Головна Монографії та посібники Адвокатура Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.2 Практика дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою

Практика дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою

Адвокатура - Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.2
72

Верховний Суд України

СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ УЗАГАЛЬНЕННЯ

(Витяг)

Практика дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою

Виконання завдань правосуддя у кримінальних справах, ефективність його здійснення і забезпечення невідворотності покарання щодо осіб, винуватих у чиненні злочину, або виправдання невинуватих великою мірою залежать від якнайшвидшого вирішення судом цих справ по суті. Відповідно до ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., та ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 p.), які були ратифіковані Верховною Радою України відповідно 19 жовтня 1973 р. та 17 липня 1997 p., кожен заарештований має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку.У статті 6 Закону від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» зазначено, що судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримувати вимог Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ у встановлені законом строки. Згідно зі ст. 241 Кримінально-процесуального кодексу України (в редакції від 28 грудня 1960 p.; далі — КПК) кримінальна справа мала бути розглянута суддею одноособово або судом у розпорядчому засіданні не пізніше п'яти, а в разі її складності — не пізніше 10 діб із дня надходження до суду. Після внесення змін до цього Кодексу Законом від 21 червня 2001 р. (набрав чинності 29 червня того ж року) зазначеною статтею передбачено, що справа має бути призначена до попереднього розгляду не пізніше 10, а в разі її складності — не пізніше 30 діб із дня надходження до суду.Строки призначення справи до розгляду в суді регламентовані ст. 256 КПК. У редакції цієї статті від 1960 р. було зазначено, що справа

повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше 10, а в разі її складності — не пізніше 20 діб із дня надходження до суду Після внесення змін до цієї статті зазначеним вище Законом кримінальна справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше 10, а в разі її складності — не пізніше 20 діб із дня досудового розгляду. Таким чином, у зв'язку із внесенням змін до статей 241 та 256 КПК строки призначення справ до попереднього (досудового) розгляду та до розгляду в суді збільшилися і в сумі складають від 20 до 50 діб. Це більшою мірою відповідає потребам судової практики, тому що до суду все частіше надходять складні кримінальні справи — великі за обсягом (100 томів і більше) і з десятками обвинувачених.Кримінально-процесуальним законодавством України на відміну від цивільного процесуального (ст. 148 ЦПК) не передбачено, в який строк суд має розглянути кримінальну справу і постановити вирок чи інше рішення в ній. Разом з тим форми квартальної статистичної звітності про роботу судів з розгляду кримінальних справ (затверджені спільним наказом Державного комітету статистики, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України від 20 березня 2001 р. № 154/37/16/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 р. за № 270/5461), які були чинними до 25 грудня 2001 р. і готувалися Міністерством юстиції України, містили графу, де відображалася кількість справ, провадження в яких закінчене із постановленням вироку в строк понад один місяць.У пункті 2.15 Інструкції щодо заповнення форм квартальної статистичної звітності про роботу судів загальної юрисдикції (крім арбітражних судів), затвердженої тим же наказом, зазначено, що строк розгляду кримінальної справи — один місяць — обчислюється з дня надходження справи до суду по день постановлення в ній остаточного рішення. Якщо під час розгляду справи судом провадження в ній зупиняється у зв'язку з ухиленням підсудного від суду або через те, що він захворів на психічну чи іншу тяжку хворобу, яка виключає розгляд справи, період такого зупинення у строк розгляду справи при складенні статистичного звіту не включається.У випадках, коли провадження у справі зупинялося багато разів, всі ці строки, не завжди відповідним чином зазначаються у статистичній картці. Згідно і Інструкцією щодо заповнення форм статистичних звітів № 1-е, 3, 20-22, 30-ЗЯ (затверджена спільним наказом Державного комітету статистики України, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України від 25 грудня 2001 р. № 504/189/70/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 грудня 2001 р. за № 1071/6262) у звіті про розгляд судами першої інстанції кримінальних справ (форма № 3) було передбачено лише дві графи, де зазначалася кількість справ. І яких провадження закінчене, у тому числі тих, у яких порушено строки досудового розгляду та призначення до розгляду в суді, встановлені статтями 241 і 256 КПК, а графи, в якій раніше зазначалася кількість справ, провадження в яких закінчене з постановлениям вироку у строк понад один місяць, вже не було.Немає цієї графи й у формі № 3, затвердженій наказом Державного комітету статистики, Верховного Суду та Міністерства юстиції України від 27 травня 2002 р. № 206/90/44/5 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28 травня 2002 р. за № 461/6749), яким обидві згадані вище інструкції визнано такими, які втратили чинність. Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови від 1 квітня 1994 р. № 3 «Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ» звернув увагу на підвищення особистої відповідальності суддів за своєчасний та якісний розгляд судових справ і на те, що дотримання суддями встановлених законом строків розгляду є їх обов'язком. У постанові зазначено, що навмисне порушення суддею процесуального закону чи несумлінність, які спричинила: несвоєчасний розгляд, тяганину при розгляді справ та істотно обмежили права 1 законні інтереси громадян, слід розглядати, з урахуванням конкретних обставин, як неналежне виконання суддею професійних обов'язків, за що він повинен бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Таким чином, у наведених роз'ясненнях обґрунтовується відповідальність судді за затримку розгляду справі Тому він повинен вживати всіх передбачених законом заходів до своєчасного розгляду кожної кримінальної справи, усувати недоліки і негативні явища, се виникають при організації та проведенні судових процесів, принципово й гостре реагувати на невиконання органами виконавчої влади обов'язків по забезпеченню належної роботи судів. Суди України в основному забезпечують своєчасна законне і правильне вирішення кримінальних справ. За даними Міністерства юстиції України про роботу судів загальної юрисдикції, у 2001 р. було призначено до розгляду з порушенням строків, передбачених статтями 241 і 256 КПК, 4 466 кримінальних справ; закінчено провадження у строк понад один місяць у 5S 320 кримінальних справах. Усього з порушенням строків закінчено провадження у 29,8 % кримінальних справах.Таким чином, досить поширеною є тяганина при судовому розгляді зазначених справ. Особливе занепокоєння викликають випадки, коли вона допускається подо підсудних, які тримаються під вартою. Верховний Суд України неодноразово вимагав від голів апеляційних судів усунути зазначені недоліки. Судді цього суду на місцях надавали судам нижчих рівнів допомогу в належній організації розгляду кримінальних справ. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції неодноразово направлялись інформації, листи Президенту України, Кабінету Міністрів України, міністерствам юстиції та внутрішніх справ з пропозиціями вжити всіх можливих заходів щодо належного фінансового, матеріально-технічного, кадрового забезпечення судів, своєчасної доставки підсудних конвойною службою з метою створення належних умов для нормальної роботи судів.За завданням Верховного Суду України апеляційними судами неодноразово вивчався стан додержання строків судового провадження у кримінальних справах подо осіб, які тримаються під вартою. У процесі цього вивчення отримувані щомісяця зі слідчих ізоляторів списки ув'язнених, які рахуються за судами, звірялися з даними судів і в разі порушення строків тримання підсудних під вартою засовувалися причини затримки розгляду справ щодо них, вживалися заходи до його прискорення, усунення виявлених порушень законодавства та їх причин, вирішувалися питання щодо відповідальності суддів і працівників апарату судів, | з вини яких допускалася тяганина. Було виявлено ряд характерних причин затримки розгляду справ щодо осіб, які тримаються під вартою, як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.На підставі даних, отриманих від апеляційних судів України, можна дійти висновку, що основними об'єктивними причинами порушення вимог кримінально-процесуального законодавства та тяганини при розгляді судами кримінальних справ є недостатнє фінансування, неналежне матеріально-технічне та кадрове забезпечення судів. Обмежені економічні та фінансові можливості нашої країни негативно позначаються на діяльності судів. Згідно з вимогами ст. 130 Конституції України державні органи влади повинні забезпечити фінансування та належні умови для нормального функціонування діяльності судів, але, на жаль, упродовж багатьох років держава не виконує належним чином цей обов'язок.Кабінет Міністрів України та Міністерство юстиції України щорічно фінансують суди набагато нижче від мінімального рівня, необхідного для нормального здійснення правосуддя.Майже в усіх судах України розгляд значної кількості справ затягується через відсутність достатнього фінансування на поштові витрати, що призводить до несвоєчасного направлення повісток, а також на телефонний зв'язок. Мають місце факти, коли органи зв'язку відмовляються приймати від судів поштові відправлення через наявність боргу за раніше надані послуги. У багатьох випадках місцеві суди, не маючи коштів на оплату рекомендованих бандеролей, посилок та листів, змушені передавати справи в апеляційні та Верховний суди через працівників правоохоронних органів, які від'їжджають у відрядження до обласних центрів та м. Києва.Зволікання із призначенням суддів на вакантні посади не сприяє зменшенню навантаження на них, а в кінцевому підсумку породжує тяганину при розгляді справ і впливає на його якість. Мають місце непоодинокі факти тривалої затримки призначення на посади голів судів та їх заступників, у зв'язку з чим на деякий час послаблюється контроль за своєчасним розглядом справ, у тому числі кримінальних. У зв'язку зі зростанням кількості справ, що надходять на розгляд у суди, виникає потреба у збільшенні штатної чисельності суддів та працівників судів, розширенні приміщень останніх та виділенні нових. Повністю ця проблема може бути вирішена тільки після радикальної зміни та доповнення матеріального і процесуального законодавства.Розпорядженням Президента України від 27 липня 1996 р. № 208/96-рп вирішення питання про забезпечення приміщеннями судів, розташованих ш аварійних приміщеннях та приміщеннях, що не відповідають вимогам судочинства, було покладено на Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій. З того часу минуло понад п'ять років, проте ніяких вагомих заходів у цьому напрямі не вжито. Такого критичного становища з приміщеннями судів немає в жодній європейській країні.Кабінетом Міністрів України та обласними державними адміністраціями фактично не виконується у повному обсязі і Постанова Верховної Ради України віл 24 лютого 1994 р. № 4019-ХП «Про забезпечення діяльності судів» у частині надання судам необхідних службових приміщень відповідно до встановлених норм а також передачі на їх баланс у безоплатне користування займаних ними приміщень (п. 1). За повідомленнями апеляційних судів, у багатьох випадках тяганина при розгляді кримінальних справ породжується відсутністю майже в усіх цих, а також місцевих судах необхідної кількості залів судових засідань. Судді змушені додержувати черги в їх використанні, внаслідок чого арештовані чекають на розгляд справи місяцями, а то й роками. Деякі суди взагалі не мають таких залів. Наявні ж зали у більшості випадків не відповідають вимогам здійснення су­дочинства. Усе це примушує суддів орендувати відповідні приміщення в інших установах або розглядати справи у своїх кабінетах.Ще одна причина тривалого розгляду кримінальних справ — відсутність коштів на службові відрядження. Саме це призводило до неодноразового відкладення розгляду справ по першій інстанції Апеляційним судом Донецької області Кількість суддів у цьому суді за списком — 84, за штатним розписом — 91. У кожному кабінеті працюють чотири судді. Навантаження на одного суддю становить більше п'яти справ на рік по першій інстанції і понад 96 — в апеляційній. З виїздом на місця було проведено перевірку можливості розгляду кримінальних справ цим апеляційним судом у приміщеннях районних судів м. Донецька, яка показала, що останні не мають змоги надавати свої зали судових засідань для цієї мети. Тому діяльність апеляційного суду тісно пов'язана з розглядом судовою колегію у виїзних засіданнях кримінальних справ у приміщеннях районних та міських судів області.Найчастіше не з'являються до суду свідки та потерпілі в багатоепізодних справах, із великою кількістю обвинувачених та інших учасників судового розгляду Останніми роками поширились випадки, коли суди вимушені надовго зупиняти провадження в кримінальних справах у зв'язку з неявкою свідків, які виїхали за кордон на заробітки. Розгляд справ в апеляційних судах, як правило, пов'язаний із забезпеченням явки в судові засідання іногородніх потерпілих і свідків, які досить часто не мають змоги оплатити проїзд у міжміському транспорті, а суд — відшкодувати їм вартість проїзду, а також компенсувати інші витрати, пов'язані з участю в судовому процесі. Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710) останніми роками судами не виконується, тому що вони не фінансуються на зазначені цілі. Під час розгляду кримінальних справ суди повинні з'ясовувати причини неявки в судове засідання потерпілих і свідків. Показання зазначених осіб і підсудних, які отримані у ході проведення досудового слідства, можуть оголошуватися лише у випадках, передбачених статтями 301, 306 КПК. Оголошення показань свідка, який не викликався до суду, є недопустимим. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 70 та ч. З ст. 72 КПК, привід через органи внутрішніх справ здійснюється в тому разі, коли свідок або потерпілий не з'явився без поважної причини. Водночас суди не завжди з'ясовують причини неявки в судове засідання свідків та потерпілих і вживають заходів, передбачених статтями 70, 72 КПК (привід, накладення на свідка грошового стягнення), рідко вирішують питання про відповідальність цих осіб за злісне ухилення від явки до суду за ст. 1853 КпАП.Як повідомляють суди, у багатьох випадках накладення штрафних санкцій, передбачених законом за неявку в судові засідання, було й залишається неможливим через відсутність підтвердження того, що певні учасники судового розгляду отримали повістки в суд. Вивчення матеріалів кримінальних справ показало, що свідки, потерпілі та підсудні не користуються або рідко користуються поштовими послугами, у тому числі кореспондентськими скриньками, внаслідок чого не отримують або несвоєчасно отримують повістки. Тому останні варто направляти тільки з повідомленням про їх вручення. Проте на такі повістки у судів немає коштів. У зв'язку з цим доречно пригадати той факт, що в царській Росії повістки особам, яких викликали до суду, доставлялися поліцією.Позитивний результат може дати повідомлення у пресі про притягнення за рішенням суду підсудних, свідків та потерпілих до відповідальності за неявку в судове засідання. Істотною причиною перенесення розгляду справ є невиконання або несвоєчасне виконання органами міліції значної частини ухвал судів та постанов суддів про привід потерпілих, свідків і підсудних.Велика кількість судів (суддів) не реагує належним чином на факти невиконання їхніх вимог і не порушує питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних у цьому працівників органів внутрішніх справ. Із матеріалів кримінальних справ та повідомлень видно, що суди не завжди належним чином координують свою роботу з органами прокуратури, які повинні здійснювати нагляд за виконанням органами внутрішніх справ передбачених законом вимог судів та сприяти останнім у запобіганні тяганині. Це стосується, зокрема, випадків тривалого невиконання постанов суддів про розшук підсудних, особливо тоді, коли інші підсудні тримаються під вартою.За повідомленнями апеляційних судів, неналежна робота конвою полягає в тому, що підсудні не завжди доставляються в судові засідання у зазначений день і час або доставляються із запізненням на декілька годин чи в невеликій кількості, істотно обмежується їх доставка у певні дні тижня. Керівники внутрішніх військ та конвойної служби пояснюють таке становище малою кількістю спецавтотранспорту, неналежним технічним станом останнього, внаслідок чого трапляються його поломки при конвоюванні спецконтингенту, недостатнім забезпеченням паливно-мастильними матеріалами та коштами на їх придбання.На тривалий час розтягується розгляд справ і через передчасне направлення засуджених до місць відбування покарання (коли адміністрація слідчого ізолятора, запобігаючи його переповненню спецконтингентом, робить це одразу після скасування вироку) або несвоєчасне етапування їх із виправно-трудової колонії. Іноді суди несвоєчасно виносять постанови про етапування цих осіб або не здійснюють належний контроль щодо їх виконання. Найчастіше слухання справи не може розпочатись у передбачений строк через несвоєчасне повідомлення місцевого суду про доставку підсудного до слідчого ізолятора із виправно-трудової колонії.Ще одна з основних причин тяганини при розгляді справи судом — це низька якість проведеного дізнання та досудового слідства.Як свідчать аналіз статистичних даних про роботу судів і вивчені матеріали кримінальних справ, органи дізнання та слідства не завжди додержували вимог ст. 22 КПК щодо всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи. У багатьох випадках дізнання та досудове слідство провадилися не в повному обсязі — не досліджувалися належним чином доводи й обставини, на які посилались обвинувачені на своє виправдання. Нерідко у справі не перевірялись усі можливі версії, не усувалися протиріччя у показаннях свідків, потерпілих таї обвинувачених. Не завжди провадилися необхідні експертизи, отримувалися пояснення від усіх очевидців, свідків, не у повному обсязі досліджувались дані, що характеризують осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, в тому числі стан здоров'я, поведінка в побуті та за місцем роботи чи навчання до вчинення злочину, їх минуле (попередні судимості, адміністративні стягнення), дат про сім'ю (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку, стан їх здоров'я, матеріальне становище сім'ї) тощо.У ході вивчення кримінальних справ, направлених судами на додаткове розслідування, встановлено, що найбільше недоліків та прорахунків допускають працівники правоохоронних органів: дільничні інспектори, оперуповноважені карного розшуку, працівники ДАІ, співробітники державної служби по боротьбі з економічною злочинністю та інші посадові особи, — під час проведення «дослідчої» перевірки, коли ще не порушено кримінальну справу (при одержанні пояснень, складенні протоколів огляду місця події та схем до них, протоколів огляду й вилучення речей тощо). Це свідчить насамперед про низький професійний рівень цих працівників та безвідповідальне ставлення декого з них до свої функціональних обов'язків, про відсутність контролю з боку їх керівників.Суди ж на такі факти належним чином майже не реагують, і особи, які допустили неякісне оформлення матеріалів, не притягуються до дисциплінарної відповідальності. Як наслідок — працівники правоохоронних органів роками допускають одні й ті самі недоліки, які в багатьох випадках неможливо усунути ні при проведенні дізнання й досудового слідства, ні під час розгляду справи в суді. Недостатня повнота проведеного дізнання та досудового слідства, звичайно, негативно позначається на строках розгляду справ судами, які змушені витре З -вати нові відомості, дані, документи, додатково допитувати свідків, призначати експертизи тощо й витрачати на це багато часу.Нерідко суди під час розгляду справи з метою забезпечення повноти й об'єктивності дослідження її обставин та усунення недоліків дізнання і слідства змушені призначати, керуючись ст. 310 КПК, проведення різних експертиз, f тому числі додаткових і повторних, що викликає затримку судових процесі. Науково-дослідні установи Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров'я нерідко відмовляються приймати до виконання постанови й ухвали суду про проведення експертиз без передоплати і не направляють експертів у суд без гарантій щодо оплати їх праці. Таке становище негативно позначається на строках здійснення кримінального судочинства, а в окремих випадках породжує тяганину при розгляді кримінальних справ, що є неприпустимим, тим більше у справах щодо підсудних, які тримаються під вартою, оскільки цим порушується їхнє право на розгляд справи судом упродовж розумного строку. Через відсутність коштів на оплату проведення експертиз суд фактично не має можливості їх призначати.Значна кількість справ тривалий час не розглядається через те, що призначені судами експертизи провадяться місяцями, а то й роками. Суди, які повинні належним чином контролювати виконання своїх постанов про призначення експертизи, роблять це не завжди. Ще мають місце факти, коли суди, усупереч вимогам закону, не викликають експертів у судове засідання, а виносять постанови про призначення додаткових і повторних експертиз, які направляють в експертні установи разом із матеріалами справи. З урахуванням специфіки судового розгля­ду суди не завжди мають змогу усунути прорахунки, допущені при проведенні дізнання та досудового слідства, змушені повертати кримінальні справи на додаткове розслідування. І часто буває так, що ці справи закриваються, а винним особам вдається уникнути відповідальності.Деякі судді при відданні обвинуваченого до суду належним чином не вивчали справи, не планували їх розгляд і при встановленні істотної неповноти слідства замість повернення справи на додаткове розслідування відповідно до ст. 246 КПК самі усували недоліки. Вони призначали експертизу, викликали свідків, які не були віднесені до списку, долученого до обвинувального висновку, а також вимушені були витрачати час на допит свідків, які хоча й були включені слідчими до числа осіб, що підлягають виклику до суду, ніяких показань по суті справи дати не могли.Внаслідок того, що дізнавачі та слідчі дуже часто необгрунтовано обирали обвинуваченим запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд чи інший, не пов'язаний із взяттям під варту (без урахування даних, що характеризують особу, тяжкості злочину тощо), підсудні в багатьох випадках ухилялися від явки в суд або переховувалися від нього.Однією з причин призначення справ до судового розгляду за межами визначених законодавством строків є неритмічне надходження справ з органів прокуратури до суду. Як правило, дізнавачі і слідчі направляють кримінальні справи прокурорам в останні дні місяця, оскільки в перших числах наступного звітують про кількість справ, провадження у яких закінчене, а прокурори передають справи до суду в останні або перші дні місяця. І коли суддя отримує до свого провадження в один день декілька справ, їх неможливо одночасно призначити до розгляду. Непоодинокими є випадки, коли прокурори належним чином не забезпечують виконання вимог кримінально-процесуального законодавства щодо підтримання в суді державного обвинувачення, участі в дослідженні доказів, висловлення своєї думки з приводу застосування кримінального закону та мір покарання щодо підсудних.Слухання чималої кількості справ переноситься у зв'язку з відрядженням працівників державного обвинувачення (прокурорів) до обласного апарату прокуратури або неможливістю замінити прокурорів, які раніше брали участь у судовому розгляді справ, іншими через недостатню кількість штату. У разі неявки прокурора до суду з неповажної причини суди, як правило, своєчасно повідомляють про даний факт прокурорів областей для відповідного реагування. У зв'язку зі змінами, внесеними до КПК Законом від 21 червня 2001 p., протягом зазначеного року в деяких судах мали місце порушення строків розгляду справ з такої об'єктивної причини, як заявления прокурором клопотання про відкладення справи для зміни обвинувачення підсудному (ч. 1 ст. 277 КПК) та для надання останньому, його захиснику і законному представнику можливості підготуватись до захисту проти нового обвинувачення (ч. 5 ст. 277 КПК).Упродовж багатьох років залишається невирішеною проблема призначення захисника відповідно до ст. 45 та ч. З ст. 47 КПК. Судді поставлені перед необхідністю шукати не зайнятих в інших справах адвокатів, що вимагає значної затрати часу й затягує призначення справ до розгляду, тим більше, що захисники відмовляються від участі у справах за призначенням через недосконалість існуючого механізму оплати їхньої праці (через тривалий час, лише після розгляду справи) і відсутність коштів, які суди не одержують протягом ряду років. Спостерігаються значні перерви в розгляді багатьох кримінальних справ через неявку захисників підсудних — адвокатів.Велика кількість судових слухань переноситься через зайнятість захисників в інших судових процесах. У більшості ж випадків, як повідомив, зокрема, Апеляційний суд м. Києва, захисники не з'являються у судові засідання без поважиш причин (не надаючи будь-яких документів на підтвердження останніх) та без попередження суду про неявку. У зв'язку з цим судді пропонували доповнити чинне законодавство нормами про відповідальність захисників у таких випадках У разі, коли адвокат своєчасно не повідомив суд про неможливість участі в судовому засіданні або не з'явився з неповажних причин, суд виносить окреме подання на адресу об'єднання адвокатів для вжиття заходів щодо цього працівника. Однак нерідко суди не з'ясовують причин неявки захисників та не повідомляють про неї адвокатські об'єднання для відповідного реагування.У пункті 7 ст. 129 Конституції як одну з основних засад судочинства передбачено гласність судового процесу, а також його повне фіксування технічними засобами. Згідно зі ст. 87 і КПК повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючої апаратури чи інших технічних засобів здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи в судах та за ініціативою суду. Здійснює повне фіксування судового процесу секретар судового засідання або піл його керівництвом — інший працівник суду. Виконання цієї вимоги закону дає можливість більш повно й об'єктивно фіксувати судовий процес. Проте суди практично не забезпечені технічними засобами фіксування судових процесів.Викладене дає підстави для висновку про те, що виконавча влада держави довгий час нехтує потребами судів України у виділенні коштів на придбання технічних засобів для фіксування судового процесу. Як наслідок, суди не можуть задовольнити законні вимоги учасників процесу про повне його фіксування, шо тягне за собою скасування рішень, прийнятих по першій інстанції, та зводить нанівець перегляд судових справ у апеляційному порядку. Відсутність у судах зазначених технічних засобів дає можливість підсудним та їх адвокатам затягувати розгляд кримінальної справи, тобто фактично блокувати прийняття остаточного рішення, або в разі незадоволення їхньої вимоги добиватися скасування постановленого вироку чи іншого рішення у кримінальній справі.Такий стан справ вимагає від держави вжити термінових заходів до надання Державним казначейством України коштів на придбання звукозаписуючої апаратури, що дасть судам можливість забезпечити права підсудних шляхом задоволення їхньої вимоги про повне фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів. До затримки розгляду справ призводить і пошук судом перекладачів, які залучаються до судового процесу. Для оплати праці цих фахівців у судів не має коштів. Із цієї причини суди вимушені відкладати розгляд справи і забезпечувати вимоги підсудних, особливо іноземців, щодо надання послуг перекладачів.Упродовж багатьох років в апеляційних судах існує проблема створення повноважного, складу суду за участю народних засідателів. Відповідно до вимог ст. 17 КПК, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, розглядаються судом першої інстанції у складі двох суддів і трьох народних засідателів. Проте останні під різними приводами відмовляються брати участь у судових процесах, тому що така їх праця не оплачується ні судами, ні за місцем роботи. Часто судді апеляційних судів за свої осо­бисті кошти оплачують проїзд народних засідателів (які в переважній більшості є пенсіонерами) до суду та інші витрати останніх, пов'язані з участю у слуханні справи. Через неявку народних засідателів відкладалася майже кожна друга справа, яку треба було розглядати колегіально.Згідно зі ст. 259 КПК у справі, для розгляду якої судом необхідний тривалий час, може бути викликаний запасний народний засідатель, який перебуває в залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя зі складу суду замінює його. Але за такого становища, коли неможливо знайти народних засідателів до складу суду, про запасного народного засідателя залишається тільки мріяти. Тому в разі неявки народних засідателів у судове засідання такі справи дуже довго розглядаються судом. Очевидно, що без грошових виплат держави народним засідателям не обійтися. Верховний Суд України звертався до Міністерства юстиції і Кабінету Міністрів України з проханням розглянути цю проблему, але вона й досі залишається актуальною.Несвоєчасний судовий розгляд кримінальних справ зумовлюється й іншими не залежними від судів причинами. Зокрема, розширення юрисдикції судів призвело до збільшення надходження до судів справ усіх категорій. Значний обсяг складних, багатоепізодних, великих за обсягом кримінальних справ, складна криміногенна ситуація в Україні, неналежне забезпечення суддів новим законодавством та необхідними нормативно-правовими матеріалами Міністерством юстиції України також негативно відображаються на роботі судів.* * *Узагальнюючи наведене, можна дійти висновку, що тяганина при розгляді кримінальних справ у судах допускається здебільшого з причин, що не залежать від суддів, які в основному додержуються норм кримінально-процесуального законодавства, що регламентує судовий розгляд справ. Передусім, це недостатнє фінансування, неналежне матеріально-технічне та кадрове забезпечення судів, відсутність у більшості з них належних умов для здійснення правосуддя, неякісне проведення досудового слідства та дізнання, велике навантаження на суддів, складність справ, недоставка або несвоєчасна доставка в судове засідання на вимогу суддів конвойними підрозділами внутрішніх справ підсудних, які тримаються під вартою, або несвоєчасне виконання органами міліції ухвал (постанов) судів (суддів) про примусовий привід свідків, підсудних, потерпілих тощо.Зазначені та інші об'єктивні фактори дуже негативно позначаються на оперативності правосуддя, у багатьох випадках зводячи нанівець намагання суддів своєчасно розглянути справу та ухвалити в ній остаточне рішення. Судам належить більш принципово реагувати згідно з чинним законодавством на кожний акт невиконання їх вимог щодо забезпечення органами виконавчої влади належних умов для здійснення судочинства. Разом з тим нерідко тяганина при розгляді справ породжується з вини самих суддів, які неналежно виконують свої службові обов'язки і не завжди враховують рекомендації, викладені в постанов^ Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 3 «Про строки розгляду судами кримінальних і цивільних справ» та від 19 січня 2001 р. № 1 «Про стан здійснення правосуддя в 2000 р. та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України» з питань додержання процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ та здійснення заходів щодо вдосконалення правосуддя.Мають місце факти несвоєчасного призначення справ до судового розгляду Розумні строки розгляду деяких справ часто порушуються через неналежну організацію роботи у судах, у тому числі і судових процесів, відсутність планування розгляду справи, особливо судового слідства, неузгодження із прокурором, захисником, іншими учасниками процесу можливості їх участі в судовому засіданні, недостатній контроль з боку голів судів та їх заступників. Іноді тривалий час без поважних причин не ухвалюються вирок або інше рішення у справі.! Суди зобов'язані забезпечувати захист конституційних прав і свобод громадян шляхом своєчасного розгляду справ та однакового і правильного застосуванні законодавства. Отже, здійснення правосуддя є невіддільним від забезпечення прав і свобод людини.Керівникам апеляційних та місцевих судів необхідно при встановленні факті* явного порушення вимог матеріального чи процесуального закону, недбалості, несумлінності суддів або працівників судів, які призвели до тяганини у справі чи істотно обмежили права громадян, вирішувати питання про притягнення винних осіб до відповідальності. їй мають піддаватися і самі керівники судів, які не забезпечили своєчасного розгляду справ та належним чином його не контролювали. Останніми роками апеляційні суди постійно контролюють роботу районних і міських судів, працюють у контакті з органами прокуратури та слідчими ізоляторами, систематично одержують відомості про порушення норм КПК, яких припускаються судді при розгляді справ, у яких підсудні перебувають під вартою. В окремих із них головам міських та районних судів направляються листи з вимогами докладно перевірити кожен факт порушення законодавства з наступним обговоренням на оперативних і виробничих нарадах працівників судів. Ці питання розглядаються в областях на міжвідомчих нарадах, і вживаються заходи до усунення виявлених недоліків.Проте кардинальне поліпшення стану правосуддя можливе лише за умови докорінного реформування законодавства, що регламентує діяльність органів, які покликані забезпечувати діяльність судів (юстиції, прокуратури, внутрішні справ, адвокатури, експертних установ тощо), суттєвих змін Кримінально-процесуального законодавства, а також забезпечення точного та неухильного виконання того й іншого. У зв'язку зі зростанням кількості справ усіх категорій, що находять на розгляд у суди, апеляційні суди вносять пропозиції про збільшенні штатної чисельності суддів, технічного персоналу, розширення приміщень судів та виділення нових. На їх думку, є також потреба у введенні в цих судах посади працівника, до основних функціональних обов'язків якого належав би контроль за проходженням справ у місцевих судах, оскільки судді апеляційного суду куратори місцевих судів — мають для цього недостатньо часу, адже їм теж І потрібно дотримуватися строків розгляду справ, які перебувають у їх провадженні. Разом з тим постійно збільшувати апарат судів також неможливо, а тому] необхідно радикально змінювати законодавство, передусім процесуальне.Що стосується порушення судами строків розгляду справ по суті та перерахування за ними підсудних, які тримаються під вартою, то необхідно зазначити, що такі строки КПК не передбачені. Тому, виходячи з того, що в Україні застосовуються норми Конвенції про захист прав людини та основоположнних свобод (1950 р.), у статтях 5 і 6 якої йдеться про розгляд справи судом «упродовж розумного строку», було б доцільно визначити дане поняття в національному законодавстві. Для цього необхідно науково обґрунтувати середнє навантаження судді, а також урахувати реалії сучасного українського судочинства (недостатнє фінансування й неналежне матеріально-технічне забезпечення судів, поширеність таких явищ, як неявка свідків, потерпілих, підсудних та невиконання органами міліції постанов суду про привід цих учасників процесу, неявка адвокатів, недоставка або несвоєчасна доставка підсудних конвойною службою тощо). Доти, поки цього не буде зроблено, саме порушення питання про недодержання судами строків розгляду справ по суті та відповідальності за це суддів є законодавчо необгрунтованим. Шляхи подолання наведених вище недоліків можуть полягати у більш ретельному доборі кадрів на посаду судді, особливо при вирішенні питання про довічне обрання, а також внесенні у КПК змін, які стосуються ролі та функцій суду при розгляді справи. Так, у зв'язку з доповненням цього Кодексу нормою щодо змагальності процесу (ст. 161) та зняттям із суду обов'язку по збиранню доказів було б цілком логічним покласти на сторони (обвинувачення та захист) обов'язок по забезпеченню допиту в суді свідків, потерпілих та інших осіб, які включені до переліку, долученого до обвинувального висновку, або про допит яких заявили клопотання сторони. На суд такий обов'язок можна покласти лише у випадках, коли таке клопотання надійшло від засудженого, що тримається під вартою, за відсутності в нього захисника. Сьогодні ні прокурора (який посилається в обвинувальному висновку як на докази на показання свідків), ні адвоката (який заявляє клопотання про допит тих чи інших осіб) не цікавить, яким чином можна забезпечити явку цих осіб у судове засідання. Вирішення даної проблеми цілком покладене на суд, а точніше, на суддю, який замість того, щоб готуватися до розгляду справи, вивчати її матеріали і чинне законодавство, приділяти належну увагу постановлению вироку, витрачає свій час на численні телефонні розмови з працівниками міліції, умовляючи виконати його постанову про привід, тощо. Доки таке становище не зміниться, надії на скорочення строків розгляду справ у судах майже немає. Необхідно також конкретизувати у КПК строк, протягом якого засуджений має право подавати заяву про його виклик у суд другої інстанції.Після внесення змін до ч. 4 ст. 47 КПК суд зобов'язаний забезпечити підсудного захисником не тільки у випадках обов'язкової участі останнього, а й тоді, коли підсудний не має для цього коштів. На практиці адвокатські об'єднання дуже неохоче виконують ці постанови, що пояснюється низькою оплатою праці адвокатів у таких справах та великими організаційними труднощами при її одержанні. Тому доцільно було б прийняти Закон «Про муніципальні (державні) юридичні консультації», згідно з яким юридичну допомогу за призначенням органів досудового слідства та судів здійснювали б державні адвокати. Для них (це могли би бути молоді спеціалісти та юристи-пенсіонери) це було б службовим обов'язком, за виконання якого вони одержували б хоча не дуже високу, але гарантовану заробітну плату.Бажано створити спеціальні підрозділи «судової міліції», у функції якої входило б підтримання порядку в залі судового засідання під час розгляду справ, привід підсудних та інших учасників процесу. Питання про недостатнє фінансування судів не потребує будь-якого з'ясування, а вимагає негайного вирішення на найвищому державному рівні. < Попередня   Наступна >