Наукові статті Юридична психологія СОЦІАЛЬНІ ТИПОЛОГІЧНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ, ЯКА ВЧИНЯЄ КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКІ ПОСЯГАННЯ ВІДНОСНО ІНОЗЕМЦІВСОЦІАЛЬНІ ТИПОЛОГІЧНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ, ЯКА ВЧИНЯЄ КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКІ ПОСЯГАННЯ ВІДНОСНО ІНОЗЕМЦІВ
| Наукові статті - Юридична психологія |
С.В. Албул
СОЦІАЛЬНІ ТИПОЛОГІЧНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ, ЯКА ВЧИНЯЄ КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКІ ПОСЯГАННЯ ВІДНОСНО ІНОЗЕМЦІВ
Визначаються соціальні типологічні та психологічні ознаки особи злочинців, які вчиняють корисливо-насильницькі злочини відносно іноземців; на підставі аналізу висунутих наукових положень, результатів особистого дослідження автор дає соціальну характеристику моделі сучасного корисливо-насильницького злочинця.
Ключові слова: особа злочинця, корисливо-насильницькі злочини, іноземці, попередження, сімейний стан, мотивація злочинної поведінки.
Постановка проблеми. Вивчення особи злочинця здійснюється головним чином для з’ясування і оцінки тих особливостей і рис, які в сукупності з елементами конкретної життєвої ситуації породжують таке складне психічне утворення як мотивація злочину. Інформація про особу злочинця, поряд з відомостями про жертву злочину та характер зв’язків між ними, є одним з найвагоміших елементів характеристики злочинців.
Академія правових наук України визнала в числі пріоритетних напрямків розвитку правової науки розробку проблеми особи злочинця, соціальної та кримінологічної типології особи злочинця. У цьому контексті важливим є з’ясування деяких особливостей біологічної, психологічної і соціальної характеристик осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини відносно іноземців, за ознаками статі, віку, освітнього рівня, роду занять, сімейного стану і т.д., з метою встановлення найбільш типових рис злочинців цієї категорії. На думку Б.С. Волкова, поряд із загальними рисами, притаманними правопорушникам взагалі, можна говорити про ознаки, притаманні окремим групам злочинців. Тільки за цієї умови поняття особи злочинця набуває конкретного змісту та практичної значущості [1, с. 28].
Наприкінці 80-х рр. XX століття результати досліджень показали, що серед учасників корисливо-насильницьких посягань переважають особи у віці від 18 до 30 років. Крім того, науковцями відмічалася відносно висока частка участі неповнолітніх у вуличних грабежах. У розбоях і грабежах з проникненням у житло їх участь мала місце лише в одному випадку з десяти [6, с. 347]. А.Ф. Зелінський за результатами вивчення кримінальних справ про корисливо-насильницькі злочини вказував, що понад 90% грабіжників, розбійників та здирників – молоді особи віком до 35 років [7, с. 176].
Виклад основних положень. Проведені нами вибіркові обстеження обвинувачених, підсудних, засуджених, а також вивчення матеріалів слідчої і судової практики у справах про корисливо-насильницькі посягання відносно іноземців показали, що до таких злочинів схильні переважно особи чоловічої статі. Ця обставина не є специфічною. У 98,3% розглянутих нами випадків безпосередніми виконавцями грабежів, розбоїв і вимагань були саме чоловіки. Однак при незначній частці жінок – виконавців корисливо-насильницьких посягань, значним є кількість жінок – співучасниць таких злочинів. Ця обставина, на наш погляд, зумовлена специфічністю самої жертви – іноземця. Іноземці, як чоловіки, так і жінки, завжди охочіше йдуть на контакт саме з представниками жіночої статі. Іноземці – чоловіки частіше самі стають ініціаторами таких зв’язків. Обстановка країни перебування і пов’язаний з нею брак спілкування призводять до ілюзорного ототожнення випадкових (а нерідко заздалегідь спланованих злочинцями) контактів зі встановленням міцних зв’язків (цікавий співрозмовник, можливий сексуальний партнер тощо). При цьому відбувається деяке психологічне блокування самоконтролю, в ході чого стороннім особам повідомляються відомості особистого характеру – про місце мешкання, захоплення, джерела отримання прибутків тощо. Крім того, для іноземців-чоловіків при спілкуванні з жінками нерідко властиві легковажність поведінки, хвастощі демонстрації значних матеріальних коштів тощо.
Статистикою підтверджена стабільність вікових груп найбільшої кримінальної активності корисливо-насильницьких злочинців. Проведене нами вивчення кримінальних справ, порушених за фактами корисливо-насильницьких посягань відносно іноземців, дає підстави констатувати, що 91,7% встановлених осіб (535 з 613 засуджених) не досягли 35-річного віку. Однак нижні вікові межі цієї групи є трохи вищими за межі загальної маси корисливо-насильницьких злочинців і становлять 20 років. Примітно, що частка неповнолітніх, які здійснили грабежі, розбої і вимагання відносно іноземців, надзвичайно мала. При загальній тенденції «омолоджування» корисливо-насильницької злочинності загалом, частка неповнолітніх (від 14 до 17 років) у категорії посягань, яка розглядається, становила 1,14%. Це, на наш погляд, зумовлене, передусім, специфікою статусу іноземця – жертви злочину. При опитуванні неповнолітніх, затриманих правоохоронними органами за різні правопорушення, пов’язані з участю іноземців, було встановлено, що 75,6% осіб усвідомлювали, що противною стороною в конфлікті є саме іноземці і побоювалися виникнення для себе значних негативних наслідків.
Незначна частка осіб вікової групи понад 35 років принципово схожа з відповідними показниками загальної маси корисливо-насильницьких злочинів. У зв’язку з цим кримінологами небез-підставно відмічається своєрідний розряд криміногенного потенціалу цієї вікової групи стосовно більшої частини умисних загально-кримінальних злочинів [8, с. 27; 9, с. 85–86; 10, с. 20–21]. Виявлення найбільш криміногенних вікових груп (на думку О.О. Ковалкіна, «пораженность преступностью отдельных социально-демографических групп населения» [11, с. 48]), являє собою цінну інформацію для розробки конкретних заходів щодо попередження злочинів, а також прогнозування як загального рівня злочинності, так і злочинності окремих груп населення.
Реалії сьогодення пред’являють жорсткі вимоги до індивіда, передусім, щодо освітнього і культурного рівня. Принцип змагальності, що утвердився тепер у суспільному житті, при природному бажанні бути «на гребені хвилі» (або, принаймні, триматися на плаву) призвів до значущих, загальновизнаних результатів. Освіченість (саме освіченість, а не формальна наявність освіти) стала престижною і витребуваною. Зростанню рівня освіти населення загалом відповідає зростання освітнього рівня осіб, які здійснили злочини (як невід’ємної частини того ж населення). Примітно, що така тенденція притаманна і для корисливо-насильницьких злочинців, і була відмічена В.Д. Філімоновим ще в середині 60-х рр. XX ст. [12, с. 21–25]. Аналіз показників рівня освіти осіб, засуджених за вчинення корисливо-насильницьких злочинів у різні періоди, дає підстави стверджувати, що відмічене явище прогресує в частині підвищення рівня освіти цієї категорії осіб. Так, якщо за результатами вибіркового дослідження засуджених, проведеного ВНДІ МВС СРСР у 1959 р., серед корисливо-насильницьких злочинців було лише 2,8% осіб з середньою освітою, то, за даними В.Д. Філімонова, у 1965–1966 рр. частка таких осіб становила 10,1% [12, с. 23].
За даними В.О. Владимирова і В.І. Холостова, до середини 70-х рр. минулого століття частка осіб з середньою освітою серед засуджених за грабежі, розбої і вимагання, становила майже 19%; 0,3% мали незакінчену вищу і 0,2% – вищу освіту [4, с. 141]. Вже до середини 80-х рр. частка осіб із закінченою середньою освітою серед засуджених за здійснення корисливо-насильницьких злочинів досягла 60% [5, с. 97]. Наприкінці XX – початку XXI ст. звичний «злодій з великої дороги» стає більш цивілізованим.
Неодноразово у кримінологічній літературі підкреслювалася роль освіти як чинника, що стримує кримінальну активність особи. Звичайно, рівень освіти нерозривно пов’язаний з інтелектом і вольовими якостями індивіда. Однак, це не означає, що такий розвиток інтелекту не може мати кримінальної спрямованості, хоч В.В. Тищенко зазначає, що «інтелектуальний рівень осіб, які скоюють корисливо-насильницькі злочини, порівняно невисокий...» [13, с. 65]. Але проведені нами дослідження, об’єктом яких були особи, які скоїли корисливо-насильницькі злочини відносно іноземців в Україні протягом 2002–2007 рр., засвідчили, що частка осіб цієї категорії злочинців, які мали середню освіту, становила 73,3%; приблизно рівні позиції посідають особи з неповною середньою (11,9%) і середньою спеціальною (11,6%) освітою.
Стурбованість викликає той факт, що частка осіб, які мають вищу освіту, хоч і є в загальній масі незначною, але все ж має тенденцію до зростання. Щоправда, в основу нашого аналізу було покладено відомості про закінчення особою того чи іншого навчального закладу, тобто показник формальної освіти. Фактичний же обсяг знань і загальний культурний рівень не у всіх випадках відповідали формальному рівню освіти. Справді, на жаль, освіта не завжди відповідає освіченості. У суспільстві, де культурні цінності підміняються цінностями матеріальними, зникає духовність. Відсутність духовності – основа агресії. Бездуховність суспільства веде до масових проявів деструктивності –злочинності.
Встановлення і дослідження особливостей соціальної характеристики осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини відносно іноземців, за родом занять, тепер у теоретичному аспекті дещо проблематичне. Істотні зміни в соціальній стратифікації потребують нового дефінування існуючих соціальних груп. Соціальна і економічна нестабільність призвели до нестабільності соціально-ролевих властивостей особистості. Відсутність «упевненості в завтрашньому дні» сьогодні стала реальністю. Вчорашні висококваліфіковані лікарі торгують на ринках; викладачі та інженери зайняті «човниковим» бізнесом; колишні кадрові офіцери армії і спецслужб створюють сумнівні охоронні структури. Основним законом соціального життя став закон природного відбору і боротьби за існування. За цих умов надзвичайно складно представити всеосяжну градацію соціальних груп, що склалися і стрімко змінюються. На наш погляд, оптимально здійсненою і застосовною в кримінологічних дослідженнях може бути укрупнена класифікація, заснована на відомостях про наявність або відсутність постійного (або тимчасового) місця роботи (навчання) в особи на момент здійснення злочину. Умовно така класифікація може бути представлена трьома підгрупами: учні; особи, які працюють; непрацюючі. Віднесення до тієї чи іншої підгрупи повинно, на нашу думку, походити з основного роду заняття (рольового статусу) особи. Проведене нами на основі запропонованої класифікації дослідження даних про осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини відносно іноземців, показало, що 62,6% таких осіб до моменту посягання ніде не працювали і не вчилися. А 22,2% грабіжників, розбійників і вимагачів були учнями тих чи інших навчальних закладів. І лише 15,2% осіб мали постійне місце роботи. Примітно, що 72,3% непрацюючих осіб, які вчинили корисливо-насильницькі злочини, до здійснення посягання мали попередній досвід трудової діяльності. Аналіз показників, взятих за період з 2002 до 2007 р., свідчить про те, що кількість непрацюючих осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини відносно іноземців в Україні, з року в рік має тенденцію до зростання.
Багато кримінологів вважають, що кількісно ця категорія із зростанням безробіття буде збільшуватися [7, с. 176]. Однак, на наше переконання, категорія осіб, які не працюють не вичерпується лише власне безробітними в буквальному розумінні. Крім вказаної групи, значну частку тут займають особи, які не тільки не мають постійної роботи, а й з різних причин (передусім, особистого небажання) не прагнуть до її пошуків, які забезпечують себе за рахунок випадкових заробітків, нерідко (а то і частіше за все) напівкримінального характеру.
Однією зі значущих соціально-ролевих властивостей, що обов’язково характеризують порушника кримінально-правової заборони, кримінологи називають сімейний стан [14, с. 27]. З плином часу поведінка подружжя, як правило, трансформується у напрямі уявлень, існуючих у партнера, передусім того, хто задає тон у сім’ї. Більшість науковців вважають сім’ю істотним чинником, який стримує кримінальну активність індивіда. Справді, населення, непов’язане сімейними стосунками, постачає із свого середовища у декілька разів більше корисливо-насильницьких злочинців. Однак, необхідно відзначити, що понад 60% опитаних нами осіб, які на момент скоєння злочину мали сім’ю, пояснювали свої дії саме турботою про її благополуччя. На наш погляд, наявність егоїстичних акцентів, характерних для осіб, які не мають сім’ї, тут замінюються акцентами мікросоціальними, сімейними. Однак, їхнє адекватне сприйняття і подальша реалізація багато в чому залежать від психологічного стану в самій сім’ї. Будучи вельми мінливим, психологічний клімат в сім’ї є категорію оцінною, суб’єктивно опосередкованою. Так, понад 80% корисливо-насильницьких злочинців, які мали сім’ї до моменту здійснення злочину, охарактеризували їх як благополучні.
Проведений нами аналіз відомостей про сімейний стан осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини відносно іноземців, дозволив представити такі дані за категоріями. Так, на момент здійснення посягання 63,7% осіб мали сім’ю. Критерієм нашої оцінки при аналізові показників служила не стільки наявність формальних, юридично оформлених шлюбних відносин, за яких подружжя нерідко залишається чужими один одному (фіктивні шлюби; сім’ї, що розпалися без юридичного оформлення розірвання шлюбу тощо), скільки фактичне, реальне спільне мешкання осіб, пов’язаних загальним побутом, що, на нашу думку, має більший кримінологічно значущий потенціал, як стримуючого, так і каталізуючого кримінальну активність. Уявляється, що перший підхід є більш нормативним, тоді як останній більш соціологізованим, відповідним вимогам кримінологічного аналізу. На наш погляд, цей підхід, орієнтований на наявність фактичних сімейних відносин, найбільш прийнятний для дослідження особливостей характеристики осіб, які вчинили злочини. Тільки при реальному, спільному мешканні осіб, пов’язаних загальним побутом, загальними проблемами, потребами і інтересами, виникають, на нашу думку, необхідні соціально-психологічні зв’язки, що впливають як на зовнішню, так і на внутрішню детермінацію механізму здійснення злочину – мотивацію злочинної поведінки.
У більшості досліджень, присвячених проблемам особи корисливо-насильницьких злочинців, виділяються й інші, значущі властивості, що характеризують таких порушників кримінально-правових заборон. Передусім, відмічаються підвищена соціальна дезорганізація їхніх зв’язків, системи спілкування, статусу [6, с. 348]; високий рівень загального і спеціального рецидиву [15, с. 98]; кримінальна професіоналізація значної їх частини [16, с. 192]; маргіналізація (алкоголізація, наркотизація тощо) їх представників [5, с. 98]. Досліджуючи особливості особи корисливо-насильницьких злочинців, які здійснили грабежі, розбої і вимагання відносно іноземців, ми дійшли висновку про полярність таких характеристик цієї групи злочинців.
Не доводиться говорити і про значну професіоналізацію цієї категорії злочинців. Дійсно, більшість зареєстрованих корисливо-насильницьких злочинних посягань відносно іноземних громадян здійснювалася в групах. Однак, на нашу думку, нема підстав, виходячи з аналізу матеріалів слідчої і судової практики, стверджувати про існування або розвиток тенденції професіоналізації цієї злочинної діяльності. Досліджуючи аспекти кримінальної спеціалізації, нами встановлена наявність елементів такої у певної частини кишенькових злодіїв, осіб, що викрадають автомашини і деталі до них, а також жінок, що займаються проституцією, які контактують винятково з іноземцями. Щодо корисливо-насильницьких злочинців, елементи спеціалізації виявляються у деякої частки грабіжників, однак, як правило, передувають у межах загальної кримінальної спеціалізації і не орієнтовані на категорію жертв, що розглядається. Специфічним є і рівень маргіналізації таких злочинців. Як правило, маргінальне супроводження (алкоголізація, наркотизація тощо) мало місце лише у випадках здійснення заздалегідь неспланованих, ситуаційних грабежів, тоді як розбої і весь масив вимагань не виявляють таких ознак.
Висновки. Специфічність цієї категорії корисливо-насильницьких посягань, опосередкована особливим статусом жертв, обумовлює специфічність соціальної характеристики осіб, що їх здійснюють. Це походить, передусім, з наведених нами основних показників соціальної характеристики такого роду порушників кримінально-правових заборон, які відмінні від аналогічних показників загальної маси корисливо-насильницьких злочинців. Уявляється, що на підставі встановлених нами характеристик, можна визначити деяку усереднену соціальну модель корисливо-насильницького злочинця, який вчинив посягання відносно іноземців. У загальному – це чоловік; вік 20–35 років; з повною загальною середньою освітою; непрацюючий; має сім’ю; раніше не суджений; не має стійкої антисоціальної спрямованості поведінки; не маргінальний тип; не виявляє навичок професійної злочинної діяльності.
Не ідеалізуючи ці посилки, необхідно, на нашу думку, зробити обмовку. Виділення теоретичної моделі якого-небудь фрагменту об’єктивної дійсності за формальними ознаками – доволі складне завдання. Як основи опису моделі використовуються складні, вельми мобільні характеристики об’єкта, процес детермінації якими аспектів поведінки носить ймовірностний характер. Питання типологізації та класифікації особи злочинців не входили до кола наших завдань. Детально ці питання викладено у ґрунтовних працях таких науковців, як А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, А.І. Мелік-Дадаєва, С.М. Мірович, В.П. Танасевич. Однак, на наш погляд, встановлення соціально-характерологічної моделі об’єкта дослідження, орієнтоване на типологічні і класифікаційні особливості, буде забезпечувати реалізацію як гносеологічної, так і праксиологічної функцій дослідження особи злочинця та подальше вивчення природи злочинності загалом.
_________________
Волков В.С. Личность преступника, как предмет уголовно-правового и криминологического исследования / В.С. Волков // Личность преступника (уголовно-правовые и криминологические исследования). Сб. науч. тр. – Казань, 1972. – 216 с.
Личность преступника: правовое и криминологическое содержание / Г.М. Резник // Личность преступника и уголовная ответственность. Правовые и криминологические вопросьі: Межвузовский научньїй сборник. – Саратов, 1981. – 218 с.
Тузов А.П. Мотивация противоправного поведения несовершенно-летних / А.П. Тузов. – К., 1982. – 164 с.
Владимиров В.А. Ответственность за грабеж и личность грабителя / В.А. Владимиров, В.И. Холостов. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. – 340 с.
Бараненко Б.И. Особенности личности участников устойчивьіх групи, совершающих посягательства на государственное или общественное имущество (кражи, грабежи и разбойньїе нападения) / Б.И. Бараненко, В.И. Грачев // Проблемы изучения личности правонарушителя. Сб. науч. тр. – М: ВНИИ МВД СССР, 1984. – 158 с.
Криминология: [учебник] / под ред. Б.В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Юрид. лит., 1988. – 384 с.
Зелинский А.Ф. Криминология. [учеб. пособие] / А.Ф. Зелинский. – Харьков: Рубикон, 2000. – 240 с.
Антонян Ю.М. Преступники пожилого возраста с нервно-психической патологией / Ю.М. Антонян, Ю.Д. Криворучко // Личность преступника и вопросы исправления и перевоспитания осужденных Сб. науч. тр. – М: ВНИИ МВД СССР, 1990. – 204 с.
Костенко А.Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника) / А.Н. Костенко. – К.: Наукова думка, 1990. – 148 с.
Тирский В.В. Криминологическое и уголовно-правовое значение пожилого возраста / В.В. Тирский, Н.В. Войтин // Правовые вопросы борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. – Томск: Изд-во ТГУ, 1984. – 200 с.
Ковалкин А.А. Личность преступника и некоторьіе способьі ее криминологического анализа / А.А. Ковалкин // Проблеми изучения личности правонарушителя. Сб. науч. тр. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1984.
Филимонов В.Д. Общественная опасность личности преступника / В.Д. Филимонов. – Томск: Изд-во ТГУ, 1970. – 220 с.
Тищенко В.В. Корыстно-насильственные преступления: кримина-листический анализ / В.В. Тищенко. – Одесса: Юрид. л-ра, 2002. – 360 с.
Криминология: [учеб. пособ.] / под ред. В.Е. Зминова. - М.: Издат. гр. «Инфра-М – Норма», 1997. –160 с.
Михайленко П.П. Рецидивная преступность и ее предупреждение органами внутренних дел / П.П. Михайленко, И.А. Гельфанд. – К.: РИО МВД УССР, 1970. – 450 с.
Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность / А.И. Гуров. – М.: Юрид. лит., 1990. – 304 с.
< Попередня Наступна >