250

---

К.Б. Марисюк

МАЙНОВІ ПОКАРАННЯ ЗА РУСЬКО-ГРЕЦЬКИМИ ДОГОВОРАМИ Х СТОЛІТТЯ: ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Розглядаються суть і зміст майнових покарань, закріплених у русько-грецьких договорах Х ст., їх види та підстави застосування, звертається особлива увага на проблеми, які виникали при виконанні відшкодувань за май­новими покараннями у той час.

Ключові слова: покарання, договір, відшкодування, князь, імператор.

Постановка проблеми. В умовах формування в Україні правової держави та громадянського суспільства дуже важливим є глибоке вивчення та докорінне переосмислення історії та державного-правового розвитку нашої країни. Серед великого кола проблем, яким слід приділити пильну увагу, важливо також уважно розглянути ті, що пов’язані із зародженням державності на українських землях. Адже у той період з’являлися перші зародки вітчизняної правової системи. Дослідження одного з її елементів, стосується прецедентів закріплення майнових покарань у русько-грецьких договорах Х ст., що було актив­но владною формою чи способом правозастосування. Саме у цій площині потрібно підходити до висвітлення актуальної проблематики, пов’язаної з процесами пізнання державних і правових явищ на різних етапах історії.

Наведені вище аргументи, а також фактична відсутність попередніх напрацювань у цій сфері підтверджують актуальність за­пропонованого дослідження.

Стан дослідження. Давній слов’янський період в історії укра­їнських земель висвітлено у працях багатьох науковців. З-поміж їх авторів слід назвати цікаві публікації І. Кузнєцова [1], Р. Скриннікова [2], З. Черніловського [3].

Однак в їх дослідженнях або просто констатується факт укла­дення русько-грецьких договорів, або ж звертається увага на міжнародн

о-правові аспекти їх (договорів) змісту. Щоб розглянути докладніше зміст і форму покарань за цими договорами довелося використовувати їх уривчасті дані, що містяться у працях науковців, або послуговуватися відповідною інформацією з праць таких відомих учених ХІХ – початку ХХ ст., як І. Бєляєв [4], М. Карамзін [5], В. Сєргєєвіч [6] та ін.

Виклад основних положень. Давній слов’янський період, тоб­то часи до прийняття і введення в дію Руської Правди, харак­теризується значними спробами князів як врегулювати суспільні й правові відносини в середині державних утворень, так і посилити свій вплив на міжнародному рівні, особливо у відносинах з державами-сусідами, передовсім з Візантією. Саме в цьому їм і вдалося досягти найбільший успіхів. На сьогодні науці відомі чотири договори, укладені руськими князями в Х ст. з греками. Першу були укладені князем Олегом 907 та 911 р. До речі, М. Чубатий зазначав, що коли йдеться про ці договори, то одні учені вважають їх одними, інші ж -окремими договорами [7]). Згодом князь Ігорь 945 р. та князь Свято­слав 972 р. також уклали договори [1, с 42].

Врегульовуючи доволі широке коло відносин, ці договори не звертали увагу на питання кримінально-правової сфери, а тим більше -на кримінальні покарання. Тому доцільно розглядати лише два дого­вори Олега та Ігоря з греками. Перший - між Олегом та візантійськими імператорами Левом і Олександром - було укладено 2 вересня 911 р. Другий укладено між Ігорем та візантійськими імператорами Романом, Костянтином і Стефаном 945 р. [4, с. 64] Як у них врегульовувалися майнові покарання?

Договір Олега, за Повістю врем’яних літ, точніше було б відносити до 912 р., адже там прямо згадується, що Олег відправив послів до Греції для укладення миру «В літо 6420 (912). Послав Олег мужів своїх встановити мир і заключити договір між греками і руссю». І послав запропонувати основу другого договору (копію попередньо­го), що був за тих же царів - Лева і Александра» [8, с. 49]), Одразу після цієї згадки літопис наводить і сам текст договору, не пояснюючи причин його укладення [6].

Саме цей договір, за словами Р. Лащенка, «заховує в собі досить цінні норми права карного: розповідає про кари за убивство, татьбу, удар мечем» [9, с. 37].

У договорі Олега з греками 911 р. питання кримінального права врегульовували ст.ст. 2, 3, 4 та 5 договору, з них про майнові покаран­ня йдеться у ст.ст. 3, 4 та 5.

Відповідно до ст. 3 договору вбивця за руським законом, піддавався смерті на місці злочину, а той же закон допускав викуп або відшкодування ближнім вбитого, маєтком вбивці, якщо вбивця зникав, то ближні отримували лише той маєток, що за законом належав вбивці, і не могли брати маєтку, що належав його дружині [10, с 51]. У статті записано: «Чи вб’є Русин християнина (грека), чи християнин Русина, хай помре там же, де вчинив вбивство. Якщо ж втече вбивця, то його маєток віддати ближньому родичу вбитого, але дружина вбитого не позбавляється того, що їй належить за законом. Якщо ж злочинець, втікши, не залишив маєтку, то пошук не припиняється до того часу, поки його не знайдуть і не покарають смертю» [5, с. 107].

Отже, вже у той час не практикувалося використання помсти у всій її повноті, оскільки не конкурувало з грошовими викупами [11, с. 11]. Але цей викуп щойно було введено, його ще не було чітко ви­значено. Призначався він лише у випадку втечі убивці і звичай торгу­ватися з родичами вбитого про викуп ще не існувало.

У ст. 4 договору зазначалося, що особисті образи, тобто побої і поранення також підлягали осуду, потерпілий отримував визначене за­коном грошове відшкодування. Ось текст цієї статті: «Якщо хтось вда­рить когось мечем чи іншим знаряддям, хай заплатить п’ять літр срібла відповідно до закону руського. Якщо ж вчинивший це не матиме достатніх статків, – хай заплатить стільки, скільки може, і хай зніме з себе той одяг, в якому ходить, а щодо іншого хай клянеться в своїй вірі, що ні ближні, ні друзі не хочуть його викупити з вини, тоді звільняється від подальшого стягнення» [5, с. 107]. Констатація у статті договору факту, відповідно до якого винний має поклястися, що йому немає кому допомогти в платежі, досить важлива тому, що вказує на руський закон про дику віру, яка пізніше була розвинена в Руській Правді, відповідно до чого громада деколи відповідала за свого члена і брала участь у виплаті віри. Очевидно, що певні зародки цього общинного закону вже існували при Олегові у виді кругової поруки [4, с. 68].

У ст. 5 передбачалося положення, відповідно до якого при переслідуванні нічного злодія допускалося певне самоуправство, але тільки в крайніх випадках, коли злодій був озброєний чи вчиняв опір («При затриманні злодія господарем під час крадіжки, якщо злодій почне опиратись, і при опорі буде вбитий, то його вбивство не відшкодовується»). В протилежному випадку, якщо злодій не опирався і дозволяв себе зв’язати, суворо заборонялося будь-який самосуд і ви­магалося злодія передати до суду і до нього застосовувалося покаран­ня, визначене законом. В договорі Олега відповідно до руського зако­ну закріплювалось, що «якщо злодія під час затримання було вбито, то господар отримував лише викрадене; якщо ж злодія було зв’язано і доставлено до суду, останній мав повернути і викрадене, і понад це заплатити господареві потрійну вартість викраденого» [4, с. 69].

Варто звернути увагу на одну особливість цього договору. Не­зважаючи на те, що у ньому чітко розрізняються крадіжка, грабіж та розбій, покарання за них встановлюється однакове: потрійна вартість викраденого. Відтак, не важливо, вчинення якого з цих злочинів вдасть­ся довести потерпілому, кара для злочинця мала бути однаковою [6].

Договір Ігоря 945 (на думку І. Крип’якевича [12, с 42], 944) р., хоч значною мірою повторює попередній, має деякі зміни, зокрема посилання на такі сторони тодішнього руського законодавства, яких не помітно в договорі Олега. Розглядаючи договір Олега ми не могли не звернути увагу на відсутність у ньому системи і поділу на статті. Відтак, договір Ігоря 945 р. значно повніший [4, с 73]

В договорі Ігоря у трьох положеннях (статтях) йшлося про кримінальне покарання. Оскільки два з них повною мірою повторюва­ли ст.ст. 3 та 4 попереднього договору, звернемо увага лише на одну з запропонованих норм, а саме на ту, що стосувалася злодіїв і розбійників. У статті зазначається: «Якщо хтось з Русинів спробує відібрати щось у наших людей (греків) і якщо йому це вдасться, хай буде жорстоко покараний, і що взяв, хай заплатить вдвоє» [5, с 115].

Помітна певна логічна послідовність русько-візантійських до­говорів, оскільки ця норма продовжує положення, закріплені у ст. 5 договору Олега 911 р., де йшлося про те, що за крадіжку може наклада­тися грошовий штраф у кратному розмірі до вартості викраденого. Кон­статуючи, що і руському, і грецькому законодавству рівною мірою був притаманний інститут грошової пені за крадіжку, не можемо не заува­жити, що саме грецьке законодавство того часу згадувало про кратне відшкодування [6]. Наприклад, Еклога та Градські Закони встановлюва­ли подвійну ціну викраденого для розрахунку штрафу.

Ще одне питання виникає з доволі нечіткого формулювання цієї статті, яка закінчується словами «…і покараний буде за законом грецьким і за статутом і законом руським». Дослівно тлумачачи наведені слова, науковці дотримуються двох діаметрально протилеж­них позицій. Представники однієї з них, до яких належать, наприклад Еверс [13, с 171-175] та М. Владимірський-Буданов, прийшли до вис­новку, що винний у крадіжці, крім сплати її подвійної вартості, підлягав ще й кримінальному покаранню, відповідно до законів постраждалої сторони.

Загалом розуміючи і сприймаючи цю позицію, вважаємо за можливе не погодитися з нею. Очевидно слід зважати хоча б на те, що така традиція не була притаманною ні тодішнім грецькому, ні руському праву. Саме тому, на наш погляд, аргументованішою є думка В. Сєргєєвіча [6], який вважав, що слова «…і покараний буде за зако­ном грецьким і за статутом і законом руським» не встановлюють за крадіжку ще якогось покарання, окрім подвійної ціни, а підтерджують лише, що зазначений вище штраф і є покаранням, визначеним і визнаним відповідно до законів обох договірних сторін.

Порівнюючи зміст відповідних приписів у договорах Олега та Ігоря, можна зазначимо, що за часів Ігоря цей закон було піддано значній видозміні. Замість сплати вчетверо у договорі Ігоря знаходимо обов’язок відшкодування лише вдвоє, тобто повернути викрадену річ з доплатою її вартості, або ж якщо сама річ не могла бути поверненою, то відшкодувати її подвійну вартість. До цих вказівок договору Ігоря у кримінально-правовій сфері варто приєднати свідчення літопису Не­стора про те, що в часи Ігоря призначалася особлива віра з розбійників, яка витрачалась на зброю і на коней князя [4, с. 79].

Висновки. Отже, вже до появи першого знаного збірника русь­кого законодавства – Руської Правди, вітчизняна правова система пе­ребувала на достатньо високому рівні розвитку, значною мірою відійшла від первісних поглядів на питання кримінального покарання, де основною карою була помста, та запровадила можливість заміни її майновою карою, що було надзвичайно прогресивним для того часу. Саме тому варто погодитися з думкою З. Черніловського, який зазна­чав, що «всупереч семітичним системам права, від кодексу Хаммурапі до Второзаконія, які приймають таліон як принципову форму соціального врегулювання, індоєвропейські судебники (та їх звичаї), починаючи з законів Ману і Артхашастри, «ставлячись до нього як до чогось виняткового, віддаючи перевагу штрафам, що переважали в сфері і кримінального, і цивільного деліктів» [3, с. 13].

–––––––––––

История государства и права словянских народов: учеб. пособие / под ред. И. Кузнєцова. – Мн.: БГЭУ, 1998. – 156 с.

Скрынников Р.Г. Древнее государство / История Российская. IX– XVII вв. / Р.Г. Скрынников [Электронный ресурс]. Режим доступа: orel.rsl.ru/ nettext/russian/skrinnikov/.

Черниловский З. Русская Правда в свете других славянских судебников / З. Черниловский // Древняя Русь: проблемы права и правовой идеологии. Сборник научных трудов. – М.: Всесоюзный заочный юридический институт, 1984.

Бъляевъ И. Лекціи по исторіи русскаго законодательства / И. Бъляевъ. – М.: Типо-Лит. С. Петровкаго и Н. Панина, 1879. – 728 с.

Карамзин Н. История государства Российского: в 12-ти т. / Н. Карам­зин; под ред. А. Сахарова. - М.: Наука, 1989. - Т. І. - 640 с.

Сергеевич В.И. Лекции и исследования по древней истории русского права / В.И. Сергеевич. - СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1910. - 672 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.all-ebooks.com/ 2009/03/17/ lekcii-i-issledovanija-po-drevnejj.html.

Чубатий М. Огляд історії українського права: історія джерел та дер­жавного права / М. Чубатий. - Мюнхен; К.: УДЖ «Ноосфера», 1994. - 220 с

Повість врем’яних літ: літопис (за Іпатським списком) / пер. з давньоруської, післяслово, комент. В.В. Яременка. - К.: Радянський письмен­ник, 1990. - 558 с

Лащенко Р. Лекції з історії українського права / Р. Лащенко. - К.: Україна, 1988. - 254 с

Исаев И.А. История государства и права России / И.А. Исаев. - М.: Юристъ, 2004. - 797 с.

Чебышевъ-Дмитріевъ А. О преступномъ дъействіи по руському до­петровскому праву / А. Чебышевъ-Дмитріевъ. - Казань: Въ типографіи Импе-раторскаго университета, 1862. - 242 с.

Крип’якевич І.П. Історія України / І.П. Крип’якевич. - Львів: Світ, 1990. - 520 с.

Эверс И.Ф.Г. Древнее русское право в историческом его раскрытии / И.Ф.Г. Эверс. - СПб.: Тип. штаба отд. корп. вн. стражи, 1835. - 447 с.

 

< Попередня   Наступна >