Наукові статті Історія держави і права України ПОВНОВАЖЕННЯ ГАЛИЦЬКОГО СТАНОВОГО СЕЙМУ (1775–1848 рр.)ПОВНОВАЖЕННЯ ГАЛИЦЬКОГО СТАНОВОГО СЕЙМУ (1775–1848 рр.)
| Наукові статті - Історія держави і права України |
В. Питльована
ПОВНОВАЖЕННЯ ГАЛИЦЬКОГО СТАНОВОГО СЕЙМУ (1775–1848 рр.)
Процеси національного відродження в Україні, об’єктивна потреба її входження у європейський простір зумовлює необхідність історико-правових досліджень, особливе місце серед яких займає питання організації та діяльності Галицького станового сейму, який у 1775–1848 рр. був органом місцевого (крайового) самоврядування Галичини в складі Австрії. Досліджуються основні напрямки діяльності Галицького станового сейму та його вплив на формування органів самоврядуванні в Галичині.
Ключові слова: Галицький становий сейм, національне відродження, Австрійська імперія.
Постановка проблеми. Процеси національного відродження в Україні, об’єктивна потреба її входження у європейський простір зумовлює у тому числі необхідність історико-правових досліджень. Тому актуальним є дослідження питання організації та діяльності Галицького станового сейму, який у 1775–1848 рр. був органом місцевого (крайового) самоврядування Галичини в складі Австрії. Метою дослідження є поглиблення історико-правових знань стосовно правового статусу Галицького станового сейму(1775–1848 рр.), а також дослідження основних напрямків діяльності сейму як органу самоврядування.
Стан дослідження. Це питання не є новим в історико-правовій науці. Його торкалися у своїх дослідженнях такі дослідники як В. Лозинські, В. Кульчицький, Б. Тищик, В. Гончаренко, І. Настасяк та інші. Проте, деякі питання залишаються недослідженими.
Виклад основних положень. З часу заснування Галицького станового сейму у 1775 р. він мав надзвичайно обмежені повноваження. Патент австрійського імператора Йосифа ІІ встановлював, що компетенція сейму поширюється на всі сфери суспільного життя коронного краю Галичини і Лодо
Компетенція Галицького станового сейму за Йосифа ІІ була дещо розширена, хоча орган і надалі наділявся лише дорадчими функціями, винятково у справах краю. Але і цими питаннями сейм займався лише тому, що крайова адміністративна влада вимагала від нього «думки» [2, с. 153]. З власної ініціативи сейм мав право вносити пропозиції до адміністрації краю, тобто до губернського правління, лише з окремих господарсько-економічних питань. Інша справа, якою була користь від розгляду цих питань, та ставлення з боку офіційних властей.
16 вересня 1782 р. за підписами графів Анджея Замойського, Антонія Красіцького та Міхала Вєлгорського, Юзефа Братковського і Самуеля Рогалі Левицького підготовлено подячний адрес на ім’я імператора, у якому висловлено вірність і лояльність, твердячи, що: «З часу прийняття під владу достойної Австрійської династії і аж до нині, шляхта Галичини і Лодомерії не мала змоги скласти підтвердження своєї відданості і прив’язаності». Тож, виглядало так, що Галицький становий сейм те й робитиме, що доводитиме свою вірність Відню. Звичною стала фраза того часу, що демонструвала лояльність до цісаря: «При Тобі Пане стоїмо і стояти хочемо» [2, с 155].
Незважаючи на обмежену компетенцію, Галицький становий сейм часто не скликався у визначений термін і «довгий час був змушений залишатись в мертвій бездіяльності» [3, с 32]. «Крайові сейми повинні що два роки скликатися, - писав у 1786 р. в Е. Куропатницький, - нічого на ньому не говорять і в тихій мовчанці вибирають представників сесії представників станів бувають в середу кожного тижня. Там вентилюють проекти, референти дають висновки на затвердження або відмову і висилають до Відня» [3, с 32]. З тих слів виглядає так, що Королівство Галичини і Лодомерії навряд чи багато б втратило, якби станового сейму взагалі не було. Однак, заради справедливості, відзначимо, що існування Галицького сейму відігравало важливу символічну роль - слугуючи продовженням сеймових традицій для польської магнатерії та шляхти.
Згідно Конституції імператора Леопольда ІІ від 1790 р. (Carta Leopoldina) за Галицьким становим сеймом передбачалися права підготовки проектів цивільних угод, прийняття рішень у сфері оподаткування та відання цариною торгівлі. Дещо розширювалися права і в інших суспільних ділянках: передбачено власну місцеву адміністрацію, польську мову в галицьких судах та урядах [4, с 115].
Імператорський патент від 14 квітня 1817 р. чітко окреслював коло повноважень сейму: виконання вказівок губернської та центральної влади; стягнення та розподіл визначених урядом податків, зокрема, ґрунтового; управління власним, так званим становим внутрішнім фондом; збирання за дозволом губернської влади внесків для потреб краю; призначення станових урядовців на місцях; затвердження станових звань (надання індигенату); провадження шляхетської метрики. Крім цього, сейм отримав право делегувати представників до імператора, але тільки за попереднім дозволом Придворної канцелярії [5, с 76]. Звичайно, перелік повноважень був значно ширшим, ніж те, що передбачалося інструкціями 1775 р. та 1782 р., але жодне з них не мало істотного значення для суспільно-політичного та економічного життя Галичини.
Надання індигенату - підтвердження польського шляхетства тим особам, котрі мали до цього закордонне шляхетство, практикувалося до 1772 р. і в Речі Посполитій. Його отримували за особливі заслуги перед державою, склавши присягу вірності і завіривши своє католицьке віросповідання. Також, особа, якій підтвердили індигенат, мала з’явитися у найкоротший час на найближчий сеймик [5, с 78]. В підавстрійській
Галичині справа надання індигенату стала однією із провідних у роботі Галицького станового сейму, що зрештою й можна простежити на основі протоколів інституції. Індигенат надавався тільки особам, які вже належали до магнатського або рицарського стану. Таксу за це було встановлено у розмірі 2000 зол. рин. для магнатів і 1000 зол. рин. для шляхти. Звільнити від такси могли лише за спеціальним дозволом імператора.
Особливий пункт патенту 1817 р. (§ 9, ч. 3) передбачав опіку доброчинними закладами краю. Характерно, що самостійно сейм не міг оголошувати збір доброчинних внесків, а лише приставати на ініціативу Відня і «долучатися» до збору. За час діяльності Галицького станового сейму і справді можна пригадати кілька випадків, коли інституція брала участь у доброчинних акціях різного характеру. Однією з найяскравіших сторінок в історії сейму стало затвердження фонду імені графа Юзефа Оссолінського (поверталися до цього питання ще раз у 1819 р.) [6, с. 41– 42]. Нагляд за фундацією ім. Оссолінських після тривалих зволікань було передано під контроль сейму. Інституція також виступала з намірами створення спеціального фонду для прокладення у Галичині залізниці (ініціатива графа Л. Сапєги) і т.п.
Правовий статус Галицького станового сейму був невеликим, обмеженим у багатьох відношеннях. Фактично він виконував роль дорадчого органу при губернаторі: розглядав деякі питання розподілу податків, складав щодо цього необхідні документи та надсилав їх на розгляд Придворної канцелярії; мав право звертатися до імператора з петиціями. Сейм повинен був «у найнижчому послухові і покорі погоджуватися з усіма побажаннями і вказівками уряду» [7, с. 69]. Діяльність Галицького станового сейму не була активною, адже він не здійснював реального впливу на суспільне життя, і це розуміли самі депутати.
Депутати сейму були обмежені в законодавчій ініціативі, демонструючи пасивність, особливо на початках існування Галицького станового сейму. На відкритті сейму 1817 р. губернатор наголосив, що, якби комусь з депутатів забажалось виступити з якимось поданням, він неодмінно має узгодити предмет свого клопотання з керівництвом. Зрозуміло, що після такого узгодження від первісної пропозиції залишалось мало що, або ж запускалась бюрократична машина, яка шукала обґрунтування надання того чи іншого депутата. Таке обґрунтування могло тривати від кількох місяців до кількох років, а в підсумку з’являвся відпис про «невчасність» проекту, «нестачу коштів» або «малу користь для всієї монархії».
Будь-яке рішення сейму набувало чинності лише після відповідної санкції імператора. Дуже складно було дочекатися резолюції чи монаршого дозволу у справі, яка могла бути корисною для краю. Так, 1828 р. сейм прохав відкрити медичний факультет у Львівському університеті (на той час у ньому діяло три факультети: філософський, юридичний та богословський), на що імператор відповів, що у віденській лікарській школі є декілька стипендій для галичан і цього вистачає [7, с 71]. Проте, вже у 1831 р. краєм прокотилася епідемія холери, перебіг якої оголив проблему нестачі фахових лікарів. Медичний факультет у Львівському університеті було відкрито лише у 1894 р.
Імператор нерідко висловлював заперечення й стосовно інших прохань сейму: викладання в школах рідною мовою, збільшення кількість учнів у гімназіях, зниження цін на сіль тощо. Відповіді, як правило, надходили не раніше, ніж через рік, будучи переважно негативними. За влучними словами політика, представника австрійського парламенту, Ф. Смольки «завданням і компетенцією цього т.зв. Сейму було завжди просити про те, що краєві ніколи не давали, і дякувати за те, краєві насправді давали, однак, чого він не просив і що насправді не було йому потрібне» [8, с 478]. Якщо переважну більшість прохань Галицького станового сейму Відень делікатно ігнорував або відхиляв, то нескромна пропозиція Ісидора Пєтруцького, яка знайшла підтримку в сеймі у 1844 р., про зрівняння в правах чиновників, незалежно від національності, викликала у офіційних властей обурення. Зрозуміло, що це був сеймовий спротив польської шляхти проти засилля німецькомовних бюрократів. Надвірна канцелярія відповіла, що це питання не входить до компетенції сейму, тим більше, що така пропозиція абсолютно не аргументована. До того ж, уряд наголошував, що приїжджі чиновники достатньо кваліфіковані, чого не можна сказати про місцевих бюрократів [9, с 193-194].
Центральна влада Австрійської імперії позитивно реагувала тільки тоді, коли йшлося про обрання нового депутата, призначення на посаду чиновника, або коли виникла потреба надати шляхетські привілеї черговому претендентові. Про анулювання податкових заборгованостей, поширення мовних прав, піднесення виробництва льону та інші проблеми, уряд й не бажав слухати. Так само не вітався волюнтаризм щодо ініціативи побудови Галицької залізниці, чи, особливо, скасування панщини. Насмілимося припустити, що останній крок безпосередньо відбився на майбутньому сейму, зумовивши у підсумку його ліквідацію.
Історія діяльності сейму показує, що інституція багато уваги присвячувала організації різного роду імпрез. Складається враження, що організація святкових зустрічей впливових віденських гостей, зокрема представників династії Габсбургів, стало негласною традицією. Наприклад, у «Пам’ятнику галицьких урядників» читаємо: «Дня 25 [вересня 1839 р.] станові обивателі на честь його цісарської величності (архикнязя Франца) влаштували за власний кошт у редутовій залі бал… Дня 29 [вересня 1839 р.] стани власним коштом організували бал у залі Стрілецького товариства і відбулися нічні салютування» [9, с. 194]. І таких подібних випадків можна віднайти ще чимало.
Висновки. Аналіз компетенції і діяльності сейму свідчить, що цей орган, так чи інакше, був елементом державного апарату Австрійської імперії, який, через обмежені повноваження, жодним чином не міг обмежити абсолютизм монарха. Його створення мало на меті привернути на свій бік шляхетську верхівку краю і таким чином зміцнити у ньому австрійське панування. Цей задум Відня вдалося почасти реалізувати, однак, коли вірнопідданські адреси усе частіше стали наповнюватися «занадто сміливими проханнями» до цісаря призвело до того, що інституція починає зловживати високою довірою. Це й зумовило, що сейм діяв як становий орган галицької і буковинської шляхти не відіграв визначальної ролі у суспільно-політичному житті краю. Багато хто з представників галицької еліти сподівався, що скликання Галицького станового сейму є лише початком формування нового регіонального парламентаризму і повноваження інституції розширяться (принаймні до рівня сеймів Чехії та Угорщини). Однак такі сподівання не виправдалися, так само як і не справдилися припущення, що сейм стане «зав’язком» конституції краю. Зважаючи на свій статус і реальні повноваження Галицький сейм був пережитком середньовічної станової моделі суспільства.
–––––––––––
?ozmski B. Szkice z historyi Galicyi w XIX wieku / B. ?ozmski. -Lwуw: Nak?. Ksi?g Gubrynowicza, 1913.- S. 8.
Grodziski S. Historia ustroju spo?eczno-po?itycznego Galiciji. 1772-1848 / S. Grodziski. - Wroc?aw: Zak?ad Narodowy im. Ossoli?skich, 1971. - S. 153.
Schn?r-Peplowski S. Obrazy z przeszlosci Galicji і Krakowa (1772-1858) / Schn?r-Peplowski. - Lwow: Nak?. Ksi?g Gubrynowycza 1896. - T. 1 - S. 32.
Ajnenkiel A. Konstytucje Polski w rozwoju dziejowym, 1791-1997 / A. Ajnenkiel. - Warszawa: Rytm, 2001. - S. 115.
Настасяк І. Галицький становий сейм: історія становлення та діяльність (1775-1845) / І. Настасяк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2001. - Вип. 36. - С 76.
Ц ль А України у м. Львові. - Ф. 163. - Оп. 1. - Спр. 199. - Арк. 41–42 зв.
КуГчицький В.С. До питання про Галицький становий сейм (1775-1848 рр.) / В.С. Кульчицький // Наукові записки Львівського університету. Серія юридична. - Вип. 3. - Т. 38. - С 69
Аркуша О. Галицький становий сейм / О. Аркуша // Енциклопедія Львова. Т. 1. / за ред. А. Козицького та І. Підкови. -Львів: Літопис, 2007. - С 478.
Pami?tniki urzednikуw galcyjskich / Przygot. I. Homola, B. ?opusza?ski. -Krakуw: Wyd-wo Literackie, 1978. - S. 193-194
< Попередня Наступна >