262

---

О.В. Ряшко

ДОПИТ СВІДКА ТА ПОТЕРПІЛОГО НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: ЮРИДИЧНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Аналізується значення процедури допиту свідка та потерпілого у розслідуванні кримінальних справ, акцентується увага на юридично-психологічних аспектах проведення цієї важливої слідчої дії.

Ключові слова: допит, законність, запитання, істина, логічна культура, потерпілий, свідок, слідчий, спілкування.

Постановка проблеми. В Основному Законі нашої держави визна­но, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека є найваж­ливішою соціальною цінністю (ст. 3), кожен громадянин має право на пова­гу до його гідності і не може бути підданий катуванню, жорстокому або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст. 28). Як засвідчує практика досудового розслідування існує чимало недоліків в ор­ганізації і проведенні допиту свідка та потерпілого, серед яких – недоскона­лість чинного законодавства, недостатній професіоналізм працівників пра­воохоронних органів, недоліки в їх теоретико-психологічній підготовці, низький рівень загальної та правової культури. Наявна ситуація ускладню­ється тим, що на сьогодні спостерігається тенденція зростання злочинності та збільшення обсягу навантаження на органи дізнання і досудового слідст­ва, які мають забезпечувати належне розслідування справ.

Стан дослідження. Проблема проведення допиту та удосконален­ня його процесуальних, організаційних, тактичних аспектів розроблялися у працях Ю. Аленіна, Р. Бєлкіна, В. Весельського, С. Давиденка, В. Галагана, В. Коновалової, В. Кузьмичова, М. Михеєнка, О. Переверзи, М. Порубової, С. Стахівського, В. Тертишника, П Цимбала, В. Шепітька, С Шейфера та інших вчених. Проте, незважаючи на значні напрацювання, питання визначення особливостей, пов’язаних із засто

суванням пси­хологічних спеціально-правових методів, потребують подальшого ви­вчення та вирішення. Такі дослідження обумовлені, по-перше, необхідніс­тю чіткого дотримання принципів законності і справедливості при розслідуванні кримінальних справ, по-друге, необхідністю раціоналізації праці слідчого, потреба у чому на сьогодні стала особливо гострою.

Виклад основних положень. Зміст досудового розслідування полягає в тому, що воно є цілеспрямованим процесом, метою якого є відтворення минулої події злочину. До особливостей пошукової діяль­ності слідчого на етапі досудового розслідування належать відсутність вичерпної мисленнєвої моделі злочину, надходження невпорядкованої інформації про подію злочину, конфліктний характер спілкування та висока емоційна напруга, обмеженість в часі, обумовлена строками досудового розслідування.

У збиранні доказової інформації одне з основних місць посідає допит. Зі всього бюджету часу, що витрачається слідчим на прова­дження слідчих дій, саме на проведення допитів припадає 80%.

Допит - слідча дія, у процесі якої слідчий отримує від особи відо­мості, що мають значення у розслідувані кримінальної справи для встано­влення об’єктивної істини і забезпечення правильного застосування зако­ну. Допит - одна з найпоширеніших слідчих дій зі збирання доказів. За­вдання слідчого полягає в отриманні від особи, яку він допитує, відомостей про подію злочину, про осіб, котрі його вчинили, про інші обставини, які мають значення для справи. Слід погодитися з В. Шепітько у тому, що допит - одна з найскладніших слідчих дій, проведення якої вимагає від слідчого високої загальної і професійної культури, глибокого знання психології людини [1, с 218]. Допит спрямований насамперед на розслідування злочинів. Його проведення вимагає від слідчого значних інтелектуальних, організаційних вольових зусиль. Сенс всього розсліду­вання полягає у пізнанні істини. Шлях до істини складний. Істина сприй­мається не як застигле, незмінне, а як процес постійного логіко-правового аналізу, що супроводжує теоретичну і практичну діяльність слідчого. Принцип об’єктивної істини виражається у вимогах закону про всебічне, повне і об’єктивне розслідування кримінальної справи.

У процесі проведення допиту ці вимоги виявляються в такій йо­го організації, яка забезпечує встановлення об’єктивної істини по справі. Предмет допиту визначається двома факторами: обставинами, які слід з’ясувати по справі; даними, які повинні бути відомі особам, що мають відношення до події злочину.

Необхідною передумовою успішного проведення допиту є під­готовка до нього, яка охоплює ряд конкретних заходів: по-перше, ви­вчення матеріалів справи; по-друге, ознайомлення з даними про особу допитуваного; по-третє, складання плану допиту.

Важливим фактором підготовки до допиту є ознайомлення з ві­домостями про особу допитуваного. Не можна, наприклад, погодитись з думкою, що особи з певними фізичними вадами не можуть повідоми­ти достовірну інформацію, але ж незряча людина може добре охарак­теризувати особливості голосу, а людина, яка погано чує, особливу увагу зверне на міміку та риси обличчя, саме тому слідчий має добре ознайомитись зі всіма даними, які характеризують особу допитувано­го, враховуючи його фізичний та психічний стан, що зрештою буде сприяти визначенню найбільш ефективних шляхів допиту.

Однією з важливих умов підготовки до допиту є його планування. План допиту – розгорнутий або короткий, усний або письмовий – сприяє систематизації з’ясованих обставин і цілеспрямованості допиту. Підгото­вка і проведення допиту вимагає чіткої організації, в якій суттєву роль відіграє планування. Планування – це логіко-мисленнєвий процес, який включає аналіз питань, що підлягають вирішенню, їх чітку послідовність. Планування слід розглядати як сукупність складних розумових операцій, що спрямовані на формування завдань розслідування та визначення най­більш раціональних і ефективних шляхів їх розв’язання, котрі забезпечу­ють всебічне і повне доказування по кримінальній справі.

Необхідною передумовою успішного проведення допиту є під­готовка до нього. Підготовка до допиту охоплює ряд конкретних захо­дів, а саме: вивчення матеріалів справи; ознайомлення з даними про особу допитуваного; складання плану допиту.

Про зречення планування В.О. Коновалова пише: «Допити, які не передбачають певного плану, відбуваються пасивно, самопливом, без належної цілеспрямованості» [2, с. 84].

Підготовка і планування – процес творчий. Складання письмового плану підготовки до допиту не означає, що в усіх випадках він повинен бути розгорнутий, тобто мати у собі перелік усіх обставин і запитань. Го­туючись до нескладного допиту, слідчий може обмежитися наміткою об­ставин, які треба з’ясувати, або коротким переліком основних питань.

Допит поділяється на окремі види залежно від процесуального ста­тусу допитуваних учасників процесу і проводиться за певними правила­ми – загальними для всіх видів допиту та особливими для окремих видів допиту. До окремих видів допиту належить допит свідка і потерпілого.

У КПК України викладені норми, які регламентують порядок виклику та проведення допиту свідка і потерпілого (ст.ст. 166–171).

Так, у ст. 167 КПК України зазначається, що свідка можна допитувати про факти, які стосуються конкретної справи, а також про особу підо­зрюваного або обвинуваченого та потерпілого.

Перед допитом встановлюють особу свідка, повідомляють його в якій справі він викликаний, попереджають про обов’язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмо­ву дати показання та за дачу завідомо неправдивих показань (ст.ст. 384, 385 КК України), слідчий з’ясовує його стосунки з обвинуваченим (підо­зрюваним) та потерпілим, роз’яснює право не давати показань щодо себе, членів сім’ї, близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України ). Після вільної розповіді свідок відповідає на запитання слідчого.

Як засвідчує практика, «первинні показання свідків переважно у 80% випадків були правдивими, але потім змінювалися на хибні у судо­вому засіданні, - пише А.Р. Михайленко, - слідчі не завжди використо­вують свої можливості з метою уникнення того, щоб свідки в суді не змі­нювали своїх показань, їх потрібно прискіпливо допитувати» [3, с 332].

Будь-який допит розпочинається з того, що слідчий встановлює особу того, кого допитує, з’ясовує його взаємовідносини з іншими учасниками процесу, роз’яснює допитуваному його процесуальні пра­ва та обов’язки. При допиті свідка найбільш складними завданням є встановлення достовірності його показань. Мотивами завідомо непра­вдивих показань можуть бути особиста зацікавленість, співчуття до обвинуваченого або потерпілого, шантаж та погрози зі сторони заціка­влених осіб. Ознаками пасивної неправди є незнання обставин, які ма­ли би запам’ятатись, нездатність деталізувати події, бідність емоційно­го фону, стереотипне співпадання показів декількох осіб.

Аналіз кримінальних справ свідчить, що свідомо неправдиві пока­зання в ході попереднього слідства по них давали 28% свідків, 24% поте­рпілих. Свідома неправда була викрита в ході допиту особи, яка дає пока­зання: свідка - 6% випадків, потерпілого - 10% випадків [4, с 15].

У разі повідомлення неправдивої інформації слідчий має нага­дати свідкові, що він не тільки несе за це кримінальну відповідаль­ність, а й переконати його, що він наносить шкоду правосуддю та й самому обвинуваченому, оскільки обставини, які ним приховуються, можуть мати не тільки обтяжуюче, але й пом’якшуюче значення.

В процесі планування організації і проведення допиту важливе місце займає допит потерпілого. Показання потерпілого (особливо це стосується злочинів, які посягають на життя та здоров’я ), як правило, відрізняються підвищеною емоційністю та схильністю до перевищення тяжкості вчинених відносно нього посягань, тому так важливо звертати увагу на особисті якості потерпілого, особливості його поведінки, невербальні засоби комунікації (міміку, жести), що дозволяє певною мірою зробити висновки щодо правдивості його показань.

Намагаючись отримати правдиві свідчення, неприпустимо ви­користовувати погрози, шантаж, залякування. Потерпілому слід роз’яснити, що від правдивості та повноти його розповіді залежить кінцевий результат розслідування. Слідчому необхідно уточнювати та підтверджувати отриману інформацію. При першому допиті потерпі­лого слідчому слід враховувати стан важкого психологічного напру­ження потерпілого та перенесену психічну травму, що не може не від­биватися на власному оцінюванні події останнім.

Проведені Т.П. Матюшковою дослідження свідчать, що у 14,4% не­повнолітніх та 9% повнолоітніх потерпілих жінок від насильницьких зло­чинів спостерігалася амнезія після вчиненого щодо них злочину; 14,4% не­повнолітніх та 34,2% повнолітніх потерпілих повідомляли неправдиві свід­чення. На основі аналізу слідчої та судової практики можна висновок ствердити, що вибір та застосування конкретних тактичних прийомів акти­візації пам’яті потерпілих, подолання та нейтралізація протидії встановлен­ню об’єктивної істини значною мірою залежать не тільки від особистісних рис, а й від адаптації потерпілого до обстановки допиту. «Справа в тім, – зазначає Т.П. Матюшкова, – що потерпілі жінки на момент допиту часто перебувають у стані розгубленості чи під впливом страху від заподіяного насильства, погроз з боку злочинця, осуду з боку родичів тощо» [5, с. 12].

«В процесі допиту, – підкреслює О.М. Балинська, – для «худож­ньої» людини найбільш дієвими будуть такі аргументи, як фотографії, речові докази, фоторобот і т.д. Саме на такого типу людей дуже впли­вають впізнання та очна ставка. «Абстрактному» типу людей варто наводити точні факти, статистичні дані, експертні висновки, логічний аналіз доказів» [6, с. 112–113].

Під час допиту слідчий спілкується зі свідком і потерпілим. Логіка вимагає дотримуватись при постановці запитань наступних правил: вони повинні бути чіткими, зрозумілими, послідовними, коректними.

Що ж таке запитання? Запитання – це висловлювання, в якому міс­титься вимога певної інформації від людини, до якої звертаються. Грама­тичною формою вираження запитань є питальні речення. Вміння форму­лювати запитання залежить від знання як логіки, так і тієї сфери реальнос­ті, яка відображається у запитанні. Таке вміння передбачає ще й знання мови. У професійній діяльності працівника ОВС дуже важливо вміти ви­словлювати думку професійно, використовуючи професійні терміни, зро­зумілі мовні звороти. При цьому треба дбати про чіткість вимови, прагну­ти бути небагатослівним, не засмічувати мову словами-паразитами.

За результатами анкетування слідчих органів прокуратури та Служби безпеки України, проведеного О.В. Фуніковою, 57% опитаних абсолютно обґрунтовано вважають, що в системі слідчих дій запитан­ня виконують насамперед пізнавальну функцію, 22% - вказали на ре­гулятивну функцію запитань, 20% - на комунікативну [7, с 12]. Це на думку автора досліджень, свідчить про адекватну оцінку значення за­питань у системі слідчих дій.

Основна проблема запитально-відповідального мислення поля­гає в тому, щоб правильно ставити запитання і отримувати на них чіт­кі, істинні відповіді. У процесі спілкування можуть формуватися як логічно коректні, так і некоректні запитання. Серед неправильних за­питань існують так звані провокаційні запитання, які припускають відповіді, що за своїм змістом ущемляють достоїнство людини, інколи ставлять під сумнів компетентність та інші позитивні якості особи. Отже, такі запитання як з позиції логіки, так і моралі є недопустимими.

Практиці відомі такі допустимі під час допиту види запитань: спрямовані на розширення і доповнення показань: запитання про об­ставини, які свідок не виклав у своїй розповіді; конкретизуючі - запи­тання, спрямовані на уточнення окремих фактів; нагадувальні - запи­тання, що викликають асоціації з подією, яка з’ясовується, чим допо­магають пригадати значимі для справи обставини; контрольні запитання для перевірки правильності наданих свідком даних.

Згідно з ч. 4 ст. 167 КПК, «забороняється ставити запитання, у фо­рмулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді, або підказка до неї» (навіювальні запитання - питання, в яких звучить характер обізнано­сті слідчого, що може спонукати до підтвердження певної інформації).

Закон забороняє під час допитів застосування таких прийомів, як обіцянка, обман, приниження честі і гідності, вплив на релігійні почуття, фізичне і психічне насильство, допущення на допит сторонніх осіб, залякування, застосування гіпнозу та інших незаконних дій з ме­тою одержання бажаних результатів.

При формулюванні запитань слідчий повинен дотримуватись наступних логічних правил. Запитання повинні відповідати таким ви­могам: а) бути коректними, для перевірки коректності питання слід перевірити, чи істинні умови; б) формулюватись чітко, ясно, у зрозу­мілій формі, вимагати конкретної відповіді; нечіткі запитання усклад­нюють їх розуміння і пошук відповіді на них.

Запитання треба ставити у певній послідовності. Це дасть змогу отримати необхідну інформацію, витрачаючи менше часу і сил. При формулюванні запитання слід враховувати культурний рівень особи та її обізнаність з нормативно-правовими актами.

Для досягнення позитивного результату, тобто отримання необ­хідної інформації від свідка або потерпілого слід створити таку мора­льно-психологічну атмосферу, яка б сприяла комунікації й викликала взаємоповагу між правоохоронцем і особою, якій ставлять питання.

Висновок. Сучасні умови боротьби зі злочинністю вимагають від слідчого високого рівня професіоналізму і все більшої майстерності в боро­тьбі зі злочинністю. Він повинен володіти не тільки правовою, але й логіко-психологічною культурою, сильним характером і волею. У розкритті зло­чину важливим способом одержання показань є допит свідка і потерпілого. За його допомогою одержується і перевіряється значна кількість інформації, яка є такою необхідною для встановлення істини у кримінальній справі.

Значну роль у допиті відіграє знання логіки, особливо при формулю­ванні запитань, визначенні їх послідовності, при аналізі і оцінці одержаної інформації. Ефективність допиту значною мірою визначається тим, наскі­льки правильно сформульовані запитання. Таким чином, знання законів і правил логіки дає можливість при розслідуванні кримінальних справ дома­гатись їх ефективності і приймати правильні рішення, у цьому аспекті сут­тєву роль відіграє проблема запитань у практичній діяльності слідчого.

Суворе дотримання слідчим чинного законодавства, законності і справедливості під час проведення допиту – гарантія забезпечення конституційних прав і свобод громадян України.

––––––––––––––

Шепитько Ю.В. Теория криминалистической тактики / Ю.В. Шепи­тько. – Х.: Гриф, 2002. – 349 с.

Коновалова В.О. Проблеми логіки і психології у сучасній тактиці / В.О. Коновалова. – Харків, 1965. – 140 с.

Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспе­чение прав граждан. Научно-практическое издание / А.Р. Михайленко. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.

Переверза О.Я. Формування неправдивих показань, система тактичних прийомів їх виявлення і подолання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес і криміналістика» / О.Я. Пере-верза. – Х.: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2000. – 19 с.

Матюшкова Т.П. Тактика допиту потерпілих жінок від насильниць­ких злочинів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес і криміналістика» / Т.П. Матюшкова. – Х.: Національний університет внутрішніх справ, 2006. – 20 с.

Балинська О.М. Вербально-біхевіористський метод вирішення мора­льно-правової конфліктної ситуації допиту / О.М. Балинська // Науковий віс­ник Львівського інституту внутрішніх. – 2003. – № 1. – С. 110–116.

Фунікова О.В. Теоретичні основи класифікації запитань у криміналі­стиці: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес і криміналістика» / О.В. Фунікова. – Х.: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2007. – 20 с.

 

< Попередня   Наступна >