72

---

Верховний Суд України

ЛИСТ

від 1 лютого 2004 р.

Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ

Звільнення від кримінальної відповідальності — це відмова держави від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування і: неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття справ таких осіб є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавстві у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.Законодавством передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання: 1) у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 Кримінального кодексу України; далі — КК України); 2) примиренням винного з потерпілім (ст. 46 КК України); 3) передачею особи на поруки (ст. 47 КК України); 4) зміною обстановки (ст. 48 КК України); 5) закінченням строків давності (ст. 49 КК України); б) внаслідок акту амністії, а також у зв'язку з помилуванням; 7) у зв'язку І застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 94 КК України); 8) за наявності спеціальних підстав, зазначених у ч. 2 ст. 111, ч. І ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. З ст. 369, ч. 4 ст. 401 КК України.Раніше закриття кримінальних справ здійснювали слідчі за згодою прокурора Однак Верховна Рада України Законом від 12 липня 2001 р. № 2670-Ш зміни до статей 7—11і Кримінально-процесуального кодексу України (далі -А КПК України), згідно з якими визначено спеціальний порядок закриття справ прокурор (а також

слідчий за згодою прокурора) за наявності підстав складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.Згідно з частинами 2-4 ст. 71 КПК України до направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності та повідомлено про право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. У такому випадку провадження у справі триває у звичайному порядку.Прокурор або слідчий у разі винесення постанови про направлення справі! і: суду у випадках, передбачених у ч. 1 ст. 71 КПК України, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника із ці постановою, а також за їх вимогою — з усіма матеріалами справи та роз'яснити права, передбачені КПК України.Такі кримінальні справи можуть бути закриті судом як при попередньому розгляді, так і після розгляду справи в судовому засіданні.Згідно зі ст. 248 КПК України за наявності визначених у законі обставин (ст. | ч. 1 ст. 7, статті 7і, 72, 8, 9, 10, 11і КПК України) суддя своєю мотивованою ухвалою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Копія протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.Якщо під час судового розгляду справи будуть установлені вищезазначені підстави для її закриття, суд відповідно до ч. 1 ст. 282 КПК України, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя — постановою закриває справу.У випадку, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, вона має бути розглянута у судовому засіданні в загальному порядку, із проведенням судового слідства. Повинні бути з'ясовані всі визначені законом питання; зокрема, необхідно роз'яснити обвинуваченому підставу звільнення його від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави іч. 2 ст. 71 КПК України); з'ясувати, чи відшкодовано завдану злочином шкоду: заслухати думку учасників процесу з цього приводу тощо. Тільки після цього, в разі наявності законних підстав та за відсутності заперечень з боку зазначених осіб, справу може бути судом закрито, а особу — звільнено від кримінальної відповідальності.Статистичні дані щодо розгляду судами постанов про звільнення осіб від кримінальної відповідальностіВиконання органами досудового слідства вимог закону щодо всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справиДеякі органи досудового слідства допускають тяганину, розслідування справ, що направляються до суду з постановами для вирішення питання про їх закриття, провадиться неповно, поверхово. Як правило, провадження у справах незаконно зупиняється без проведення необхідних розшукових чи слідчих дій, а після закінчення строків притягнення до кримінальної відповідальності виноситься постанова про направлення справи до місцевого суду для її закриття.Інколи справи роками не вирішувались у зв'язку з безпідставним зупиненням слідства.Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України, перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, і відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Проте трапляються випадки, коли деякі органи досудового слідства незаконно направляють у суди справи для закриття у зв'язку із закінченням строків давності стосовно осіб, які ухиляються від правоохоронних органів.Відповідно до ст. 7і КПК України, прокурор або слідчий зобов'язаний перед направленням справи до суду для вирішення питання про її закриття пред'явити обвинувачення особі, яка підозрюється у вчиненні злочину.Якість постанов, які слідчі органи направляли до суду для вирішення питання про закриття справВ основному постанови органів досудового слідства відповідають вимогам чинного законодавства. У них зазначаються анкетні дані, сутність пред'явленого обвинувачення, докази вини, підстави і мотиви звільнення особи від кримінальної відповідальності. Варто визнати доцільною практику тих слідчих та прокурорів, які виносять мотивовані постанови про направлення справи до суду на зразок обвинувального висновку.Відповідно до статей 7-1 КПК України, прокурор або слідчий за наявності для того підстав зобов'язаний складати мотивовану постанову про закриття кримінальної справи. А відповідно до ст. 130 КПК України, у постанові має бути обґрунтування щодо прийнятого рішення. Це є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу. Проте зазначені вимоги закот слідчі нерідко ігнорують.Нерідко слідчі також не виконували положень закону (ч. 2 ст. 7 і КПК України щодо роз'яснення сутності обвинувачення особі, яка вчинила злочин, перед направленням справи до суду, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.Іноді слідчі в резолютивних частинах постанов вказували взаємовиключні підстави для звільнення осіб від кримінальної відповідальності.Деякі слідчі помилково розуміють зміну обстановки (ст. 7 КПК України) як перебування особи у місцях позбавлення волі за вчинення іншого злочину.Не всі слідчі при підготовці постанов враховують те, що відповідно до ст. 48 КК (у зв'язку зі зміною обстановки) справи підлягають закриттю лише стосовно осіб, які вперше вчинили злочин.Місцеві суди, розглядаючи такі постанови, обґрунтовано відмовляли органам досудового слідства у закритті справ з нереабілітуючих підстав.Згідно зі ст. 48 КК України не можуть бути звільнені від кримінально: відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки особи, які вчинили тяжкий злочин, проте органи досудового слідства інколи виносять постанови про закриття справ і щодо таких осіб.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України) і передачею на поруки (ст. 47 КК України) допускається за умови, якщо особа після вчиненого злочину щиро покаялася. Проте мали місце випадки, коли органи досудового слідства направляли до судів постанови пре звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які не визнали свою вину.Іноді працівники органів досудового слідства та суду при закритті справ посилалися на норми закону, які втратили чинність.Практика розгляду судами справ про їх закриття з нереабілітуючих підставУзагальнення засвідчило, що суди в основному дотримуються правових підстав та встановленого кримінально-процесуальним законом порядку звільнення осіб від кримінальної відповідальності, проте деякі суди все ж допускали порушення закону.Згідно зі ст. 241 КПК України справа має бути призначена до попереднього розгляду в строк, протягом якого можна з'ясувати всі визначені законом питання, але цей строк не повинен перевищувати ЗО діб з дня надходження справи до суду. Однак в окремих випадках суди безпідставно не призначали справи до попереднього розгляду тривалий час.Місцеві суди розгляд справ цієї категорії у судовому засіданні в основному здійснюють відповідно до чинного законодавства, тобто за участю потерпілого, цивільного позивача, прокурора, самого обвинуваченого, за винятком випадків, коли особу не встановлено (ч. З ст. 111 КПК України) та захисника.У 2001 р. було прийнято новий КК України, в якому скасовано караність деяких діянь, що має зворотну дію в часі. Але незважаючи на таку декриміналізацію. окремі органи досудового слідства та місцеві суди Запорізької, Дніпропетровської, Львівської областей у постановах про закриття справ усупереч вимогам ч. '. ст. 5 КК України продовжували посилатися на ст. 7 КПК України (зміна обстановки), а не на п. 2 ст. 6 КПК України (відсутність складу злочину), через порушувалися права громадян.Ухилення особи, яка вчинила злочин, від слідства або суду є підставою зупинення перебігу строку давності (ч. 2 ст. 49 КК). У зв'язку з цим суди, розглядаючи справи зазначеної категорії, зобов'язані перевірити законність направлення органами досудового слідства до суду постанов про звільнення осіб віл кримінальної відповідальності. Однак деякі суди не завжди перевіряють обґрунтованість прийнятого органом досудового слідства рішення, внаслідок чого передчасно виносять постанови про закриття справ. Такі порушення закону виявлені у Дніпропетровській, Черкаській та інших областях.Відповідно до Закону від 12 липня 2001 р. № 2670-Ш, КПК України доповнено новою статтею —11і (порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності), через що в судовій практиці виникло питання щодо застосування строку давності у справах, в яких не встановлено особу, котра вчинила злочин. Згідно з ч. З цієї статті справу, в якій у ході досудового розслідування не встановлено особу, котра вчинила злочин, суд вправі закрити за підставою, передбаченою ч. 2 ст. 49 КК України, тобто особа звільняється віл кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.Під час підготовки узагальнення виявилося, що суди інколи не дотримуються встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку звільнення осіб від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею їх на поруки (ст. 47 КК України). Вони, зокрема, не з'ясовують, чи належним чином оформлено клопотання колективу про передачу особи на поруки.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки — це право суду, а не обов'язок. Застосовуючи ст. 47 КК України, суд повинен впевнитися, що виправлення конкретної особи, котра вчинила злочин, можливе без застосування до неї кримінального покарання, а перебування цієї особи в колективі, який звернувся про передачу на поруки, сприятиме її виправленню.Деякі місцеві суди неналежним чином перевіряли обґрунтованість постанов про направлення справ до суду для вирішення питання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності, внаслідок чого мали місце випадки закриття справ щодо осіб, які вчинили тяжкі злочини, що суперечить вимогам закону (статті 45-48 КК України).Відповідно до ст. 45 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям допускається лише у випадку, коли особа щиро покаялась, активно сприяла розкриттю злочину й повністю відшкодувала заподіяні нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Ці три умови є обов'язковими складовими дійового каяття особи. За відсутності однієї з них звільнення особи за цією підставою недопустиме.Суди не завжди виконують у повному обсязі вимоги ст. 282 КПК України, зокрема не вислуховують думку учасників судового розгляду і не роз'яснюють про наслідки закриття справи.При вирішенні питання про закриття справи суд відповідно до ст. 12 КПК України зобов'язаний з цього приводу з'ясувати думку потерпілого. Однак місцеві суди Хмельницької області цю вимогу закону в багатьох випадках не виконують.Закриваючи справи відповідно до ч. 2 ст. 248 КПК України, суд повинен надсилати копії постанови про закриття справи прокурору та сторонам у справі. Проте деякі місцеві суди Львівської області не дотримувалися цих положень закону, надсилаючи копії постанов про закриття справ лише прокурору, а це є перешкодою для оскарження постанов в апеляційному порядку.Деякі місцеві суди, закриваючи кримінальні справи щодо померлих, не долучили до матеріалів справ копії свідоцтв про смерть.Якість постанов судів про закриття справУ цілому постанови місцевих судів про закриття справ відповідають вимога ч чинного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІП «Про судоустрій України» судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України. Це стосується і постанов про закриття кримінальних справ. Усупереч вимогам закону окремі суди не зазначали у постановах, що вони винесені іменем України.Згідно зі статтями 7-1 Iі КПК України суди вправі звільнити від кримінальне відповідальності осіб лише на підставі постанов, які винесли прокурор або слідчий за згодою прокурора. Проте деякі місцеві суди Закарпатської області закривали справи за постановами органів дізнання чи помічників слідчих, які не були наділені відповідними повноваженнями.Загальними недоліками у роботі більшості суддів є те, що в постановах про закриття справ не розкривається сутність обвинувачення, не вказуються підстава для звільнення осіб від кримінальної відповідальності тощо.Усупереч вимогам ст. 248 КПК України при закритті справ деякі місцеві суп не скасовували обраний обвинуваченому запобіжний захід, не вирішували питання про відшкодування судових витрат та про долю речових доказів.Траплялися випадки, коли органи досудового слідства безпідставно притягували осіб до кримінальної відповідальності, а потім направляли справи до суду j постановами про їх закриття. Місцеві суди погоджуються з незаконними постановами і закривають справи щодо таких осіб.Згідно зі ст. 12 КПК України потерпілий має право оскаржити рішення суду про закриття справи в апеляційному порядку. Однак деякі суди цієї вимоги закону не виконували, а навпаки, вказували у постанові про закриття справи, що вона оскарженню не підлягає, чим порушували права потерпіли.Деякі місцеві суди не зазначали строків оскарження і не направляли потерпілим копії постанов про закриття справ.Незважаючи на те, що ч. З ст. 248 та ч. 4 ст. 282 КПК України для справ цієї категорії встановлений семидобовий строк подачі апеляції, деякі місцеві суди в резолютивній частині постанов про закриття справ невірно посилалися на ч. І ст. 349 КПК України, в якій передбачено подачу апеляції протягом 15 діб.Відшкодування шкоди потерпілим у зв'язку із закриттям кримінальних справМісцеві суди в основному дотримуються вимог ст. 28 КПК України та п. І постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 «Праї практику застосування судами України законодавства про відшкодуванні матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», де роз'яснено, що в разі закриття кримінальної справи цивільний позо» не розглядається, а вимоги потерпілих можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.Деякі місцеві суди під час розгляду справ цієї категорії не роз'яснювали, як т вимагається у п. 7 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, порядок вирішення заявлених цивільних позовів потерпілих.Реагування судів на порушення законуВиявивши значні порушення вимог статей 228—232 КПК України, діє місцеві суди не завжди використовували надане їм право повертати кримінальні справи прокурору для усунення допущених порушень закону в порядку ст. 2 КПК України.В основному справи повертались органам досудового слідства через недоліки: неповне викладення у постановах фактичних обставин справі відсутність посилань на норми матеріального та процесуального закону; не знайомлення потерпілих або їх представників із постановою слідчого про направлення справи до суду; нероз'яснення прав потерпілим, що передбачено ст. 49 КПК України; відсутність візи прокурора на постанові щодо згоди на направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності; відсутність даних про завдані збитки та їх відшкодування тощо. Крім того, в деяких кримінальних справах були дані про осіб, які вчинили злочини, однак органи досудового слідства не вживали дійових заходів для їх розшуку, а направляли до суду постанови про закриття цих справ у зв'язку із закінченням строків давності.Більшість місцевих судів, розглядаючи справи і виявляючи порушення закону, належним чином на них не реагували, окремих ухвал у порядку ст. 232 КПК України не виносили.Практика апеляційного перегляду справСуди апеляційної інстанції відповідно до чинного законодавства перевіряли законність та обґрунтованість судових рішень місцевих судів і скасовували незаконні постанови про закриття справ.Розглядаючи справи цієї категорії, деякі місцеві суди не завжди повідомляли учасникам процесу про час слухання справи, через що постанови про закриття справ скасовувались, а справи направлялися до місцевих судів на новий судовий розгляд.У судовому засіданні деякі суди не завжди заслуховували думку прокурора, сторін і постановляли рішення про закриття справ, які потім апеляційні суди скасовували.При вирішенні питання про закриття справи суд відповідно до ч. З ст. 7і КПК України зобов'язаний з'ясувати у підсудного, чи згоден він із цим, інакше таке рішення підлягає скасуванню.Деякі суди виносили незаконні постанови, не враховуючи заперечень обвинувачених проти закриття справ. За апеляцією сторін такі судові рішення скасовувалися.Відповідно до положень статей 45-48 КК України, кримінальна справа щодо обвинуваченого не може бути закрита, а ця особа звільнена від кримінальної відповідальності, якщо у неї судимість не знята і непогашена в установленому законом порядку.Відповідно до ст. 46 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим допускається в разі, коли особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Невиконання хоча б однієї із цих умов не надає права суду для звільнення особи від відповідальності.Таким чином, аналіз практики застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ, засвідчив, що в новому КК України, а також КПК України істотно змінено підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності та порядок закриття справ. У зв'язку з цим у практиці судів виникають численні складні питання, які вони вирішують по-різному. Тому вбачається вкрай необхідним прийняття найближчим часом постанови Пленуму Верховного Суду України, в якій були б надані відповідні роз'яснення судам з питань застосування законодавства, що регулює закриття кримінальних справ. < Попередня   Наступна >