Головна

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ У БОРОТЬБІ З НЕЛЕГАЛЬНОЮ МІГРАЦІЄЮ В СУЧАСНИХ УМОВАХ С. Книш


ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ У БОРОТЬБІ

З НЕЛЕГАЛЬНОЮ МІГРАЦІЄЮ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

С. Книш

Волинський національний університет імені Лесі Українки

вул. Винниченка, 30, 43021 Луцьк, Україна

 

 

 

Розглянено питання співробітництва держав на універсальному рівні з метою

вироблення загальних засад у поводженні з нелегальними мігрантами, попередженню

нелегальної міграції в сучасних умовах та забезпечення єдиних підходів до цих

стандартів у практиці держав та міжнародних організацій. Основну увагу зосереджено на

аналізі суті та змісту правових актів, прийнятих за сприянням та під егідою ООН.

Ключові слова: нелегальна міграція, нелегали, свобода пересування, мінімальні

стандарти в галузі прав та основних свобод людини, злочин міжнародного характеру.

Здійснення країнами Західної Європи, США й Канади жорсткої імміграційної

політики, що спрямована на значне скорочення потоку іммігрантів, викликало

збільшення кількості спроб нелегального проникнення на територію цих держав

громадян слаборозвинених в економічному та соціальному аспектах країн.

Значна географічна віддаленість цих країн від кінцевих пунктів міграції,

потреба використання території інших держав вказаною категорією осіб з метою

подолання паспортних і візових бар’єрів, встановлених західними країнами для

регулювання кількості іммігрантів, наявність сучасних міжнародних транспортних

маршрутів, а також відсутність достатніх коштів для тривалого пересування та

придбання справжніх документів на право легального в’їзду до країни

призначення,

значною мірою визначають основні характеристики міграційних

процесів. Умовно їх можна розділити на такі, що:

а) зумовлені соціально-економічними та іншими особливостями країни

громадянства або постійного місця проживання;

б) зумовлені соціально-економічними та іншими особливостями країни, з якої

вони вибувають або через яку вони прямують транзитом До першого блоку причин, що зумовлені соціально–економічними та іншими

особливостями країн громадянства чи місця постійного проживання є політичні

переслідування, різні види дискримінації (расова, етнічна, релігійна), стихійні

лиха, реформи в державі, причини інтелектуального характеру, причини

економічного характеру. Переліченим причинам властива значна частка імпульсу,

який спонукає індивіда до переміщення, “виштовхує” з території країни

перебування. Найрозповсюдженішим наслідком таких причин є нелегальна

політична міграція.

Нелегальна політична міграція – це процес міждержавного переміщення

громадян, які, займаючись політичною діяльністю, змушені мігрувати внаслідок

можливих або вже розпочатих переслідувань за свої політичні погляди. Вона може

мати місце і у випадках зміни політичних режимів. У тих країнах світу, де особа, що належить до опозиційного табору, може бути фізично знищена, обмежена в

користуванні або позбавлена певних прав, створюються сприятливі умови для

політичних міграцій.

Політичний мігрант може розраховувати на своє повернення на батьківщину

лише тоді, коли перетворення, що відбуваються в державі, знімають реальні

загрози його фізичному існуванню і створюють умови для рееміграції.

Збройні конфлікти належать до поширених причин, які викликають

нелегальну міграцію. Їх можна розглядати як одну з форм розв’язання протиріч

між кількома протидіючими сторонами із застосуванням зброї. Так, за даними

УВКБ ООН унаслідок конфліктів у Ліберії та Сьєра-Леоне понад 1 млн осіб. стали

біженцями та переселенцями, які блукають по світу в пошуках притулку.

За останні сім років при нелегальному переході українського кордону було

виявлено нелегальних мігрантів з Афганістану 1 052 особи., 267 з них зазначили як

основну причину міграції збройний конфлікт. Це становить 25,3 % від кількості

виявлених нелегальних мігрантів з цієї країни.

Расові дискримінації спричиняють нелегальні міграції, які ґрунтуються на

переслідуваннях за ознаками раси, кольорушкіри, національності тощо.

До іншого блоку, тобто до причин, зумовлених соціально–економічними й

іншими особливостями країн, до якої вони прибувають або яку вони перетинають

транзитом, належать: специфіка географічного положення, економічна

нестабільність, недосконалість механізму протидії нелегальній міграції, відсутність

методик протидії конкретним видам нелегальної міграції, організований характер

нелегальної міграції Деякі автори вважають, що незаконна міграція у ряді випадків може виступати

складовою частиною торгівлі людьми, яка включає в себе як незаконне

перевезення іммігрантів-нелегалів, у тім числі жінок для заняття проституцією, так

і шахрайський найом робочої сили, продаждітей для незаконного усиновлення.

Протиправність незаконної міграції в будь-якому випадку є очевидною.

Насамперед, незважаючи на причини, які її породжують, нелегальна міграція

здійснюється всупереч існуючим правилам, вимогам чинного законодавства, в

обхід легальних процедур. Проте підходи до нелегальних мігрантів різні.

Переміщення політичних мігрантів, осіб, що зазнали переслідування на території

країни перебування з політичних, етнічних, расових, релігійних причин та осіб–

втікачів із зон бойових дій кваліфікується міжнародним правом як правомірне і

допустиме явище. Тому незаконна міграція – це в’їзд у визначену країну,

перебування на її території і виїзд з її території іноземних громадян та осіб без

громадянства з порушенням законодавства, яке регулює порядок в’їзду,

перебування, транзитного проїзду і виїзду іноземних громадян; зміна ними свого

правового положення в період перебування на її території, а такожвиїзд з території

країни її громадян з порушенням законодавства, що регулює порядок їх виїзду.

Варто зауважити, що під незаконною міграцією, розуміють злочинність

поведінки самих мігрантів або злочини, що вчиняють з використанням каналів

незаконної міграції. Можливо це тому, що ні в міжнародних, ні в національних

законодавчих актах немає статей, які містять об’єктивну сторону цього складу

злочину. Водночас нелегальна міграція створює проблеми не лише країнам

перебування нелегальних мігрантів, але поряд з тим суттєво зачіпає міжнародні

відносини. Співробітництво держав у боротьбіз нелегальною міграцією в сучасних

умовах виходить на якісно новий етап.  Можна визначити три складові частини механізму міжнародного

співробітництва щодо запобігання і боротьби з нелегальною міграцією –

політичний, правовий і організаційний. Вони тісно взаємопов’язані і доповнюють

один одного. Політичний аспект, скажімо, є визначальним для правового. Своєю

чергою організаційний визначає принципи формування волі держави у питаннях

поводження з нелегальними мігрантами, спрямовує роботу на розвиток

національного іміжнародного законодавства.

Прикладом міжнародного співробітництва держав з метою гармонізації

законодавства щодо вироблення єдиних підходів до боротьби з нелегальною

міграцією, формування правового поля, яке могло б дієво реагувати на

міжнародний характер проблеми нелегальної міграції, є започаткування

співробітництва держав в рамках Будапештського процесу.

Основною цінністю Будапештського процесу для розгляду питання

нормативно-правового закріплення нелегальної міграції як злочину міжнародного

характеру є визнання перевезення іноземців злочином і застосування ефективних

санкцій проти переміщення та пов’язаноїз цим діяльності.

Нелегальна міграція є проблемою як національного, так і міжнародного

характеру, з чого випливає необхідність її регулювання і на універсальному рівні.

До універсальних правових норм переважно належать міжнародні договори,

прийняті в рамках Організації Об’єднаних Націй. Дані договори являються

універсальними по кількості учасників. В них приймають участь держави різних

регіонів земної кулі Уперше нормативно–правове регулювання процесів нелегальної міграції на

універсальному рівні було здійснено шляхом прийняття резолюцією 55/25

Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р. Конвенції Організації Об’єднаних

Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її

доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми,

особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу

мігрантів по суші, морю і повітрю). Ця конвенція, підписана від імені України в м.

Палермо 12 грудня 2000 р.

Універсальні правові норми Конвенції, створені для регулювання процесів

нелегальної міграції, містяться у Протоколі проти незаконного ввозу мігрантів по

суші, морю і повітрю. Протокол підписаний від імені України в м. Нью-Йорку 15

листопада 2001 р.

Держави-учасниці цього Протоколу, заявляють, що для вжиття ефективних

заходів щодо попередження незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю і

боротьбі з ним необхідний всеосяжний міжнародний підхід, включаючи

співробітництво, обмін інформацією та інші відповідні заходи, у тому числі

соціально-економічні, на національному, регіональному і міжнародному рівнях.

У Протоколі зазначено виключну необхідність прийняття такого акта тому,

що, незважаючи на роботу, проведену на інших міжнародних форумах, не існувало

універсального документа, в якому зачіпалися б всі аспекти незаконного ввозу

мігрантів та інші, пов’язані з цим питання. Розробка даного Протоколу була

здійснена посилаючись на Резолюцію 53/111 Генеральної Асамблеї від 9 грудня

1998 р., в якій Асамблея ухвалила заснувати міжурядовий спеціальний комітет

відкритого складу для розробки конвенції проти транснаціональної організованої

злочинності й обговорення питання про розробку, зокрема, міжнародного

документа у боротьбі проти незаконного ввозу і транспортування мігрантів, у тому

числі морем.  Цьому передувала стурбованість міжнародного співтовариства значним

розширенням діяльності організованих злочинних груп стосовно незаконного

ввозу мігрантів та іншої пов’язаної з ним злочинної діяльності, попередженню

таких злочинів і боротьбіз ними, стурбованістю тим, що незаконний ввіз мігрантів

може створювати загрозу дляжиття або безпеки залучених до нього мігрантів.

Мета Протоколу Конвенції “Проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю

і повітрю” полягає у попередженні незаконного ввозу мігрантів і боротьбіз ним, а

також у заохоченні співробітництва між Державами-учасницями у досягненні цих

цілей у забезпеченнізахисту прав незаконно ввезених мігрантів.

Сферою застосування даного Протоколу є попередження, розслідування і

кримінальне переслідування у зв’язку зі злочинами, визнаними такими відповідно

до цього Протоколу, якщо цізлочини носять транснаціональний характер і вчинені

за участю організованої злочинної групи, а також захисту прав осіб, які стали

об’єктом таких злочинів.

Протокол закріплює положення про те, що кожна Держава-учасниця вживає

таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб

визнати які кримінально карні визначені в Протоколі діяння, коли вони

вчинюються навмисно з метою одержати, прямо або опосередковано, фінансову

або іншуматеріальну вигоду.

Окремий розділ Протоколу встановлює заходи протидії незаконному ввезенню

мігрантів по морю. Державами учасницями розроблений механізм припинення

використання судна, щодо якого є підозра в участі у незаконному ввозі мігрантів

по морю. За умови наявності достатніх підстав підозрювати, що судно, яке

здійснює свободу судноплавства відповідно до міжнародного права і несе прапор

іншої Держави-учасниці, або має знаки його реєстрації в такій державі, бере участь

у незаконному ввезені мігрантів по морю дозволити запитуючій державі, зокрема,

висадитися на це судно, зробити огляд цього судна і у разі виявлення доказів участі

цього судна у незаконному ввозі мігрантів по морю, вжити належних заходів щодо

цього судна, а також осіб і вантажу на борту в порядку, дозволеному державою

прапора. Якщо мотиви, з урахуванням яких були вжиті заходи відповідно до цього

Протоколу, виявляються необґрунтованими, то судно одержує компенсацію за

будь-які заподіяні збитки або шкоду за умови, що це судно не вчинило якого-

небудь діяння, яке виправдує вжитізаходи.

Питанням міжнародного співробітництва щодо взаємного обміну

інформацією, здійснення прикордонного контролю та дотримання заходів із

забезпечення захищеності та надійності документів на в’їзд/виїзд через кордони

держа– учасниць теж присвячений окремий розділ Протоколу.

Зважаючи на те, що нелегальна міграція стосується території як мінімум двох

держав, вона є об’єктом міжнародного права, оскільки для її попередження і

запобігання необхідна взаємодія суб’єктів міжнародного права. Нелегальна

міграція – злочин міжнародного характеру, який посягає на нормальне

функціонування міжнародних відносин, оскільки переміщення нелегалів створює

загрозу національній безпеці, посягає на нормальне функціонування економіки та

криміногенну ситуацію в країні тощо. Тому взаємодія держав у боротьбі з

нелегальною міграцією зумовлена поважанням державного суверенітету і

наслідків, які випливають з нього, дотримання міжнародних договорів,

міжнародно-правовою відповідальністю тощо.  Співробітництво держав у боротьбі з нелегальною міграцією в рамках

міжнародних організацій здійснюється як на універсальному, так і на

регіональному рівнях. У ньому чітко відслідковуються дві тенденції: відмежування

нелегальної міграції від інших схожих чи споріднених явищ з метою створення

міжнародно-правового режиму лише для тих категорій осіб, які потребують

захисту та взаємодія у боротьбі безпосередньо з протиправним явищем чи його

негативними наслідками.

Підписання Протоколу з боку нашої держави є значним кроком на шляху до

формування законодавства, спрямованого на боротьбу з нелегальною міграцією.

Євро–атлантичний напрям інтеграції України зрозуміло висуне ще не одну вимогу

як до “буферної” на шляху азійської нелегальної міграції, так і транзитної

території. Правильне розуміння суті явища нелегальної міграції дозволить не лише

вживати ефективних заходів протидії нелегальній міграції, але поряд з тим

вимагати допомоги від партнерів по співробітництву в якості компенсації видатків,

спрямованих на блокування шляхів нелегальної міграції.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук