539

---

О.С. ЗАХАРОВА,

кандидат юридичних наук, доцент, проректор Академії адвокатури України

СТРОКИ В ПРОЦЕСУЛЬНОМУ ЗАКОНІ: ОКРЕМІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОДОЛАННЯ ПРОБЛЕМ НОРМАТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У ЗВ‘ЯЗКУ З ВИНЯТКОВИМИ ОБСТАВИНАМИ

Строки в цивільному процесі відігра­ють важливу роль не лише в контексті сво­єчасного здійснення судочинства, але й, на нашу думку, є визначальними категоріями на шляху реалізації завдань цивільного су­дочинства, визначених в ст 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) [7]. Водночас, ускладнення цивільних процесуальних відно­син в зв’язку з конституційною вимогою про функціонування вищих судів та Вер­ховного Суду України (ст. 125 Конституції України), рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 р. № 8-рп / 2010 [6] вимагає наукового аналізу сучасної право­вої ситуації в сфері повноважень касацій­ної інстанції, в т.ч. крізь призму строків в цивільному процесі.

ЦПК України хоч і не містить визна­чення поняття «процесуальні строки», але встановлюючи в ст. 67 ЦПК види проце­суальних строків законодавець в загаль­ному вигляді визначає їх як строки вста­новлені законом, а якщо не визначені за­коном встановлені судом, в межах яких вчиняються процесуальні дії

В науковій літературі висловлені різні міркування щодо змісту поняття проце­суальних строків, але єдність поглядів в цьому питанні стосується лише однако­вого тлумачення словосполучення «проце­суальні строки», як певного періоду у часі, який регламентований в законі або вста­новлений судом.

Р.О. Стефанчук під цивільним проце­суальним строком розуміє: «встановлений законом або судом період в часі, впродовж якого може або повинна бути здійснена певна процесуальна дія учасником цивіль­ного процесу». Видається, що

вказаний ав­тор безпідставно обмежив коло можливих суб’єктів процесуальних дій лише учасни­ками цивільного процесу [9, 85]. В цьому контексті виникає питання: чи здійснює процесуальні дії суд? Відповідь може бути тільки позитивною, оскільки провадження в цивільних справах здійснюється шляхом вчинення судом на певних етапах окре­мих процесуальних дій, визначених ЦПК України.

Я.П. Зейкан говорить, що процесуаль­ний строк — це встановлений законом, або призначений судом проміжок часу, з яким процесуальний закон пов’язує мож­ливість або необхідність вчинення кон­кретних процесуальних дій або настання певних правових наслідків [2, 126]. Уникаючи відповіді про можливих суб’єктів процесуальних дій, він, посилаючись на В.І. Тертишнікова, наводить його заува­ження, що не є процесуальними строки, встановлені законом для судді або суду. З таким підходом не можна погодитись, оскільки ЦПК України не містить виклю­чень в нормах, які регламентують проце­суальні строки.

Окрема група авторів, розмірковуючи про процесуальні строки відтворює визначення, які містяться в ст. 67 ЦПК України [3, 155].

Не можна погодитись і з С.С.Бичковою коли вона говорить, що процесуальний строк — це проміжок, протягом якого по­винні бути вчинені відповідні процесу­альні дії [1, 149]. Передусім не можна погодитись з імперативом про обов’язок вчи­нення процесуальної дії, що характерно лише для суду і посадових осіб суду. Диспозитивність (ст 11 ЦПК України) є нео­дмінною ознакою статусу особи, яка бере участь у справі і є невід‘ємною складовою будь-яких процесуальних дій сторін, третіх осіб в цивільному процесі. В цьому сенсі процесуальний строк щодо цих суб’єктів не може містити ознак обов’язку вчинити певні дії.

На нашу думку, більш вдалим визна­ченням поняття процесуального строку є визначення, що дає СЯ. Фурса, а саме: «Процесуальний строк — це проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені ЦПК, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки» [8, 275].

Водночас необхідно зазначити, що всі вищенаведені визначення процесуальних строків розмежовують їх на дві категорії, визначених відповідно до ст. 67 ЦПК Укра­їни. Але ж можна припустити ситуацію коли законом визначений строк, в межах якого вчиняються процесуальні дії, але по­чаток перебігу процесуальних строків ви­значається судом (ст. 69 ЦПК України), на­приклад, неоднакового застосування су­дами касаційної інстанції одного і того са­мого положення закону, що є підставою оскарження рішення суду у зв’язку з ви­нятковими обставинами. В цьому контек­сті виникає питання: якщо настання події, з якою пов’язано обчислення початку пе­ребігу процесуальних строків, встановлю­ється судом чи слід в такому випадку вва­жати такі процесуальні строки як строки визначені одночасно законом і судом (ком­біновані процесуальні строки) або лише одні, з визначених в ст. 67 ЦПК України? Водночас виникає питання: рішення суду, що змінює однакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону є початком перебігу процесуальних строків для невизначеного кола потенційних скаржників у зв’язку з винятковими обставинами?

В зв’язку з ускладненням процесуаль­них відносин в сфері касації в сенсі зга­дуваного рішення Конституційного Суду України не можна заперечувати існування правової прогалини у законодавстві Укра­їни щодо визначення початку перебігу мі­сячного строку з підстав неоднакового за­стосування судом (судами) касаційної ін­станції одного і того самого положення за­кону (п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

В контексті припису, викладеного в ч. 1 ст. 355 ЦПК України, виникає питання про спосіб визначення «дня відкриття винятко­вих обставин» та суб’єктів цього процесу? В науковій літературі з цього питання ви­словлені суперечливі думки, які зводяться до того, що обов’язок доведення «дня від­криття виняткових обставин» з мотивів не­однакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону покладається на скарж­ника.

На нашу думку, вказана проблема в меншій мірі є процесуальною та може і повинна бути вирішена Верховним Судом України в межах повноважень, визначених ЦПК України, Законом України «Про судо­устрій України» з огляду на таке.

Визначені в ст. 354 ЦПК України під­стави оскарження у зв’язку з винятковими обставинами є власне винятковими обста­винами, але правова проблема полягає у визначенні моменту відкриття цих винят­кових обставин. На нашу думку, процес відкриття цих обставин завжди пов'язаний з рішенням суду, що змінює однакове засто­сування судом (судами) касаційної інстан­ції одного і того самого положення закону. Водночас видається, що таке рішення коле­гії суддів Судової палати у цивільних спра­вах Верховного Суду України або відповідної колегії суддів вищого суду не може ав­томатично, після його оприлюднення, ви­значати початок перебігу процесуальних строків. В цьому контексті видається, що визначений у ч. 1 ст. 355 ЦПК України мі­сячний строк протягом якого може бути по­дана скарга у зв’язку з винятковими обста­винами не можна віднести, в сенсі ст. 67 ЦПК України, до строків визначених зако­ном. На нашу думку, вищенаведений ви­сновок ґрунтується на положеннях закону. Відповідно до ст. 67 ЦПК України, якщо процесуальні строки, в межах яких вчиню­ються процесуальні дії, не визначені зако­ном, вони встановлюються судом.

Закон не дає вичерпної відповіді про всі випадки і процедуру встановлення су­дом процесуальних строків, в т.ч. щодо суб’єктного складу учасників судочинства і т.ін. Видається, що в цьому випадку від­повідь потрібно шукати не лише в проце­суальній площині, але й в площині повно­важень Верховного Суду України, визна­ченого Законом України «Про судоустрій України», зокрема про місце і роль Пле­нуму Верховного Суду України як коле­гіального органу, що дає роз’яснення су­дам загальної юрисдикції з питань застосу­вання законодавства.

Інший висновок, на нашу думку, голо­вний в цій статті полягає в тому, що в умо­вах коли в Україні визнається і діє принцип верховенства права одним з аспектів якого є принцип правової визначеності, коли Конституційним Судом встановлено [6], що Верховний Суд України не наділений повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції, зміна однакового застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону має бути легіти­мізована у спосіб, що враховує позиції ви­щих судів та відповідних палат Верховного Суду України.

Верховний Суд України відповідно до ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції і окрім багатьох інших завдань

має забезпечити реалізацію на практиці од­нієї з основних конституційних засад судо­чинства — касаційного оскарження в по­рядку цивільного судочинства (ст. 129 Кон­ституції), забезпечення однакового розу­міння законів (п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону Укра­їни «Про судоустрій України»). Попри іс­нування проблем розмежування функції касації між вищими спеціалізованими су­дами і Верховним Судом України, судові рішення у цивільних, господарських, ад­міністративних справах у зв’язку з винят­ковими обставинами можуть бути пере­глянуті тільки Верховним Судом України (ст. 353 ЦПК України). В цьому контек­сті голова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України В. Бар­бара зазначив, що згадуване нами рішення Конституційного Суду жодним чином не обмежує повноважень Верховного Суду, і він надалі здійснюватиме перегляд судових рішень вищих судів України в межах по­вноважень і відповідно до законодавства. Касаційна скарга на рішення вищих спе­ціалізованих судів України може бути при­йнята Верховним судом України тільки за наявності виняткових обставин, передба­чених чинним законодавством [5].

В умовах, коли не закон, а суд визначає початок процесуального строку, протягом якого може бути подана скарга у зв’язку з винятковими обставинами, а з іншого боку, існування вірогідності неоднакового три­валого застосування колегіями однієї па­лати одного і того самого положення за­кону, дає підстави говорити про обов’язок колегіального органу Верховного Суду України, а не суб’єктів звернень за судо­вим захистом, визначити початок перебігу процесуальних строків за певною катего­рією справ (неоднакового застосування су­дом касаційної інстанції одного і того са­мого положення закону).

З урахуванням викладеного, на нашу думку, правильним буде вважати днем від­криття виняткових обставин і таким що від­повідає нормам процесуальних кодексів та Закону України «Про судоустрій України» не день набрання законної сили рішенням суду касаційної інстанції, в якому інакше, ніж у попередньому судовому рішенні (рі­шеннях) суду касаційної інстанції, засто­совано одне й те саме положення закону, а день публікації в офіційному друкованому органі Верховного Суду України відповід­ної постанови Пленуму про роз’яснення судам загальної юрисдикції про інакше, ніж у попередньому судовому рішенні (рі­шеннях) Верховного Суду, вищих спеціалі­зованих судів застосовано одне й те саме положення закону.

Вказаний підхід знімає, певною мірою, і гостроту тимчасових проблем функціону­вання Єдиного реєстру судових рішень [4], безперечно ці обставини мають бути ви­знані Судом як загальновідомі, що не по­требують доказування. Вочевидь вислов­лена пропозиція потребує удосконалення та певного доопрацювання.

Список використаної літератури:

Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. Цивільне процесуальне право України: навчальний посібник / І.О. Без­людько, СС. Бичкова, В.І. Бобрик [та ін.];. за заг. ред. С.С. Бичкової. — К.: Атіка, 2006. — 384 с.

Зейкан Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України / Я.П. Зей­кан. — К.: Юридична практика. 2006. — 560 с.

Науково-практичний коментар Ци­вільного процесуального кодексу України: [пер. з рос] / С.В. Ківалов, Ю.С. Червоний, Г.С Волосатий [та ін.]; за ред. Ю.С. Чер­воного. — К., Одеса: Юрінком Інтер, 2008. — 656 с.

Онімов А. Суддівські проблеми під іншим кутом зору / А. Онімов // Юридич­ний вісник України. — № 4. — 23—29 січня 2010 р. — С 11.

Примаченко О. Судова реформа: план бою і артпідготовка / О. Примаченко // Дзеркало тижня. — 2010. — № 11 (791). — 20—26 березня.

Рішення Конституційного Суду Укра­їни у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіцій­ного тлумачення термінів «найвищий су­довий орган», «вищий судовий орган», ка­саційне оскарження», які містяться у стат­тях 125, 129 Конституції України від 11 бе­резня 2010 р. Офіційний сайт «Законодав­ство України» [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу: http://zakon1.gov.ua

Цивільний процесуальний кодекс України. Офіційний сайт «Законодавство України» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon1.gov.ua

Цивільний процес України: академіч­ний курс: підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / [за ред. С.Я.Фурси]. — К: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. — 848 с

Цивільний процес: навч. посіб. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська [та ін.]; за ред. Ю.В. Білоусова. — К: Прецедент, 2006. — 293 с

 

 

< Попередня   Наступна >