52

---

Рада Європи

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа «Волосюк проти України»

Страсбург, 29 червня 2006 р.

Європейський суд з прав людини виносить таке рішення:

ПРОЦЕДУРА1. Справа порушена проти України за заявою, поданою до Суду відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянином України Володимиром Мелетійовичем Волосюком (далі — заявник) 29 травня 2000 р.2. Заявник був представлений паном Ігорем Петровичем Клюсом, юристом, який практикує у м. Хмельницькому. Уряд України (далі — Уряд) був представлений його Уповноваженими — пані Валерією Лутковською та Юрієм Зайцевим.ФАКТИІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ5. Заявник народився у 1942 р. і проживає у м. Хмельницькому, Україна. А. Кримінальне провадження, порушене проти заявника6. На той час заявник працював юристом у приватній компанії «Наддністрянка».7. 29 листопада 1994 р. Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу по обвинуваченню заявника у хабарництві. 14 грудня 1994 р. заступник Генерального прокурора видав санкцію на арешт та тримання заявника під вартою. 16 грудня 1994 р. заявника було заарештовано. Заявник перебував під вартою до 24 червня 1996 р.8. Під час тримання під вартою заявника, за його твердженнями, було піддано психологічному тиску з боку працівників слідчих органів. Заявник стверджував також, що перед допитом його було поміщено в тісну (2 кв. м), холодну кімнату без вікон, у якій він перебував протягом кількох годин. Заявник стверджував, що під час допиту він був тяжко хворим та втрачав свідомість. Під час затримання, а також після нього заявник страждав на хронічний бронхіт та хронічний неврит. Заявника було побито одним із співкамерників, за його словами, це був колишній працівник Служби безпеки. Заявник так

ож стверджував, що до його їжі додавали наркотики, а членам його сім'ї не давали дозвіл на побачення. На свої численні заяви стосовно такого поводження він отримував відповіді, що порушень закону під час проведення досудового слідства у цій справі не виявлено.9. Після свого звільнення заявник перебував на підписці про невиїзд до 12 квітня 1999 р. Протягом 1995—1999 pp. обвинувачення у його справі декілька разів змінювалось. 12 квітня 1999 р. кримінальну справу відносно нього було закрито. Рішенням прокурора від 13 червня 1999 р. заявнику було надано компенсацію за матеріальні збитки у розмірі 6502,37 грн. (на той час — 1568,28 ЄВРО).Б. Цивільне провадження1. Перший етап цивільного провадження10. У червні 1998 р. заявник звернувся до Хмельницького міського суду з позовом про відшкодування йому Службою безпеки України моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. У подальшому заявник збільшив свої позовні вимоги до 7 000 000 грн. У квітні 1999 р. він вимагав від Генеральної прокуратури України відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 000 грн. Обидва позови були об'єднані та розглядались в одному провадженні. 15 грудня 1999 р. Хмельницьким міським судом позов заявника було задоволено частково. Суд присудив стягнення з держави на користь заявника 7 635 грн в порядку відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої йому незаконними слідчими діями та незаконним затриманням. З лютого 2000 р. Хмельницький обласний суд залишив дане рішення без змін, і воно набрало законної сили. У невстановлену дату заявник звернувся з клопотанням до заступника голови Хмельницького обласного суду про перегляд вищевказаних рішень в порядку нагляду. Його клопотання було задоволено, і рішення від 15 грудня 1999 р. було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. 11 вересня 2000 р. Хмельницький міський суд виніс рішення, яким позов задовольнив частково і присудив стягнути з держави на користь заявника 10 180,00 грн (приблизно 2 000 евро) як компенсацію за моральну шкоду, спричинену йому незаконними слідчими діями, незаконним за­триманням та перебуванням на підписці про невиїзд. Виплата цієї компенсації передбачалася з коштів, наданих на утримання Генеральної прокуратури. 19 жовтня 2000 р. Хмельницький обласний суд залишив дане рішення без змін, і воно набрало законної сили.11. 20 лютого 2001 р. Генеральна прокуратура зупинила виконання рішення від 11 вересня 2000 р. 15 травня 2001 р. заступник Генерального прокурора подав протест до Верховного Суду України про скасування рішення від 11 вересня 2000 р. в частині джерела виплат, оскільки визначена судом сума не повинна виплачуватися за рахунок коштів, спрямованих на утримання Генеральної прокуратури України.12. З жовтня 2001 р. Конституційний Суд України визнав неконституційним положення ст. 32 Закону України «Про державний бюджет на 2000 рік», згідно з яким відшкодування шкоди, спричиненої незаконними діями органів прокуратури, здійснюється за рахунок коштів, спрямованих на утримання Генеральної прокуратури України.13.2 липня 2002 р. відділом державної виконавчої служби Печерського району по справі заявника було відкрито виконавче провадження. 22 липня 2002 р виконавча служба звернулась до Національного банку України з вимогою про перерахунок коштів, присуджених заявнику, на депозитний рахунок виконавчої служби. 6 грудня 2002 р. заявник отримав присуджені йому кошти, і виконавче провадження було закінчено.14. 8 травня 2003 р. Верховний Суд України задовольнив протест і вирішив, що відшкодування у справі заявника має бути здійснене з державного бюджету.2. Другий етап цивільного провадження15. У червні 1999 р. заявник звернувся з позовом до Хмельницького міського суду про визнання його звільнення з Хмельницького державного центру стандартизації, метрології та сертифікації (працівником якого він був на той час) незаконним. 11 жовтня 1999 р. суд відмовив заявнику в задоволенні його позову 9 грудня 1999 р. Хмельницький обласний суд залишив дане рішення без змін.3. Третій етап цивільного провадження16. Заявник звернувся до Хмельницького міського суду з двома позовними заявами про стягнення з Генеральної прокуратури відшкодування матеріальної шкоди у розмірах 61 161,06 грн та 5 862 364,79 грн. Заявник посилався на те, що згідно з трудовими договорами від 12 листопада 1993 р. та 14 квітня 1994 р. його роботодавець, приватна фірма «Наддністрянка», мала б виплатити йому вказані суми як винагороду за виконану роботу. Заявник стверджував, що через його затримання та розслідування кримінальної справи проти нього він був позбавлений змоги отримати свої гроші, оскільки фірма у 1998 р. збанкрутіла. 19 березня та З квітня 2002 р. суд відмовив заявнику у задоволенні позову, обґрунтовуючи це тим, що Генеральна прокуратура не є належним відповідачем по справі, а позовні вимоги заявнику слід було пред'являти до свого колишнього роботодавця. 18 червня та 2 липня 2002 р. Хмельницький апеляційний суд залишив ці рішення без змін. 19 грудня 2002 р. та 29 вересня 2003 р. Верховний Суд України відхилив касаційні скарги заявника. В. Інші обставини17. У 1998—2000 pp. у різних газетах було опубліковано ряд статей про заявника.18. У 2001—2004 pp. заявник звертався до міліції та до інших органів із заявами про те, що з боку невідомих йому людей, які, на його думку, були працівниками міліції та Служби безпеки, надходили погрози про його знищення через те, що ним була подана скарга до Європейського суду з прав людини на дії Служби безпеки та Генеральної прокуратури. У листі від 17 квітня 2001 р. органи міліції повідомили заявника, що за його скаргами були проведені перевірки, в результаті яких було встановлено, що у лютому — березні 2001 р. колишній слідчий — п. М., який розслідував справу заявника, погрожував йому. Пан М. розшукувався за вчинення кількох злочинів. У листі від 22 березня 2003 р. органи міліції повідомили заявнику, що невідому особу, яка телефонувала йому і погрожувала знищити його, було встановлено і попереджено про відповідальність, передбачену за такі дії. У листах від 7 квітня та 30 грудня 2004 р. органи міліції повідомили заявника про відмову у порушенні кримінальної справи за його скаргами у зв'язку з відсутністю складу злочину.19. Заявник звернувся з клопотанням до слідчого з проханням надати йому дозвіл представляти п. К. у кримінальній справі відносно останнього. 19 листопада 2003 р. слідчий відмовив заявнику у задоволенні клопотання, посилаючись на те, що незважаючи на наявність юридичної освіти, заявник не має адвокатського свідоцтва. 2 липня 2004 р. Хмельницький міськрайонний суд залишив дане рішення без змін.II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Конституція України20. Відповідні положення передбачають таке:Стаття 56«Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень».Стаття 62«...У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням».Стаття 124«...Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України».Б. Цивільний процесуальний кодекс від 1963 р.21. На той час глава 42 Цивільного процесуального кодексу передбачала перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, в порядку нагляду. Така процедура була скасована у червні 2001 р.В. Закон України «Про виконавче провадження»22. Пунктом 6 першої частини ст. 34 передбачається зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право.Г. Закон України «Про прокуратуру»23. На час розгляду справи ч. 2 ст. 41 передбачала, що прокурори і їхні заступники, яким надано право принесення протесту у цивільній справі, можуть зупинити виконання відповідного рішення, ухвали і постанови суду до закінчення провадження у справі. У червні 2001 р. цю статтю було скасовано.Д. Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 р.24. У відповідній частині рішення від 3 жовтня 2001 р. міститься наступне:«5....Таким чином, ст. 32 Закону України «Про Державний бюджет України на2000 рік»... фактично запроваджується цивільно-правова, а не публічно-правова відповідальність... прокуратури... за завдану громадянам матеріальну і моральну шкоду незаконними діями цих органів. Водночас Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів (статті 56, 62). Конституційний Суд України вирішив:1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік»..., згідно з якими за рахунок коштів на утримання судів, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України здійснюється відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями... прокуратури....2. Положення ст. 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік»..., визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».ПРАВОІ. СКАРГА НА ТРИВАЛЕ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУА. Прийнятність25. Заявник скаржився на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, посилаючись на те, що перегляд рішення, що набрало законної сили, в порядку нагляду у його справі, ініційованого заступником Генерального прокурора, спричинив суттєву затримку у виконанні цього рішення. Також заявник скаржився на тривалість виконавчого провадження у справі. У зв'язку з цим заявник звертається до п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, які передбачаютьнаступне:Пункт 1 статті 6«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом ...».Стаття 1 Першого протоколу«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном...»26. Уряд стверджував, що ця скарга не відповідає правилу ratione material, встановленому Конвенцією та протоколами до неї. Уряд також стверджував, що воші не може розглядатись Судом, оскільки обставини, наведені у скарзі заявника, мали місце після подачі заявником заяви до Суду і ним не було вичерпано національних засобів захисту, які передбачає законодавство України.27. Заявник не погодився та наполягав, що всі можливі національні засоби захисту, пов'язані з його скаргою, він вичерпав.28. Суд зауважує, що заявник звернувся з першою скаргою 29 травня 2000 р. Пізніше, у своєму листі від 30 квітня 2002 p., заявник подав додаткову скаргу на тривале виконання рішення суду, винесеного на його користь. Відповідно Суд не знаходить підстав для відхилення вимог заявника як неприйнятних через те, що вони були подані після дати подачі першої скарги.29. На додаток Суд зауважує, що Уряд не навів жодного з національних засобів, якими б заявник міг скористатися для виконання рішення, винесеного на його користь.30. Таким чином, Суд відхиляє зауваження Уряду. Суд приходить до висновку, що скарга не є очевидно необгрунтованою у сенсі п. З ст. 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за інших підстав. Таким чином, скарга має бути визнана прийнятною.Б. Щодо суті31. Уряд стверджував про відсутність порушень п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, оскільки, незважаючи на постанову Генеральної прокуратури про зупинення виконавчого провадження у справі заявника, виконавчий лист був направлений до виконавчої служби 2 липня 2002 p., і 22 липня 2002 р. рішення було виконано. Таким чином, такий період не можна вважати нерозумним. Уряд також стверджував, що метою протесту прокуратури було не скасування остаточного рішення у справі заявника, а уточнення способу його виконання.32. Заявник не погодився та зазначив, що гарантовані йому Конвенцією права були порушені. Зокрема тим, що судове рішення, винесене на його користь, не виконувалось протягом більш ніж двох років.33. Суд зазначає, що відповідно до рішення від 11 вересня 2000 p., яке було залишено без змін рішенням від 19 жовтня 2000 p., заявнику було присуджено компенсацію за матеріальну та моральну шкоду, яка мала бути стягнута з держави. Згідно з документами, наданими Урядом, заявник повністю отримав присуджену йому суму 6 грудня 2002 p., а не 22 липня 2002 p., як стверджував Уряд. Відповідно рішення було повністю виконано після двох років та двох місяців.34. Суд також зауважує, що затримка у виконанні рішення суду на користь заявника була спричинена наглядовим провадженням, яке було ініційовано прокурором. Суд уже визнавав у ряді справ, що наглядове провадження щодо судових рішень, які набрали законної сили і підлягали виконанню, становить порушення принципу правової визначеності, що становить порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див., серед інших, рішення у справі «Світлана Науменко проти України», № 41984/98, від 9 листопада 2004 p.).35. У цій справі межі наглядового провадження були обмежені тільки визначенням порядку виконання рішення від 11 вересня 2000 p., а право заявника на присуджену суму залишалось безспірним. За таких обставин Суд доходить висновку, що питання наглядового провадження у цій справі має розглядатись у контексті тривалого виконання рішення на користь заявника, а не як окреме питання.36. Суд повторює, що ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без неналежних затримок (див. рішення у справі «Імобільяре Саффі проти Італії», № 22774/93, п. 66, ЄСПЛ 1999-V). Однак зупинення виконання судового рішення до того часу, поки це є необхідним для вирішення неузгодженостей державного характеру, може бути виправданим за виняткових обставин (див. рішення у вищезазначеній справі «Імобільяре Саффі проти Італії», п. 69). Таким чином, питання, які мають бути розглянуті, полягають в тому, чи може бути затримка визнана розумною за обставин цієї справи.37. У цьому контексті Суд зауважує, що виконавче провадження у справі заявника було зупинено постановою Генеральної прокуратури від 20 лютого 2001 р. 15 травня 2001 р. прокуратура звернулася з клопотанням про перегляд рішення в порядку нагляду з метою уточнення джерела виплати суми, присудженої заявнику. Однак аргументи для такого уточнення не можуть бути визнані розумними. Суд вважає, що оскільки держава була боржником у справі заявника, то неспроможністю визначитись та виконати рішення на користь заявника протягом більш ніж двох років держава поклала на заявника надмірний тягар і таким чином порушила свої зобов'язання відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу.38. Відповідно у цій справі було порушення вищевказаних положень.II. ІНШІ СКАРГИ

Прийнятність39. Заявник подав ряд скарг щодо кримінальної справи, порушеної проти нього, а також щодо ряду цивільних справ та інших подій. Зокрема, заявник скаржився, що протягом розслідування його було піддано катуванню, а також, що умови його тримання під вартою прирівнювалися до нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Він також скаржився, що його скарги на ці порушення не були розглянуті з достатньою ретельністю. Заявник скаржився, що його досудове тримання під вартою було незаконним, а також, що членам його сім'ї не дозволялися зустрічі з ним. Заявник скаржився, що протягом тримання під вартою його було піддано дискримінації з боку слідчих за ознакою йоговіросповідання та національного походження. У цьому контексті заявник посилався на статті 3, 5, 8, 13 та 14 Конвенції.40. Далі заявник скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції на те, що кримінальна справа, порушена проти нього, була незаконною. Він також скаржився за п. 2 Протоколу № 4 на те, що підписка про невиїзд порушувала його право на свободу пересування.41. Заявник скаржився на порушення його права на життя, права на свободу думки та свободу вираження поглядів, оскільки після публікації декількох статей про заявника та після подачі скарги до Європейського суду з прав людини, за словами заявника, його залякували та переслідували співробітники Служби безпеки України та органів міліції. У цьому контексті заявник посилався на положення статей 2, 9 та 10 Конвенції.42. Заявник також скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції щодо несправедливості та результату судових розглядів його цивільних справ.43. Заявник скаржився, що слідчий не задовольнив його клопотання про надання дозволу представляти пана К., що становило порушення ст. 6 Конвенції.44. Однак, з огляду на матеріали справи, якими володіє Суд, та в тій мірі, в якій оскаржувані питання підпадають під його компетенцію, Суд не вбачає у скаргах жодного порушення прав та свобод, що гарантуються Конвенцією та протоколами до неї.45. Таким чином, ця частина скарги має бути визнана неприйнятною як очевидно необгрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 35 Конвенції.III. ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 41 КОНВЕНЦІЇ46. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».А. Шкода47. Заявник просив 1 103 150 євро як відшкодування моральної та матеріальної шкоди, спричиненої стверджуваними порушеннями статей 3, 5 та 13 Конвенції та порушенням статті 1 Першого протоколу48. Уряд зауважив, що питання, яке розглядалось Судом, полягало у тривалому виконанні судового рішення на користь заявника, в той час як заявник просить відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями Служби безпеки та прокуратури. Уряд далі наполягав, що вимоги заявника безпідставні та мають бути відхилені.49. Суд погоджується, що між встановленим порушенням та відшкодуванням матеріальної шкоди, що вимагається заявником, відсутній причинний зв'язок. Таким чином, він відхиляє ці скарги заявника. Суд вважає, що констатація порушення становить достатню сатисфакцію нематеріальної шкоди.Б. Витрати50. Заявник також вимагав відшкодування судових витрат, понесених у національних судах та під час провадження у Суді, у розмірі 36 885,70 євро.51. Уряд не надав своїх коментарів з цього приводу.52. Відповідно до прецедентно!" практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат тільки в тій частині, в якій вони були фактично понесені та необхідні, а також в розумних межах. У цій справі Суд зауважує, що всі квитанції за оплату правової допомоги, перекладу та друкарських послуг, надані заявником, датуються 1997 р. Крім того, заявник не довів, у якій мірі ці витрати стосуються цього провадження. Відповідно Суд вважає за доцільне відхилити вимоги заявника щодо судових витрат.ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО1. Оголошує скаргу щодо надмірної затримки у виконанні рішення суду на користь заявника прийнятною, а іншу частину заяви неприйнятною;2. Вирішує, що у цій справі було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції;3. Вирішує, що у цій справі було порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції;4. Вирішує, що констатація порушення становить достатню сатисфакцію нематеріальної шкоди, зазнаної заявником;5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

< Попередня   Наступна >