466

---

С. С. БИЧКОВА,

кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА

Досліджено окремі аспекти юридичної природи інституту цивільного процесуального правонаступництва, зокрема порядок вступу у цивільну справу правонаступника, ускладнення, які виникають у позовному провадженні у зв'язку з цим, цивільний процесуальний правовий статус правонаступника тощо.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої осо­би на будь-якій стадії цивільного процесу, тобто має місце цивільне процесуальне правонаступництво.

Поряд з іншими інститутами цивільного процесуального права інститут процесуально­го правонаступництва не позбавлений супере­чливих та неоднозначних моментів, має як нерозтлумачені норми, так і прогалини у правовому регулюванні, у зв'язку із чим привер­тає увагу вчених-процесуалістів.

У різні часи питання цивільного процесуального правонаступництва досліджували С. В. Васильєва, П. Ф. Єлісейкін, В. В. Комаров, С. Я. Фурса, Є. І. Фурса, Ю. С Червоний, Д. М. Чечот, М. С. Шакарян тощо. Утім, роботи вищезазначених науковців присвячені здебільшого визначенню поняття процесуаль­ного правонаступництва, а також дослідженню підстав матеріального правонаступництва, які спричиняють правонаступництво процесуальне. При цьому досі залишаються поза увагою представників правничої громадськості такі проблемні аспекти, як-от: порядок вступу у цивільну справу правонаступника; ускладнення, які виникають у позовном

у провадженні у зв'язку із цим; цивільний процесуальний правовий статус правонаступника тощо.

Викладене і зумовлює актуальність теми даної наукової статті, метою якої є дослідження указаних аспектів юридичної природи інституту цивільного процесуального право­наступництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЦПК України правонаступник сторони або третьої особи залучається до участі у справі у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір. При цьому, вступаючи у цивільний процес, особа повинна підтвердити своє правонаступництво, наприклад, надати свідоцтво про право на спадщи­ну, передавальний акт (у разі злиття, приєднання та перетворення юридичної особи) або розподільчий баланс (у випадку поділу юридичної особи) тощо.

Слід враховувати, що при правонаступництві можлива зміна кількісного складу суб'єктів матеріального правовідношення. Тому одну особу, яка вибула із процесу, може замінити кілька її правонаступників, а отже, виникне процесуальна співучасть (ст. 32 ЦПК України); або, навпаки, кілька осіб-правопопередників можуть бути замінені одним їх правонаступником.

Вступ правонаступника в цивільну справу є можливим на будь-якій стадії цивільного судочинства, тобто на тій стадії, на якій правопопередник вибуває із справи. Однак час вступу в цивільний процес правонаступника прямо впливає на обсяг його прав та обов'язків.

Так, якщо правопопередник помер у проміжок часу від ухвалення рішення до набрання ним законної сили, саме суд першої інстанції повинен допустити до участі у справі правонаступника, і тоді до нього перейде право апеляційного оскарження судового рішення [1, с 480].

Якщо ж рішення суду першої інстанції на-брало законної сили, вступ у цивільний процес правонаступника не має подальшого сенсу без поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, адже відповідно до ст. 324 ЦПК України предметом касаційного оскарження можуть бути виключно рішення та ухвали суду першої інстанції після їх пере­гляду в апеляційному порядку. У такому ви-падку правонаступник має поновити пропущений ним строк для апеляційного оскарження, звернувшись з відповідним проханням до суду першої інстанції, і в разі позитивного результату - оскаржити відповідне судове рішення в порядку апеляційного провадження, а потім, якщо така необхідність залишатиметь­ся, - звернутися з касаційною скаргою до Верховного Суду України.

Хоча у ч. 1 ст. 37 ЦПК України і зазначено, що «суд залучає до участі у справі правонаступника», потрібно зауважити: примушування до вступу в справу правонаступника позивача або третьої особи суперечить принципу диспозитивності. Як слушно зауважив Д. М. Чечот, вступати або не вступати в справу залежить винятково від волі правонаступника [2, с 95].

У зв'язку із цим, вважаємо, що заміна позивача або третьої особи правонаступником має відбуватися тільки за наявності згоди останнього на таку заміну і на вступ у цивіль­ний процес. Заміна ж відповідача, який вибув із процесу, правонаступником відбувається незалежно від згоди останнього.

Із цього приводу в юридичній літературі було висловлено таку думку: «Якщо наступництво у матеріальних правах мало місце на стадії апеляційного та касаційного проваджень або при виконанні судового рішення, то процесуальне наступництво відповідача не може здійснюватися без його згоди, оскільки рішення фактично виносилося без участі у судовому процесі правонаступника» [3, с 177].

Аналіз норм цивільного процесуального законодавства України дозволяє нам не пого­дитися з відповідним висновком. Стадія цивільного процесу, на якій відбувається вступ у справу правонаступника відповідача, не впливає на необхідність отримання його згоди. Будучи правонаступником у матеріальних правовідносинах, у цивільному процесі правонаступник відповідача «успадковує» всі дії, вчинені до його вступу у справу правопопередником, які є для нього обов'язковими так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ч. 2 ст. 37 ЦПК України). Отже, той аргумент, що «рішення фактично виноси-лося без участі у судовому процесі правонаступника», жодним чином не обґрунтовує не­обхідності отримання згоди правонаступника відповідача під час його залучення до участі у справі. Ще раз акцентуємо: заміна відповідача, який вибув із процесу, правонаступником відбувається незалежно від згоди останнього.

У цьому контексті існують і змістовно інші думки. Так, коментуючи відповідний аспект, А. О. Мельников зазначає: залучати в справу правонаступника відповідача можна лише за згодою на те позивача. Тільки позивач повинен вирішити, чи судитися йому із правонаступником відповідача, чи ні [4, с 152].

Відповідна позиція видається нам нераціо­нальною, такою, що порушує принцип еконо­мії часу та зусиль суду, адже загалом для позивача немає різниці, з кого отримати задоволення своїх вимог – з первісного відповідача або з його правонаступника, за винятком тих зобов'язань, які нерозривно пов'язані з осо­бою. Проте указаний вид зобов'язань не пе­редбачає правонаступництва і в матеріальному праві, а отже, у цьому випадку процесуальне правонаступництво також не виникає. Якщо ж позивача настільки не задовольняє особа правонаступника відповідача, що позивач не хоче отримати задоволення своїх вимог за його рахунок, він має право відмовитися від позову.

У ч. 1 ст. 37 ЦПК України мова безпосере­дньо йде лише про можливість заміни сторо­ни чи третьої особи у справах позовного про­вадження. Однак, вважаємо, положення від-повідної норми можна також поширювати на заявників і заінтересованих осіб у справах окремого провадження, на заявника (стягувача) і боржника у справах наказного провадження, звичайно, за умови, що відповідні правовідносини допускають правонаступниц­тво. Крім того, не повинна виключатися можливість застосування інституту процесуально­го правонаступництва стосовно органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 1 ст. 45 ЦПК України).

Правова норма, закріплена у ч. 1 ст. 37 ЦПК України, дозволяє суду здійснити заміну сторони або третьої особи з власної ініціативи. Хоча, на наш погляд, згідно з принципом диспозитивності суб'єктами відповідної ініціативи можуть бути й особи, які беруть участь у справі, а на стадії виконавчого провадження – державний виконавець (з власної ініціативи або за заявою сторони) або сама заінтересована сторона (ст. 378 ЦПК України, ч. 4 ст. 11 Зако­ну України «Про виконавче провадження»).

Деякі автори розширюють коло суб'єктів, які можуть бути ініціаторами вступу у справу правонаступника. Так, І. А. Приходько пише: «Зміна, однак, не виключена й за заявою особи, що не бере участі у справі, - правонаступника сто-рони, заінтересованого у вступі замість неї у процес, що триває, - хоча процесуально така можливість ніяк не врегульована» [5, с 36].

Певною мірою з такою позицією можна по­годитися, хоча правонаступник сторони не є учасником цивільного процесу і не належить до кола осіб, які беруть участь у справі, а отже, не наділений жодними процесуальними правами та обов'язками. У нього відсутня будь-яка процесуальна можливість впливу на хід розгляду та вирішення цивільної справи, але йому потрібно якимось чином вступати у справу, якщо його не будуть залучати до участі у цивільній справі за ініціативою інших осіб. Однак І. А. Приходько як ініціатора відповід­ної заміни називає тільки правонаступника сторони, не згадуючи, зокрема, правонаступників третіх осіб, які також є потенційними правопопередниками в цивільному процесі.

Вище уже відзначалося, що правонаступник завжди продовжує участь у справі правопопередника і до нього переходять усі процесуальні права та обов'язки, що належали особі, яка ви-була із цивільного процесу. Як слушно зауважив О. Ф. Козлов, «правонаступники набувають усіх реальних, не здійснених і не виконаних їх правопопередниками на момент вступу у справу прав та обов'язків» [6, с 69].

Оскільки правонаступник продовжує участь у процесі правопопередника, то всі дії, у тому числі розпорядчі, вчинені у процесі правопопередником до вступу у справу правонаступ­ника, є обов'язковими для останнього, що правда, лише тією мірою, якою вони були обов'язковими для правопопередника (ч. 2 ст. 37 ЦПК України). Тому правонаступник не може мотивувати свої вимоги тим, що він не брав участі у справі або що він не погоджується із діями правопопередника.

Таким чином, на відміну від правонаступництва у матеріальному праві, цивільне процесуальне правонаступництво завжди є загальним, універсальним і виключає можливість одночасної участі у справі (щодо конкретної позовної вимоги) і правопопередника, і правонаступника. Проте, з цього приводу у юридичній літературі можна зустріти й поодинокі протилежні думки. Так, Д. Б. Абушенко пише: «При відступленні частини вимоги до набувача частини вимог у порядку процесуального правонаступництва переходять від початково­го позивача ті процесуальні права та обов'яз­ки, які стосуються відступленої вимоги. Та-кий підхід щодо трансформації первісного позову та сингулярного процесуального пра­вонаступництва при відступленні вимоги по­вністю застосовне й до випадків переведення боргу» [7, с 102].

Із такою позицією ми не погоджуємося. Дійсно, при відступленні права вимоги до набувача частини вимог переходять лише ті процесуальні права та обов'язки, які стосуються тієї частини вимог, що передається. При цьому Д. Б. Абушенко забуває, про те, що до правонаступника переходять усі проце­суальні права та обов'язки позивача або третьої особи щодо цієї частини вимог. У цьому контексті правильно вказує С. А. Іванова: «До особи, що замінила позивача або відповідача, які вибули, наприклад, у зв'язку з переведен­ням боргу або вимоги, переходять усі проце­суальні права та обов'язки» [8, с 130].

Відступлення лише частини вимог опосе­редковує сингулярне правонаступництво в матеріальному праві, що, у свою чергу, тягне правонаступництво в цивільному процесі, яке завжди є загальним, адже, ще раз наголосимо, від правопопередника до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки щодо цієї частини вимог. На нашу думку, Д. Б. Абушенко помилково ототожнив правонаступництво в матеріальному праві як підставу для здійснення процесуального правонаступництва з останнім, що і призвело до неправильної юридичної кваліфікації автором відповідних суспільних відносин.

Цивільне процесуальне законодавство України детально не регламентує процедури розгляду судом питання щодо вступу у справу правонаступника, а визначає тільки, що відбувається з провадженням у справі у цьому випадку.

Так, якщо підставою процесуального правонаступництва є смерть фізичної особи, оголошення її померлою, злиття, приєднання, поділ або перетворення юридичної особи, то суд зобов'язаний зупинити провадження у справі до залучення до участі у справі право-наступника (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 201, п. 1 ч. 1 ст. 203 ЦПК України). Ці самі підстави зумовлюють і обов'язкове зупинення виконавчого провадження (п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження»).

Література

Цивільний процес України: Академічний курс : підручник / [за ред. С. Я. Фурси]. - К. : Вид. Фур-са С Я., 2009. - 848 с

Чечот Д. М. Участники гражданского процесса / Д. М. Чечот. - М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1969. - 191 с.

Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар : у 2 т. Т. 1 / [за заг. ред. С. Я. Фурси]. - К. : Вид. Фурса С. Я., 2006. - 912 с.

Мельников А. А. Правовое положение личности в советском гражданском процессе / А. А. Мель-ников. - М. : Наука, 1969. – 248 с.

Приходько И. А. Доступность правосудия в гражданском и арбитражном процессе: Основные про­блемы / И. А. Приходько // Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и граж-данском судопроизводстве. - М. : Лиджист, 2001. - С. 12–41.

Гражданский процесс : учебник / [отв. ред. Ю. К. Осипов]. -М. : БЕК, 1995. - 462 с.

Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / под общ. ред. В. И. Радченко. – М. : Норма, 2004. – 737 с.

Гражданский процесс : учебник / под ред. М. К. Треушникова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Городец, 2006. - 784 с.

 

< Попередня   Наступна >