Наукові статті Історія держави і права України ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ Х–ХVІІІ ст. У ПРАЦЯХ С.В. ЮШКОВА (з 1946 р.)ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ Х–ХVІІІ ст. У ПРАЦЯХ С.В. ЮШКОВА (з 1946 р.)
| Наукові статті - Історія держави і права України |
КУДІН С.В.
(Київський національний університет внутрішніх справ)
ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ Х–ХVІІІ ст. У ПРАЦЯХ С.В. ЮШКОВА (з 1946 р.)
У період розвитку української державності, формування національної правової системи актуальним стає звернення уваги вчених до вітчизняної правової спадщини. В історично-правовому значенні слід особливо визначити важливість досліджень у сфері історії кримінального права України періоду Х – ХVІІІ ст. Значущість таких наукових розробок пояснюється тим, що у вказаний період закладались основні підвалини поглядів українського суспільства на сутність провідних понять кримінального права – злочину і покарання, відбувався їх розвиток, формувались традиції вітчизняного кримінального права. Тому, безперечно, важливим є об`єктивне вивчення наукової спадщини вчених, що присвятили свої праці дослідженню проблем історії кримінального права України Х – ХVІІІ ст.
Слід зазначити, що важливий внесок у формування системи знань із вказаної проблематики зробили представники радянської історико-правової науки у другій половині 40-х – на початку 50-х років. Особливо слід підкреслити наукові досягнення доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР С.В. Юшкова. Адже завдяки науковій діяльності цього талановитого вченого багато у чому були закладені основи радянської історико-правової науки. Слід зазначити, що С.В. Юшкову належить першість у визначенні предмета науки історії держави і права, створенні першого підручника з історії держави і права СРСР; також вчений розробив кілька цікавих концепцій (теорії „дофеодальної” держави, „соціального походження русі”); ним було проведено низку фундаментальних досліджень з церковного Статуту Володимира, Руської Правди, введено до наукового обігу таке джерело, як „Правосудие митрополичье”, доведено автохтонні
Слід зазначити, що історико-правові дослідження, які проводив С.В. Юшков, були предметом вивчення як радянських, так і сучасних українських вчених. Зокрема, його теоретико-історичні концептуальні погляди аналізувались А.Л. Угрюмовим, С.А. Покровським, В.С. Покровським, Л.В. Черепніним, П. Єпіфановим, В.Є. Чиркіним, О.О. Зіміним, С.І. Штаммом, В.А. Смолієм, І.Б. Усенко, В.А. Чеховичем та деякими іншими науковцями, обговорювались на наукових нарадах вчених. Наукові статті деяких вчених (зокрема, С.А. Покровського, В.С. Покровського, П. Єпіфанова) мали гострий критичний характер, доволі широко обговорювались концепції С.В. Юшкова щодо „дофеодальної” держави, механізмів переходу від дофеодальної до феодальної держави, „соціального походження русі”, класифікації редакцій Руської Правди, його погляди на історію держави і права Гетьманської України тощо. Разом з тим в історіографії обмаль місця займає вивчення поглядів науковця на історію кримінального права України Х – ХVІІІ ст. Відомості, що маємо, є спорадичними і не дають можливості скласти повноцінний набір знань про зміст та особливості поглядів вченого на історію кримінального права України вказаного періоду.
Мета статті полягає у визначенні змісту та особливостей поглядів С.В. Юшкова на історію кримінального права України Х – ХVІІІ ст.
На наш погляд, дослідження наукових поглядів С.В. Юшкова щодо історії кримінального права України слід проводити крізь призму як загальних концепцій, вироблених радянською історико-правовою, теоретико-правовою та історичною науками, так і концепцій, обґрунтованих особисто С.В. Юшковим. Загальними концепціями є залежність формування і розвитку державно-правових інститутів від виробничих відносин та класової боротьби у рамках певної суспільно-економічної формації, спільність вивчення історії держави і права, визнання спільного кореня у формуванні білоруської, української та російської державності – Київської Русі, періодизація історії держави і права народів СРСР залежно від етапів розвитку російської державності і права тощо.
С.В. Юшков як вчений-новатор обґрунтував ряд авторських концепцій. Так, ним були розроблені теорія державності у антів ІУ – VІ ст., „дофеодального” періоду Київської держави ІХ – Х ст. та деякі інші. Зазначені концепції отримали відображення у трьох підручниках з історії держави і права СРСР, у спеціальній статті „К вопросу о дофеодальном („варварском”) государстве” (1946 р.), двох фундаментальних працях з історії держави і права Київської Русі „Общественно-политический строй и право Киевского государства” (1949 р.) та „Русская Правда. Происхождение, источники, ее значение” (1950 р.).
Теорія „соціального походження русі” є доволі неординарною; її суть полягає у визнанні русі поняттям не етнічним, а в першу чергу соціальним. Як зазначає С.В. Юшков, „…виникнення русі тісно пов’язане з виникненням і розвитком класового суспільства в надрах первісно-суспільного ладу, що розкладався” [2, с. 62]. За твердженням вченого, русь була міжплемінним утворенням, досить строкатим за своїм складом. Вказана теорія є достатньо важливою для розуміння історії кримінального права Київської Русі, адже, як вказує С.В. Юшков, не тільки культура та мова русі значно відрізнялись від культури та мови племен східних слов`ян, але й і система руського права („Закон русский”) так само відрізнялась від звичаїв східнослов`янських племен і була представлена у русько-візантійських договорах Х ст. І лише після того, як групи русі стали приймати участь в організації держави, русь стала поняттям політико-етнічним [2, с. 63,85; 3, с. 247].
Концепція „дофеодальної” держави включала наступне: а) співіснування трьох укладів (феодального, первісного та рабовласницького); б) відсутність розвиненої системи васалітету – сюзеренітету; в) наявність залишків «військової» демократії; г) глава такої держави є передусім військовим вождем, а його діяльність спрямовувалась радою з числа родової знаті та дружинників; д) наявними є залишки народних зборів; е) існує десяткова система управління; є) основним джерелом доходів глави держави є данина, військову силу складають народне ополчення та дружина [4, с. 65; 5, с. 12-13]. Стверджуючи, що такі ознаки були притаманні Київській державі у ІХ – Х ст., а перемога феодальної державності відбулась вже при Ярославі Володимировичу, С.В. Юшков розглядає крізь призму цих постулатів становлення руського кримінального права. Як зазначає О.О. Зімін, С.В. Юшков „...намагався визначити головні риси „закону руського” ІХ – Х ст. як системи правових норм Давньоруської дофеодальної держави” [6, с. 276]. Так, внаслідок обмежених законодавчих, адміністративних і судових функцій князя основним джерелом права у ІХ – Х ст. було звичаєве право, і лише в ХІ ст. перевага переходить до князівських постанов і судових рішень. Так само С.В. Юшков розглядає і зміст норм кримінального права: відсутність потужності і згуртованості класу феодалів у ІХ–Х ст. приводила до того, що принципи феодального права-привілеї у кримінальному праві виявились лише з виданням Правди Ярославичів.
Аналізуючи дослідження С.В. Юшковим історії кримінального права України, слід зазначити, що він виділяє кілька її етапів: кримінальне право Київської Русі, кримінальне право Литви, кримінальне право Гетьманської України. Причому розвиток кримінального права Київської Русі, на його думку, має, у свою чергу, кілька періодів. Перший з них – ІХ – Х ст., у межах якого відбувалось становлення руського кримінального права. У зазначений період, як справедливо вважає вчений, джерелом руського кримінального права було звичаєве право, уособленням якого був „Закон русский”, відображений у русько-візантійських договорах Х ст. [7, с. 80-81; 2, с. 85; 3, с. 247; 8, с. 84]. Вчений високо оцінює правосвідомість русів і на підставі дослідження русько-візантійських договорів виділяє кілька характерних рис кримінального права дофеодальної Київської держави ІХ – Х ст.. Серед них – наявність післясудової помсти, що відображено у договорах Олега (ст. 4) та Ігоря (ст. 13). Разом з тим С.В. Юшков наголошує на тому, що для цього періоду характерним є заміна кровної помсти винагородою, яка належала родичам загиблого. Тому у договорах зазначається, що родичі вбитого могли стягнути із вбивці – особи „домовитої” – винагороду. Як специфічну рису вчений виділяє й формування системи кримінальних штрафів, які надходили князю, та винагород – постраждалим – за інші види злочинів. На доказ цього твердження С.В. Юшков наводить ст. 5-7, 12 договору Олега та ст. 5,6,14 договору Ігоря (нанесення побоїв, спричинення поранень, крадіжка, розбій, переховування раба-втікача), в яких говориться про фіксовану грошову винагороду потерпілим – 5 літрів срібла або відшкодування у розмірі потрійної чи подвійної вартості речі [2, с. 124-126, 130-131; 3, с. 249].
Вчений справедливо оцінює і важливість кримінально-правової реформи князя Володимира у кінці Х ст. (князь за порадою єпископів почав карати розбійників смертю, але через короткий проміжок часу повернувся до стягнення штрафів” – системи „отьню и дедьню”), яка зафіксована у літописних джерелах. Оцінюючи повідомлення як достовірний факт, він вважає, що у Х ст. разом з названими вище видами покарань існувала і віра – викуп за вбивство, що надходив князю [3, с. 250-251].
На думку С.В. Юшкова, наступний етап в історії кримінального права Київської Русі – період його розвитку (ХІ – початок ХІІ ст.), коли було складено текст Руської Правди, церковних статутів Володимира та Ярослава. Причому, як вважає вчений, кожна із складових частин Руської Правди відображала якісні зміни понять та основних інститутів кримінального права. Разом з тим, на думку вченого, у кожній з частин все більш виразними виявлялись ознаки феодального права-привілею. Фактично, єдиною причиною розвитку кримінального права вчений називає генезис феодальних відносин у першій половині ХІ ст. Як зазначає В. Покровський, С.В. Юшков „...вивчає Руську Правду…на тлі соціально-економічної історії Київської Русі” [9, с.272].
Достатньо чітко вчений обґрунтовує основні моменти розвитку кримінального права Київської Русі за частинами Руської Правди, доповнюючи свої твердження аналізом церковних статутів Володимира та Ярослава. Так, на його думку, у Правді Ярослава була уніфікована система покарань: „Правда Ярослава встановлювала штрафи на користь князя, тоді як попередні суди, ймовірно, стягували тільки нагородження на користь постраждалих…” [3, с. 297]. Він виділяє два основних заходи Ярослава: 1) введення єдиного розміру віри (40 гривень) за вбивство та єдиного розміру штрафів („продажа”) за інші злочини; 2) різке скорочення числа можливих месників за вбивство їх родича. Прийняття церковних статутів Володимира та Ярослава (кінець Х – перша половина ХІ ст.) сприяло появі нових складів злочинів – проти церкви, сім`ї та моралі, формуванню формального розуміння поняття злочину [2, с. 484, 508].
Як вважає С.В. Юшков, процес розвитку феодальних відносин поглиблювався, що при звело до оформлення принципів феодального права: „Правда Ярославичів є пам’ятником, в якому отримали свій подальший розвиток принципи феодального права-привілея” [3, с. 299]. На його думку, основними змінами, закріпленими у Правді Ярославичів, було введення подвійної віри за вбивство представників князівської адміністрації, штрафів на користь князя за вбивство князівських слуг-холопів, штрафу за вбивство смерда, встановлення єдиних винагород потерпілим – „уроків” – за крадіжку худоби. Окрім того, вчений наголошує, що у Короткій Правді склались норми, що відображали співучасть, суб`єктивну сторону злочину, у цей час виникає і розуміння поняття суб`єкту злочину [2, с. 481-485; 3, с. 299-300].
Заключний етап у розвитку кримінального права Київської Русі припадає, на думку С.В. Юшкова, на період феодальної роздробленості, коли була видана Просторова Правда. Загалом, С.В. Юшков поділяє Просторову Правду на дві самостійні юридичні пам`ятки, які пізніше були механічно поєднані переписчиком: Суд Ярослава Володимировича та Статут Володимира Всеволодовича. Він наголошує на тому, що у Суді Ярослава Володимировича отримало подальший розвиток феодальне право-привілей: „Коротка Правда була радикально переробленою. Була змінена не тільки черговість її статей, а й, головніше, норми її, що відносилися тільки до княжого кола і княжого хазяйства, стали відноситись до всього класу феодалів” [3, с. 226].
Як видно з аналізу робіт С.В. Юшкова, основними моментами у розвитку кримінального права Київської Русі, відображеного у Суді Ярослава Володимировича, він вважає наступні:
поява кваліфікуючих обставин вчинення деяких злочинів, зокрема, за крадіжку із закритого приміщення встановлювалось більш суворе покарання, ніж за крадіжку з поля;
з`являються нові склади злочинів (злочини проти власності);
скасовується кровна помста із заміною її на віру та головщину. У системі покарань чітко встановлено подвійність грошових стягнень: князю – віра та продажа, потерпілим чи їх родичам – головщина та урок;
встановлено посилений захист життя і майна не тільки князівських слуг, але й всього класу феодалів, тобто простежується посилення принципу феодального права-привілею. З іншого боку, такий захист потребував, на думку дослідника, і посилення кримінальної репресії з боку держави: за особливо тяжкі злочини (вбивство „в разбои”, крадіжку коней, підпал будинку чи гумна) введено „поток і пограбування” [3, с. 328-330].
Посилення класової боротьби на початку ХІІ ст. привело, на думку вченого, до необхідності видання Статуту Володимира Всеволодовича. Як зазначає С.В. Юшков, князь Володимир Мономах „...швидко загасив повстання, але вирішив вжити заходів для пом’якшення класових протиріч у Київській землі. Він повинен був обмежити експлуатацію лихварів та полегшити положення людей, що розорювалися ” [3, с. 333]. Разом з тим у Статуті містились і нові норми, що відображали розвиток кримінального права. Зокрема, С.В. Юшков до таких норм відносить посилення кримінальної відповідальності за посягання на життя холопа, уточнення відповідальності закупів за втрату речей кредиторів, встановлення покарання за побиття закупа. Окрім того, з`являються нові склади злочинів, переважно проти власності (пошкодження або крадіжка певних речей тощо) [3, с. 337-338].
Подальший розвиток кримінального права у наступні періоди С.В. Юшков пов`язує з історією державно-правових інститутів князівств Північно-Східної Русі, Московської держави, Новгородської і Псковської республіки, а також Литовсько-Руської держави (у С.В. Юшкова – Литовської держави) та Речі Посполитої. Так, вчений зазначає, що „В Литовській державі, головним чином в українських та білоруських князівствах, протягом певного часу чинними джерелами права були Руська Правда та руське звичаєве право” [7, с. 203]. Дослідник надає важливого значення Руській Правді і як джерелу норм Судебника Казимира 1468 р. та Литовського Статуту всіх трьох редакцій. Іншими джерелами Литовського Статуту він називає німецьке, польське та римське право.
Вчений виділяє основні моменти у розвитку кримінального права Литовсько-Руської держави. До таких моментів, на думку С.В. Юшкова, слід віднести:
відверто класовий феодальний характер кримінального права;
поняття злочину включало як матеріальний, так і формальний моменти;
суб`єктами злочину вважались усі мешканці держави;
виділялись обставини, за наявності яких покарання не застосовувалось – крайня необхідність та необхідна оборона;
розрізнялись злочини умисні та вчинені з необережності, причому останні не були караними;
у законодавстві вже виділяється намір вчинити злочин, замах та закінчене діяння;
розвиненим був інститут співучасті, так як у нормах законодавства містилось багато караних способів співучасті;
покарання залежало від соціального стану злочинця і потерпілого і включало такі види, як майнові кари (штрафи, конфіскація майна), позбавлення прав („виволання”) та честі, смертна кара, тілесні кари, заслання, тюремне ув`язнення;
серед кримінальних правопорушень були відомі злочини проти особи (вбивство, спричинення тілесних ушкоджень, образа честі), проти власності (крадіжка, підпал, пошкодження майна, грабіж, розбій тощо), проти моралі та сім`ї, релігії, державні та політичні злочини [7, с. 217-223; 5, с. 200-204; 8, с. 208-212].
С.В. Юшков вважає, що подальший розвиток кримінального права відбувався за часів Гетьманщини. Вчений стверджує це, аналізуючи джерела українського права цього періоду, зокрема Литовський Статут: „...певною мірою мав значення перший Литовський статут, який особливо характеризувався наявністю основних начал руського права, що розвивалися з часів Руської Правди”. Зв`язок між періодами вчений вбачає й у чинності інших редакцій Литовсь-кого Статуту за доби Гетьманщини [7, с. 435]. Окрім Статуту, С.В. Юшков виділяє й інші дже-рела, такі як звичаєве право, судові рішення, Магдебурзьке право, зупиняється на Кодексі 1743 р. Загалом, вчений надавав важливого значення цій пам`ятці українського права, підкреслюючи, що його система відрізнялась як від системи Литовського Статуту, так і систе-ми пам`яток Магдебурзького права та Соборного Уложення 1649 р. [7, с. 443].
Висвітлення основних моментів розвитку кримінального права Гетьманщини вчений здебільшого проводить на основі Кодексу 1743 р. Зокрема, у підручнику з історії держави і права СРСР (видання 1947 р.) він розглядає такі види злочинів, як злочини проти релігії, держави, життя і тілесної недоторканості особи, власності, моралі. Серед основних видів покарань, що передбачались артикулами Кодексу 1743 р., С.В. Юшковим виділяється смертна кара (проста та кваліфікована), калічницькі та болючі тілесні покарання, тюремне ув`язнення, позбавлення честі, вигнання, майнові та церковні кари, догана, обов`язок одружитись (при зґвалтуванні дівчини) або розлучитись [7, с. 463-470].
Абсолютно не применшуючи здобутки С.В. Юшкова у розробці ним історії кримінального права України, особливо щодо історії кримінального права Київської Русі, слід вказати й на деякі недоліки, які об`єктивно були притаманні радянській історико-правовій науці. Зокрема, значно менше уваги вченим було приділено висвітленню розвитку кримінального права українських земель, що входили до складу Литовсько-Руської держави та Речі Посполитої, кримінального права Гетьманщини. Очевидно, однією з причин була загальна установка, що ставилась перед історико-правовою наукою, орієнтуватись на вивчення історії „русского государства”. Відтак, „...основним стрижнем історії держави і права СРСР повинна бути історія російської держави, яка об’єднала народи в єдиний союз” [7, с. 11]. Таким чином, основна увага приділялась висвітленню історії держави і права Київської Русі, Московського князівства, царства, Російської імперії на шкоду більш ґрунтовному вивченню історії держави і права інших народів СРСР, у тому числі й українського. Інша причина, за словами М.А. Дамірлі, полягала у тому, що „Підхід до історичних явищ із класової позиції не дозволяв належним чином оцінити попередній етап розвитку самої історико-правової науки,…тім самим заперечувалася спадкоємність як в історико-правовому процесі,…так і в розвитку історико-правової науки…” [10, с. 124].
Тому такі важливі моменти в історії кримінального права українських земель, які перебували у складі Литовсько-Руської держави та Речі Посполитої, що достатньою мірою досліджувались у дореволюційний період та у 20-х рр. ХХ ст. (зокрема, вченими київської історичної школи права, вченими ВУАН, УАН), як виокремлення норм кримінального права автохтонного походження, рецепція польського та німецького права, розвиток основних понять та інститутів кримінального права у рамках вказаного періоду, формування норм кримінального права „копними” судами, не отримали висвітлення у працях С.В. Юшкова.
Показовим також є факт зменшення уваги до історії права Гетьманщини, і зокрема історії кримінального права: якщо у підручнику 1947 р. достатньо висвітлювались джерела кримінального права, характеризувались основні моменти його розвитку, то вже у підручнику за 1950 р. була відсутня характеристика видів злочинів, система покарань подавалась у спрощеному вигляді тощо. Упущенням у висвітленні історії кримінального права Гетьманщини є те, що вчений не показав, хоча б в основних рисах, різниці між системами кримінального права, відображеними у пам`ятках Магдебурзького права, Литовського Статуту, Кодексу 1743 р., не приділив більшої уваги таким питанням, як розвиток кримінального права Гетьманщини у другій половині ХVІІ ст., формування норм кримінального права судами. Слід звернути увагу і на фактичну відсутність висвітлення кримінального права Запорізької Січі, хоча вивчення самобутнього козацького права, безумовно, мало б лише збагатити систему знань про історію кримінального права України.
Таким чином, вищесказане дозволяє дійти наступних висновків:
1. Погляди С.В. Юшкова на історію кримінального права України Х – ХVІІІ ст. складались під впливом концепцій, розроблених радянською історичною, історико-правовою та теоретико-правовою наукою. Разом з тим вчений сформулював низку власних концепцій, які мали велике значення при розробці ним історії кримінального права Київської Русі. Такими є теорія „соціального походження русі” та концепція „дофеодальної” держави.
2. С.В. Юшков виділяє кілька етапів у розвитку кримінального права: кримінальне право Київської Русі; кримінальне право Литви та кримінальне право Гетьманської України. Найкращою за результатами дослідження та розробленістю є історія кримінального права Київської Русі. Вчений виділяє кілька етапів її розвитку, пов’язуючи їх з генезисом феодальних виробничих відносин та класовою боротьбою.
3. Серед етапів розвитку кримінального права Київської Русі С.В. Юшков виділяє: період розвитку кримінального права за доби „дофеодальної” держави (ІХ–Х ст.) та період подальшого розвитку кримінального права в ХІ – на початку ХІІ ст. Останній він подрібнює ще на кілька етапів, які відповідали виданню кожної зі структурних частин Руської Правди.
Для першого періоду характерним є формування системи покарань, яка складається з післясудової помсти, винагороди родичам загиблого, карних штрафів. У контексті розвитку кримінального права у вказаний період С.В. Юшков розглядає і реформу князя Володимира Святославовича.
Другий період відображає перманентний розвиток основних понять та інститутів кримінального права Київської Русі. С.В. Юшков обґрунтовує думку щодо постійного і все більш виразного з виданням кожної з частин Руської Правди посилення принципу феодального права-привілею. Протягом другого періоду остаточно сформулювалось поняття злочину, були зафіксовані норми щодо співучасті, суб’єктивної сторони злочину, суб’єкту злочину, необхідної оборони, обтяжуючих обставин вчинення деяких злочинів, видів злочинів. В ХІ – на початку ХІІ ст. сформувалась і система покарань, що включала кровну помсту (була скасована Ярославичами), грошові штрафи на користь князя (віра та продажа), відшкодування потерпілим чи їх родичам (головщина, урок), „поток і пограбування”.
4. Значно менше С.В. Юшковим висвітлено історію кримінального права українських земель, що перебували у складі Литовсько-Руської держави та Речі Посполитої, та кримінального права Гетьманщини. Це зумовлено об`єктивними причинами, адже увага приділялась вивченню державно-правового розвитку Московського князівства, царства, Російської імперії. Тому важливі проблемні питання розвитку кримінального права України у другій половині ХІУ – ХVІІІ ст. були вивчені недостатньо. Тим не менше С.В. Юшковим було доведено, що основні поняття та інститути кримінального права, які склались за доби Київської Русі, отримали розвиток у період входження українських земель до складу Литовсько-Руської держави, Речі Посполитої, та за доби Гетьманської України.
Список використаної літератури:
Черепнин Л.В. Рецензия / Вопросы истории. – 1950. – № 4. – С. 132-137.
Юшков С.В. Общественно-политический строй и право Киевского государства. – М., 1949.
Юшков С.В. Русская Правда. Происхождение, источники, ее значение. – М., 1950.
Юшков С.В. К вопросу о дофеодальном («варварском») государстве // Вопросы истории. – 1946. – № 7. – С. 45-65.
Юшков С.В. История государства и права СССР. – Изд-е 3-е. – М., 1950. – Ч. 1.
Зимин А.А. Из историографии советского источниковедения (Русская Правда в трудах С.В. Юшкова) / Проблемы истории общественной мысли и историографии. – М., 1976. – С. 275-282.
Юшков С.В. История государства и права СССР. – Изд-е 2-е. – М., 1947. – Ч. 1.
Юшков С.В. История государства и права СССР. – Изд-е 4-е. – М., 1961. – Ч. 1.
Покровский В. Новое исследование о Русской Правде // Новый мир. – 1951. – № 2. – С. 271-273.
Дамирли М.А. Критический анализ теоретико-методологических основ советской историко-правовой науки // Юридический вестник. – 2004. – № 1. – С. 121-128.
< Попередня Наступна >