, окрім місцевих звичаєвих положень, у ролі джерела використовували також і поточне законодавство, судові постанови, німецьке, польське, римське право та звичаєве право України, Литви, Польщі [2, с. 46].

Слід зазначити, що перший статут (найдавніший) подає нам права у найменше зміненому еволюцією вигляді. Коли ж йдеться про другий і третій статут, то зміни життя і польський вплив вже наклали на їх зміст свій відбиток. Зберігаючи старі форми кримінального і ци­вільного права, вони закріплюють нові підходи до права [2, с 99-100]. Водночас, як вірно зазначав І. Лаппо, ці документи не можна повною мірою вважати пам’яткою польського права; вони є пам’яткою того наці­онального права, яке вироблялось у Великому Князівстві Литовському, на ґрунті його старої литовсько-руської культури і традицій, які сприйняли в обстановці життя, що розвивається, впливи загальноєвропейського права, з його загальних і прямих джерел того часу… [3, с 2-3].

Литовські статути протягом кількох століть з моменту видання відіграли надзвичайно важливу роль в історії правового життя Украї­ни. Вони стали джерелом усіх кодифікаційних проектів XVIII - почат­ку XIX ст. і продовжували діяти в лівобережних і правобережних гу­берніях України аж до 1840-1842 рр., коли тут поширилося російське законодавство [4, с 3].

У Литовських статутах з-поміж іншого передбачалася і розроб­лена система покарань, яка, на відміну від закріпленої у нормативних актах Київської Русі, передбачала велику кількість жорстоких мучени­цьких покарань [2, с 46]. Тим не менше, як і раніше, розробленою та дієвою залишається система майнових покарань, серед яких чи не най­більш поширеним видом можна вважати нав’язку. Саме на характери­стиці цього виду покарання і зосередимо нашу увагу.

У правовій літературі усталеною є думка, згідно з якою нав’язка є грошовим штрафом, що призначався згідно з Литовськими статутами за заподіяння поранення, побоїв, за незначну крадіжку, вчинену впер­ше [5, с 247].

Досі нема одностайності з приводу походження назви досліджу­ваного покарання. Так, за твердженням Я. Падоха, нав’язка виникла з перев’язки, тобто звороту коштів на перев’язання рани, лікарів і ліків. З часом нав’язка стала платою за рани і побої, зневагу честі і обмежен­ня волі, а подеколи навіть за пошкодження майна [6, с 46].

Як вірно зазначають Т. Довнар та Я. Юхо, нав’язка призначала­ся судами як основне чи додаткове покарання [7, с 335]. На відміну від головщини, нав’язка не піддавалася суттєвим трансформаціям залеж­ності від Статуту. Чи не найзначніші зміни були викликані прагненням законодавця посилити значущість тілесних покарань та смертної кари відносно інших покарань. Прикладом цього можна вважати приєднання у третьому Статуті до нав’язки тюремного покарання за завдання шляхтичеві звичайних побоїв чи ран (порівн., І статут, ІІІ, 14, VII, 23; II статут, ХІ, 26; ІІІ статут, ХІ, 10).

На це ж звертає увагу і Г. Дємчєнко, зазначаючи, що нав’язка традиційно згадується у поєднанні з тілесними покараннями, смерт­ною карою, тюремним ув’язненням, ґвалтом, виволанням, виною і за­кладом. Власне, такого роду поєднання санкції згадуються найчастіше, тому що складна форма покарання найбільше відповідала тим різно­манітним елементам злочину, через які той чи інший злочин може бу­ти одночасно шкодою для Речі Посполитої та кривдою для одного чи декількох потерпілих [8, с. 204–205].

Таким же чином видозмінювалася і відповідальність за завдання тілесних ушкоджень. «Охроменіе» шляхтича, поєднане в першому Ста­туті з виплатою «пол человека» («А естли бы хто шляхтича ранит, а с тое раны его в руку або в ногу и охромил або око выбил, або нос втял, або зубы вырубал, або ухо утял, тогды мает пред ся платити пол челове­ка…» – І статут, VII, 9), тягнуло за собою в другому Статуті, крім нав’язки, ще й тюремне ув’язнення на 24 тижні, або у більш тяжких ви­падках – на рік і шість тижнів («Хто бы кому руку або ногу втялъ, або око, губу, зубы, ухо вытялъ, за кождый таковый члонокъ по петдесятъ копъ грошей платити, а двадцать и чотыри недъли на замку седъти. Або хто бы объ двъ руки и обе двъ ноги и объ двъ ухи оттялъ и объ двъ очи; тогды головщизну яко за человъка маеть плачоно сто копъ грошей, а годъ и шесть недъль седъти» – II Статут, ХІ, 13). Третій же Статут за­мість тюремного ув’язнення вводить правило, за якими винний сам по­збавляється того органу, який було пошкоджено у потерпілого [8, с. 173] («А хто бы засе, обычаемъ окрутенъства, згоръдивши зверъхностью на­шою господаръскою и правомъ посполитымъ, а самъ своволенъства и срокгости уживаючы и паствечисе надъ кимъ, а кгвалтовне по воли его собе маючы, которому шляхътичу або шляхътянце руку, ногу, носъ, ухо, губы утялъ або урезалъ такъ, жебы праве прочъ который с тыхъ члон-ковъ отпалъ, або бы око, зубы вытялъ албо выбилъ, албо на око ослепилъ, а в томъ бы с права виненъ зосталъ, тогды, наследуючы в томъ права божого, уставуемъ, ижъ за таковый кождый члонокъ утятый або урезаный, або выбитый тому, хто в томъ винен зостанеть, маеть теж та-ковый члонокъ утят и урезанъ або выбитъ быти. А за вину такого окру-тенства и своволенства и за накладъ правный стороны жалобное, предсе будеть виненъ за такий кождый члонокъ стороне жалобной по петиде-сятъ копъ грошей платити.» – III Статут, ХІ, 27).

Слід відзначити, що Литовські статути детально регламентували розмір нав’язки [5, с 247], передбачаючи три підходи до його визначення.

Найбільш поширеним та характерним можна вважати визначення розміру покарання залежно від стану та соціального становища потерпі­лого. Про це згадують і Т. Довнар та Я. Юхо, які, аналізуючи Литовський статут 1566 р., твердять, що у ньому визначався розмір нав’язки залежно від станової приналежності злочинця і потерпілого [7, с 335].

На це звертає увагу і П. Захарченко, зазначаючи, що розмір нав’язки залежав від стану потерпілого [9, с 70]. Підтвердженням то­го, що Литовські статути розглядають цей підхід як один з централь­них, можна вважати наявність у кожному з них окремих положень, які стосуються, наприклад, розмірів нав’язки за побиття людини путної (І Статут, ХІ, 1 - три руб грошей [10, с 281]; ІІІ Статут, ХІІ, 3 - три руб грошей [11, 309]), бортника (І Статут, ХІ, 1 - руб грошей [10, с 281]; ІІ Статут, ХІІ, 1 - два руб грошей [12, с 386]; ІІІ Статут, ХІІ, 3 - два руб грошей [11, с 309]), ремісника (І Статут, ХІ, 2 - руб грошей [10, с 281]; ІІ Статут, ХІІ, 3 - три руб грошей [12, с 386]; ІІІ Статут, ХІІ, 5 -три руб грошей [11, с 310]), тивунів, приставів, ключників і т.д. при виконанні обов’язків (І Статут, ХІ, 3 - три руб грошей [10, с 281]; ІІ С-татут, ХІІ, 2 - три руб грошей [12, с 386]; ІІІ Статут, ХІІ, 4 - три руб гро­шей [11, с 386]), тяглого селянина (І Статут, ХІ, 5 - полтина грошей [10, с 282]; ІІ Статут, ХІІ, 1 - руб грошей [12, с 386]; ІІІ Статут, ХІІ, 3 - дві копи грошей [11, с 309]), челядинця (І Статут, ХІ, 5 - півкопи грошей [10, с 282]; ІІІ Статут, ХІІ, 3 - копу грошей [11, с 309]) і т.д.

Отже, з розвитком суспільних відносин у Статутах виокремлю­вались і нові, не відомі більш раннім редакціям, категорії населення. Так, другий Статут встановлював окремий розмір нав’язки татарам (ІІ Статут, ХІІ, 6 [12, с 387-388]), а третій Статут - ще й євреям (ІІІ Статут, ХІІ, 7 [11, с 311]) та жителям міст, наділених магдебурзь­ким правом (ІІІ Статут, ХІІ, 6 [11, с 310]).

Ще одним традиційним підходом до визначення розміру нав’язки була фіксація чіткого розміру вартості шкоди, яка завдається злочином. Для усіх трьох статутів характерним є чітке визначення вартості великого кола об’єктів, за посягання на які передбачалося досліджуване нами покарання. З цього приводу уже Литовський статут 1529 р. в арт. 6 розділу ХІІ зазначав: «… також встановлюємо розмір нав’язки за кожну річ» [10, с 282]. Від­так, уже в першому Статуті було виокремлено артикули, які визначали нав’язку за невільну челядь (арт. 7), за волів, корів та іншу худобу (арт. 8), за птахів (арт. 10), за домашніх птахів (арт. 11), за собак (арт. 12).

У пізніших статутах суттєво розширено та конкретизовано за­значені вище положення. Так Литовський статут 1566 р. містив уже шість артикулів з цього приводу (арт. 7 – 12 розділу ХІІІ), а Литовсь­кий статут 1588 р. – вісім артикулів (арт. 5 – 12 розділу ХІІІ).

Третій підхід до визначення розміру нав’язки базується на нату­ральній оцінці завданої шкоди. З цього приводу Я. Падох зазначав, що крім грошових виплат, які часто вимірювалися вартістю пошкоджено­го чи знищеного майна, нав’язка могла виражатися і у виді «натураль­них свідчень» [6, с. 46]. Найбільш характерним він був для другого і третього статутів. Наприклад, арт. 6 розділу ХІІІ передбачав положен­ня, згідно з яким «…естли бы шляхтичъ чіихъ людей пограбилъ на торгу при церкви на добровольной дорозъ; таковый маеть сторонъ об-жалованой вины заплатити шесть рублей грошей, а грабежъ зъ навез-кою отдати, то естъ коня конемъ вола воломъ навезати».

Висновок. Підсумовуючи викладене, вважаємо за можливе конс­татувати, що нав’язка була одним з найбільш поширених майнових пока­рань у Литовських статутах. Водночас, її суть та порядок застосування досі так і не піддавалися серйозним науковим дослідженням, що дало б підстави чітко викристалізувати ті з її ознак та характеристик, які можна було б запозичити при вдосконаленні чинних норм кримінального права.

–––––––––––

Ігнатоускі У. Кароткі нарыс гісторыі Бєларусі / У. Ігнатоускі. – Мінск: Беларусь, 1991. – 190 с.

Фріс П. Нарис історії кримінально-правової політики України / П. Фріс. – К.: Атіка, 2005. – 124 с.

Лаппо И. Къ вопросу о первомъ изданіи Литовскаго статута 1588 года / И.И. Лаппо. – Каунасъ: Spindulio, 1928. – 46 с.

Лащенко Р. Литовський Статут яко пам’ятник українського права / Р. Лащенко. – Прага: Державна друкарня у Празі, 1923. – 32 с.

Гончаренко В. Право в українських землях під час їх перебування у складі Польщі, Литви і Речі Посполитої (кінець XIV – перша половина XVII ст.) / В. Гончаренко // Правова система України: історія, стан та перспек­тиви: у 5 т. – Х.: Право, 2008. – Т. 1.– 728 с.

Падох Я. Нарис історії українського карного права / Я. Падох. – Мюнхен: Молоде життя, 1951. – 131 с.

Статут Велікага княства Літоўскага 1566 года / Т.І. Доўнар, У.М. Сатолін, Я.А. Юхо. – Мн.: Тэсей, 2003. – 352 с.

Демченко Г. Наказаніе по Литовському Статуту въ его трехъ редак­ціях (1529, 1566 и 1588 гг.) / Г. Демченко. – К.: Типографія Императорскаго Университета св. Владиміра, 1894. – 276 с.

Захарченко П. Історія держави і права України / П. Захарченко. - К.: Атіка, 2005. - 368 с.

Статути Великого князівства Литовського: у 3-х т. - Т. 1. Статут Великого князівства Литовського 1529 року / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса: Юридична література, 2002. - 464 с

Статути Великого князівства Литовського: у 3-х т. - Т. ІІІ. Статут Вели­кого князівства Литовського 1588 року: у 2 кн. - Кн. 2 / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса: Юридична література, 2004. - 568 с

Статути Великого князівства Литовського: у 3-х т. - Т. ІІ. Статут Великого князівства Литовського 1566 року / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса: Юридична література, 2003. - 560 с

 

< Попередня   Наступна >