Наукові статті Цивільне процесуальне право ВИРІШЕННЯ СУДОМ ПИТАНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НАСТАННЯМ ОБСТАВИН, ЯКІ УСКЛАДНЮЮТЬ АБО УНЕМОЖЛИВЛЮЮТЬ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯВИРІШЕННЯ СУДОМ ПИТАНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НАСТАННЯМ ОБСТАВИН, ЯКІ УСКЛАДНЮЮТЬ АБО УНЕМОЖЛИВЛЮЮТЬ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ
| Наукові статті - Цивільне процесуальне право |
ВИРІШЕННЯ СУДОМ ПИТАНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НАСТАННЯМ ОБСТАВИН, ЯКІ УСКЛАДНЮЮТЬ АБО УНЕМОЖЛИВЛЮЮТЬ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ
О. Верба
Розглянено повноваження суду щодо вирішення питань про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення суду. Автор дослідив правове регулювання цих інститутів, виявив прогалини та недоліки у ньому. Законодавчі положення супроводжуються прикладами з судової практики. Сформульовано зміни до ЦПК України, які б зміцнили гарантії учасників процесу щодо реального захисту (поновлення) їхніх прав.
Ключові слова: суд; розстрочка виконання рішення суду, відстрочка виконання рішення суду, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення суду, виконавче провадження.
Ефективність правозастосовної практики найяскравіше проявляється на стадії виконавчого провадження. Участь суду у завершальному етапі захисту порушених прав осіб є істотною гарантією поновлення цих прав, оскільки зміст усієї правозастосовної діяльності, а також захисту державою прав, свобод та інтересів осіб полягає у реалізації рішення суду або акта іншого юрисдикційного органу.
До виключної компетенції суду у виконавчому провадженні належить вирішення питань, пов’язаних із настанням обставин, які перешкоджають, ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення, зокрема – про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення. Суд уповноважений в кожній ситуації на власний угляд оцінювати підстави для зміни перебігу виконання рішення.
Різні аспекти інститутів відстрочки, розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення були предметом дослідження у процесуальній літературі. Зокрема, цією проблематикою займалися такі наук
Згідно зі ст. 373 Цивільного процесуального кодексу України [1] (далі – ЦПК України), ст. 33 Закону України “Про виконавче провадження” [2], п.п. 4.4.1, 4.4.2 Інструкції про проведення виконавчих дій [3] за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця (за його ініціативою або за заявою сторін, поданою державному виконавцеві) або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Для того, щоб з’ясувати сутність повноважень суду при виникненні необхідності вирішення згаданих питань, вважаємо за необхідне, перш за все, визначити зміст понять “відстрочка виконання рішення”, “розстрочка виконання рішення”, “спосіб виконання рішення”, “порядок виконання рішення”.
Зазначимо, що нормативного визначення змісту цих понять поки що не існує, незважаючи на нагальну потребу в цьому. Підтвердженням є неоднозначне застосування цих норм у судовій практиці.
З метою уніфікації застосування законодавчих положень про обставини, які перешкоджають, ускладнюють або унеможливлюють здійснення примусового виконання рішення, вища судова інстанція дає такі роз’яснення названих вище понять, які, фактично, зараз є аксіоматичними для різних видів судочинства [5]: так, відстрочка – це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом (наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому суд визначає певний термін звільнення приміщення, повернення майна тощо).
На нашу думку, чіткіше та більш вдале визначення поняття “відстрочка” міститься у теорії цивільного процесу. Так, А.Н. Балашов під відстрочкою виконання розуміє перенесення органом, який видав виконавчий документ, початку строку виконання на пізнішу дату, ніж передбачено загальними правилами виконавчого провадження; протягом періоду часу, на який надано відстрочку, виконавчі дії не вчиняються, заходи примусового виконання не застосовуються [17, c. 132].
Відповідно до пункту ч. 1 ст. 22 Закону України “Про виконавче провадження”, п. 3.4.1 Інструкції про проведення виконавчих дій у випадку надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення строки пред’явлення виконавчого документа до виконання перериваються. Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
У випадку надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню до закінчення існування названих обставин вмотивованою постановою про зупинення виконавчого провадження державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, згідно з п. 13 ч. 1 ст. 34, ст. 36 Закону України “Про виконавче провадження”, абз. 14 п. 4.5, п. 4.7 Інструкції про проведення виконавчих дій.
За ч. 3 ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий документ, виданий на підставі рішення, яким надана відстрочка виконання, приймається державним виконавцем до виконання після закінчення терміна відстрочки в межах строку, встановленого для пред’явлення цього виконавчого документа.
Якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, то за п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”, абз. 6 п. 3.8.1 Інструкції про проведення виконавчих дій державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.
Наведемо приклад надання відстрочки виконання рішення з судової практики. Так, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.09.2006 р. у справі за позовом О.О. Кравченко до Київського інституту інформаційних технологій про відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров’я у виконанні трудових обов’язків, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по відшкодуванню шкоди за період з 01.05.1992 р. по 01.04.2001 р. в сумі 30 022 грн 32 коп та моральну шкоду в сумі 3000 грн. Рішення набрало законної сили і державним виконавцем було відкрите виконавче провадження. Представником боржника Т.П. Терезюк було подано до суду заяву про відстрочку виконання судового рішення від 20.09.2006 р. у зв’язку з тим, що боржник – Київський інститут інформаційних технологій є бюджетною установою з чітко визначеною системою фінансування, бюджетні асигнування для зазначених виплат виділяються на підставі затвердженого кошторису, який складається на один рік. Оскільки сума коштів згідно з рішенням суду не була передбачена в кошторисі на 2006 р., виконання рішення нині є утрудненим, тому представник боржника просить суд відстрочити виконання судового рішення на півроку для внесення вказаної суми у кошторис на 2007 р. і виплати стягувачеві. Стягувач заперечує проти вказаної заяви. Суд за вказаних обставин вважає, що заява про відстрочення виконання рішення є законною, обґрунтованою і підлягає задоволенню. Керуючись ст. 373 ЦПК України, суд ухвалив задовольнити заяву боржника про відстрочку виконання судового рішення, відстрочити виконання рішення суду від 20.09.2006 р. у справі за позовом Кравченко О.О. до Київського інституту інформаційних технологій – до 23.06.2007 р. [19, c. 406–407].
Прикладами обставин, які ускладнюють виконання рішення суду і є підставами для надання відстрочки, можуть бути: хвороба дитини у справі про виселення відповідачів з неповнолітньою дитиною; ініціювання оформлення самочинного будівництва у справі з вимогою знести самочинно зведену будівлю.
Суд у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність причин, які перешкоджають виконанню рішення суду. Так, 28.01.2004 р. філія акціонерного комерційного банку (далі – філія АКБ) звернулася до суду із заявою про надання відстрочки виконання рішення суду від 27.08.2002 р., яким було задоволено позов про усунення перешкод у користуванні квартирами (захист права власності), не пов’язаному із позбавленням володіння, і визнання недійсним висновку про можливість прийняття до експлуатації реконструкції фасаду та вбудованого приміщення. Цим рішенням суду філію АКБ також було зобов’язано здійснити перебудову покрівлі та парапету вбудованого приміщення, знизивши рівень покрівлі у місці приєднання до зовнішньої стіни будинку на 35 см, а висоту парапету в найвищій його частині – на 135 см. Філія АКБ просила суд відстрочити виконання рішення в частині здійснення перебудови покрівлі та парапету до червня 2004 р., оскільки почати проведення робіт з перебудови покрівлі та парапету можливо не раніше квітня 2004 р., а тривалість будівельних робіт становить 34 місяці. Проведення будівельних робіт до квітня, тобто у зимовий період, істотно підвищує витрати на їх здійснення. Окрім цього, під час проведення робіт у зимовий період необхідно встановлювати огорожу, чим би заступалися вікна квартир другого поверху. До того ж, через неможливість обігріву приміщення, яке підлягає реконструкції, з причин пожежної безпеки у зв’язку із дією низьких температур може зіпсуватися внутрішнє оздоблення приміщень (шпалери, підвісні стелі, оздоблення внутрішніх бар’єрних стійок). За результатами розгляду заяви суд дійшов висновку, що відмова у наданні відстрочки виконання рішення суду спричинить значні збитки боржникові, а також – порушення прав мешканців будинку. Водночас суд не погодився з тим, що відстрочка виконання рішення суду повинна бути надана до червня 2004 р., оскільки всі наведені вище фактори, які перешкоджають виконанню рішення суду у найекономніший спосіб та уникненню завдання незручностей мешканцям будинку, мають місце лише протягом зимового періоду. Тому суд ухвалив задовольнити заяву філії АКБ частково – надати розстрочку виконання рішення суду до 05 квітня 2004 р. (а не до червня 2004 р.) [17, c. 129–131].
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинен визначити суд. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші; майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо) (п. 1.2 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України”).
Без сумніву, що розстрочка надається у виняткових випадках і в розумних межах. Однак на практиці судді неоднозначно сприймають поняття “розумна межа”. Так, у справі за позовом державного підприємства “Енергоринок” до ВАТ “Одесаобленерго” про стягнення 96 585 685,02 грн, в тому числі 66 733 705,88 грн основного боргу, 6 322 330, 56 грн пені, 18 980 385,07 грн інфляційних нарахувань і 4 523 645,51 грн – річних було розстрочено виконання рішення на 540 місяців. Верховний Суд не погодився з висновками судів про обґрунтованість збільшення розстрочки виконання рішення суду і скасував рішення апеляційної і касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишив в силі [6, c. 1, 20].
Отже, розстрочкою виконання рішення є надання судом боржникові можливості здійснювати виконання юрисдикційного акта частинами протягом визначеного періоду часу, тобто, приписи виконавчого документа мають бути виконані боржником у частині та протягом строку, які встановлені в акті про надання розстрочки.
Перш ніж давати визначення зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, слід з’ясувати, що означає спосіб виконання рішення і порядок виконання рішення, адже спосіб і порядок виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів визначають межі реалізації прав осіб на стадії виконавчого провадження. Саме зміст рішення суду чи інших юрисдикційних органів, яке підлягає примусовому виконанню, визначає застосування конкретних засобів примусу.
Зміст поняття “порядок” полягає в тому, що це стан, коли все робиться, виконується так, як слід, відповідно до певних вимог, правил тощо.; упорядкованість, лад; певна послідовність, черговість чого-небудь [20, c. 302–304]. Термін “порядок виконання рішення” науковці визначають так: це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов’язки суб’єктів виконавчого провадження під час їх вчинення [22, c. 349].
На нашу думку, керуючись змістом поняття “порядок”, до змісту терміна “порядок виконання рішення” не можуть входити зміст виконавчих дій та права і обов’язки суб’єктів. Вважаємо, що порядок виконання рішення – це певна послідовність вчинення виконавчих дій суб’єктами виконавчого провадження, передбачена законодавством. Наприклад, при наданні судом відстрочки або розстрочки виконання рішення загальний порядок виконання рішення змінюється і рішення виконується в особливому порядку. Погоджуємося з позицією науковців про те, що відстрочка і розстрочка виконання рішення є похідними, вужчими поняттями, ніж порядок виконання рішення [22, c. 349].
Поняття “спосіб” означає певну дію, прийом або систему прийомів, яка дає змогу зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось; те, що служить знаряддям, засобом в якій-небудь справі, дії [21, c. 578–579].
Наша позиція щодо визначення поняття “спосіб виконання рішення” полягає в тому, що це передбачені законом дії і прийоми, які застосовують суб’єкти виконавчого провадження, і які спрямовані на примусове виконання рішення без згоди боржника.
Так, відповідно до ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням. Як бачимо з цієї статті, перелік заходів примусового виконання рішення не є вичерпним, оскільки суд, виходячи із обставин конкретної справи, може передбачити різні шляхи захисту прав, які встановлені у ст. 16 ЦК України, перелік яких теж не є вичерпним.
Під зміною способу і порядку виконання рішення згідно з п. 1.3 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України” слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими (наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості).
Для ілюстрації викладених положень наведемо приклад із судової практики. Так, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08.10.2006 р. у справі за позовом С.В. Конакової до В.В. Омельченка про розподіл спадщини вирішено розподілити майно, отримане С. В. Конаковою і В.В. Омельченком у спадок, виділивши С.В. Конаковій кольоровий телевізор “Samsung AK-1200”, вартістю 2500 грн, В.В.Омельченку – холодильник “Stinol-24 E”, вартістю 2500 грн. Рішення yf,ekj законної сили. Державниий виконавець ДВС Оболонського управління юстиції м. Києва 19.11.2006 р. за місцем проживання боржника виконав рішення суду щодо передання у власність С.В. Конаковій присудженого їй майна. Однак кольорового телевізора “Samsung AK-1200” в наявності не виявлено, про що державниий виконавець в присутності свідків склав відповідний акт. В акті зазначено, що, зі слів боржника, він був змушений терміново продати телевізор за оголошенням, оскільки тяжко захворіла його донька – В.В. Омельченко і була потрібна велика сума грошей для проведення операції та післяопераційного лікування. За цих обставин С. В. Конакова звернулася до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення і просила суд стягнути з боржника вказану в рішенні вартість реалізованого ним майна. Суд ухвалив задовольнити заяву С.В. Конакової, змінити спосіб і порядок виконання рішення суду від 08.10.2006 р. у справі за позовом С.В. Конакової до В.В. Омельченка про розподіл спадщини в частині передачі Омельченком В. В. на користь Конакової С.В. телевізора “Samsung AK-1200”, стягнути з Омельченка В.В. на користь Конакової С.В. вартість телевізора “Samsung AK-1200” в сумі 2500 грн [19, c. 405–406].
Зазначимо що суд, постановляючи ухвалу про зміну способу виконання рішення, не може змінювати зміст цього рішення. Наведемо приклад. Суд, розглянувши справу за позовом Л. до З. про повернення речей, зобов’язав відповідачку повернути сервант, ліжко, крісло-ліжко, стільці, телевізор. Під час виконання рішення виконавцем було встановлено, що на ліжку та кріслі-ліжку порвана оббивка, а сервант має подряпини. Л. відмовилася від отримання цього майна. Суд постановив ухвалу про зміну порядку виконання рішення, якою із З. було постановлено стягнути вартість ліжка, крісла-ліжка та серванта. Апеляційна інстанція скасувала ухвалу про зміну порядку виконання рішення та вказала, що суд не встановив момент пошкодження майна – під час користування ним або вже після ухвалення рішення. При присудженні майна в натурі суд першої інстанції не вказав у рішенні вартості майна, яке мало бути стягнене з відповідача у випадку, якщо в процесі виконання рішення присудженого майна не буде в наявності [18, c. 8].
У процесі виконання рішення про виселення боржника особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, і державний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає про це акт і звертається до суду з поданням про визначення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом цього питання виконавчі дії не провадяться. У разі виникнення обставин, які перешкоджають виконанню рішення або його унеможливлюють, державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження і звертається до суду з поданням про роз’яснення подальшого порядку виконання або про відстрочку виконання (ч. 8 ст. 79 Закону України “Про виконавче провадження”, п. 8.4.7 Інструкції про проведення виконавчих дій).
Відповідно до абз. 2 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” у разі звернення державного виконавця з поданням щодо визначення порядку подальшого виконання рішення про виселення особи із займаного приміщення з наданням іншого за умови його невиконання зобов’язаною особою (ч. 8 ст. 79 Закону України “Про виконавче провадження”) суд залежно від фактичних обставин та за наявності згоди особи (осіб), яка підлягає виселенню, може постановити ухвалу про заміну житлового приміщення, яке мало бути надане при виселенні, іншим [4].
Якщо у законодавстві передбачені альтернативні дії виконавця щодо звернення стягнення, то він не зобов’язаний звертатися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішень суду, наприклад, у випадках, передбачених ч.ч. 5–6 ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження”: у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно; якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець виносить постанову про звернення стягнення на майно боржника. Якщо ж у законі є конкретна вказівка, то виконавець має обов’язок звернутися до суду з метою вирішення питання про заміну способу та порядку виконання рішення, наприклад, якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунка державний виконавець не пізніше місячного строку від дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення (ч. 7 ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження”).
У ст. 373 ЦПК України не передбачено вичерпного переліку підстав для надання судом відстрочки або розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення. В нині чинній редакції цієї статті доволі нечітко окреслено ці підстави фразою “обставини, що утруднюють виконання рішення” і в дужках дано примірний перелік таких обставин, зокрема: хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо.
Верховний Суд України у п. 10 Постанови “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Тобто, Верховний Суд України не дає чітких роз’яснень щодо цих підстав, підкреслюючи роль судового угляду в оцінці цих обставин що, своєю чергою, не сприяє забезпеченню правильного й однакового застосування відповідного законодавства.
Зазначимо, що в ЦПК України важко передбачити виключно всі підстави, оскільки вони мають оцінний характер і їх дуже багато, виходячи з безконечної кількості життєвих ситуацій.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення згідно з п. 2 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України” можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим судом способом. При цьому згоди сторін на вжиття цих заходів не вимагається, і суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Отже, як бачимо, у господарському судочинстві визначені більш конкретні критерії, якими повинні керуватися суди у вирішенні питання про відстрочку, розстрочку виконання, зміну, встановлення способу, порядку виконання рішення.
Погоджуємося з поглядом Ю.В. Білоусова, що суд у вирішенні цих питань повинен враховувати те, що обставини, які утруднюють виконання рішення, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо не дозволяти виконувати рішення суду в строки, в обсязі та в порядку, визначених у рішенні. І, відповідно, суд не може вважати підставами для надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни чи встановлення способу і порядку його виконання обставини, які зумовлені суб’єктивним фактором і неправомірною поведінкою з боку сторін. Наприклад, у випадку несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм законом права, державний виконавець відкладає виконавчі дії відповідно до ст. 32 Закону України “Про виконавче провадження”. У цій ситуації не застосовується інститут відстрочки виконання рішення [23, c. 718–719].
Ще один приклад: у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, за постановою державного виконавця повертається стягувачеві згідно зі ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”. Такі дії стягувача не мають розцінюватися судом як обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють виконання судового рішення.
Оскарження рішення суду стороною не перешкоджає та не ускладнює реального виконання такого рішення і тому не може бути підставою для надання відстрочки. У випадку скасування рішення суду вищою судовою інстанцією для захисту прав боржника існує інститут повороту виконання (ст.ст. 380–382 ЦПК України).
Поділяємо позицію В. Просянка, згідно з якою відстрочка чи розстрочка виконання рішення не може бути надана щодо рішень, негайне виконання яких допущене судом (п. 7) ч. 1 ст. 214, ст. 367 ЦПК України); а також щодо рішень у справах, які виникли з особистих немайнових правовідносин, – через специфіку способів захисту у таких категоріях справ [18, c. 8].
М.Й. Штефан, Г.С. Волосатий обґрунтовують погляди про те, що для відстрочки, розстрочки виконання рішення існують підстави, які ускладнюють його виконання, а для зміни способу і порядку виконання – обставини, які унеможливлюють виконання рішення [24, c. 540–541; 15, c. 572].
Ми погоджуємося з точкою зору науковців, проте, з огляду на обґрунтовану нами позицію щодо відстрочки та розстрочки виконання рішення як похідних від порядку виконання, уточнюємо, що, на нашу думку, для зміни порядку виконання необхідна наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення.
Вважаємо необхідним в контексті обсягу повноважень суду щодо надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни, встановлення способу і порядку виконання рішення на стадії виконавчого провадження звернути увагу на межі таких повноважень. Суд, вирішуючи ці питання, на нашу думку, не має права змінювати чи ухвалювати фактично нове рішення, маскуючи такі дії постановленням ухвали про відстрочку, розстрочку, зміну, встановлення способу і порядку виконання рішення. Виходячи з принципу диспозитивності, вважаємо, що суд не може ініціювати вирішення цих питань. Відповідне клопотання має подаватися сторонами.
Законодавцем правильно, на наш погляд, встановлено підсудність розгляду і вирішення питань про відстрочку, розстрочку виконання, зміну, встановлення способу і порядку виконання рішення: повноваженнями щодо розгляду таких категорій справ наділений суд, який видав виконавчий документ.
Із змісту норми ст. 373 ЦПК України випливає те, що суд не зобов’язаний задовольняти звернення заявника, оскільки відстрочка, розстрочка виконання рішення, зміна, встановлення способу, порядку його виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи та обґрунтованості їх доказами. Наша позиція співпадає з роз’ясненням Вищого Арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України” (п. 7). Так, ч. 3 ст. 121 ГПК вимагає від господарського суду винесення ухвали про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку його виконання. Оскільки форма процесуального документа, який приймається за наслідками розгляду даного питання, не ставиться у залежність від вирішення по суті, то як прийняття, так і відхилення вимог заявника щодо відстрочки, розстрочки або зміни способу і порядку виконання рішення повинно оформлюватись ухвалою господарського суду, яку може бути переглянуто на загальних підставах згідно з розділами XII і XII-1 ГПК.
Ще одним недоліком чинної редакції ст. 373 ЦПК України, окрім відсутності визначення ключових понять, критеріїв, якими повинен керуватися суд при встановленні винятковості випадків та оцінюванні обставин, які утруднюють виконання рішення, є те, що законодавцем не передбачено вимог до змісту заяви та процесуального результату розгляду такого звернення судом. Пропонуємо доповнити цю статтю ЦПК України положеннями такого змісту:
“Заява про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну, встановлення способу, порядку його виконання повинна подаватися у письмовій формі та містити: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) сторін, а також ім’я представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий; зазначення у якій справі подається заява; виклад обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення, обґрунтування їх поважності, докази на підтвердження цих обставин, зазначення клопотання заявника – відстрочити, розстрочити виконання рішення, змінити, встановити спосіб, порядок його виконання; дата подання заяви; підпис особи, яка її подає.
Судове засідання, у якому розглядатиметься питання про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну, встановлення способу, порядку його виконання має відбутися протягом десяти днів з моменту постановлення ухвали судом про призначення судового засідання.
За результатами розгляду заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну, встановлення способу, порядку його виконання суд постановляє мотивовану ухвалу про задоволення або ухвалу про відмову у задоволенні відповідної заяви.
Ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 293 ЦПК України.
Ухвала надсилається сторонам та відповідному органові державної виконавчої служби за місцем виконання рішення”.
Видається, що норми ст. 373 ЦПК України, ч. 3 ст. 33 Закону України “Про виконавче провадження”, п. 4.4.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, які імперативно передбачають положення про те, що за іншими рішеннями (окрім судових) відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання не допускаються, слід змінити, оскільки безпідставно звужуються повноваження суду всупереч конституційному положенню про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Як під час ухвалення рішення (ст. 217 ЦПК України), так і на стадії його примусового виконання (ст. 373 ЦПК України) суд наділений повноваженнями щодо надання відстрочки чи розстрочки виконання, визначення порядку і строку його виконання. Хоч це два різні процесуальні інститути, проте, вони не виключають один одного в одній і тій самій справі. Наприклад, при ухваленні рішення суд може, мотивуючи і враховуючи думки сторін, надати розстрочку виконання рішення, вказавши конкретні строки виконання (сплати грошових сум), а на стадії виконавчого провадження можуть змінитися обставини і виникає потреба у зміні способу виконання рішення.
Отже, до компетенції суду на стадії виконавчого провадження належить право у виняткових випадках надавати стороні, яка програла процес, можливість відстрочення або розстрочення виконання рішення. Загалом, відстрочка чи розстрочка виконання є ефективними для поновлення прав лише у випадку, коли боржник добросовісний і не веде своєї діяльності за принципом поповнення оборотних засобів за рахунок стягувача. Доцільно бути особливо пильним, коли контрагент-боржник за умови надання йому відстрочки чи розстрочки платежу першим звертається з пропозицією укласти мирову угоду, визнає заборгованість, погоджується сплатити штрафні санкції, інфляційні збитки, річні тощо. Такий боржник, зазвичай, може мати на меті отримати прибутки від неодноразового використання в товарно-грошовому обігу значних сум, які він заборгував стягувачеві, а мирову угоду та заяву про відстрочку чи розстрочку виконання використати як тактичний прийом, щоб відтермінувати в часі момент примусового стягнення.
Важлива і відповідальна роль суду в цьому випадку полягає в тому, що сторони можуть розраховувати на захист своїх прав, незважаючи на труднощі, які виникають під час примусового виконання рішення, через передбачену законом процесуальну можливість вирішення питань щодо надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення. Лише суд наділений повноваженнями оцінювати докази, подані на підтвердження обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Незважаючи на відсутність вичерпного законодавчого переліку підстав для надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, суд, керуючись критерієм – настанням обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення – у кожній конкретній справі з врахуванням всіх особливостей ситуації вирішує питання про їхню наявність чи відсутність.
––––––––––––––––––––
Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 40–41, 42. – ст. 492.
Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р. № 606-XIV // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 24. – ст. 207.
Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 р.
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження”.
Роз’яснення Вищого арбітражного суду України N 02–5/333 від 12.09.1996 р. “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України”.
Власов А. Полувековая рассрочка. О некоторых аспектах предоставления хозяйственными судами рассрочки исполнения судебного решения // Юридическая практика. – 2008. – № 14 (536). – С. 1, 20 // http://www.yurpractika.com/article.php?id=10009353.
Гучинский В.А. Правовые проблемы предоставления рассрочки и отсрочки уплаты налогов и других обязательных платежей в судебном порядке // 35 лет Российской правовой академии Министерства юстиции Российской Федерации и ее роль в развитии юридического образования. Материалы международной научно-практической конференции: В 2-х т. (Москва, 13 октября 2005 г.): Сборник. Т. 1 / Отв. ред.: Звечаровский И. Э.; Редкол.: Крохина Ю. А., Никулин С. И., Чефранова Е. А., Яцеленко Б. В. – М.: РПА МЮ РФ, 2005. – 396 c. – С. 271 – 278.
Дячук Е.В. Новеллы ГПК, связанные с отсрочкой или рассрочкой, изменением способа и порядка исполнения судебного постановления, индексацией присужденных денежных сумм // Юристъ-Правоведъ. № 2 – Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. юрид. ин-та МВД России. – С. 46 – 51.
Захаров В.В. Основные способы исполнения судебных решений по российскому законодательству первой половины XIX столетия // Право и политика. № 6 – М.: Nota Bene, 2008. – 1552 c. – С. 1500 – 1509.
Ильинский П. Порядок исполнения судебных решений // Закон и жизнь. № 1 – Кишинев, 1999. – С. 27 – 29.
Кожевникова Н.В. Институт изменения способа и порядка исполнения судебных актов: правомерность и целесообразность применения // Арбитражный и гражданский процесс. № 9 – М.: Юрист, 2002. – С. 37 – 48.
Максуров А.А. Меры принудительного исполнения. Отсрочка, рассрочка и изменение способа и порядка исполнения судебных актов и актов других органов. Отложение исполнительных действий // Практика исполнительного производства. № 3 – М.: Новый Индекс, 2008. – 48 c. – С. 17 – 23.
Максуров А.А. Отсрочка или рассрочка исполнения судебных актов и актов других органов. Изменение способа и порядка исполнения судебных актов и актов других органов // Юрист. № 6 – М.: Юрист, 2008. – 64 c. – С. 53 – 55.
Налобин Н.Д. Изменение способа и порядка исполнения судебных решений в гражданском и арбитражном процессе // Юридический мир. № 6 – М.: Юрид. мир ВК, 2001. – С. 62 – 65.
Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України: пер. з рос. / С. В. Ківалов, Ю. С. Червоний, Г. С. Волосатий та ін.; за ред. Ю. С. Червоного. – К.; О.: Юрінком Інтер, 2008. – 656 c.
Новикова Е., Юков М. Определение способа принудительного исполнения решения суда // Советская юстиция. № 9 – М.: Юрид. лит., 1982. – С. 22 – 23.
Постатейный комментарий к Федеральному Закону от 2 октября 2007 г. № 229-ФЗ “Об исполнительном производстве” / под ред. Исаенковой О. В. – Саратов: Ай Пи Эр Медиа; М.: СПС ГАРАНТ, 2009. – 432 с. + электрон. опт. диск (CD-ROM): [Текст+табл.]. – (Комментируют специалисты).
Просянко В. Отсрочка и рассрочка исполнения решения, изменения способа и порядка его исполнения // Советская юстиция. № 21 – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 7 – 8.
Процесуальні документи у цивільних справах (теорія, методика, практика): Науково-практичний посібник / За заг. ред. доктора юридичних наук, профессора С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2007. – 1088 c.
Словник української мови. – Т. 7. – К.: “Наукова думка”, 1976. – 724 с.
Словник української мови. – Т. 9. – К.: “Наукова думка”, 1978. – 916 с.
Фурса С.Я., Фурса Є.І., Щербак С.В. Закони України “Про державну виконавчу службу”, “Про виконавче провадження”, “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”: Науково-практичний коментар. – К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2008. – 1172 с.
Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С. C. Бичкова, Ю. В. Білоусов та ін.; За заг. ред. С. C. Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – 840 с.
Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005. – 624 с.
< Попередня Наступна >