645

---

О. I. СВЯТОКУМ,

здобуеач Харківського національного університету внутрішніх справ, викладач кафедри туризму і соціальних наук Харківського торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету

ТИПОЛОГИЗАЦШ ПРАЦІВНИКІВ ІЗ МЕНТАЛЬНИМИ ПРОБЛЕМАМИ

Проаналізовано соціологічний та психологічний підходи до проблеми класифікації девіантної поведінки. Для практичних цілей управління персоналом запропоновано використовувати типологічні групи осіб із ментальними відхиленнями.

У теорії й практиці управління персоналом окремим комплексом завдань є розроблення стратегії й тактики дій щодо осіб, які мають так звані ментальні проблеми. Під ментальними проблемами (від лат. mens, mentis – розум, мислення, розважливість, напрям думок) ми розуміємо більш-менш систематичні прояви відхилень від стану психічної норми й психічного здоров'я, які мають критичне значення для функціонування особистості в трудовому колективі. Особи із зазначеним типом відхилень, як правило, вносять перешкоди в життєдіяльність організації, загрожуючи її безпеці. Таким чином, проблему, що винесена у заго­ловок статті варто розглядати у контексті кад­рової безпеки організацій

За даними епідеміологічного дослідження психічного здоров'я ВОЗ «Психічне здоров'я у світі 2000» («World Mental Health 2000»), у 2002 p. поширеність психічних розладів в Україні протягом життя становила 31,6 %. З них найпоширенішими розладами в чоловіків були зловживання алкоголю (19,73 %), алкогольна залежність (6,73 %), афективні розлади (9,72 %). У жінок - афективні (20,78 %) і тривожні розлади (7,86 %) [1]. Таким чином, кожен третій українець протягом життя має розлади в ментальній сфері й потенційно є джерелом ризику як працівник тієї або іншої організації.

: justify;">У сучасній науковій літературі ця тема роз­роблена досить слабко. Природні й набуті ментальні відхилення працівників розглядалися Т. Зайчиковою, М. Зивзахом, В. Медведєвим, І. Слюсар тощо. [2; 3; 4; 5]. Дослідження даних проблем частіше мають галузевий характер. Жодне з досліджень не розглядає ментальні відхилення як фактор ризику, що загрожує безпеці підприємства.

Проблема персоналу з ментальними відхиленнями в аспекті кадрової безпеки розгляда­ється в періодичних виданнях як 6загальнення практичного досвіду HR-фахівців [; 7].

Актуальність проблеми в умовах формування в Україні ринкової економіки, а також її недостатнє наукове розроблення зумовили ви­бір теми статті, метою якої є обґрунтування типології працівників з ментальними відхи­леннями. Така класифікація може розширити інструментарій соціологічного аналізу, спрямованого на виявлення відхилень у поведінці працівників, які створюють загрозу безпеці підприємства. Вона також може використовуватися на практиці для розроблення методик соціальної адаптації відповідних осіб.

Гармонійна особистість, за визначенням В. Менделевича, характеризується збалансованістю трьох складових:

психічних процесів;

адаптивності й самоактуалізації (на рівні ха–актерологічних особливостей);

духовності, відповідальності й сумління (на особистісному рівні) [8, с 351].

Недостатній розвиток і дисбаланс зазначе­них складових призводить до ментальних по­рушень, які проявляються у різних формах де­віантної поведінки працівників. Така поведінка може суперечити цілям, нормам і правилам організації. Отже, присутність у колективі осіб із ментальними проблемами підвищує ймовір­ність виникнення ситуацій, що загрожують безпеці організації.

Загрози й ризики зростають, вважають А. Шипілов та О. Шипілова, якщо персоналу притаманні такі риси:

ігнорування загальноприйнятих мораль­них норм;

індивідуалістична спрямованість особи­стості, невміння й небажання працювати в єдиній команді;

завищена самооцінка, марнославство, незадоволені амбіції, заздрісність;

наявність рис характеру, обумовлених патологічним розвитком особистості – мстиво-сті, підвищеної уразливості тощо;

інфантилізм (особистісна незрілість), відсутність самостійності суджень, орієнтація на інших, сильніших у психологічному аспекті людей, у прийнятті рішень і діях;

імпульсивність, що проявляється у втраті самоконтролю, вчиненні необдуманих дій;

негаразди в особистому житті, відчуженість від інших, самотність;

наявність гострої ситуативної життєвої потреби (наприклад, у дорогому лікуванні кого-небудь із близьких), яку людина не може реалізувати самостійно;

наявність зв'язку працівника з представ­никами фірм-конкурентів [9].

Перші шість із наведених ознак, на наш погляд, властиві особам із ментальними пробле­мами. Досить велика ймовірність того, що поведінка таких людей буде неадекватною певній виробничій ситуації, суперечитиме цілям й інтересам підприємства. Це може привести до явищ, подій і процесів, здатних завдати шкоди підприємству аж до його знищення.

На думку експерта Союзу керівників служб безпеки Уралу С. Козлова, до основних загроз, які походять від персоналу, є наступне:

розкрадання майна підприємства (корпоративне шахрайство) у різних формах та обсягах;

використання ресурсів підприємства у власних цілях (матеріальних, фінансових, технічних, транспортних тощо);

навмисне псування й знищення майна підприємства (диверсія);

одержання заробітної плати за невиконану роботу (саботаж);

шантаж компетентністю («я - незамінний працівник за своїм фахом»);

шантаж повноваженнями (концентрація в одних руках повноважень по кількох посадах);

торгівля секретами (продаж комерційних секретів підприємства);

дисциплінарні порушення;

створення в колективі нестерпного морально-психологічного клімату [10].

Сучасна соціологія розглядає відхилення у поведінці (девіації) як «соціальне явище, яке виражається у відносно масових і стійких фо­рмах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформо­ваним у даному суспільстві нормам й очікуванням» [11, с 7]. Поведінку людей з менталь­ними проблемами в контексті соціологічного підходу варто розглядати як прояв індивідуальної активності в рамках соціальної групи. Нормативна поведінка в цьому випадку відпо­відає професійно-кваліфікаційним вимогам і корпоративним нормам конкретної організації. Однак виявлення, ідентифікацію осіб з ментальними проблемами найбільш доцільно здійс­нювати в рамках психологічної традиції.

У психології існують два основних підходи до проблеми класифікації девіантної поведін­ки: психологічний і клінічний. Перший підхід базується на врахуванні таких критеріїв: вид знехтуваної норми; психологічні цілі поведінки та її мотивація; індивідуально-стильові характе­ристики поведінки [12, с 31]. Спираючись на зазначені критерії, Ю. Клейберг виділяє три групи поведінкових відхилень: негативні (вживання алкоголю й наркотиків), позитивні (у різних видах творчості), соціально-нейтральні (бідність тощо) [13, с 50].

Т. Донських і Ц. Короленко поділяють поведінкові девіації на дві більші групи: нестандартну й деструктивну поведінку. Нестандарт-на поведінка виражається у формі нових ідей і дій, що виходять за рамки соціальних стерео­типів. Деструктивна поведінка включає зовнішньодеструктивну й внутрішньодеструктивну.

Зовнішньодеструктивна поведінка, у свою чергу, поділяється на адиктивну (використання яких-небудь речовин або специфічної активно­сті з метою втечі від реальності й одержання бажаних емоцій) й антисоціальне (дії, що порушують закони й права інших людей у формі протиправної, асоціальної, аморальної поведінки). Внутрішньодеструктивна поведінка має такі види: суїцидна; конформістська; нарцисизм; фанатична й аутична поведінка [12, с 31].

О. Змановська виділяє антисоціальну, делінквентну поведінку (таку, що суперечить правовим нормам, являє загрозу соціальному порядку й благополуччю людей); асоціальну, аморальну поведінку (нехтування моральними нормами, що зазвичай призводить до порушення міжособистісного спілкування); ауто деструктивну, саморуйнівну поведінку (відхиляється від психологічних і медичних норм, перешкоджає розвитку особистості, веде до порушення її цілісності) [12, с 33].

Автори наведених класифікацій не враховують походження та природи девіантної пове­дінки, можливий рівень ментальних відхилень та соціальної дезадаптації носіїв девіантної поведінки. Це знижує можливість прогнозування вірогідності проявів поведінки персоналу, яка загрожує безпеці організації. Узагальнюючи наведені підходи, можна за рівнем ураження та дисбалансу складових особистості виокре­мити такі загальні моделі поведінки персоналу організації:

нормативна поведінка (відповідає загальнолюдським нормам, професійно-кваліфікацій-ним вимогам і корпоративним нормам конкретної організації, забезпечує соціальну адаптацію);

ситуативна нестандартна поведінка (перебуває на межі соціальної норми, може при-зводити до виникнення соціальної напруженості), проявляється, якщо на відповідну особу впливають фактори, до яких вона особливо вразлива;

стійка нестандартна поведінка (суперечить соціальним нормам, призводить до дезадаптації, саморуйнування особистості);

патологічна поведінка (не відповідає нор­мі психічного здоров'я, приводить до дезадаптації із соціальним середовищем, супроводжується загальним зниженням продуктивності).

У дослідженні персоналу з ментальними відхиленнями особи з нормативною поведін­кою можуть розглядатися як носії психічної, соціальної й корпоративної норм організації, тобто як контрольна група.

Персонал, що демонструє другий тип поведінки, має певні проблеми ментального характеру через вибіркову вразливість до окремих психогенних факторів й адаптації в соціальному середовищі. Досить поширена типологія граничної поведінки була запропонована К. Леонгардом [14]. Його класифікація акцентуацій характеру базується на оцінюванні стилю спіл-кування людини з оточенням. Перевагою типології К. Леонгарда є опис типових рис осо­бистості, які дозволяють із певною часткою ймовірності прогнозувати поведінкові реакції акцентуанта в різних соціальних ситуаціях. К. Леонгард описує 12 типів характеру: гіпертимний, дистимний, циклоїдний, збудливий, гальмівний, педантичний, тривожний, емотив­ний, демонстративний, екзальтований, екстравертний та інтровертний. Існує ряд методик, які діагностують вказані типи характеру, на-приклад опитувальник Шмішека.

Третій тип поведінки демонструють особи, які знаходяться на межі психічного здоров'я і хвороби. Така поведінка може з'являтися внаслідок неврозів, патологічного розвитку особистості, психопатій та деяких психічних розладів неендогенного характеру, обумовленого екстремальними умовами праці. Ці порушення є предметом опису клінічної (медичної) класифікації. У даний час в Україні фахівці дотримуються Міжнародної статистичної класифікація хвороб і проблем, пов'язаних зі здо­ров'ям (International Statistical Classification of Diseasesand Related Health Problems) Десятого перегляду (МКБ-10, ICD-10).

У класифікаційній структурі МКБ-10 третій тип «стійка нестандартна поведінка» доцільно віднести до розділів:

F4 «Невротичні, пов'язані із стресом і соматоформні розлади»;

F5 «Невротичні, пов'язані із стресом і соматоформні розлади»;

F6 «Розлади зрілої особистості й поведін­ки у дорослих».

Четвертий тип поведінки (патологічна поведінка) значною мірою обумовлений тяжкими психічними захворюваннями, викликаних органічними змінами в організмі, вживанням психоактивних речовин та іншими причинами. До них, згідно з МКБ-10, можна віднести розділи:

F0 «Органічні, у тому числі симптоматич­ні психічні розлади»;

F1 «Психічні й поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин»;

F2 «Шизофренія, шизотипічні та маячневі розлади»;

F7 «Розумова відсталість» та інші тяжкі психічні захворювання [15].

Отже, зроблений нами аналіз дозволяє ре­комендувати для практичних цілей управління персоналом використовувати наступні типоло­гічні групи:

Персонал із нормативною поведінкою, яка відповідає корпоративним нормам і цінно­стям організації.

Персонал із нестандартною поведінкою, яка проявляється ситуативно. Це особи з акцентуаціями характеру, для яких притаманна поведінка на межі соціальної норми. Треба зважати на те, що ці особи є надзвичайно чутливими до різких змін зовнішнього середо­вища або зовнішніх впливів.

Список використаної літератури

Пинчук И. Распространенность психических расстройств [Элект–онный –есурс] / И. Я. Пинчук // Журнал Академії медичних наук України. - 2010. - Т. 16. - № 1. С. 168176. - Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/JAMN/2010_1/Pinchuk.pdf.

Зайчикова Т. В. Соціально-психологічні детермінанти синдрому «професійного вигорання» у вчителів : дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / Зайчикова Тетяна Вікторівна. - К., 2005. - 173 с.

Зивзах М. В. Психологические дезаптационные реакции у сотрудников специальных подразделе­ний органов внутренних дел (диагностика, психоко–екция и профилактика) : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.04 / Зивзах Маркел Вячеславович. - X., 2007. 186 с.

Медведев В. С. Психология профессиональной деформации сот–дников о–ганов внутренних дел : дис. ... д-ра психол. наук : 19.00.06 / Медведев Владимир Степанович. К., 1999. 412 с.

Слюсар І. М. Посттравматичний стресовий розлад у працівників дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції: профілактика, психологічна діагностика та корекція : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.06 / Слюсар Інна Миколаївна. - К., 2005. - 211 с

Гостев А. Что делать, если ваш начальник - психопат? [Электронный ресурс] / Алексей Гостев. -Режим доступа: http://planetahr.ru/publication/878.

Чумарин И. Кадровая безопасность: представители групп риска [Электронный ресурс] / И. Чумарин // Персонал Микс. - 2001. - № 6. - Режим доступа: http://sec4all.net.

Менделевич В. Д. Клиническая и медицинская психология : практ. рук. / В. Д. Менделевич. - М. : МЕДпресс, 1998. - 587 с.

Шипилов А. Как обеспечить надежность персонала? [Электронный ресурс] / А. И. Шипилов, О. А. Шипилова. - Режим доступа: http://www.klerk.ru/boss/articles/7137.

Козлов С. Персонал: основной ресурс или основная угроза? [Электронный ресурс] / С. В. Козлов. -Режим доступа: http://ekb-security.ru/portfelsb/abc/73-2010-02-08-18-46-03.html.

Гилинский Я. И. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения : учеб. пособие /Я. И. Ги-линский, В. Г. Афанасьев. - СПб., 1993. - 272 с.

Змановская Е. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения) : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. В. Змановская. - 3-е изд., испр. и доп. - М. : Академия, 2006. - 288 с.

Клейберг Ю. Психология девиантного поведения : учеб. пособие для вузов / Ю. А. Клейберг. - М. : Сфера ; Юрайт - М, 2001. - 160 с.

Леонгард К. Акцентуированные личности / К. Леонгард; пер. с нем. - К. : Вища школа, 1981. - 362 с.

МКБ-10. Классификация психических и поведенческих расст–ойств: Исследовательские диагнос-тические критерии. - Женева : Всемир. орг. здравоохранения, 1998. 208 с.

 

< Попередня   Наступна >