476

---

Л. В. САПЕЙКО,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ

УЧАСТЬ МАЛОЛІТНІХ ТА НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

У судовій практиці досить поширеними є категорії цивільних справ, у яких прямо чи опосередковано зачіпаються інтереси дітей і які, відповідно, привертають особливу увагу держави та суспільства. Законодавець намагається знайти оптимальну модель судового процесу, яка дозволила б усебічно враховувати інтереси дітей, ефективно реагувати на по-рушення їх прав і не допускати їх у майбутньому. Виходячи з традиційного уявлення про правовий статус дитини, захист її порушених прав та інтересів, за загальним правилом, покладається на законних представників (батьків, опікунів, піклувальників). У цьому зв'язку привертає увагу ст. 27-1 «Забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи», якою було доповне­но Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК) [1]. Положення даної статті дають підстави стверджувати, що зазначені особи є повноправними учасниками цивільного процесу й наділяються в ньому як загальними правами та обов'язками, так і спеціальними правами. Подібний підхід є новим для вітчизняного законодавства, тому потребує деталь­ного аналізу.

Питанням щодо складу учасників цивіль­ного процесу приділяли увагу багато вчених -Є. В. Васьковський, М. А. Вікут, П. П. Заворотько, М. С. Шакарян, М. Й. Штефан тощо. У 2006 р. Л. А. Кондратьєвою була захищена дисертація на тему «Судовий захист неповно-літніх осіб у цивільному процесі України». Однак, зважаючи на новизну проблеми, існує необхідність у проведенні подальших дослі­джень в цій галузі.

Згідно з діючим законодавством малоліт­ньою вважається особа до досягнення нею 14-ти років,

а неповнолітньою - особа у віці від 14-ти до 18-ти років. На підставі такого розмежування перша група осіб має часткову цивільну дієздатність, а друга - неповну цивільну дієздатність, що впливає і на набуття ними процесуальної дієздатності залежно від того, який правовий статус має особа. Тому необхідно розглядати цих осіб як можливих учасників цивільного процесу окремо.

Якщо особа є неповнолітньою, вона особи­сто може здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вона особисто бере участь (ст. 29 ЦПК). Тобто така особа за наявності правових підстав може бути суб'єктом цивільних процесуальних правовід­носин. У даному випадку закон говорить про право, а не обов'язок неповнолітнього бути учасником цивільного процесу, тому питання -хто саме братиме участь у справі - неповнолітня особа чи її законний представник, вирішується за їх спільною домовленістю. Але в більшості випадків інтереси неповнолітніх дітей відстоюють їх законні представники. Виняток становлять випадки, коли участь неповнолітньої особи в розгляді справи є обов'язковою. Так, згідно зі ст. 1179 Цивільного кодексу України неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності в неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Дана норма закону досить часто застосову­ється на практиці й дозволяє судам правильно визначити склад осіб, які повинні брати участь у конкретній цивільній справі. Так, рішенням Борівського районного суду Хар­ківської області, залишеним без змін Апеля­ційним судом Харківської області, частково був задоволений позов Особи 1 до Особи 2, Особи 3, Особи 4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неповно­літньою особою в результаті вчинення ДТП. Позивач посилався на те, що коли він їхав на своєму велосипеді до місця роботи, на рівній ділянці автошляху на нього здійснив наїзд мотоцикл під керуванням неповнолітньої Особи 2. У результаті даного ДТП він отри­мав легкі тілесні ушкодження у вигляді загли­бленої рани лівої ноги та саден на тілі, що спричинили короткочасний розлад його здоров'я. Крім того, його велосипеду було завдано механічні пошкодження, від яких велосипед ремонту не підлягав. Згідно з постановою про відмову в порушенні кримінальної справи, ДТП сталася внаслідок неправильних дій з боку водія мотоциклу - Особи 2. У діях позивача порушень Правил дорожнього руху України не встановлено. Позивач просив стягнути солідарно з Особи 2 та його батьків -Особи 3 та Особи 4 майнову та моральну шкоду. При постановленні рішення про часткове задоволення позову, суд врахував, що Особа 2 є учнем 11 класу, не має самостійного заробітку й особистого майна, тому стягнув матеріальну та моральну шкоду з Особи 2, Особи 3, Особи 4 солідарно, але в меншому обсязі, ніж вимагав позивач [2].

Перебуваючи у процесуальному статусі сторони або іншої особи, яка бере участь у справі, неповнолітній наділяється всім комплексом прав та обов'язків, передбачених цивільним процесуальним законодавством, та не має будь-яких переваг порівняно з повнолітніми учасниками процесу. Це пов'язано з тим, що основою цивільного процесу є диспозитивність, тому незалежно від віку певного суб'єкта цивільних процесуальних відносин, він має широке коло прав та може вільно, на свій розсуд ними розпоряджатися. Покладення процесуальних обов'язків також не зале­жить від віку учасника процесу, оскільки їх існування дозволяє впорядкувати цивільне судочинство та правовідносини між судом як уповноваженим державним органом і заінте­ресованими в результаті справи особами.

На всіх учасників судового процесу, які мають юридичний інтерес у справі, поширюються права та обов'язки, передбачені ст. 27 ЦПК України. Однак у світлі розглядуваної проблеми окремої уваги заслуговують права, якими наділені сторони згідно ст. 31 ЦПК України, а саме: право на відмову від позову, визнання позову та укладення мирової угоди.

Як було зазначено, неповнолітня особа є повноправним учасником цивільного процесу, тому на загальних підставах може використовувати свої процесуальні права, в тому числі й ті, що впливають на хід розгляду справи. Але законодавством не передбачена можливість перевірки судом відповідності інтересам не­повнолітнього таких дій. Стаття 174 ЦПК України взагалі не торкається питання щодо аналізу судом правомірності відмови позивача від позову, а з приводу визнання позову відповідачем передбачає, що в разі, коли таке визнання суперечить закону або порушує пра­ва, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову й продовжує судовий розгляд. Такий же підхід застосовується зако­нодавцем і у випадку укладення мирової уго­ди (ст. 175 ЦПК України). Тобто наголос ро­биться саме на порушенні прав інших осіб при вчиненні зазначених дій. Таким чином, цивільне процесуальне законодавство в цьому аспекті не враховує можливої участі як сторони у справі неповнолітньої особи, для якої в разі реалізації зазначених прав можуть настати негативні наслідки у вигляді неможливості повторного звернення до суду особисто або через представника чи задоволення явно необгрунтованих вимог позивача. Якщо повнолітні учасники процесу можуть повністю усвідом­лювати значення своїх дій, то неповнолітні особи з огляду на вікові особливості та відсу­тність достатнього життєвого досвіду можуть мати помилкове уявлення про правильність своєї поведінки. Тому вважаємо, в зазначених статтях ЦПК України слід передбачити, що в разі участі в цивільному процесі неповнолітньої особи як сторони у справі, суд перевіряє, чи відповідає відмова від позову, визнання позову або мирова угода її інтересам, і за наяв­ності достатніх підстав відхиляє клопотання сторони про вчинення однієї з цих дій та продовжує судовий розгляд.

Окремо слід зупинитися на обов'язках осіб, які беруть участь у справі, та на можливості їх виконання неповнолітніми особами як суб'єктами цивільних процесуальних право­відносин. Домінуюче значення серед проце­суальних обов'язків має обов'язок збирання та подання доказів для підтвердження вимог та заперечень сторін, адже від його виконання залежить своєчасність і правильність вирі­шення цивільної справи. Сучасний цивільний процес має змагальну форму, тому цей обов'язок цілком покладений на осіб, які бе­руть участь у справі.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на по­зицію Л. А. Кондратьєвої щодо необхідності поєднання змагальних та слідчих засад судо­чинства у справах за участю неповнолітніх осіб. Крім того, автор наголошує на доцільно­сті розширення ініціативи суду щодо збиран­ня доказів, надання процесуальної допомоги неповнолітнім на всіх стадіях розгляду й ви­рішення справ, що виникають із сімейних правовідносин за їх участю [3]. Але при такому підході ставляться під сумнів головні засади судового процесу, визначені Конституцією України. У ст. 129 Конституції України проголошено, що основними принципами судо­чинства є рівність усіх учасників перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їх переконливості тощо.

Існуючі норми цивільного процесуального законодавства дають змогу будь-якому учас­нику процесу, незалежно від віку та інших ознак, скористатися допомогою суду в збиранні доказів, якщо подання потрібних доказів є неможливим або є складнощі в поданні цих доказів (забезпечення доказів). Також важливою гарантією захисту прав громадян під час розгляду справи є те, що суд сприяє всебічному й повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у ви­падках, встановлених ЦПК (ч. 4 ст. 10 ЦПК). Якщо ж, на думку суду, неповнолітньому учаснику процесу бракує необхідних правових знань і життєвого досвіду для належного захи­сту своїх прав та інтересів, він може на підставі ч. 2 ст. 29 ЦПК залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи. Застосування цих законодавчих положень дозволить суду утриматися в рам­ках змагального процесу без запровадження слідчих засад, а також забезпечить рівність учасників перед законом і судом. Тому, на нашу думку, немає потреби встановлювати особливу процедуру розгляду цивільних справ за участю неповнолітніх осіб.

Іншим обов'язком, який слід проаналізувати щодо можливості його виконання неповнолітніми, є сплата судових витрат. Природно, що особа, яка не досягла повноліття, має обмежену фінансову спроможність і повністю або частково залежна від матеріальних можливостей своїх батьків. При цьому слід враховувати, що така особа може звертатися до су-ду саме з метою вирішення правового конфлікту, який виник між нею та одним із батьків (батьками). Тому сплата необхідних коштів може стати для неї проблематичною. Закон не містить будь-яких пільг щодо оплати судових витрат неповнолітніми особами, але в даному випадку можуть застосовуватися загальні положення цивільного процесуального законо­давства, якими передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може відстрочити або розстрочити сплату судових витрат, зменшити їх розмір чи звільнити від їх оплати (ст. 82 ЦПК). Суд повинен роз'яснити непов­нолітній особі, що вона може скористатися таким правом і в разі необхідності має подати суду відповідну заяву.

Згідно з діючим законодавством участь малолітніх осіб як суб'єктів цивільних проце­суальних правовідносин не допускається, їх права захищаються в суді виключно законни­ми представниками. В основу такого підходу покладені медичні, психологічні та педагогічні чинники, які покликані убезпечити малолітню дитину від негативного впливу на її сві­домість судових процесів. Виняток з цього правила становлять випадки, коли малолітня особа виступає в ролі свідка у справі. При вирішенні даного питання суд має з'ясувати, чи можна залучити до справи іншого свідка (повнолітню особу), і тільки в разі відсутності такого, свідком у справі може бути малолітня особа. В подібній ситуації законодавець також враховує вікові особливості свідка, тому передбачає для малолітніх (неповнолітніх) свідків певні правові гарантії. Так, наприклад, свідок, який не досяг 16-річного віку, після закінчення його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання. Виходячи з цього, слід відзначити, що участь малолітньої особи в тій чи іншій процесуальній ролі, є небажаною з точки зору її становлення як особистості.

При цьому необхідно звернути увагу на положення ст. 27-1 ЦПК України, якими передбачено, що під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених ст. 27 ЦПК, малолітня або неповнолітня особа має також інші процесуальні права: безпосередньо або через представника чи законного представни­ка висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий роз­гляд; здійснювати інші процесуальні права й виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Ра­дою України. Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі нас­лідки дій її представника чи законного пред­ставника у разі, якщо цього потребують інте­реси цієї особи і за віком та станом здоров'я вона може усвідомлювати їх значення.

Література

Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-41, 42. - Ст. 492.

Ухвала Апеляційного суду Харківської області у справі № 22-ц-2033/08р від 15 трав. 2008 р. / Єди-ний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov. ua/Review/4137411.

Кондратьева Л. А. Судовий захист неповнолітніх осіб у цивільному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Л. А. Кондратьева. - К., 2006. [Електронний ресурс]. - Ре-жим доступу: http://www.lawbook.by.ru/aref/12.00.03/104.shtml.

 

< Попередня