281

---

П.М. Вишинський

ФІЛОСОФСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ ЯК РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТИРІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ЮРИСТА

Акцентується увага на філософсько-методологічних засадах вирішення низки проблем, пов’язаних з сучасним станом освіти, а також на раціоналізації світоглядних орієнтирів у професійній під­готовці юриста.

Ключові слова: філософія, методологія, раціоналізація, світо­гляд, юридична освіта, професіоналізм.

Постановка проблеми. Крізь призму ХХІ ст. можна просте­жити одну із ключових негативних характеристик формування сус­пільства та держави у минулому, що полягає у зміщенні базового акценту пізнання з особи на технічний розвиток, техніку. У такому контексті людина розглядається як один із елементів техніки. Тому виникає необхідність пошуку нових підходів у всіх сферах людсь­кої діяльності. Передовсім це стосується саме філософсько-методологічного підходу до осмислення тих чи інших сучасних проблем. Це, зрештою свою чергу, ставить перед людиною, а отже, й перед освітньою сферою, що готує людину до життя, небачені раніше вимоги, але водночас створює для освіти й нові можливості. Викликано це врешті-решт вступом людства на перетині тисячоліть до нового типу цивілізації, опанування новими способами й різно­видами прогресивною. Напрям у бік розвитку освіти, науки та куль­тури є фундаментальною ознакою сучасної цивілізації, оскільки саме освіта найважливіший конструкт цивілізації, визначальний чинник соціально-економічного поступу суспільства.

Загалом існують стиль мислення і система відповідних пара­дигм мислення, котрі враховуються чи яких необхідно дотримуватися при виконанні того або іншого наукового дослідження. Сьогодні дово­диться констатувати вирізнення саме діалектичного стилю мислення як і зрештою використання принципу доповнюваності, альтернатив

но­го вибору багатозначної логічної термінології та ін. У цьому аспекті простежується схиляння до математизації наукового пізнання і виді­лення евристичного значення принципів симетрії. Хоча слід зважати на те, що стиль мислення певної епохи виражається не тільки через зазна­чені методи, формули, алгоритми, а й через таке поняття, як парадигма (від грецьк. - приклад, взірець) для слово змінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів. До таких парадигм можна, наприклад зарахувати вислови: «Світ - це єдине», «Світ - це множинне», «Людина -є міра усіх речей», «Знання - сила», «Існувати - значить мислити», «Існу­вати - значить бунтувати» тощо. Тому в рамках розвитку ринкових відно­син, крізь призму становлення України як самостійної та демократично-правової держави, ключова парадигма виражається на основі створення стабільних і надійних соціально-економічних відносин.

Стан дослідження. У напрямі вище означеної проблематики працювали чимало науковців, дослідників, мислителів, які застосову­вали найрізноманітніші методи та підходи до предмета нашого дослі­дження. Серед них - Л. Байрачна, О. Базалук, О. Данільян, Е. Золо­тухіна, К Жоль, А. Касьян, І. Куров, Т. Лешкевича, С. Клепко, В Кохановський, С Максимов, В. Ортинський, Є. Причепій, О. Руба­нець, Ю. Сиволоб, А. Сологуб, Н. Сухова, Т. Фахта, Л. Чекаль, А. Черній та ін. Проте ці науковці у своїх працях недостатньо приділяли ува­ги саме проблематиці значення філософської методології як раціоналі­зації світоглядних орієнтирів у професійній підготовці юриста. Оскільки це досить серйозна прогалина в соціальній філософії то її посильне заповнення стало метою нашої розвідки.

Виклад основних положень. Найзагальнішою серед інших є, без сумніву, філософська методологія з її альтернативними методами - мета­фізикою та діалектикою. Перший застосовується у випадках, коли йдеться про повторюваність процесів і наявність фактів переліку механічного утворення Натомість, другий - тоді, коли мається на увазі є динаміка (стрибки, переходи), як, для прикладу, у випадку з інфляцією, маргіналізацією, гіперінфляцією тощо. Проте існує й загальнонаукова методологія (поєднуються діалектика та метафізика), котра включає інтуїцію, дедукцію, аналіз, синтез, зв’язок логічного з історичним і т.д. Крім такого роду методології, існує й методологія конкретного предмета. Тим не менше, враховуючи навіть те, що види методологій взаємопов’язані між собою, пріоритетність слід віддавати саме загальнофілософській, котра безпосе­редньо торкається формування світоглядних принципів [1, с. 344–345].

Сьогодні щораз то актуальнішою методологічною парадигмою стає те, що стосується творчості як форми людської діяльності, котра ставить за ціль – пошук і створення чогось нового, оригінального, кращого та унікального. Для прикладу може йтися про виховання працелюбства, чуйності, моральності та особистої волі тощо. Саме твор­чість може трактуватися базовою характеристикою формування твор­чої особистості, адже здатна зумовити діалектичне перетворення сти­лю мислення із буденного на планетарне. Крім того, формування мислення особистості відбувається крізь призму систематизації певних поглядів, переконань, знань, зводячи їх в єдину методологічну основу. А. Сологуб зауважує: «… Історичний розвиток і місце держави у сві­товій спільноті знаходяться в прямій залежності від здатності народу творити її на рівні вимог сучасної доби. Від того, які творчі здібності виявляються у працівників будь-яких сфер людської діяльності, і осо­бливо національної системи освіти, залежить прогрес суспільства» [2, с. 43]. Саме тому, на думку науковця, творчість виражається як діяль­ність, котра розвиває потенціал особистості, впливаючи безпосередньо на її формування. Це означає, що педагогічна система вишу як метод досягнення цілей за допомогою сукупності форм, прийомів, засобів і змісту, котрі ставлять студента в рамки суб’єкта творчої діяльності й впливає на формування його особистості [2, с. 45].

На погляд В. Ортинського, це свідчить про те, що в педагогічному процесі, як системі, воєдино злито процеси розвитку, виховання і навчан­ня разом з усіма умовами, формами й методами їх перебігу. Тому учений наводить декілька базових завдань педагогічного процесу у вишах. Серед цих такі: підготовка молодих громадян до суспільно корисної діяльності; цілеспрямоване формування особистості громадянина, глибоко відданого своєму народові, який має високі моральні та громадянські якості; озбро­єння студентів такою системою професійних знань, навичок і вмінь, які забезпечили б ефективну практичну діяльність у певній галузі діяльності; забезпечення цілеспрямованого розвитку духовних сил, інтелектуальних, фізичних і моральних якостей кожного студента [3, с. 56].

Беручи до уваги наявність мотивації вчинків людини дослідник простежив незалежну складову змісту освіти – досвід емоційно-цінніс­ного ставлення студента до того, що він пізнає чи перетворює. «Ця складова, - зазначає В. Ортинський, - визначає спрямованість дій тих, хто бере участь в освітньому процесі відповідно до потреб і мотивів» [3, с 69].

Розвиток цивілізації у сучасних умовах відбувається у новому векторі, порівняно навіть із ХХ ст., передбачаючи парадигму безпере­рвної освіти, як наслідок - homo educates. Відтак, як зазначає С Клеп­ко, виникнення стратегії радикального з’єднання філософії й освіти викликане тим, що освіта, виховання багато в чому залежить від того, як сучасний вихователь знайде свою ідентичність, тобто зуміє визна­читися з питанням «як жити самому» [4, с 81]. З іншого боку, саме в рамках взаємодії філософії та освіти сформувалася така галузь науки, як філософія освіти, (до речі цей термін почав вживатися ще у другій пол ХІХ ст.), спричинена такими моментами: набуття освіти стало обов’язковою вимогою суспільства стосовно кожного громадянина; розвиток людини перейшов до вищого рівня - людини освіченої; профе­сійна конкурентоспроможність людини стала вимірюватися рівнем ком­петентності, яка формується у рамках здобуття освіти; освіта - важливий чинник боротьби з убогістю та подолання соціальної нерівності; рівень освіченості громадян - важлива складова національної безпеки держави; економічний розвиток суспільства здебільшого вимірюється рівнем роз­витку освіти, науки та технологій; посилення впливу освіти на приріст валового національного продукту; освіта політика у провідних державах відноситься до одного з найважливіших пріоритетів держави; освіта -сфера в якій створено передумови для гармонійного поєднання знання, культури, духовності; актуалізація проблематики освіти, стратегії її розвитку та функціонування, серед філософів передовсім.

Отже будучи ключовою умовою реалізації людиною своїх грома­дянських, політичних, економічних, культурних тощо прав, освіта стала найважливішим фактором розвитку та посилення інтелектуального поте­нціалу нації, гарантом її незалежності та міжнародної конкурентоспромо­жності. О. Базалук підкреслює: «Якісна освіта сприяє розвитку демократії і суспільної солідарності за допомогою того, що формує у суспільстві від­ношення терпимості та милосердя, виховує чітко усвідомлених громадян, якими нелегко маніпулювати в межах демагогії і гасел» [5, с 10].

До речі, базуючись на даних агентств, поданих С Клепком, найус­пішнішою у сучасному світі є саме фінська система освіти з належними їй такими характеристиками: високий рівень учбових досягнень студентів; рівні можливості доступу до освіти; безкоштовність; важливе значення місцевої влади і муніципалітету в організації освітнього процесу; всеохоп-лююча, а не вибіркова природа базової освіти; гетерогенні групи студентів, відсутність категоризації і відбору студентів; індивідуальна підтримка осві­тнього процесу та надання соціальної допомоги студентам; гнучкість системи: довіра та повноваження; гнучке адміністративне регулювання, готов­ність надати підтримку; довіра школі, її керівництву, вчителям та учням; інтерактивні методи праці; орієнтація оцінки на розвиток: відсутність тес­тів і рейтингів; висококваліфіковані самостійні викладачі [4, с. 28].

Зрештою, можливість досягнення вищеперерахованих характерис­тик з’являється за умови пріоритетності саме науково-філософського під­ходу до зв’язку із навколишнім середовищем. На думку Н. Сухової, ста­новлення методологічних засад філософії освіти вимагає звернення до філософського аналізу протиріч та парадоксів, що існують у сучасній освіті. Адже, переконана автор, відсутність єдиної методологічної систе­ми, яка б охоплювала й об’єднувала все сучасне освітнє знання (знання освітнього процесу), призводить до того, що кожне нове відкриття у будь-якій з галузей, що стикаються з освітніми процесами людини та виходять за межі простого накопичення деталей, спонукає до створення власної теорії, своєї системи для пояснення і розуміння отриманих фактів і взаємозалежностей. Це, у свою чергу, ще більше загострює проблеми освіти у бік зростання хаотичного плюралізму різних концепцій, невизначеності і плутанини їх основних понять [6, с. 94–95].

Зауважимо, що відставання освіти від розвитку суспільства та держави як і, зрештою, відсутність освітньої системи для здобуття які­сної освіти, у ХХІ ст. вимагає сконцентрування над тематикою філо­софсько-методологічної основи розв’язання низки проблем сучасного стану освіти, зокрема, що стосується і раціоналізації світоглядних орі­єнтирів у професійній підготовці юриста. З цього приводу В. Ортинський зазначає: «Освічена людина – не лише та особа, яка має знання і вміння з основних сфер життєдіяльності, високий рівень розвинутих здібностей, а й людина, я якої сформований світогляд і моральні прин­ципи, поняття і почуття мають шляхетні та піднесену спрямованість. Тобто освіченість передбачає також виховання людини» [3, с. 75].

У принципі тематика трактування і застосування права перебуває у системі так званих вічних та актуальних проблем юриспруденції, тоді як осмислення механізмів трактування правових норм належить до філософії права, особливо, що стосується юридичної герменевтики. Тобто питання трактування та інтерпретації правових норм завжди були у центрі уваги дискусії в історії та теорії держави і права, і, виявляючись у центрі уваги вітчизняного правознавства, отримали окремо необхідний рівень розробки. Хоча й слід констатувати, що сьогодні в науковій юридичній літературі і надалі залишається прогалина у визнанні родового визначення правозастосовного трактування, як і, зрештою, не з’ясовано його юридичні риси, озна­ки та природа тощо. Крім того, все ще не досліджені та не виражені саме герменевтичні принципи та методи трактування правових норм.

У цьому контексті набуває значення аналіз філософської мето­дології трактування правових норм, що знову ж таки пояснюється мо­жливістю створення у рамках теорії філософії права його цілісної зага­льнотеоретичної концепції, мета якої полягала б в об’єднанні філософ­ської методології і юридичної герменевтики. Це, безперечно, сприяло б підвищенню ефективності взаємодії юридичної теорії з юридичною прак­тикою. Адже сьогодні зростає значення осмислення усіх рамок правового поля, як і смислу та природи правових норм, їх соціальної обумовленості тощо. Тому слід відзначити, що правове поле виявляється достатньою мірою відносним і неефективним у контексті наявності недостатньої системності та координування законотворчих процесів.

Крім того, зріст значення філософського підходу до права пояс­нюється і переходом суспільства тепер у стан, котрий передбачає нові характеристики правової реальності та права. Тому сьогодні актуалізу­ється необхідність конкретизації й уточнення поняття права. Тим не менше, беручи до уваги те, що фактично нові суб’єкти права є суб’єктами передовсім громадянського суспільства, то аналізувати їх діяльність слід в рамках урахування особливостей соціокультурної реальності того чи іншого суспільства, які більшою мірою можна до­слідити лише у контексті філософської антропології.

Ще однією передумовою підвищення інтересу до права та пра­вових норм є те, що сьогодні, попри відносне підвищення значення права в суспільстві, відбувається спад його авторитету в свідомості та у вирішенні тих чи інших справ. Адже поширюється переконання, що ледь не єдиним охоронцем та механізмом забезпечення правопорядку в державі є саме влада. Такого роду зміщення акцентів у правовому полі змушують задуматися над низкою таких проблематичних питань: який саме зміст права, коли його авторитет у суспільній свідомості знижується; що саме служить причиною відмови громадян від пану­вання права на користь панування влади і т.д. До речі, попри все, під­вищення інтересу до тематики права пояснюється ще й тим що доста­тньою мірою активізуються свавілля та насилля - безпосередні проти­лежності правового поля. У такому випадку для того, щоб урахувати полівимірність соціокультурного світу, слід, безумовно, піднятися над усталеним юридичним позитивізмом і натомість застосувати філософ­ську методологію у рамках філософської антропології.

На думку О Данільяна, Л. Байрачної, С. Максимова та ін., філо­софсько-правова проблематика чималою мірою вплинула на станов­лення і розвиток політико-правової культури людства, громадянського суспільства та демократично-правової держави. Саме такий факт пояс­нює ключове значення філософії права в загальній системі юридичної освіти, оскільки є теоретичною основою усієї симфонії юридичних наук [7, с. 9]. Науковці простежили два найголовніші аргументи на користь необхідності філософії права, серед яких – історичний та акту­альний. Переший полягає у визнанні віковічності актуальності філо­софсько-правової тематики, другий, натомість, – у виявленні такого виміру права, пізнання якого можливе виключно за умови філософсь­кої методології в антропологічному контексті [7, с. 12].

Система освіти у ХХІ ст. здебільшого у демократично та проми­слово розвинених державах зросла на рівень найважливішого соціаль­но-виробничого ресурсу розвитку суспільства. Для прикладу, К. Жоль і Ю. Сиволоб пояснюють це таким чином, що зважаючи на ще нещо­давню безкоштовну освіту з вільним доступом до її здобуття, лише наприкінці ХІХ ст. почали з’являтися відносно незначні застосування окремих наукових досягнень у хімічній промисловості низкою проми­слових виробництв. Але у ХХ ст. ситуація кардинально змінюється: наука щоразу активніше почала субсидуватися збоку окремих підпри­ємців, а відтак і державних закладів [8, с. 63]. У такому ракурсі може­мо констатувати, що підвищення рівня інформації на рівень ключової проблеми сучасності спрямовує увагу на вдосконалення організації наукових досліджень і розробок, якість освіти та особливості системи її функціонування тощо. Зрештою, наскільки якісно здійснюється ор­ганізація та управління науково-педагогічними працівниками, шкіль­ними колективами, настільки залежатиме і прогрес матеріального, ду­ховного та соціально-культурного розвитку суспільства та держави.

Крім усього іншого, сьогодні активізується тематика наукового трактування емпіричного та теоретичного, оскільки, опираючись на до­свід наукового пізнання, дослідилася можливість внесення змін у теорію поза впливом емпіричного. «Якщо в контексті розвитку науки з позицій взаємодії емпіричного і теоретичного в епістемології ХХ ст. зростання значення абстракції відбувалось через підкреслення абстрактності теоре­тичного мислення, – зауважує О. Рубанець, – то в сучасних трансформаці­ях постнекласичної науки перехід до вивчення складних ієрархічних людиномірних систем, які функціонують в різноманітних суспільних кон­текстах, формування нових трансдисциплінарних і кросдисциплінарних форм їх дослідження, створюють передумови до формування якісно но­вих підходів до проблеми абстракції. На перший план виходять не тільки методологічні питання використання абстракції, а й проблема розвитку абстракції, що стає визначальною для сучасних форм когнітивного креа­тиву. Виробництво знання в умовах формування єдиного науково-освітнього простору вимагає дослідження аспектів абстракції, які розкривають її зв’язок із сучасними формами когнітивного. Останні розвивають творчий потенціал людини. Метою дослідження є виявлення сучасних когнітивних аспектів абстракції, пов’язаних із розвитком уявлень та спо­собів оперування, що ведуть до нового розуміння проблеми абстракції та підходів до неї» [9].

Щоправда, слід брати до уваги неможливість зведення теоретично­го рівня до суто раціонального методу світосприйняття, як і емпіричного -до суто чуттєвого. На думку В. Кохановського, Е. Золотухіної, Т. Лешкевича та Т. Фахти, взаємовплив емпіричного та теоретичного присутній в обох рівнях пізнання (чуттєвого та раціонального) лише в різних межах переваги [10, с 252]. Це означає, що власне емпіричне дослідження спря­моване безпосередньо на свій об’єкт, засвоюючи його за допомогою опи­су, порівняння, виміру, спостереження, експерименту, аналізу, індукції, виводячи, у такий спосіб, найважливіший елемент - факт. Отже, емпірич­ний досвід у сучасній науці планується, конструюється теорією, а факти тією чи іншою мірою завжди теоретично наповнені. Саме тому початком науки і є теоретичні схеми, котрі складаються із постулатів, принципів, визначень, концептуальних моделей, а не, скажімо, із голих фактів чи самі по собі предмети. Зрештою теоретичний рівень наукового пізнання воло­діє перевагою раціонального елемента (теорія, поняття, закони та інші форми мислення) і в такий спосіб відображає явища та процеси крізь при­зму їх внутрішньо універсальних зв’язків і закономірностей, осягнутих в рамках раціонального оброблення даних емпіричного знання. Таким чи­ном, одним із найважливіших завдань теоретичного знання, як стверджу­ють науковці, є, безумовна, досягнення об’єктивної істини в усій її конк­ретності та повноті змісту [10, с 246-252].

Звідси можемо стверджувати, що крайньою необхідністю у проце­сі наукового пізнання є визначення функціонального значення філософсь­кої методології. Адже, як зауважує А. Касьян, основний зміст розвитку методологічної свідомості полягає у трансляції методологічного знання, зібраного на рівні теоретичної свідомості, до сфери свідомості індивіда за такою схемою: знання - переконання - дія [11, с 84].

Висновки. Потреба запровадження конкретного механізму професійного удосконалення адаптованого до викликів сучасності ди­ктує спрямованість пошуку саме тих технологій, принципів, методів і засобів, котрі б опиралися винятково на засадах філософської методо­логії. Крім того, в цьому аспекті сучасний стан розвитку освіти декла­руватиме приналежність до демократизації суспільства та держави, оскі­льки, пристосовуючись до нових покликів освітнього процесу, усуватиме прірву між науковими знаннями, відобразивши цілісність освіти крізь призму єдності норм, цінностей, знань тощо. Тому й надзавдання сучасної культурної освіти полягає не тільки в тому, щоб збагатити людину різни­ми відомостями про інші культури, а й допомогти усвідомити свою іден­тичність, сформувати свій власний культурний образ.

Сприймаючи антропологічний аспект філософської методології, який виражається у рамках вивчення правового виміру людини, необ­хідно й підвищити інтерес до низки важливих проблем, пов’язаних з «олюдненням» права. Тому слід особливу увагу звернути на траєкто­рію розвитку традиційного та звичаєвого права, на правовий плюра­лізм, на можливість використання досвіду суспільств із наближенням до людини для того, щоб удосконалити рамки сучасного права. Опи­раючись на трактування філософською антропологією людини як лю­дини спроможної, слід і в рамках правової антропології трактувати людину крізь її можливості як homo juridicus.

––––––––––––

Філософія: навч. посібник / Є.М. Причепій, А.М. Черній, Л.А. Че-каль. – К.: Академія, 2008. – 592 c.

Сологуб А. Педагогічна філософія креативної освіти / А. Сологуб // Ліцей як інноваційний навчальний заклад: підручник для директора: Журнал управлінської компетентності. – 2005. – № 1/2. – С. 3–119.

Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи: навч. посібник / В.Л. Ортинський. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.

Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті: моногра­фія / С.Ф. Клепко. – Полтава: ПОІППО, 2006. – 328 с.

Базалук О.А. Философия образования в свете новой космологичес­кой концепции: учебник / О.А. Базавлук. – К.: Кондор, 2010. – 458 с.

Сухова Н.М. Особливості творчої діяльності у науці та освіті / Н.М. Сухова // Вісник Київського національного університету культури і мис­тецтв: серія «Філософія». – № 2. – К., 2000. – С. 92–100.

Философия права: учебник / под ред. О.Г. Данильяна. – М.: Эксмо, 2005. – 416 с.

Жоль К.К. Информация, общественные науки, управление. Философско-экономический анализ / К.К. Жоль, Ю.В. Сиволоб. – К.: Наукова думка, 1991. – 282 с.

Рубанець О. Нові аспекти когнітивного підходу до проблеми абстра­кції / Олександр Рубанець // Персонал. – № 6. – 2006. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.personal.in.ua/article.php?ida=312

Кохановский В.П. Философия для аспирантов: учеб. пособие / В.П. Коха-новский, Е.В. Золотухина, Т.Г. Лешкевич, Т.Б. Фахти. – Рн/Д.: Феникс, 2003. – 448 с.

Высшее педагогическое образование: проблемы и решения / под ред. И.Е. Курова. – Н.Новгород: НГПУ, 1994. – 160 с.

 

< Попередня   Наступна >