Головна Наукові статті Спадкове право СТОРОНИ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

СТОРОНИ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

Наукові статті - Спадкове право
137

Н.П. Шама

СТОРОНИ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

Розкриваються основні положення щодо правового статусу сторін спадкового договору, обґрунтовуються та формулюються пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання статусу сторін спадкового договору та визначається обсяг дієздатності, необхідний та достатній для укладення ними цього договору.

Ключові слова: сторони спадкового договору, набувач, відчужувач.

Постановка проблеми. В умовах розвитку договірних процесів між учасниками цивільних правовідносин все більшої ваги набувають нові інститути договірного права, передбачені Цивільним кодексом України. Це повної мірою стосується і спадкового договору, який на сучасному етапі стає все більш актуальним, адже порівняно із суміж­ними договорами він має численні переваги.

Стан дослідження. Питання суб’єктного складу спадкового до­говору висвітлювалися у працях З.В. Ромовської, СЯ. Фурси, С.В. Мазуренко. Однак деякі питання, що стосуються сторін спадкового дого­вору так і не одержали однозначного вирішення і, насамперед, йдеться про обсяг цивільної дієздатності, яким повинні бути наділені особи, котрі бажають укласти спадковий договір. Так, СЯ. Фурса вважає, що відчужувачем у спадковому договорі може бути неповнолітній, який має на праві власності певне майно, яке він і може передати набувачі за спадковим договором [1, с 110–111].Крім того, зважаючи й на не­досконалість цивільного законодавства в регулюванні питання сторін спадкового договору, дослідження цієї проблематики є доволі актуа­льним та сприятиме вирішенню спірних питань.

Виклад основних положень. Сторонами спадкового договору згідно з цивільним законодавством України є відчужувач та набувач (ст. 1303 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1303 ЦК України відчу­жувачем у спад

ковому договорі може бути подружжя, один із по­дружжя або інша особа.

Таке законодавче окреслення кола осіб, які можуть бути відчу­жувачем у спадковому договорі, на наш погляд, не є логічним, до того ж і нехарактерним для цивільного законодавства. Законодавець у цьо­му випадку відходить від традиційного критерію, що лежать в основі визначення сторін цивільно-правового договору, а саме - поділу осіб на фізичних та юридичних.

Власне, виходячи з цього критерію, і визначаються сторони інших договорів, передбачених ЦК України. Скажімо, відчужувачем у договорі довічного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я (ч. 1 ст. 746 ЦК України); сторонами у договорі найму жи­тла можуть бути фізичні та юридичні особи (ч. 1 ст. 829 ЦК України); сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна гро­мада (ч. 1 ст. 720 ЦК України). Цей перелік можна продовжити.

І у договорі дарування, і у договорі довічного утримання чи найму житла, коли йдеться про те, що стороною цих договорів може бути фізична особа, то зрозуміло, що це може бути як подружжя, так і один з подружжя, або ж особа, яка взагалі в шлюбі не перебуває. А тому стосовно цих договорів та й інших договорів, передбачених ЦК України, законодавець на цьому і не наголошує, а просто використовує загальне для такого кола осіб позначення – фізична особа, бо можли­вість вступу фізичної особи в договірні відносини не пов’язана з пере­буванням чи неперебуванням у шлюбі, а лише з огляду на це має певні, передбачені законодавством, особливості.

Тому незрозуміло, чому стосовно визначення кола осіб, які мо­жуть бути відчужувачем у спадковому договорі, законодавець відсту­пив від загального правила, вказавши, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, тим більше, що коли у ч. 2 цієї ж ст. 1303 ЦК України йдеться про набува­ча, то тут вказано, що це може бути фізична або юридична особа. На наш погляд, немає потреби наголошувати на тому, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя, оскіль­ки це й так зрозуміло. Достатньо буде вказати, що це може бути фізич­на особа, тим більше, що ст. 1306 ЦК України містить спеціальні по­ложення щодо особливостей укладення спадкового договору за участю подружжя, а отже зазначена норма і вказує, що відчужувачем у спад­ковому договорі може бути в тому числі й подружжя.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути лише фізична особа, хоча це прямо і не передбачено ч. 1 ст. 1303 ЦК України, яка зазна­чає, що відчужувачем, поряд із подружжям та одним з подружжя, може бути також й інша особа. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦК України під особою розу­міється фізична та юридична особа. Але навряд чи в цьому випадку під «іншою особою» можна розуміти юридичну особу. Якщо дотримуватися логіки законодавця, який зазначає, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя, то під «іншою особою» в цьому контексті, очевидно, треба розуміти фізичну особу, яка не перебуває у шлюбі, а не юридичну особу, як зазначається в деяких джерелах [2, с. 962].

Такий висновок випливає з норми ст. 1302 ЦК України, де йдеться про те, що набувач набуває право власності на майно відчужувача лише після його смерті. А це означає, що відчужувачем у спадковому договорі не може бути юридична особа, оскільки смерть є підставою припинення цивільних прав та обов’язків лише для фізичних осіб, а отже, й відчужувачем у спадковому договорі може бути лише фізична особа.

Як зазначали розробники проекту ЦК України, сфера застосу­вання спадкового договору на практиці не буде широкою і стосуватиметься, головним чином, подружжя та інших осіб, які спільно прожи­вають і не мають дітей [3, с 22]. Однак практика, яка вже склалася за останні роки, свідчить про протилежне, а саме на користь того, що спадковий договір укладається, здебільшого, літніми особами, які не перебувають у шлюбі. Якщо говорити про фізичну особу-відчужувача, то для того, щоб укласти спадковий договір, вона повинна володіти відповідним обсягом цивільної дієздатності.

Глава 90 ЦК України, присвячена правовому регулюванню спа­дкового договору, не передбачає спеціальних норм щодо того, яким обсягом цивільної дієздатності повинні володіти його сторони, а тому дехто з науковців вважає [1, с 110], що тут треба керуватися загальни­ми положеннями про фізичну особу, передбаченими главою 4 ЦК України, тобто що відчужувачем у спадковому договорі може бути будь-яка фізична особа. Безумовно відчужувачем у спадковому договорі може бути тільки фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність, оскільки в цьому випадку вона може вчиняти будь-які правочини.

За загальним правилом, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18-річного віку. Але з цього правила є винятки, оскільки набуття фізичною особою повної цивільної дієздатності закон пов’язує не лише з досягненням певного віку, а й з іншими юридични­ми фактами. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту ре­єстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана: фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітній особі, яка записана ма­тір’ю або батьком дитини; фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Якщо ж виходити з наведеної нами вище позиції науковців, що відчужувачем у спадковому договорі може бути будь-яка фізична осо­ба, то треба було б вважати, що відчужувачем у спадковому договорі, крім фізичної особи, яка володіє повною цивільною дієздатністю, мо­же бути: 1) фізична особа, яка хоч і набула повної цивільної дієздатно­сті, але рішенням суду з передбачених законом підстав визнана недіє­здатною; 2) фізична особа, яка хоч і набула повної цивільної дієздат­ності, але дієздатність якої обмежена; 3) неповнолітня особа; 4) мало­літня особа. Така позиція обґрунтовується тим, що, наприклад, коли йдеться про неповнолітніх осіб, то така особа може мати на праві осо­бистої приватної власності майно, а отже може передати його у влас­ність набувачеві. Можливість і доцільність посвідчення спадкового договору в інтересах неповнолітніх може диктуватися різними умова­ми, зокрема хворобою неповнолітнього або малолітнього, неможливіс­тю ним виважено розпорядитися своєю власністю [1, с. 111].

Однак, на наш погляд, те, що неповнолітня чи малолітня особа не може виважено розпорядитися своєю власністю, не є аргументом на під­тримку позиції про те, що вказані особи можуть бути відчужувачем у спа­дковому договорі. Цілком очевидно, що малолітні особи не можуть взага­лі розпоряджатися своєю власністю, оскільки це виходить за межі їх част­кової цивільної дієздатності, крім випадків, коли таке розпорядження здійснюється шляхом вчинення дрібного побутового правочину. Від їх імені та в їх інтересах правочини, крім дрібних побутових, вчиняють за­конні представники вказаних осіб, при чому для вчинення такого право-чину вони потребують дозволу органу опіки та піклування (ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. [4]).

Якщо говорити про неповнолітніх осіб, то згідно зі ст. 32 ЦК України неповнолітня особа може самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, однак це не може бути предметом спадкового договору. Для розпорядження ж іншим майном, наприклад, нерухомим, неповнолітня особа повинна отримати згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, при чому згідно з ч. 2 ст. 71 ЦК України необхідним є ще й дозвіл органу опіки та піклуван­ня. А тому за цих обставин не може йтися про те, що малолітня чи не­повнолітня особа не може виважено розпорядитися своєю власністю, оскільки ні в першому, ні в другому випадку розпорядження майном не може відбутися без участі законних представників і органу опіки та піклування, які й проконтролюють, щоб розпорядження майном було виваженим та відповідало інтересам малолітніх чи неповнолітніх. То­му наведений аргумент є, на наш погляд, непереконливим.

Вважаємо, що відчужувачем у спадковому договорі може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа, яка б могла самостійно розпо­рядитися належним їй майном. Як видається, при вирішенні цього пи­тання треба виходити й з самої назви договору «спадковий», яка хоч і не відповідає сутності тих відносин, що виникають на підставі його укла­дення, але дає підстави припускати, що особа, яка передає майно у влас­ність набувачеві, перебуває вже у, так би мовити, зрілому віці, а також моменту, з яким закон пов’язує виникнення права власності на майно у набувача, а це – момент смерті відчужувача. Все це свідчить про те, що відчужувачем у спадковому договорі повинна бути особа, яка досягнула більш старшого віку, у всякому разі не молодша 18-ти років.

Крім того, якщо допускати, що відчужувачем у спадковому дого­ворі може бути малолітня чи неповнолітня особа, яка до того ж не може самостійно розпоряджатися належним їй майном, то така особа з позиції набувача є не дуже, так би мовити, вигідним відчужувачем. Оскільки момент переходу права власності до набувача на майно, визначене спад­ковим договором, пов’язаний з моментом смерті відчужувача, а сам спа­дковий договір передбачає вчинення набувачем дій, які носять триваю­чий характер, і момент припинення їх вчинення також визначається мо­ментом смерті відчужувача, то укладення спадкового договору з такими особами може бути для набувача невигідним з огляду на те, що відчу­жувач, очевидно, переживе набувача, який так і не отримає майна у вла­сність, а обов’язок з вчинення передбачених спадковим договором дій перейде до його правонаступників. До того ж термін виконання обов’язків набувачем у таких випадках може бути настільки тривалим, а вартість дій, які за договором зобов’язаний вчинити набувач, може в стільки разів перевищувати вартість майна, визначеного спадковим до­говором, що набувач просто втратить інтерес до цього майна.

Як свідчить практика, спадковий договір як відчужувачі укла­дають особи більш зрілого віку, котрі потребують утримання та догля­ду і розглядають спадковий договір як альтернативу договору довічно­го утримання, за яким вони втрачають право власності на майно з мо­менту нотаріального посвідчення чи державної реєстрації договору, а за спадковим договором - зберігають право власності на майно аж до моменту своєї смерті.

Звичайно ж у цьому випадку не йдемся про те, щоб можливість бути відчужувачем у спадковому договорі обмежити досягненням осо­бою певного віку (наприклад, 50 чи 60 років), але, як видається, це, принаймні, повинна бути фізична особа, яка досягла 18-річного віку і володіє повною цивільною дієздатністю. Тому пропонуємо передбачи­ти в законодавстві положення, згідно з яким відчужувачем у спадко­вому договорі може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа.

При цьому, коли йдеться про дієздатність особи, треба врахову­вати, що особа вважається недієздатною чи обмеженою в дієздатності лише з часу набрання законної сили рішенням суду про визнання її недієздатною або відповідно обмежено дієздатною. До цього моменту особа вважається дієздатною і може вчиняти різні правочини, зокрема й укладати спадковий договір.

Крім того, нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій у момент вчинення правочину через, наприклад, психічне захворювання, не спричиняє недійсність такого правочину, оскільки формально він був вчинений дієздатною особою. Наявність цієї обставини може бути лише підставою для пред’явлення позову про визнання такого правочину недійсним.

Таким чином, враховуючи наведені вище аргументи, з тим, щоб уникнути будь-яких непорозумінь та протиріч, пропонуємо змінити ч. 1 ст. 1303 ЦК України і викласти її у такій редакції: «Відчужувачем у спа­дковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа».

Виходячи із запропонованого нами положення, треба вважати, що не може бути відчужувачем у спадковому договорі: 1) малолітня особа; 2) неповнолітня особа; 3) особа, цивільна дієздатність якої об­межена; 4) недієздатна особа; 5) фізична особа, яка, хоч і набула по­вної цивільної дієздатності чи повна цивільна дієздатність якій була надана, але яка не досягла 18-річного віку.

Другою стороною спадкового договору є набувач. Відповідно до ч. 2 ст. 1303 ЦК України набувачем у спадковому договорі може бути фізи­чна або юридична особа. Якщо говорити про фізичну особу-набувача, то вона також повинна володіти відповідним обсягом цивільної дієздатності для того, аби укласти спадковий договір, тобто фізичною особою-набувачем, як і відчужувачем, може бути лише повнолітня дієздатна осо­ба. Це зумовлено тим, що у спадковому договорі майнове задоволення з боку набувача на користь відчужувача полягає у вчиненні певних дій (у сплаті певної грошової суми, виконанні певної роботи, наданні послуги, забезпеченні відчужувача утриманням та доглядом і т.п.), які носять три­ваючий характер, аж до моменту смерті відчужувача, а отже, потребують як особистої участі набувача у їх вчиненні, так і досить великих матеріа­льних затрат з боку набувача, що може бути досягнуто лише за умови, що набувач досяг 18-річного віку і є до того ж дієздатним.

Якщо ж припускати, що набувачем у спадковому договорі може бути малолітня особа, то тут треба враховувати, що така особа, по-перше, не може самостійно укласти спадковий договір, а по-друге, не зможе самостійно виконувати передбачені спадковим договором дії, навіть якщо їй і належить на праві власності якесь майно, бо спочатку їй треба розпорядитися таким майном, щоб мати певні кошти для ви­конання своїх обов’язків за спадковим договором, чого вона також не може зробити самостійно. До того ж малолітня особа сама ще перебу­ває у такому віці, коли не може повною мірою усвідомлювати значен­ня своїх дій, внаслідок чого закон і надає таким особам право вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Дещо інша ситуація з неповнолітніми особами, однак і вони, на наш погляд, не можуть бути набувачами у спадковому договорі. Згідно з ч. 1 ст. 32 ЦК України, неповнолітні особи можуть самостійно розпоря­джатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Проте, як видається, ситуація, коли такого заробітку, стипендії чи інших доходів неповнолітніх осіб достатньо для виконання передбачених спадковим договором дій, є нереальною. Що ж до розпорядження іншим майном, яке може належати неповнолітній особі на праві власності, то для цього вона повинна отримати згоду батьків (усиновлювачів) чи піклувальників. Крім того, у цьому випадку також до деякої міри можна говорити, що неповно­літня особа не зовсім повно уявляє собі правові наслідки укладення спад­кового договору. Тому з метою захисту інтересів неповнолітніх осіб ми пропонуємо не визнавати за ними право бути набувачем у спадковому договорі, незважаючи на те, що на вчинення цього правочину вони потре­бують згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальників.

Що стосується недієздатних осіб, то вони не можуть вчиняти будь-яких правочинів, в тому числі й укладати спадковий договір як набувачі. Навіть якби від імені такої особи та в її інтересах спадковий договір уклав її опікун, то недієздатна особа об’єктивно не змогла б виконувати покла­дені на неї договором обов’язки, оскільки внаслідок психічного розладу вона не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, у випадку укладення спадкового договору як набувача, для чого, до речі, вона потрібна згоди піклувальника, також потребує дозволу піклувальника і для виконання обов’язків за спадковим договором, оскільки за догово­ром набувач зобов’язується вчинити певні дії, а отже, так чи інакше буде змушений розпорядитися належним йому майном для вчинення передбачених договором дій, в тому числі й своїм заробітком чи ін­шими доходами. Однак за таких обставин треба враховувати й інтере­си відчужувача, які можуть бути порушені внаслідок відмови піклува­льника особи, цивільна дієздатність якої обмежена, надати згоду на розпорядження заробітком, іншими доходами такої особи через певні причини. Тому ми вважаємо, що фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, не може бути набувачем у спадковому договорі неза­лежно від згоди піклувальника. Тому пропонуємо визнавати право бу­ти набувачем у спадковому договорі, якщо йдеться про фізичну особу, лише за повнолітніми дієздатними особами.

Науковці обстоюють позицію, за якою набувачем у спадковому договорі не може бути подружжя [5, с 888]. Однак, на наш погляд, таке обмеження є безпідставним. І хоча ч. 2 ст. 1303 ЦК України окре­мо не вказує, що набувачем у спадковому договорі може бути по­дружжя, але таке положення не слід тлумачити буквально, тобто, якщо вказується «фізична особа», то за кількістю це може бути лише одна особа, а не декілька, і на цій підставі заперечувати можливість по­дружжя бути набувачем у спадковому договорі. Ми погоджуємося з позицією З.В. Ромовської, яка вважає, що набувачем у спадковому до­говорі може бути одна фізична особа, кілька фізичних осіб, в тому чи­слі й подружжя [6, с. 14]. По-перше, цивільне законодавство допускає у зобов’язанні множинність осіб як на стороні кредитора, так і борж­ника (ст. 540–544 ЦК України). А по-друге, якщо, скажімо, звернутися до положень глави 57 ЦК України, де регулюєтьмя інститут довічного утримання, зокрема норми ст. 746 ЦК України, то у ч. 2 цієї статті та­кож зазначається, що набувачем у договорі довічного утримання може бути повнолітня дієздатна фізична особа, тобто термін «фізична осо­ба» вживається в однині. Однак це не означає, що набувачем у догово­рі довічного утримання не можуть бути кілька фізичних осіб, в тому числі й подружжя. Підтвердженням цього слугує ч. 3 ст. 746 ЦК Укра­їни, яка визначає особливості правового режиму майна, набутого на підставі договору довічного утримання кількома особами, тим самим, констатуючи той факт, що набувачем у спадковому договорі може бу­ти кілька фізичних осіб.

Так само і за будь-яким іншим цивільно-правовим договором одна з його сторін може бути представлена кількома фізичними особа, в тому числі й подружжям, незважаючи на те, що закон цього спеціа­льно і не передбачає. Наприклад, і продавцем, і покупцем у договорі купівлі-продажу може бути кілька фізичних осіб чи подружжя, коли предметом договору купівлі-продажу є майно, що належить цим осо­бам чи відповідно подружжю на праві спільної власності, чи відповід­но придбавається майно за спільні кошти кількох осіб чи подружжя, хоча й закон спеціально не передбачає, що стороною договору купівлі-продажу може бути кілька фізичних осіб, в тому числі й подружжя.

Тому і у спадковому договорі набувачем може бути кілька фізи­чних осіб, в тому числі й подружжя, оскільки це прямо не заборонено, але з тією відмінністю, що майно, набуте кількома фізичними особами на підставі спадкового договору, буде належати їм на праві спільної власності. У зв’язку з цим пропонуємо передбачити у ст. 1303 ЦК України правовий режим майна, набутого на підставі спадкового дого­вору кількома фізичними особами.

Набувачем у спадковому договорі може бути й юридична особа, яка існує на момент укладення спадкового договору, за умови, що укладення спадкового договору охоплюється обсягом її правоздатності [7, с 8]. Таким чином, набувачем у спадковому договорі може бути: повнолітня дієздатна фізична особа, в тому числі й кілька осіб; юриди­чна особа, яка існує на момент укладення спадкового договору.

Враховуючи наведені аргументи, пропонуємо уточнити ч. 2 ст. 1303 ЦК України і викласти її у такій редакції: «Набувачем у спа­дковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа». А також пропонуємо доповнити ст. 1303 ЦК України ч. 3 і викласти її у такій редакції: «Якщо набувачами є кіль­ка фізичних осіб, вони стають після смерті відчужувача співвлас­никами майна, визначеного спадковим договором, на праві спіль­ної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним».

Необхідність передбачення в главі 90 ЦК України такого поло­ження зумовлена й практичними міркуваннями. Про це свідчить при­клад укладення спадкового договору, в якому набувачами були дві фізи­чні особи. Між К. та її двома синами Р. та О. було укладено спадковий договір. Р. та О. є набувачами за спадковим договором, які після смерті матері - К. набувають у власність по ? належного їй на праві власності будинку, взамін чого Р. та О. зобов’язуються виконувати розпорядження К. щодо забезпечення її належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості згідно з рецептами лікарів, продуктами харчування, по необхідності одягом та доглядом. Внаслідок того, що Р. відмовлявся виконувати зобов’язання, взяті на себе за умовами договору, вчиняв безпідставні сварки та проявляв неадекватне ставлення до К, вона звер­нулася з позовом до Р. про розірвання спадкового договору в частині прав і обов’язків Р. за спадковим договором. О. в процесі виступає як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Виходячи з того, що Р. відмовляється виконувати зобов’язання, взяті на себе за умовами договору, та керуючись ч. 1 ст. 1308 ЦК України, суд ухвалив рішення задовольнити позов: розірвати спадковий договір, укладений між К, з однієї сторони, та Р. і О., з іншої, але лише в частині, що стосується прав і обов’язків Р. за спадковим договором [8].

З такої справи вбачається декілька проблем. По-перше, якщо спад­ковим договором конкретно визначено, яке майно набуде кожен із двох набувачів, та й обов’язки визначені окремо щодо кожного з набувачів, то в такому випадку відчужувачеві належало укласти два окремих спадкових договорів з кожним із набувачів, бо після смерті відчужувача згідно з умовами договору кожен із набувачів окремо набуде у власність майно, яке належатиме лише йому, а не обом набувачам на праві спільної власності.

По-друге, цивільне законодавство не передбачає можливості ро­зірвання договору взагалі, та й спадкового зокрема, лише в певній час­тині, а не повністю. Неможливо, як має місце у наведеному нами випа­дку, шляхом розірвання договору припинити договірні відносини, які виникли між відчужувачем та двома набувачами з одного і того ж спа­дкового договору (множинність осіб на стороні боржника), з одним з боржників і одночасно продовжувати їх з іншим.

Очевидно, для того, щоб уникнути на практиці такої ситуації, треба, як ми і запропонували, виходити з того, що якщо має місце укладення спадкового договору з кількома набувачами, то вони є солі­дарними боржниками у зобов’язанні, яке виникло зі спадкового дого­вору, і набувають після смерті відчужувача у власність майно на праві спільної власності. За таких обставин, у разі невиконання одним із на­бувачів передбачених договором обов’язків, відчужувач зможе вима­гати виконання обов’язків в повному обсязі від другого з набувачів. У разі ж невиконання обов’язків останнім, відчужувач зможе звернутися до суду з вимогою про розірвання спадкового договору, але вже не в певній частині, оскільки цивільне законодавство не передбачає такої можливості, а повністю, бо йдеться про солідарний обов’язок.

Висновок. Таким чином, з метою усунення неоднозначного тлумачення змісту ст. 1303 ЦК України та вирішення спірних питань щодо сторін спадкового договору, які виникають на практиці, пропо­нуємо викласти її у такій редакції:

«Стаття 1303.Сторони у спадковому договорі.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути повноліт­ня дієздатна фізична особа.

Набувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

Якщо набувачем є кілька фізичних осіб, вони стають піс­ля смерті відчужувача співвласниками майна, визначеного спад­ковим договором, на праві спільної сумісної власності.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним».

_____________________

Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд: наук.-практ. посібник / С.Я. Фурса, Є.І. Фурса, О.М. Клименко, С.Я. Рябовська, Л.О. Кармаза та ін.; за заг. ред. С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.; КНТ, 2007. – (Серія «Ваш радник»).

Цивільний кодекс України. Постатейний коментар: у 2 ч. / кер. авт. кол. та відпов. ред. проф. А.С. Довгерт, проф. Н.С. Кузнєцова. - К.: Юстиніан, 2006. - Ч. 2.

Передмова до ЦК // Українське право. - 1996. - Ч. 2.

Див.: Офіційний вісник України. - 2001. - № 22. - С 4. - Ст. 981.

Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар: у 2 ч. / за заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 2.

Ромовська Спадковий договір / З.В. Ромовська // Нотар-ХХІ. -2003. - № 3 (13).

Апанасюк М.П. Договір ренти: автореф. дис. на здобуття наук. сту­пеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / М.П. Апанасюк. - Х. Нац. ун-т внутр. справ, 2004.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2007 р. у справі № 2-200/2007 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: // www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f?p=204:2:3106298660773450::NO::P2DC

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук