Головна Наукові статті Філософія ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ У ТЕОРІЇ СИМВОЛІЧНОГО ІНТЕРАКЦІОНАЛІЗМУ

ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ У ТЕОРІЇ СИМВОЛІЧНОГО ІНТЕРАКЦІОНАЛІЗМУ

Наукові статті - Філософія
260

О.М.Омельчук

ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ У ТЕОРІЇ СИМВОЛІЧНОГО ІНТЕРАКЦІОНАЛІЗМУ

З’ясовано філософські аспекти концепції правової поведінки у теорії символічного інтеракціоналізму, згідно з якою людина є соціа­льною істотою і не може формуватися та нормально існувати поза суспільством, однак ця теза виводиться представниками теорії не з аналізу впливу системи об’єктивних суспільних відносин, а з аналізу процесу міжособистісної комунікації, ролі символів та формулювання значень.

Ключові слова: правова поведінка, соціальна поведінка, соціа­льна взаємодія, соціальні норми.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку суспільст­ва і держави суттєво розширилось коло питань, котрі потребують фі­лософсько-правового аналізу. Конституція України закріпила поло­ження згідно з яким людина є вищою соціальною цінністю, тому від­правною точкою у розвитку суспільних (зокрема правових) відносин та їх наукового дослідження визнаються ті явища, котрі роблять можливим гідне існування людини. У цьому невипадковому процесі велике значення має не лише регламентація суспільних відносин нормами права, а й їх реалізація, що проявляється у правовій пове­дінці. Розкриття джерел правової поведінки, обставин, котрі її зу­мовлюють, сприяло б поступовому усуненню із суспільного життя девіантної поведінки. Окреслене коло питань не можливо дослідити без аналізу соціального та психологічно механізму регулювання поведінки людини, котрі в єдності з правовим механізмом регулю­вання поведінки і роблять можливим нормальне існування людини і суспільства. Важливою для дослідження в цьому сенсі є концепція символічного інтеракціоналізму.

Стан дослідження. Розкриття внутрішнього психологічного механізму регулювання поведінки особи можливе лише із застосуван­ням соціолог

ічних та психологічних підходів, що дає можливість роз­глядати право як особливу соціальну систему, котра у взаємодії з пси­хологічними характеристиками, особливостями особи, здійснює вплив на її поведінку. Застосування саме таких підходів дає можливість все­бічно, комплексно дослідити правову поведінку. Тому створення цілі­сної концепції правової поведінки вимагає дослідження психології соціальної взаємодії в теорії соціологічного інтеракціоналізму, зокрема праць таких вчених, як Г. Блумер, Н. Дензін, Ч. Кулі, М. Кун, Дж. Мід, Н. Смелзер, Т. Шибутані та ін.

Виклад основних положень. Символічний інтеракціоналізм є відгалуженням теорії соціальної взаємодії. Засновником цієї течії є Чарльз Кулі (1864–1929) та Дж. Мід (1863–1931). Представники сим­волічного інтеракціоналізму приділяють велику увагу проблемам сим­волічної комунікації, тобто взаємодії, що здійснюється за допомогою символів. Основна теза полягає в тому, що людина є завжди соціаль­ною і не може формуватися поза суспільством. Ця теза виводиться не з аналізу впливу системи об’єктивних суспільних відносин, а з аналізу процесу міжособистісної комунікації, ролі символів, формулюванню значень [1, c. 364]

Згідно з концепцією символічного інтеракціоналізму, поведі­нка людини базується на трьох змінних у структурі особи, її ролі та референтній групі. Структуру особи складають творче начало, нор­мативне начало, або ж внутрішній контроль, що ґрунтується на вра­хуванні очікувань-вимог значимих людей, та особистість, котра розглядається як активна взаємодія творчого і нормативного. Особа тлумачиться як активна творча істота, котра здатна оцінювати і на­правляти власну поведінку.

Чарльз Кулі стверджував, що суспільство є органічним цілим, яке розвивається. Вчений, на відміну від біхевіористів, відкидав біологічний детермінізм і поверхневі аналогії суспільства з органі­змом. Розглядаючи свідомість як суспільне явище, ототожнював суспільство і свідомість, з чого випливає його психологізація суспі­льних стосунків. Кулі ввів у наукових обіг поняття первинних груп (сім’я, дитячі групи, сусідство, місцеві общини), які є основними суспільними одиницями і характеризуються інтимними, особисти­ми, неформальними зв’язками, безпосереднім спілкуванням, стійкі­стю і малим розміром. Саме на рівні первинних груп відбувається соціалізація, формування особи, засвоєння нею під час взаємодії з іншими основних суспільних цінностей і норм.

Кулі характеризував особу як суму психічних реакцій люди­ни на думку про неї інших людей. Ним була запропонована теорія «дзеркального Я», що базується на таких твердженнях: в процесі взаємодії одне з одним люди здатні уявляти, як вони сприймаються узагальненим іншим; люди здатні усвідомлювати характер реакцій у відповідь на узагальнення інших; люди розвивають самоуявлення, почуття гордості чи пригніченості залежно від того, яким їм ба­читься уявлення інших [2, c. 108]. Вчений виходить з того, що са­мосвідомість і ціннісні орієнтації індивіда ніби дзеркально відо­бражають реакції оточуючих, головним чином із тієї ж соціальної групи [3, c. 320].

Кулі визначив три стадії в побудові дзеркального «Я»: сприй­няття того, як людина дивиться на інших; сприйняття думки інших з приводу того, як людина на них дивиться; почуття людини з при­воду думки інших. Як відображення у дзеркалі дає образ фізичного «Я», так сприйняття реакції інших людей на поведінку чи зовніш­ність дає образ соціального «Я». Однак слід погодитися з тим що, що Кулі не враховував активності особи. Згідно з його вченням особа розвивається, а відповідно формується її поведінка, лише за­вдяки думкам, оцінкам, міркуванням інших осіб. Недопрацьованим залишився і механізм сприйняття особою оцінок та суджень інших людей [4, c. 53].

З ім’ям Джона Міда безпосередньо пов’язано створення цілісної концепції комунікативного інтеракціоналізму, котра була безумовно прогресивною для свого часу. В епоху між двома світовими війнами, коли панував біхевіоризм, Мід стверджував соціальний характер люд­ського «Я», неможливість зведення людини до «психологічної маши­ни», неможливість існування «Я» поза «Іншими», поза соціальним контекстом взаємодії, тобто поза суспільством. Вчений використав аналіз проблематики розуміння і спілкування, котрий запропонував Гегель у «Феноменології духу». До цієї ж традиції належить інтеракціоналістська за своїм змістом антропологія Фейеєрбаха, котра стала джерелом пізніших екзистенціалістських концепцій особи [5, c. 73]. Ще одним теоретичним джерелом, на якому ґрунтувалась концепція Міда, був прагматизм. Учений підкреслював, що його особливо ціка­вить практична сторона того, як суспільство впливає і контролює ро­зумові процеси індивідів і відповідно їх поведінку, а також те, яким чином люди приймають, відкидають чи змінюють норми соціальної взаємодії [2, c. 100].

На думку Дж. Міда, у взаємодії важливіше значення має не та чи інша дія, а її інтерпретація, тобто виявлення змісту, який надається дії. Люди не реагують автоматично на зовнішній вплив, а перш ніж вчинити дію, розгадують її значення, наділяють певним символом. Однакова інтерпретації дій-символів сприяє успіху соціальної взаємо­дії [6, c. 126]. Для успішного здійснення комунікації, людина повинна бути наділена здатністю зайняти місце іншого. Лише за такої умови індивід перетворюється в особу, в істоту соціальну, котра здатна усві­домлювати зміст власних слів, вчинків і уявляти, як ці слова і вчинки сприймаються іншою людиною [1, c. 365]

Мід заперечував, що поведінка людини є пасивною реакцією на винагороду чи покарання, а розглядав вчинки людини як соціальну поведінку, що ґрунтується на комунікації. Вчений вважав, що людина реагує не лише на вчинки інших, а й на наміри, намагаючись їх «роз­гадати», аналізуючи вчинки і спираючись на свій минулий досвід у подібних ситуаціях [7, c. 135]. Крім того, Мід визнавав, що конструю­вання людиною дії шляхом процесу формування значень завжди про­ходить у соціальному контексті. Кожна людина корегує свою поведін­ку, враховуючи поведінку інших, з’ясовуючи, що вони роблять чи що не роблять, тобто з’ясовуючи значення їх поведінки. Це відбувається шляхом «прийняття ролі» інших (конкретної особи чи соціальної гру­пи). Приймаючи такі ролі, людина прагне з’ясувати намір, спрямова­ність поведінки інших, що відображається на формуванні групової поведінки в суспільстві.

Таким чином, можна виділити основні риси символічного інтеракціоналізму Міда: суспільство складається з індивідів, котрі самі фо­рмують значення; індивідуальна дія є її конструюванням, а не просто вчиненням. Воно здійснюється індивідом за допомогою оцінки та ін­терпретації ситуації, в якій він діє; групова чи колективна дія склада­ється з вирівнювання індивідуальних дій, за допомогою інтерпретації, а також з врахуванням поведінки обох сторін [8, c. 176]

Акцентування на соціальному характері особи є прогресивним моментом, на котрому наголошує Дж. Мід. Однак, з іншого боку, по­няття «соціальна взаємодія» тлумачиться ним дещо звужено, оскільки всі соціальні відносини зводяться до соціально-психічних міжособистісних відносин. Соціальна взаємодія, будь-які соціальні відносини розглядаються лише з позицій комунікації, поза їх історичною, соціа­льно-економічною зумовленістю, поза предметною діяльністю [1, c. 365]. Крім того, непропорційно велике значення приділяється ролі символів. За Мідом, вся соціальна взаємодія визначається системою символів, тобто поведінка людини в ситуаціях взаємодії зрештою зу­мовлена символічною інтерпретацією цих ситуацій. Людина розгляда­ється як істота, що існує в світі символів, з чим можна погодитись. Однак зайва категоричність вченого призводить до того, що вся суку­пність соціальних відносин, культури тлумачиться як система симво­лів [9, c. 231]

Сучасні інтеракціоналісти бачать в активному творчому началі особи основу розвитку не лише самої особи, а й пояснення тих змін, котрі відбуваються в соціумі. Соціальні зміни пояснюються через змі­ни і відхилення від шаблонів рольової поведінки, які спричиняє так зване імпульсивне, активне чи творче «Я». Такі зміни є випадковими, спонтанними, однак можуть призвести до створення нових шаблонів, норм поведінки. Отже, зміна як соціальної поведінки, так і соціальних норм не є закономірною, а має випадковий спонтанний характер, кот­рий спричинений особливостями особи.

На думку Н. Смелзера, символічний інтеракціоналізм дає більш реалістичніше уявлення про соціальну взаємодію, ніж теорія обміну. Сутність символічного інтеракціоналізму полягає в тому, що взаємодія між людьми розглядається як безперервний діалог, у процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміри один одного і реагують на них. Однак цей напрямок, продовжує Смелзер, зосереджений лише на суб’єктивних аспектах взаємодії, унікальних для індивідів, що взаємо­діють. На його основі не зроблені узагальнення, що застосовуються у різноманітних ситуаціях. Тому для обґрунтування цього напрямку не­обхідні подальші дослідження типових зразків поведінки і значень, які їм надають [7, c. 137] Як бачимо, Смелзер намагався подолати деяку однобічність підходу Міда, пропонуючи додати елементи системності для отримання можливості впливу і моделювання поведінки.

Герберт Блумер (1900–1986) ввів у науковий обіг сам термін «символічний інтеракціоналізм» та ініціював з позицій методологічних принципів цієї парадигми системне вивчення колективної поведінки неструктурованих і слабо структурованих соціальних груп (натовпу, громадськості, соціальних рухів) [2, c. 101] Термін «символічна інтер-акція» належить, за Блумером, до особливого, чітко визначеного виду інтеракції, котра здійснюється людьми. Особливістю її є те, що люди інтерпретують чи визначаються дії один одного, а не просто реагують на них. Їх реакції не викликають безпосередньо діями іншого, а ґрун­туються на значенні, якого вони надають таким діям. Таким чином, інтеракція людей опосередковується використанням символів, їх ін­терпретацією чи наданням значення діям іншого. Це опосередкування є еквівалентним включенню процесу інтерпретації між стимулом і ре­акцією [8, c. 173].

На думку вченого, символічний інтеракціоналізм базується на таких вихідних положеннях: люди діють на основі значень, які вони надають предметам і явищам, а не просто реагують на стиму­ли (внутрішні чи зовнішні); значення не є фіксованими, сформульо­ваними наперед, а створюються, модифікуються, розвиваються і змінюються в інтерактних ситуаціях; значення є результаттом ін­терпретації, яка була здійснена в інтерпретаційних контекстах. Оскільки приймаючи роль іншої людини,учасники процесу інтер­претують значення і наміри інших.

На думку Блумера, спільне розуміння символів полегшує спіл­кування, оскільки людина розуміє значення поведінки інших, визна­чаючи, що має на увазі людина [8, c. 173]. Взаємодіючи між собою, люди повинні зважати на вчинки чи наміри інших людей. Таким чи­ном, активність інших справляє позитивний вплив на власну поведінку людини. Під впливом поведінки інших людина може відмовитись від свого наміру чи задуму, переглянути його, відкласти чи прискорити його виконання, а також змінити плани. Дії інших визначаютя плани людей, можуть сприяти чи перешкоджати їх реалізації, впливати на їх зміну. Таким чином, люди змушені корегувати свою поведінку, зва­жаючи на поведінку інших людей.

Вчений підкреслював, що будь-які соціальні зміни, оскільки во­ни включать зміни у поведінці людей, з необхідністю опосередкову­ються інтерпретацією зі сторони людей, котрі потрапляють у змінюва­ні умови. Зміни проявляються у формі нових ситуацій, в яких люди повинні конструювати нові форми поведінки. Інтерпреації нових ситу­ацій не визначені наперед умовами, що передували ситуаціям, а залежать від того, що береться до уваги і оцінюється в конкретних ситуаціях, в яких формується поведінка. Можливі різні варіанти інтерпретації, оскільки різні люди звертають увагу на різні об’єкти в ситуації і надають їм різного значення. Тому будь-які соціальні зміни, в тому числі соціальних норм, правил поведінки є опосередкованими чинними особами, що інтерпрету­ють ситуації, з якими вони стикаються [8, c. 179]

Серед різноманітних модифікацій теорії символічного інтеракціоналізму, котрі розглядають процес взаємодії людей в континуумі «процес-структура», концепція Блумера перебуває на крайньому про­цесуальному полюсі. В загалом вірно описуючи соціальні взаємо­зв’язки і особливості поведінки людей, учений дещо перебільшує про­цесуальний аспект соціального життя на противагу структурному. На протилежному структурному полюсі є концепція, запропонована МКуном, котра являє собою механістичну інтерпретацію концепції Міда [5, c. 81]

А вже Н. Дензін сформулював методологічні принципи симво­лічного інтеракціоналізму. Суть їх у таких положеннях.

Людська взаємодія відбувається одночасно на зовнішньому і внутрішньому (суб’єктивному і об’єктивному) рівнях, а значення об’єктів можуть змінюватися під час однієї взаємодії. Тому необхідно враховувати ці дві форми поведінки і співвідносити приховану, симво­лічну поведінку з явними, зовнішніми моделям взаємодії.

Дослідник повинен розглянути взаємодію з точки зору її суб’єктів, відтворюючи процес надання значень об’єктам і особам, а також процес стабілізації значень під час формалізації взаємодії. До­тримуючись такого «особистісного» принципу, дослідник зможе уник­нути помилки об’єктивізму, коли точка зору суб’єктів взаємодії підмі­няється точкою зору дослідника.

Прийняття ролі іншого дозволяє зв’язати суб’єктивні значен­ня і символи особи, поведінка якої досліджується, з груповими та інституційними структурами. Поки значення не будуть пов’язані із зна­чимішими соціальними перспективами, дослідження залишиться пси­хологічним.

Важливим принципом є врахування ситуаційних аспектів вза­ємодії: суб’єктів взаємодії, котрі розглядаються як об’єкти досліджен­ня; конкретна обстановка; значення елементів ситуації часові характе­ристики взаємодії.

Для соціального життя є характерною наявність процесуаль­ного і структурного аспектів, тому дослідження повинно враховувати їх обох.

Символічний інтеракціоналізм прагне напрацювати універса­льні положення про природу соціальних фактів, що базуються на по­нятті символічної взаємодії [5, c. 82].

Представниками символічного інтеракціоналізму найгостріше було поставлено питання про соціальні детермінанти взаємодії, про її роль у формуванні особи. Однак деяким недоліком концепції було те, що не було розмежовано у спілкуванні таких двох сторін як обмін інформацією і організація спільної діяльності. Для прикладу Шибутані поняття «комунікація» і «інтеракція» розглядає як сино­німи [10, c. 237].

Т. Шибутані вважав, що у дослідженні поведінки людини важ­ливе місце займає особиста концепція сприйняття себе (Я-концепція). Кожна людина визначає себе спираючись на певні суспільні, групові шаблони, а отже отримує відповідні права і обов’язки, статус у групі. Людина знає своє місце і інші знають це, завдяки чому відносини між людьми є визначеними. Свої імпульси людина здебільшого стримує для того, щоб жити відповідно до стандартів поведінки, котрі вони встановили самі для себе. Тому під Я-концепцією вчений розуміє сис­тему організованих дій стосовно себе самого і значення, котрі форму­ються в процесі участі в спільних діях. Свідома поведінка, таким чи­ном, є не лише проявом того, якою людина є насправді, а результатом уявлень людини про саму себе, котрі склалися на основі спілкування з іншими людьми. Багато характерних рис людської поведінки, на думку Шибутані, зумовлені тим, що люди діють в символічному оточенні і намагаються бути такими, якими вони повинні бути за власним уяв­ленням. [10, c. 210]

Висновки. Сутність символічного інтеракціоналізму полягає в тому, що взаємодія між людьми розглядається як безперервний діалог. У процесі цього діалогу люди спостерігають, осмислюють наміри один одного і реагують на них. Інтерпретація наміру чи дії (стимулу) здійс­нюється перед відповідною реакцією, коли й приймається рішення як реагувати на той чи інший стимул. Таким чином відбувається взаємозв’язок стимулу з відповідними символами, які засвоюються в процесі соціальної взаємодії і загальними для всіх людей. На основі такої вза­ємодії і визначається відповідна соціальна поведінка людини.

Сучасна теорія символічного інтеракціоналізму має багато по­зитивних сторін, серед яких слід відзначити спробу виділити, на про­тивагу біхевіористів, соціальну складову у поведінці людини, знайти соціально-психологічні механізми формування поведінки особи у спі­лкуванні з іншими людьми, підкреслити творче начало особи. Однак суб’єктивно-ідеалістичний позиції інтеракціоналістів призводять до ігнорування змісту міжособистісного спілкування, предметної діяль­ності осіб, безвідносно до історичних та соціально-економічних умов існування особи. До недоліків цієї школи можна також віднести ігно­рування ролі емоцій у соціальній поведінці людини.

––––––––––––

Социальная психология. Хрестоматия: учеб. пособие для студентов ву­зов / сост. Е.П. Белинская, О.А. Тихомандрицкая. – М: Аспект Пресс, 2003. – 475 с.

Кравченко С.А. Социология: парадигмы через призму социологичес­кого воображения: учеб. пособие. – [изд. 2-ое, стереотип.]. – М.: Экзамен, 2003. – 512 с.

Кули Ч. Социальная самость / Ч. Кули // Американская социологиче­ская мысль: тексты / ред. В.И. Добреньков. – М.: МГУ, 1994. – 495 с.

Фролов С.С. Социология: учебник для высших учебных заведений / С.С. Фролов. – М.: Наука, 1994. – 256 с.

Критика современной буржуазной теоретической социологии / А.П. Ковалев, С.М. Митина, Э.А. Орлова и др.; ред. Г.В. Осипов. – М.: Наука, 2003. – 355 с.

Козырев Г.И. Социальное действие, взаимодействие, поведение и со-циальний контроль / Г.И. Козырев // Социологические исследования. – 2005. – № 8. – С. 124–129.

Смелзер Н. Социология: пер. с англ. / Н. Смелзер. – М.: Феникс, 1998. – 688 с.

Блумер Г. Общество как символическая интеракция / Г. Блумер // Современная зарубежная социальная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – С. 173–179.

Андреева Г.М. Социальная психология: учебник для вузов / Г.М. Андре­ева. – М.: Аспект-Пресс, 1999. – 375 с.

Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани. – Ростов-на-

Дону: Фенікс, 1998. – 539 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук