Наукові статті Історія держави і права України ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
| Наукові статті - Історія держави і права України |
КОВАЛЕНКО С.О.,
здобувач відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
Статья посвящена исследованию развития международно-правовой ответственности международных организаций, от времен возникновения первых организационных образований до развала Лиги Наций.
Історія, допомагає розкрити сутність багатьох явищ, наприклад відповідальність міжнародних організацій у міжнародному праві, через дослідження її виникнення та розвитку. Як сказав, один із найавторитетніших спеціалістів з історії права Ф. Мейтленд: „Сьогодні ми вивчаємо позавчора з тим, щоб вчора не могло паралізувати сьогодні, а сьогодні не могло паралізувати завтра" [1].
У світовій літературі надзвичайно важко знайти дослідження у сфері відповідальності у міжнародному праві взагалі, не говорячи вже про відповідальність міжнародних організацій. Тому, дана робота покликана усунути у певній мірі прогалини з дослідження виникнення та розвитку відповідальності міжнародних організацій у міжнародному праві та проблем, пов’язаних з цим.
В даній статті, розглядається зародження відповідальності стародавніх організаційних утворень, що включали в себе общини, племена, держави і навіть союзи останніх, заключним етапом дослідження якої, є розгляд відповідальності міжнародних організацій початку XX століття, які являються прототипами сучасних міжнародних організацій.
Опрацювавши цілий ряд наукових та енциклопедичних праць, таких авторів, як: Дьяконова І.М., Неронова В.Д., Свенціцький І.С. [2], Дорошенко Д.І. [3], Литвин В.М., Геєць В.М., Губернський Л.В. [4], Пріцак О. [5], що спеціальн
Вивчення історії Стародавньої Греції показало, що вченими приділяється велика увага розкриттю сутності та опису різної форми об’єднанням еліннських народів, як між собою, так і з іншими народами.
Не зважаючи на те, що вчені пропонують навіть класифікацію об’єднань: амфіктонії (детальніший розгляд нижче) – релігійні союзи, проксенії (грец. ргохепіа, від pro – на захист та xenos – іноземець [6]) -міжплемінне об’єднання для захисту іноземців та представників власних племен, держав [7], симполітії – федеративні утворення [8], симмахії (грец. symmachia, від syn – разом та mdchornai – битися) – військові союзи [9], які об’єднували різні стародавні держави, що свідчить про велику кількість організаційних утворень, проте відповідальність членів останніх мала місце лише у деяких.
Першими об’єднуючими елементами в історії Стародавньої Греції, в діяльності яких вбачається відповідальність були – амфіктонії, утворення яких припадає приблизно на IX-VIII ст. до н.е., де здійснювались загальні жертвоприношення і проведення святкових обрядів на честь стародавніх богів, захист храмів та його скарбів, які накопичувались від індивідуальних та колективних жертвоприношень, а також покарання за святотатства -порушення священних звичаїв [10].
Згідно енциклопедичного визначення поняття амфіктонія – в Стародавній Греції союз племен і міст-держав для охорони спільного святилища, під релігійним захистом якого знаходились скарби і відбувались міжплемінні святкування [11]. Таким чином не виключені випадки відповідальності окремих членів однієї амфіктонії, винних у скоєнні релігійних злочинів, перед іншими амфіктоніями або одних амфіктоній, як цілісних утворень перед іншими, оскільки, останніх налічувалось близько 12, серед яких найбільшими були Дельфійська і Пелопоннеська. Це може пояснюватися не сформованістю на ранніх стадіях розвитку загальної для усіх общин та держав-полісів класифікації та ієрархії божества Стародавньої Греції, що тягнуло за собою не обізнаність членів одного релігійного інституту у традиціях іншого, і вчинення не навмисних дій, могло нанести духовної шкоди представникам інших амфіктіоній, в результаті чого було впроваджено відповідальність, з метою уникнення
У подальшому наймогутніші амфіктонії під впливом еволюції набували різних організаційно-правих форм та приєднувалися до інших союзів, і зустрічаються в історії під такими назвами, як: Етолійський союз [12], Фокейський союз [13], Афінський морський союз [14] (їх було декілька) та ін. З посиленням свого статусу Афіни, перебирають на себе функцію ведення грошових справ союзу, результатом чого стало незадоволення серед інших общин. Незадоволення було настільки гострим, що на островах Наксосі і Фасосі справа дійшла до відкритого повстання, після того, як Афіни не дозволили їм вийти з союзу. Повстання були швидко придушені Афінами. Повсталі острови були позбавлені всякої самостійності і перетворилися в данників афінської республіки [15].
Питання щодо відповідальності саме членів союзу є спірним, оскільки, дії Афін після придушення повстання носили односторонній характер, що можна розглядати і як, право переможця, а це є інститутом перебуваючого на той час у стадії формування права збройних конфліктів. Це також можна охарактеризувати, як свавілля і безвідповідальність за свої дії сильної держави, в рамках організації, що має місце і у сучасних міжнародних відносинах.
Проте, позбавлення усілякої самостійності і перетворення у данників можна розглядати, як відповідальність членів союзу. Це нагадує відповідальність держав-членів сучасних міжнародних організацій за свою діяльність або бездіяльність, яка в першу чергу випливає з взятих на себе обов’язків, встановлених письмовими договорами, які можуть набувати і усну форму. Якщо припустити, що між членами союзу існувала усна домовленість щодо виконання фінансових обов’язків певним його членом, порушення яких тягнуло за собою відповідальність, тоді це таки дійсно були перші прояви формування інституту відповідальності перших організацій.
Гортаючи сторінки історії, не можливо не звернути увагу на договір між Римом і Карфагеном, укладений в 508 p., тим паче, якщо він стосується досліджуваної тематики, у якому сторони встановили одна для одної, наступні обов’язки: „ ... Римлянам з їх союзниками не плавати далі Прекрасного миса, хіба, що лише у тому випадку, якщо вони будуть туди загнані бурею або неприятелем. Якщо ж хто-небудь потрапить туди супроти своєї волі, він не має права нічого придбавати або отримувати, за виключенням самого необхідного для ремонту судна або жертвоприношення. Залишатися там він не може більше 5 днів. Прибулі у торгових справах не можуть заключати ніяких угод без присутності глашатая або писаря ... Карфагеняни зі свого боку не можуть наносити будь-якої шкоди народу ардеатів, анціатів, лаврентінців, цірцейців і таррацінців, а також ніякому іншому із латинських міст підвладних Риму. ... Карфегеняни не повині будувати ніяких укріплень в Лації." [16]. По суб’єктному складу на кшталт вищевказаного був заключеиний договір між Руссю та греками [17].
Про довгу історію формування права міжнародних договорів, свідчить найбільш цінна та об’ємна кодифікація візантійського імператора Юстиніана є його Дигести, у яких міститься розмежування угод на три види, серед яких виділяються ті, що засновані на праві народів від лат. jus gentium [18] (2.14.5.3) [19]. У (2.14.7.3) говориться про те, що угоди, укладені на підставі права народів, іноді породжують позови [20].
Утворення сформоване договором 508 р. було схоже на сучасні міжнародні торгово-економічні організації, оскільки відкривали широкі торгові можливості для сторін. З огляду на те, що в договорі дві сторони: Рим з союзниками і Карфаген з союзниками – це дає змогу стверджувати, що автоматично втрачає право на життя думка про утворення організації. Але з іншого боку враховуючи, що у договорі брали участь кілька союзних держав, з кожної сторони під якими, як і у стародавні часи, так і у теперішній час маються на увазі здебільшого держави об’єднані спільною військово-політичною метою проти зовнішньої загрози, тому договір має і воєнний підтекст на, що вказує і обмеження, щодо будівництва укріплень.
Сприймаючи вищевикладений текст договору у буквальному розумінні, можна з упевненістю констатувати, що даний документ встановлював ряд обмежень для його підписантів. Без сумніву буде правильним твердження, що наявність обмежень, накладає обов’язки, а обов’язки у свою чергу передбачають відповідальність за їх порушення. Це твердження виражене також у спільній роботі видатного українського вченого Володимира Василенка з Владиславом Давидом, вченим з Брненського університету, а саме: сам факт наявності міжнародного обов’язку передбачає обов’язок сторін нести відповідальність у відповідних формах, якщо одна з них не виконує прийняті на себе обовязки [21]. Говорити про відповідальність членів даного утворення можна, але привести практику вкрай тяжко, оскільки до наших днів дійшло мало історичних
Значний внесок у розвиток науки міжнародного права, зокрема інститут відповідальності міжнародних організацій у міжнародному праві, було зроблено нашими пращурами, а саме у VIII століття вже нашої ери на території Стародавнього Києва, існували ранньодержавні утворення, (князівства), і об’єднуючись у союзи, виступали в зовнішніх відносинах, як політичні організації [22].
Оскільки, для того часу було характерним укладення договорів між князем та простим народом [23], можна припустити про існування договору і між вищевказаними утвореннями, а свідченням загальнообов’язковості домовленостей у договірній формі, хоча і пізнішого, а саме часу князівської роздробленості, можуть слугувати нижченаведені факти.
Так, періодичні з’їзди князів Київської Русі, по нагальних питаннях, слугували прийняттю правових норм або встановленню усних домовленостей, які носили загальнообов’язковий характер [24], серед них можна назвати Любецький з’їзд 1097 року [25], а також з’їзди 1100, 1101, 1103 p.p. [26] хоч і формально, тому що однією із найголовніших ідей цих з’їздів було об’єднання усіх князівств.
Ці з’їзди радше були схожі на конференції – зразок сучасних міжнародних організацій.
Традиційних з’їздів у формі конференцій, як особливої форми реалізації міждержавних відносин на той час практично не було.
На таких з’їздах, підставою для яких були міжкнязівські договори, наприклад (любецька конвенція) або просто нагальна необхідність, проголошувались принципи взаємовідносин, порушення яких тягнуло відповідальність, але лише самих правителів, що в принципі презюмувало відповідальність і всієї держави, як суб’єкта і члена з’їзду. Так, якщо один князь нападе на іншого, то всі мають об’єднатися проти нього, що є прямим доказом відповідальності за порушення принципу єдності усіх земель руських.
Українські автори: В.Ф. Верстюк, О.М. Дзюба та В.Ф. Репринцев, у своїй праці [27], згадують ще про багато об’єднань на зразок сучасних організацій, та от детальна інформація, з якої можна було б судити про відповідальність останніх відсутня.
Впродовж всього середньовічного періоду європейської історії, впритул до кінця XIX та початку XX століття прослідковується створення об’єднань, виключно з однією метою, підкорити менші і слабші держави, зв’язавши їх союзними вузами або використати підтримку членів організації, задля задоволення агресивних планів. Проте, як зауважив відомий російський юрист П. Казанський, не було „більше або менше важливого адміністративного інтересу, який би не складав предмету договірних положень між державами” [28].
На питання: чому держави ще у XIX столітті, зважаючи на не досить значну історію відповідальності об’єднань, куди входили держави та їх союзи, не розробити міжнародно-правові норми, щодо відповідальності міжнародних організацій? відповісти вкрай складно. Можливо – це було викликано відсутністю міжнародно-правового регулювання відповідальності держав, лише початком зародження перших міжнародних міжурядових організацій та відсутністю впливу останніх на первинних суб’єктів міжнародного права – держав, за умов не зміцнілої ролі у міжнародних відносинах.
Народи інших частин світу, окрім вищеописаної, залишили по собі надто мляву історичну картину стосовно відповідальності міжнародних організацій у міжнародному праві. Прикладом цьому – є історія Сполучених Штатів Америки, за досліджуваний у статті період, не містить згадок про відповідальність тих союзів, членом яких були США, що видно із фундаментальних робіт в області історії останніх, під авторством Севастьянова Г.Н., Курпятніка Г.П., Болховітонова Н.Н., Слезкіна Л.Ю. та ін [29]. Не набагато цікавішу картину окреслює історія латиноамериканського континенту [30].
Ситуація на теренах Стародавнього Китаю вкрай відрізняється, хоча б малою кількістю історичних свідчень про таку різноманітність союзів між державами, змальованої вище, що за бідності такої практики пояснює відсутність формування їх відповідальності. Є лише натяки на формування торгових об’єднань [31], бажання заключити союзний договір [32] та об’єднання царств [33]. В історичній літературі, яка змальовує стародавні країни південно-східної Азії, також містяться згадки про союзні утворення [34], але бодай згадки про відповідальність або взаємні обмеження членів, з яких витікала б відповідальність відсутні. Така ж ситуація склалася і на території країни де заходить сонце [35], стародавньої Індії [36], де ще до появи союзів торговців і ремісників, існувала кастова система, яка дістала більшого розвитку у середньовіччі [37]. Враховуючи те, що членами вищевказаних союзів були прості жителі тих чи інших держав, а не самі держави, вони нагадують сучасні міжнародні неурядові організації. Відповідальність членів таких союзів була заснована на кастовій системі, тому порушення кастових звичаїв і традицій, закріплених наприклад у Ведах, законах Ману та ін., породжувала відповідальність нижчих каст, за неправомірні вчинки проти вищих, а останніх за не підвищення добробуту нижчих. А, оскільки, мета союзів була направлена на торгово-економічний успіх, така система відповідальності була досить ефективною, так як стимулювала дотримання правил, а відтак і досягнення поставленої союзом мети.
Ретельно дослідивши історію тропічної та південної частини Африки [38], можна констатувати про відсутність поняття відповідальності об’єднань окремих племен, держав та ін., що пояснюється відсутністю письмових джерел, які втрачено через недбайливе відношення корінних народів до пам’яток культури, початком дослідження історії цих регіонів з приходом європейців у кінці XV століття та відсутності до згаданого періоду власної писемності більшості народів, які проживали і проживають на згаданих територіях. Виключенням, щодо збережених до наших днів історичних п’яток та письмових джерел є північна частина Африки [39], але і там відсутній матеріал для розкриття тематики статті.
Навіть створення першої міждержавної організації універсального характеру, покликаної підтримувати міжнародний мир та безпеку – Ліги Націй [40], статут якої складає невід’ємну частину Версальського договору від 28 червня 1919 року не внесло вагомих коректив у розвиток інституту відповідальності міжнародних організацій. Лише одне положення, закріплене у Статуті Ліги Націй, заслуговує уваги: „ ... Будь-який член може бути виключений з Ліги, ставши винним у порушенні одного із обов’язків, які випливають зі Статуту. Виключення виноситься голосами всіх інших членів Ліги, представлених у Раді" (п. 4 ст. 16) [41]. Те, що Ліга не була здатна виконати покладені на неї Статутом обов’язків, зрозуміло навіть із вищевказаного положення, оскільки спочатку міститься сформульована досить жорстка норма, яка далі по тексту розвинена у диспозитивній формі, що ставить під сумнів її дієвість Підсумовуючи все вищесказане, потрібно зауважити, що ця стаття – це перший в Україні комплексний огляд проблематики відповідальності міжнародних організацій в історичному контексті.
Ґрунтовне дослідження історичних матеріалів свідчить про існування досить незначного опису відповідальності стародавніх об’єднань, середньовічних взагалі відсутній. Проте вивчення історії Європи показало, що саме тут були перші в світі об’єднання, згадка про відповідальність яких заслуговує на увагу. Стосовно вищезгаданого Афінського союзу, і ролі Афін у ньому, хотілося б сказати про прямий зв’язок з сучасністю, а саме: ролі або точніше потурання принципів ergo omnes „великими” державами: США – в рамках ООН, НАТО, Російської Федерації і її попередника СССР в рамках ООН та ін.
З аналізу історичної літератури помітно, що відповідальність тогочасних міждержавних, союзних об’єднань існувала здебільшого у формі відповідальності лише певних її членів, і тільки у випадку амфіктіоній можна допустити, можливість відповідальності однієї амфіктіонії, як об’єднуючого елементу держав-полісів, перед іншими подібними утвореннями.
Утворення перших міжнародних міжурядових організацій викликало появу поняття міжнародна організація, у подальшому закріпленого у Віденській конвенції про право міжнародних договорів та Віденській конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями. В результаті роботи Комісії міжнародного права ООН над Проектом статей про відповідальність міжнародних організацій, також було дане визначення терміна міжнародна організація зі звуженим формулюванням, що має прямий вплив на майбутнє застосування положень статей, як базового документу, до правопорушень міжнародного характеру з боку міжнародних організацій, тому включення до згаданого вище визначення міжнародних організацій, організацій, членами, яких є лише міжнародні організації та міжнародних неурядових організацій, значно розширить коло організацій, які можна було б притягнути до відповідальності на основі згаданого проекту.
Список використаної літератури:
Liber Amicorum for Lord Wilberforce. – Oxford, 1987. – P. 51
История древнего мира. Ранняя древность. / Дьяконова И.М., Неронова В.Д., Свенцицкая И.С. и др. – М.: Главная редакция восточной литературы,1983.-283 с.
Дорошенко Д.І. Нарис історії України (до половини XVII століття): 2 т.- К.: Глобус, 1992. – Т.І – 238 с; Дорошенко Д.І. Нарис історії України (від половини XVII століття): 2 т. – К.: Глобус, 1992. – ТЛІ – 349 с
Литвин В.М., Геєць В.М., Губерський Л.В. та ін. Енциклопедія історії України. – К.: Наук думка, 2003. – Т. 1: А – В. – 688 с; Литвин В.М., Геєць В.М., Губерський та ін. Енциклопедія історії України. – К.: Наук думка, 2004. – Т. 2: Г – Д. – 528 с; Литвин В.М., Геєць В.М., Губерський та ін. Енциклопедія історії України. – К.: Наук думка, 2005 – Т. 3: Е – И. – 672 с
Пріцак Омелян. Походження Русі. Стародавні джерела (крім ісландських саг): 2 т./ Інститут сходознавства НАН України ім. А. Кримського. – К.: «Обереги», 1997. – Т І. – 1080 с
Етимологія пoняттяпpoкceнiяhttp://www.cultinfo.ш/fulltext/l/001/008/093/256.htm
Проксенія / http://www.c-cafe.ru/words/82/811 l.php
Голубцова Е.С., Колосовская Ю.К., Кузищин В.И. и др История Европы. Древняя Европа: 8 т./ АН СССР. Институт всеобщей истории, Інститут истории СССР, Институт славяноведения и балкановедения.. – М.: «Наука», 1988.-Т. 1.-С.318-319.
Симмахії / http://bse.sci-lib.com/articlel02202.html
10. Потемкина В.П. Бухрушин СВ., Ефимов А.В. и др. История дипломатии: 3 т. / Библиотека внешней политики. – М.: ОГИЗ Государственное социально-экономическое издательство. – 1941. – Т. 1. – С. 35 – 36.
Введенский Б.А. Анічков Н.Н., Баранов А.Н. и др. Энциклопедический словарь. // БСЭ – М.: Государственное научное издательство «Большая Советская энциклопедия», 1953 г. – Т. 1: А – Й. – С. 66
Етолійський союз / http://ra.wikipedia.org/wiki/Этoлийcкий_coюз
Фокейський союз / http://ru.wikipedia.org/wiki/Дельфийский_союз
Історія України: Курс лекцій: Від найдавніших часів до кінця XIX століття: Навч посіб / Мельник Л.Г., Гурій О.І., Демченко М.В. та ін.: 2 кн. – К.: Либідь, 1991. – Кн. 1. – С.22; Голубцова Е.С., Колосовская Ю.К., Кузищин В.И. и др. История Европы. Древняя Европа: 8 т./ АН СССР. Институт всеобщей истории, Институт истории СССР, Інститут славяноведения и балкановедения. – М.: «Наука», 1988. – Т. 1. – С. 318; И.М. Дьяконова, В.Д. Нироновой, И.С., Свенцицкой. История древнего мира: 3 кн. / АН СССР. Ордена трудового красного знамени института востоковедения – М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1983. – Кн. II: Расцвет древних обществ. – С. 174 – 179
Перший афінський морський союз / http://www.refme.org.ua/pageid-5093- 3.html
Ковалев СИ. История Рима. Курс лекций. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1986. -С. 12- 1Ъ
Мукомели О.Г. Спадщина поколінь: Прадавні українські літературні пам’ятки.-К.: Грамота, 2005. -С. 116- 117
Англійсько-український юридичний словник: понад 75 тисяч слів та словосполучень юридичної підмови та близько 160 тисяч українських перекладних відповідників./КарабанВ.1. -Вінниця:Новакнига,2004.-С. 577
Один із способів цитування Дигест Юстиніана. Спочатку ставиться буква D., тобто Digesta, потім номер книги, титулу, фрагменту, і параграфа.
Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Перетерского. / В.М. Корецкого, B.C. Нерсесянц, Е.А. Скрипилев и др. – М.: Издательство «Наука», 1984. – С. 61 – 62
21. Владислав Давид, Владимир Василенко. Механизм охраны международного правопорядка. – Univerzita J.E. Purkyne v Bme.-1986.-C.28
Кондуфор Ю.Ю., Артеменко И.И., Згурський В.А. и др. История Киева. Древний и средневековый Киев: 3 т. и 4 кн. / АН СССР. Институт истории. – К.: «Наукова думка», 1982. – Т. 1. – С. 110
Дорошенко Д.І. Нарис історії України (до половини XVII століття): 2 т.- К.: Глобус, 1992.-Т.І-С. 51
М.С. Гру шевський Нарис історії Київської землі від смерті Ярслава до кінця XIV сторіччя. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 57 – 142.
Кондуфор Ю.Ю., Симоненко Р.Г., Шерстобитов В.П. и др. Дружба и братство русско-го и украинского народов: 2 т./ АН СССР. Інститут истории. – К.: Наукова думка, 1982. – Т 1. – С. 51; Микола Костомарів. Істория України. В житєписях визначнїйших єї діячів. – Львів.: З друкар-ні’ Наукового Товариства імени Шевченка, 1918. – С 53 – 54; Литвин В.М. Історія України: Під-ручник. – К.: Наукова думка, 2006. – С. 60 – 64; Янин В.Л. Российское законодательство X – XX векав. Законодательство Древней Руси. – М.: Юридическая литература, 1984. – Т. 1. – С. 41
Там само. – С. 49 – 50
Верстюк, О.М. Дзюба, В.Ф. Непринцев. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К.: Наукова думка, 2005. – 716 с.
Зайцева О.Г. Международные межправительственные организации. – М.: Издательство „Наука", 1983. -С. 13
Болховитонов Н.Н, Альперович М.С., Иванов Р.Ф. и др. История США 1607 – 1877: 4 т./ АН СССР. Институт всеобщей истории. – М.: Издательство «Наука», 1983. – Т. 1. – 687 с; Болховитонов Н.Н, Альперович М.С., Иванов Р.Ф. и др. История США 1877 – 1918: 4 т. / АН СССР. Институт всеобщей истории. – М.: Издательство «Наука», 1985. – Т. 2. – 598 с.
30. Роша Помбу. История Бразилии. – М.: Издательство иностранной литературы, 1962. – 439 с; Галич М. История доколумбийских цивилизаций. - М.: Мисль, 1990. – 407 с; Пасо Леонардо. Истоические корни аргентийской зависимости. – М.: Прогресс, 1981. – 192 с.
Дьяконова И.М., Нироновой В.Д., Свенцицкой И.С. История древнего мира: 3 кн. / АН СССР. Ордена трудового красного знамени института востоковедения. – М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1983. – Кн. И. – С. 494
Там само. -С. 512
История Древнего Востока: Учеб. для студ. Вузов. / Вигасин А.А., Дандамаев М.А., Крюков М.В. и др. – М.: Высшая школа, 1988. – С. 363
Там само. – С. 401
Кузнецов Ю.Д., Навлицкая Г.Б., Сырицын И.М. История Японии: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1988. – 432 с.
Бонгард-Левин Г.М., Ильин Г.Ф. Индия в древности. – М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1985.-С. 147,196,332
Там само. – С. 478 – 479
Брайант А. Зулусский народ до прихода Европейцев. – М.: Инопз-дат, 1953. – 426 с; А.С. Орлова. История государства Конго (XVI – XVII вв.). – М.: Издательство «Наука», 1968. – 290 с; Davidson В., Old Kingdom of Congo. – London.: „West African Review", 1962. – vol 33.-34 p.
В.Л. Шевелев. Алжир: история, культура. -Ростов-на-Дону: Издательство Ростовського университета, 1986. – 127 с; Африка. Проблемы истории. Сборник статей. – М.: Издательство „Наука", 1986. – 268 с.
Илюхина P.M. Лига Наций 1919 – 1934. – М.: Издательство „Наука", 1982. – 356 с; Протопопов А.С. СССР, Лига Наций и ООН. Итория и современность. – М.: Издательство „Мысль", 1968. – 167 с; Афанасьева О. Краткий очерк истории Лиги Наций. – М.: ОГИЗ, 1945. – 40 с.
Гафуров Б.Г., Зубок Л.И., Майский И.М. и др. Хрестоматия по новейшей истории: 2 т. – М.: Издательство социально-экономической литературы, 1960. - Т. I: 1917 – 1939. Документы и материалы. – С. 182
< Попередня Наступна >