Монографії та посібники Адвокатура Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.2 Справа «Горшков проти України»Справа «Горшков проти України»
| Адвокатура - Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.2 |
Рада Європи
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
Справа «Горшков проти України»
Страсбург, 8 листопада 2005 р.
Європейський суд з прав людини виносить таке рішення:
ПРОЦЕДУРА1. Справа ґрунтується на заяві (№ 67531/01), поданій до Суду проти України відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянином України Віктором Петровичем Горшковим (далі — заявник) 23 вересня 2000 р.2. Уряд України (далі — Уряд) був представлений Уповноваженими — пані Зоряною Бортновською, яку змінила пані Валерія Лутковська.3. Заявник скаржиться на незаконність його ув'язнення в психіатричному закладі та на неможливість ефективного оскарження. Він скаржиться на порушення п. 4 ст. 5 Конвенції.4. Заяву було направлено до другої секції Суду (п. 1 правила 52 Регламенту Суду). В межах цієї секції, як передбачено п. 1 правила 26 Регламенту Суду, було створено палату, що буде розглядати справу (п. 1 ст. 27 Конвенції).5. Ухвалою від 15 червня 2004 р. Суд оголосив заяву частково прийнятною.6. Заявник та Уряд надали свої зауваження щодо суті (п. 1 правила 59 Регламенту Суду). Сторони надали усні зауваження на зауваження один одного після того, як палата після консультацій зі сторонами вирішила, що немає потреби у слуханнях щодо суті (п. З правила 59 Регламенту Суду).7.1 листопада 2004 р. Суд змінив склад секцій (п. 1 правила 25 Регламенту Суду). Справу було направлено до заново створеної другої секції (п. 1 правила 52 Регламенту Суду).ФАКТИІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ8. Заявник народився в Оренбурзі, Росія, у 1954 р. Зараз він проживає в Сімферополі, Крим.А. Утримання заявника до 11 вересня 1997 р.9. У1984 р. заявник був засуджений за замах на зґвалтування. Однак його було звільнено від відбування
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВОА. Конституція України, 1996 р.27. Відповідними положеннями Конституції України передбачено наступне:Стаття 55«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб...Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань».Б. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (набрав чинності 1 вересня 2001 p.).28. Відповідними положеннями Кримінального кодексу України передбачено наступне:«Стаття 19. Осудність2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки...»«Стаття 20. Обмежена осудність1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру».«Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності1. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом».«Розділ XIV. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯСтаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь».«Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:... 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;...» «Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі лікування у примусовому порядку.4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом».«Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад шість місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характер) через зміну психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом».«Стаття 96. Примусове лікування1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах».В. Відповідне законодавство, що регулювало утримання заявника з 11 вересня 1997 р. до 4 квітня 2000 р.29. Продовження або скасування обов'язкового медичного лікування осіб, що перебувають у психіатричних закладах в період з 11 вересня 1997 до 4 квітня 2000 р. визначалось радянським законодавством, що діяло на той час (Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»).Відповідно до постанови Президії Верховної Ради УРСР від 5 січня 1988 p.. якою затверджено Інструкцію «Про умови та порядок надання психіатричної медичної допомоги», та наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР від 25 березня 1988 р. № 225, яким затверджено Тимчасову інструкцію «Про порядок застосування примусових заходів лікування психічно хворих осіб, які вчинили суспільно небезпечні дії», особи, що підлягали примусовому лікуванню, на практиці не мали можливості за власним бажанням ініціювати перегляд законності їх утримання. Однак керівник відповідного психіатричного закладу був зобов'язаний подати заяву про продовження або скасування обов'язкового медичного лікування протягом десяти днів з моменту обстеження цієї особи медичною комісією та за рекомендацією вказаної комісії (п. 31 Тимчасової інструкції). Комісія мала перевіряти стан здоров'я осіб, що перебувають у психіатричних закладах, кожні сім місяців (п. 33 Тимчасової інструкції).Після прийняття Закону України «Про психіатричну допомогу» від 2000 р. (п. 30 нижче) українське законодавство передбачає регулярний судовий перегляд осіб, що перебувають у психіатричних закладах, кожні сім місяців за ініціативою відповідальних медичних працівників. Відповідні положення законодавства наведено нижче.Г. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. (набув чинності 4 квітня 2000 р.)30. Відповідними положеннями Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено наступне:«Стаття 19. Примусові заходи медичного характеруПримусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним, Кримінально-процесуальним кодексами України, цим Законом та іншими законами.За рішенням суду застосовуються такі примусові заходи медичного характеру:1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;4) госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом.Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюються судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів.Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу медичного характеру. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. У подальшому продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.Питання про зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру вирішується судом у разі такої зміни стану психічного здоров'я особи, за якої відпадає необхідність застосування раніше призначеного заходу або виникає необхідність у призначенні іншого примусового заходу медичного характеру».«Стаття 20. Експертиза психічного стану особиЕкспертиза психічного стану особи (медико-соціальна експертиза втрати працездатності, військово-лікарська та інші) проводиться на підставах та в порядку, передбачених законами та прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами».«Стаття 21. Судово-психіатрична експертизаСудово-психіатрична експертиза з адміністративних, кримінальних і цивільних справ призначається і проводиться на підставах та в порядку, передбачених законом».Ґ. Кримінально-процесуальний кодекс України від 21 червня 2001 р. (Глава 34)31. Відповідними положеннями Кримінально-процесуального кодексу України передбачено наступне:«Стаття 416. Підстави до застосування примусових заходів медичного характер)Застосування примусових заходів медичного характеру, встановлених ст. 94 Кримінального кодексу України, до осіб, які визначені у ст. 93 Кримінального кодексу України, проводиться за ухвалою суду або постановою судді.Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними».«Стаття 422. Скасування або зміна примусових заходів медичного характеруСкасування або зміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судці, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування.Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, видужала або коли в результаті змін в стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру провадиться за правилами ст. 419 цього Кодексу за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів»«Стаття 424. Оскарження ухвали, постанови судді або суду про застосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру або внесення на них подання прокурораНа ухвалу, постанову, винесені суддею або судом в порядку, передбаченому цим розділом, може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора в загальному порядку».Д. Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 397 від 8 серпня1 2001 р.32. Відповідними положеннями наказу Міністерства охорони здоров'я № 39"від 8 серпня 2001 р. передбачено наступне:«... 14. У разі значного поліпшення психічного стану особи, одужання або коли дані психіатричного огляду викликають сумніви щодо наявності психічного розладу, складається відповідний висновок комісії лікарів-психіатрів психіатричного закладу, який направляється його керівництвом достроково (до закінчення шестимісячного терміну) до суду, який виніс рішення за цією справою, дія вирішення питання про її перегляд згідно з чинним законодавством.15. Продовження, зміна або припинення примусових заходів медичного характеру здійснюються судом за заявою представника психіатричного заклад} (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу...1 В тексті, викладеному англійською мовою, допущено фактичну помилку — замість «серпня» належить читати «жовтня».2 Йдеться про наказ Міністерства охорони здоров'я № 397 від 08.10.2001 p., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 березня 2002 р. за № 215/6503, яким одночасно затверджується кілька нормативно-правових документів. У даному випадку йдеться про наказ Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження нормативно-правових документів3 окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб,, які страждають на психічні розлади», яким, в свою чергу, затверджується Порядок застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних закладах до осіб,які хворі на психічні розлади.16. Заява представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу, про продовження, зміну або припинення виду примусового заходу медичного характеру разом з актом психіатричного огляду направляється до суду не пізніше десяти діб після прийняття комісією відповідного рішення.Е. Інструкція Міністерства охорони здоров'я про порядок застосування примусових заходів медичного характеру до психічно хворих осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння (затверджена наказом МОЗ № 397 від 8 жовтня 2001 р.33. Відповідними положеннями інструкції Міністерства охорони здоров'я передбачено наступне:«1. Примусові заходи медичного характеру, передбачені законодавством, застосовуються на підставі ухвали суду чи постанови судді до осіб, які страждають на психічні захворювання і які вчинили суспільно небезпечні діяння (далі — особи). Такі ухвали чи постанови суду виконуються закладами охорони здоров'я...8. Примусові заходи медичного характеру застосовуються у випадках, коли встановлено, що психічно хвора особа становить загрозу суспільству. Підстави:(1) юридичний критерій — факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законодавством з кримінального права;(2) медичний критерій — наявність, на момент розгляду справи щодо суті, у особи психічної хвороби, що заважає здатності особи розуміти значення своїх дій та керувати ними.За відсутності хоча б одного із зазначених критеріїв застосування примусових заходів медичного характеру неможливе...43. Питання, що стосуються продовження, зміни чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру, вирішуються судом за заявою представника відповідного психіатричного закладу, до якої додаються відповідні медичні висновки...48. Питання про припинення чи зміну примусових заходів медичного характеру може бути вирішено на підставі інформації про позитивні зміни у стані психічного здоров'я особи або її одужання, як це відображено у висновку комісії лікарів-психіатрів, в результаті чого загроза особи для суспільства зменшилася чи зникла, а тому більше немає потреби тримати та лікувати таку особу в психіатричному закладі. Остаточне рішення приймається судом.Послідовне (поступове) скасування примусового заходу медичного характеру шляхом зміни більш суворого заходу на більш м'який не є обов'язковим...»ПРАВОІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ п. 4 ст. 5 КОНВЕНЦІЇ34. Заявник скаржиться на те, що він не мав ефективних засобів захисту стосовно обов'язкового утримання у психіатричному закладі. Зокрема, він скаржиться на те, що був звільнений майже через два роки після того, як стан його здоров'я покращився. У поданих ним матеріалах заявник посилається на п. 4 ст. 5 Конвенції, якою передбачено наступне:«Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним».А. Аргументи сторін35. Уряд зазначив, що обов'язкове медичне лікування могло бути призначене лише за рішенням суду. Воно могло бути оскаржене у касаційному порядку відповідно до ст. 424 Кримінально-процесуального кодексу України протягом семи днів з дати винесення рішення. Скарга могла бути подана захисником, участь якого у таких справах є обов'язковою. Уряд зазначив, що заявник використав цю можливість з огляду на його тривале утримання. Більше того, відхилення його скарг не означало, що цей засіб був неефективним. Питання застосування до заявника медичного лікування було розглянуто національними судами у шести випадках на підставі заяв, поданих компетентними лікарями після медичного обстеження. Враховуючи частоту перегляду законності застосування до заявника примусових заходів медичного характеру, Уряд вважав, що п. 4 ст. 5 Конвенції не було порушено.36. Заявник не погодився. Зокрема, він стверджував, що процедура апеляції не була ефективною. Він зазначив, що заяву до суду про скасування відповідних заходів міг подати лише лікар психіатричної установи, проте заявник не міг самостійно подати таку заяву. Також він вказав, що, хоча стан його здоров'я покращився, національні суди протягом майже двох років незаконно відмовляли звільнити його з психіатричного закладу.Б. Практика Суду37. Стосовно утримання осіб, які мають психічні розлади (п. 1 «є» ст. 5 Конвенції) Суд зазначає, що «їх може бути позбавлено волі або з метою проведення медичного лікування, або у зв'язку з потребами, що вимагає суспільство, або у зв'язку з медичними та суспільними підставами разом... [А] основна причина, чому Конвенція дозволяє позбавити волі осіб, зазначених у п. 1 «є» ст. 5 Конвенції, полягає не тільки в тому, що вони можуть представляти небезпеку для суспільства, а ще й у тому, що їх власні інтереси можуть потребувати їх утримання (див. Litwa v. Poland, заява № 26629/95, § 60, ECHR2000-III). Фактор небезпеки стосовно цієї справи полягає у тому, що заявник, будучи у стані психічного розладу, вчинив тяжкі злочини проти фізичної недоторканності інших осіб.38. Суд нагадує, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції, яка є lex generalis щодо п. 4 ст. 5 Конвенції, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатись законним» (див. Winterwerp v. the Netherlands, рішення від 24 жовтня 1979 p., Series A № 33, сс. 16 та 18, §§37 та 39).39. Суд зауважує, що відповідно до своєї практики особа, яку піддано обов'язковому медичному лікуванню, повинна мати доступ до суду та можливість бути вислуханою або особисто, або через будь-яку форму представництва (див. De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium, рішення від 18 червня 1971 p., Series A no. 12. §§ 73-76, та рішення Winterwerp, цитоване вище, §§ 60 та 61). Не вимагається, щоб перегляд за п. 4 ст. 5 Конвенції був автоматичним, однак краще, щоб особа мала можливість самостійно порушити провадження щодо перегляду (див., серел інших, De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium, цитовані вище; Keus v. the Netherlands, рішення від 25 жовтня 1990 p., Series A no. 185-C).40. Хоча не завжди необхідно, щоб процедура за п. 4 ст. 5 Конвенції мала ті ж гарантії, що вимагаються за п. 1 ст. 6 Конвенції для кримінального чи цивільного процесу (див. Megyeri v. Germany, рішення від 12 травня 1992 p., Series A no. 237-А, р. 11, § 22), вона повинна мати судовий характер та надавати гарантії, що відповідають суті позбавлення волі. Зокрема, у провадженні щодо оскарження ордера на арешт має бути забезпечено «рівність можливостей» між сторонами, прокурором та особою, яка утримується. В. Оцінка Суду1. Загальні висновки щодо законності утримання заявника у психіатричному закладі41. У цій справі Суд зазначає, що заявника було піддано примусовим заходам медичного характеру за рішенням компетентного суду внаслідок висновків суду у двох випадках, коли заявник вчинив замах на зґвалтування. У справі немає інформації, яка свідчить про те, що національні органи не дотримали вимог Конвенції, призначаючи заявнику ці заходи. Більше того, навіть якщо стан здоров'я заявника вважався покращеним, який не вимагав посиленого та суворого нагляду, певна полегшена форма нагляду за заявником досі вважалась необхідною. Суд зазначає, що питання призначення заявнику примусових заходів медичного характеру не є предметом розгляду у цій справі, який було визнано неприйнятним в остаточній ухвалі Суду щодо прийнятності з огляду на п. 1 («а» та «є») ст. 5 Конвенції. Однак проблема постає стосовно процедури скасування заходу відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції (див. Gorshkov v. Ukraine, заява № 67531/01, ухвала від 15 червня 2004 p.; Rakevich v. Russia, заява № 58973/00, рішення від 28 жовтня 2003 p.).2. Процедура скасування примусових заходів медичного характеру42. До квітня 2000 р. українське законодавство не передбачало регулярний судовий перегляд законності триваючого примусового утримання осіб з психічними захворюваннями (п. 29 вище). З квітня 2000 р. законом передбачено регулярний перегляд цього питання, який має здійснюватись кожні шість місяців. Встановлене положення дозволяє керівному лікарю медичної установи, який діє в межах своїх дискреційних повноважень, звернутись до суду з проханням подовжити, припинити або змінити захід. Відповідно до ст. 422 Кримінально-процесуального кодексу України, до подання лікаря додається висновок комісії лікарів-психіатрів (див. пункти 31 та 33 вище). Однак такий перегляд (який здійснюється судом, що призначив застосування примусових заходів медичного характеру), як передбачено п. 43 Порядку застосування примусових заходів медичного характеру до психічно хворих осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, затвердженого наказом МОЗ № 397 від 8 жовтня 2001 p., здійснюється, лише якщо є сумніви щодо стійкості психічної хвороби пацієнта (див. п. 33 вище).43. У випадку, коли суд має сумніви щодо психічного стану пацієнта, він може призначити іншу медичну експертизу, проте не зв'язаний з висновками останньої. У випадку необхідності або певних сумнівів суд може викликати експерта-психіатра або пацієнта, якого стосується справа, для участі у засіданні. Однак Суд підкреслює, що участь особи, яка вже проходить обов'язкове медичне лікування, очевидно не є обов'язковою. Межі можливостей пацієнта у такому провадженні обмежені, оскільки він не є стороною провадження. До того ж здається, що існує лише опосередковане право на оскарження судового рішення з цих питань (ст. 424 Кримінально-процесуального кодексу України, п. 31 вище, аргументи Уряду, п. 35 вище).3. Висновки Суду44. Суд повторює, що ключовою гарантією за п. 4 ст. 5 Конвенції є те, що особа, яка примусово утримується у психіатричному закладі, повинна мати право на судовий перегляд за її власним бажанням (див. наприклад, Musial v. Poland, рішення від 25 березня 1999 p., Reports 1999-И, § 43; та вищезазначене рішення Rakevich v. Russia, § 45). Пункт 4 ст. 5 Конвенції вимагає в першу чергу наявність незалежного правового засобу, за допомогою якого особа, яка утримується, має можливість постати перед суддею, який визначить законність триваючого утримання. Доступ особи, яка утримується, до судді не має залежати від доброї волі адміністрації закладу, де утримується особа, використовуватись за розсудом керівництва медичного закладу.45. В той час, як правовий механізм, що міститься у статтях 19—22 Закон України «Про психіатричну допомогу» та глави 34 Кримінально-процесуальногс кодексу України, що діяли на той час (див. пункти ЗО та 31 вище), який встановлював, що особа з психічними захворюваннями автоматично постає перед суддею, є важливою гарантією проти свавільного утримання, сам по собі він не є достатнім. Такі підвищені гарантії не виключають необхідність наявності права у пацієнта незалежно ні від чого подати заяву.46. Суд доходить висновку, що заявник не мав права порушити провадження щодо перевірки судом законності його триваючого ув'язнення по застосуванню примусових заходів медичного характеру, як вимагається п. 4 ст. 5 Конвенції Відповідно мало місце порушення цього положення.II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТ. 13 КОНВЕНЦІЇ47. Суд нагадує, що заявник не скаржився за ст. 13 Конвенції, проте Суд самостійно порушив вказане питання ex officio. З огляду на висновки, зроблені вище, Суд зараз знаходить зайвим розгляд питання дотримання ст. 13 Конвенції. Відповідно немає необхідності проводити окреме дослідження скарги заявника, за цим положенням.III. ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 41 КОНВЕНЦІЇ48. Статтею 41 Конвенції передбачено:«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».49. Незважаючи на запити Канцелярії від 23 червня 2003 р. та 1 грудня 2004 p.. заявник не направив жодних вимог щодо справедливої сатисфакції відповідно до правила 60 Регламенту Суду. Відповідно Суд не присуджує відшкодування згідно зі ст. 41 Конвенції.ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО1. Вирішує, що було порушення п. 4 ст. 5 Конвенції;2. Вирішує, що немає необхідності проводити окреме дослідження справи зг ст. 13 Конвенції.Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 8 листопада 2005 р. відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
< Попередня Наступна >