Головна

ОСНОВНІ НОВЕЛИ ЧЕТВЕРТОЇ КНИГИ ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИО. Підопригора ©Навокаховська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна" пр. Перемоги, 8 79400, м. Нова Каховка Херсонської обл.,Україна тел. (05549) 4-26-26 пр. Перемоги, 8 79400, м. Нова Каховка Херсонської обл.,Україна тел. (05549) 4-26-26

У статті розглянуті основні новели, введені до нового Цивільного кодексу України щодо права інтелектуальної власності. Наводяться певні критичні зауваження щодо неузгодженості чинних законодавчих актів України.

Ключові слова: право інтелектуальної власності; новий Цивільний кодекс; об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності.

За часів існування у складі СРСР Україна успадкувала не досить досконале до умов ринкової економіки цивільне законодавство взагалі та у галузі інтелектуальної власності зокрема. Україна, як правонаступниця СРСР, країна-учасниця міжнародних конвенцій і угод у галузі права інтелектуальної власності, ухвалила низку законодавчих актів, що регулювали відносини у сфері інтелектуальної творчості.

Проте навіть такого широкого масиву законодавчих актів (понад 30 законів) не є достатньо для регулювання зобов’язань щодо права інтелектуальної власності, які виникають в Україні відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейською Спільнотою та їхніми держава

ми-членами. Постало питання про відповідну кодифікацію законодавства про інтелектуальну власність.

Інтеграція України у світовий ринок у системі Всесвітньої Торговельної Організації також зумовила необхідність приведення національного законодавства відповідно до стандартів і норм, що містять міжнародні договори (Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, Генеральна Угода з тарифів і торгівлі тощо).

Саме ці чинники і були покладені в основу при прийнятті нового Цивільного кодексу України та його Книги четвертої "Право інтелектуальної власності". І хоча цей кодекс має певні недоліки щодо регулювання права інтелектуальної власності, особливо з урахуванням гармонізації національного законодавства до міжнародно-правових норм, в цілому він є досить прогресивним та своєчасним (якщо не сказати – навіть дуже очікуваним).

Книга "Право інтелектуальної власності" максимально наблизила систему правової охорони інтелектуальної творчості в Україні до світових стандартів.

Новий Цивільний кодекс передусім визначив об’єктами права інтелектуальної власності результати творчої діяльності, замінивши термін "виключне право" на "право інтелектуальної власності". Проте таке виділення поняття "право інтелектуальної власності" відмежувало його від загального поняття "права власності", що, на наш погляд, не є дуже доречним, особливо з огляду на те, що законодавство України про інтелектуальну власність визнає результати творчої, інтелектуальної діяльності об’єктами права власності без обмежень чи винятків.

Цивільний же кодекс України чітко відділив право інтелектуальної власності від права власності на річ та зазначив, що вони не залежать одне від одного (ст.419 ЦК). Перехід права на об’єкти права інтелектуальної власності не означає переходу права на річ і навпаки. При цьому зауважимо, що коли йдеться про право власності на річ, то слід мати на увазі право власності на матеріальний носій інтелектуальної власності.

В новому Цивільному кодексі України закладено нові інститути права інтелектуальної власності, які досі Цивільний кодекс УРСР 1963 р. не знав. Це – суміжні права (причому коло об’єктів суміжних прав також розширюється у зв’язку з виникненням нових технологій в сфері виконання, відтворення шляхом відео- та аудіозапису на певному матеріальному носії, трансляції передачі (програми) на відстань в ефір по кабелю, дроту, оптичного волокна або через супутник), права на селекційні досягнення, на комерційну таємницю, комерційне найменування, торговельну марку та географічне зазначення.

Позитивним моментом нового Цивільного кодексу є також і те, що законодавець не визначає розміри та порядок виплати винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності. Всі ці питання віднесені до договірних відносин між володільцем права інтелектуальної власності та її користувачем. Це ще раз підкреслює особливість нового ЦК та його головну засаду – свободу договору. Крім того, тільки володілець права інтелектуальної власності може володіти, користуватися та розпоряджатися об’єктом права інтелектуальної власності на свій розсуд, інші ж особи можуть це робити лише на підставі договору та у межах, визначених ним.

Законодавець у новому Цивільному кодексі, перелічуючи об’єкти права інтелектуальної власності, не поділив їх на певні, давно вже встановлені групи – авторське право і суміжні права, право промислової власності та засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Напевно, такий поділ у Цивільному кодексі і не був дуже доречним, тому що тоді в окремих розділах були б неминучі повтори – наприклад щодо суб’єктивних прав володільців об’єктів права інтелектуальної власності.

Новий кодекс передбачив також і більш дієвий захист прав суб’єктів інтелектуальної власності. Усі спори вирішуються в судовому порядку, що дає можливість ґрунтовно та повно вирішити справу, визначити розмір збитків, що завдані незаконним використанням об’єкта інтелектуальної власності. Зрозуміло, що більш ефективний захист суб’єктів інтелектуальної власності відбудеться після судової реформи, яка передбачає створення спеціалізованих, у тому числі і патентних, судів, в яких працюватимуть фахівці в галузі права інтелектуальної власності.

На наш погляд, позитивним є також і той факт, що законодавець вніс до переліку об’єктів права інтелектуальної власності такі "забуті" об’єкти, як відкриття, раціоналізаторські пропозиції. Законодавець правомірно зазначив, що за автором наукового відкриття неможливо закріпити будь-яке виключне право – такі встановлені відкриттям певні закономірності, явища й властивості матеріального світу є надбанням всього людства. Проте автор має право надати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву. На наш погляд, у цьому випадку варто було б також зазначати і країну, громадянином якої є автор наукового відкриття. Це б також підносило престиж тих країн, де живуть і працюють такі висококваліфіковані фахівці – відкривачі.

Що ж до раціоналізаторських пропозицій, то їх також невиправдано не враховували у чинному законодавстві про інтелектуальну власність, вважаючи не досить важливими для науково-технічного прогресу. Проте нинішні законотворці все ж зрозуміли важливість такої нової та корисної для підприємства, організації чи установи пропозиції, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Ні для кого не секрет, що саме такі рішення в багатьох випадках є основним стрижнем, фундаментом для розвитку науково-технічного прогресу, технологій виробництва, конструкцій виробу, складу матеріалу. Об’єктом раціоналізаторської пропозиції може бути не лише матеріальна річ, а й певний технічний процес. На жаль, ЦК мало уваги приділив заохоченню, матеріальному стимулюванню раціоналізаторів, зазначивши лише, що вони мають право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана (ст.484 ЦК).

Абсолютною новацією стало також визнання об’єктом інтелектуальної власності комерційну таємницю. І хоча вона має найбільшу універсальність серед інших об’єктів інтелектуальної власності і найважчий процес її охорони, все ж такі відомості можуть і повинні бути об’єктами права інтелектуальної власності і підпадати під усі гарантії правового захисту. Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації та виконання інших формальностей, проте це не виключає її захисту та стягнення збитків за незаконне її використання іншими особами. На жаль, законодавець не роз’яснив, як саме це слід було б зробити.

З редакції ст.420 ЦК слід зробити висновок, що перелік об’єктів права інтелектуальної власності не є вичерпним, і це абсолютно правильно, оскільки прогрес не стоїть на місці і майже чи не щодня ми отримуємо нові результати творчої діяльності, які не можливо віднести до вже визначених об’єктів права інтелектуальної власності. Але, на наш погляд, акцент, що такий перелік не є вичерпним, слід було б зробити чіткіше, хоча б такою класичною формулою, як – "а також інші результати творчої діяльності". Це особливо принципово, якщо згадати, що перелік об’єктів права інтелектуальної власності, порушення яких карається кримінальним кодексом, є вичерпним і в ньому перелічені далеко не всі результати творчості, які визначені об’єктами права інтелектуальної власності за цивільним законодавством (ст.177 КК). Наприклад, топографії інтегральних мікросхем, які є предметом злочину, у цивільному кодексі визначені як "компонування інтегральної мікросхеми", а такий об’єкт, як породи тварин, взагалі не увійшов до переліку предметів злочину "Порушення прав на об’єкти промислової власності". Невже ці селекційні досягнення менш важливі і не потребують однакового захисту із сортами рослин?

Те ж саме слід сказати і про кваліфіковане зазначення походження товару, що може бути предметом згадуваного злочину – в цивільному кодексі такого визначення ми вже не знайдемо, оскільки в главі 45 ЦК мова йде про право інтелектуальної власності на географічне зазначення (без визначення – просте чи кваліфіковане зазначення та кого або чого).

Такі ж зауваження варто зробити і щодо нечіткості термінології відповідно у ст.229 КК – незаконне використання чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару. У главах же цивільного кодексу (гл.43, 44) мова йде про торговельну марку та комерційне найменування.

Всі ці неузгодженості можна пояснити неодночасним прийняттям обох законодавчих актів, а також тим, що в Україні є низка спеціальних законів щодо охорони інтелектуальної власності, які відповідно й мають такі ж назви об’єктів права інтелектуальної власності як і в згадуваних статтях кримінального кодексу України, відтак, по-перше, виникає питання – який сенс був у зміні термінології, яка вже установилась. Це по-перше. А, по-друге, наприклад, законодавчого акта щодо фірмового (зареєстрованого) найменування Україна досі не мала, а отже, і не має визначення, що ж це є таке у відповідному спеціальному законі. В актах господарського законодавства йдеться про найменування (назву) юридичної особи, а вже аж ніяк не про фірмове її найменування. Відповідно, немає предмета злочину – немає і складу його. Навіщо ж тоді говорити про посилення правового захисту від порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності, якщо й досі законодавець не дав чіткої відповіді на тлумачення основних понять щодо предмета злочину – об’єкта права інтелектуальної власності в основних законах і, передусім, у новому Цивільному кодексі України. Іноді здається, що такий стан речей комусь вигідний – адже протягом певного часу (і гадаємо досить тривалого), відповідних змін у згадувані законодавчі акти внесено не буде.

© Підопригора О., 2004

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук