248

---

В.С. Бліхар

ВИПЛИВ ЦІННОСТЕЙ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ ІНТЕНЦІЙ

Під впливом реформ в українському суспільстві відбувається переосмис­лення низки важливих соціально-філософсько-правових проблем у рамках міжна­родної теорії та практики. Беручи до уваги те, що відображення політико-ідеологічної сфери плюралістичного суспільства, як і зрештою стабільності ро­динного життя й ефективності функціонування соціальних структур, автором виокремлюється ієрархія цінностей як важливого фактора виходу з кризової си­туації, в тому числі й соціальної, економічної, суспільної, за умови переорієнту­вання з абсолютизації матеріальних благ на абсолютизацію духовних благ.

Ключові слова: особистість, цінності, ієрархія цінностей, право, мораль.

Постановка проблеми. Сформована ієрархія цінностей впливає передовсім на модель поведінки особистості як і її життєвий вибір. Трансформуючись у ціннісну орієнтацію, ієрархія цінностей виража­ється найважливішими структурними елементами свідомості особис­тості крізь призму переживань, утверджених досвідом. Саме вони ві­докремлюють значиме від важливого у межах несуттєвого для життє­діяльності людини. Тому ієрархія цінностей може трактуватися як специфічна траєкторія свідомості, в рамках якої формується особис­тість, урівноважується поведінка та стабілізується напрям потреб, ін­тересів і т.д. У такому ракурсі ієрархія цінностей стає одним із найва­жливіших факторів обумовлення мотивації вчинків особистості.

У ХХІ ст. суспільство звертається до пошуку оптимально обу­мовленого варіанта виходу з системної кризової ситуації, спричиненої втратою і державно-національної ідеї, і ціннісної орієнтації. Крім того, реформування української освіти відображає суперечність між прого­лошенням концепційно-цільових ідей

стосовно формування відповіда­льної, творчої і врешті свобідної особистості та реальним станом сві­домості людей. У такому контексті актуалізується значення обумовле­ності пріоритету цінностей стосовно суспільства загалом і конкретної особистості зокрема.

Актуальність дослідження обумовлена ще й тим, що сам термін «ієрархія цінностей» не є загальновизнаним поняттям як історико-філософської, так і філософсько-правової думки і потребує певного теоретичного осмислення.

Стан дослідження. Сьогодні щораз частіше згадується темати­ка ієрархії цінностей як основи формування особистості у межах про­відної і найскладнішої проблематики у центрі уваги дисциплін гумані­тарного профілю, зокрема філософії, соціології, педагогіки, психології та ін. Серед філософів, чий внесок у висвітлення пропонованої темати­ки слід визнати значущим, назвемо Аристотеля, Платона, Блаженного Августина, Г.В. Гегеля, І. Канта, С. К’єркегора, Г. Марселя. Їх вчення розвивали у своїх працях Б. Федулов, В. Франкл, Ю. Шайгородський, М. Яницький та ін. Крім того, чимало досліджень і наукових розвідок присвячено проблематиці різноманітності методів, підходів, концеп­цій, умов і фактів, за допомогою яких можна регулювати розвиток і саморозвиток особистості у рамках визначених завдань освіти, вихо­вання й оптимізації цих процесів крізь призму відповідних дисциплін. Але водночас усе ще поза увагою дослідників залишається практично-діяльне та конкретно філософсько-правове виховання і самоосвіта осо­бистості на основі аксіологічних основ прикладного змісту.

У цьому контексті нашою метою є спроба висвітлити феноме­нологічний вимір цінностей, а саме розглянути ієрархію цінностей як життєвозначимої основи формування особистості.

Виклад основних положень. Крізь призму філософської думки аксіологічна тематика розглядалася поетапно відповідно до тієї чи ін­шої епохи. Сократ стверджував, що людина не є щасливою не тому, що цього не хоче, а тому, що не знає, що таке щастя. Це неодмінно призводить до того, що людина сприймає за благо те, що ним насправ­ді не було й ніколи не буде [1, с. 47]. На думку Платона, людина у ре­гулюванні своєї поведінки повинна керуватися передовсім етичними принципами [2, с. 126]. Аристотель відстоював думку, що самої теорії як певного набутого знання про щось не вистачає для того, щоб люди­на стала чеснотливою. Для цього, на його думку, необхідне відповідне вправляння характеру, тобто людина у цьому аспекті є такою особою, якою вона себе виховує [3, с. 112]. І. Кант наполягав на тому, що лю­дина зобов’язана самовдосконалюватися, самовиховуватися, а, у випа­дку схильності до зла розвивати в собі моральні якості [4, с. 437]. Ге­гель зазначав, що людина як тілесна істота є недосконалою, а винятко­во, як духовна істота, тому формування особистості в цьому випадку трактується як проміжок часу, необхідний у рамках історії для перемі­ни природи людини, знищивши егоїзм і надавши суспільству духовно­го виміру [5, с. 573]. На думку Августина Блаженного, людина – це душа, котру вдихнув Бог, а тіло – це презирство та сором. Людина здатна бути щасливою, але лише будучи свобідною, а значить - звільни­вшись від гріха, оскільки, згідно з Августином, саме гріх позбавляє людину свободи, не дає бути щасливою, породжує зло. В цьому кон­тексті завданням людини, без сумніву, є: спасіння перед Страшним Судом; звільнення від гріха; безпрецедентне підкорення церкві тощо [6, с 871]. Т. Аквінський був переконаний у важливості кінцевої мети життя людини, котра полягає у досягненні блаженства через спогля­дання Бога. На його думку, людина - істота на кшталт проміжку між тваринами та ангелами, є вищою порівняно з усіма іншими істотами, котру вирізняє розумна душа та свобідна воля. Саме вона ставить людину в рамки відповідальності за свої вчинки [7, с 342]. І вже С К’єркегор вбачав головним завданням людини розв’язок проблеми морального вибору, котрий кожен здійснює особисто. Філософ ствер­джував, що саме моральний вибір, внутрішнє рішення, а не реальні факти чи практична діяльність, визначають стиль життя людини та ієрархію цінностей [8, с 58]. Г. Марсель наголошував на втраті люди­ною свого місця у світі, котрий (розчленований і розбитий) співвідно­сив із розчленованим на різні частини внутрішнім світом людини. Тому закликав до пошуку абсолютних цінностей і відновлення сфери моральних норм як об’єктивно існуючих ідей, адже буття інших людей має сприйматися лише крізь призму любові [9, с 284].

Таким чином відбувається виокремлення духовного світу люди­ни серед багатоманітності проявів практичної діяльності, і при цьому враховуються як особливості свідомості, так і складність людського буття загалом. Крім того, саме духовний світ впливає на оптимізацію співвідношення соціальної і біологічної сутностей, підвищення духов­ного рівня культури, врешті трансформацію цінностей у практичну діяльність особистості. Тому, як зазначав В. Франкл, лише усвідом­лення значення цінностей ще недостатньо для їх остаточного визнан­ня, оскільки усвідомлення цінностей надає їм об’єктивного чи універ­сального характеру. Адже як тільки людина осягає якусь із цінностей, одразу ж усвідомлює, що ця цінність існує сама собою, незалежно від того, чи буде вона визнана, чи ні [10, с 156]. Тут простежується трак­тування цінностей як своєрідних універсалій смислу, притаманних усьому людству протягом його історичного розвитку. Тому особливе та абсолютне значення цінностей виражається крізь призму відповіда­льності за їх реалізацію.

Поза сумнівом, цінність для особистості має значення винятко­во в особистісно-суспільному смислі. У цьому контексті виокремлюється кількісна характеристика – оцінювання, виражена у своєрідних лінгвістичних змінах у смислових ознаках тієї чи іншої цінності. Від­ношення «людина – світ», «людина – людина» у рамках ціннісного вибору слід розглядати як основу формування ціннісної орієнтації особистості, відтак відбувається стабілізація ієрархії цінностей згідно з досвідом (наприклад, у дорослому віці ієрархія цінностей набагато стійкіша, ніж у підлітковому). Крім того, кожна людина володіє особи­стим розумінням ієрархії цінностей, крізь яку простежує взаємозв’язок між індивідуальним і суспільним елементами. Попри те, на найвищий щабель цінностей виходить смисл життя, оскільки саме ця цінність проектує модель поведінки та мотивацію існування.

Необхідно також відзначити зв’язок особистості та суспільства, в рамках якого особистість трактується як інтегрування соціально зна­чимих рис у соціальні відносини суспільства, або ж як наслідок інтег­рації індивіда у соціальну систему на основі комунікаційних і практи­чно-діяльних можливостей. Керованість особистості у такому випадку проявляється передовсім через задоволення тих чи інших потреб. Тому необхідно виокремити такі з них: біологічні (обумовлені необхідністю життя людського організму), соціальні (обумовлені специфікою умов, створених суб’єктами діяльності і рівнем розвитку суспільства) та ду­ховні (обумовлені схильністю людини до пізнання, творчості, спогля­дання, добра тощо). Зрештою твердження, що одним із джерел усіх потреб людини є діяльність у практичних її проявах, особливо, що сто­сується творення матеріальних та духовних благ, є загальноприйнятим. Водночас потреби обумовлюються предметністю як передумовою здійснення пошуку реалізації тієї чи іншої потреби. Чим глибша конк­ретизація предметності потреб, тим сильнішою є стимуляція пошуку методів і напрямів її реалізації.

У такому випадку виринає необхідність творення людиною осо­бистої ієрархії цінностей як основи формування особистості загалом. Ця ієрархія становить ціннісну орієнтацію свідомості, забезпечуючи рівень сформованості особистості, визначаючи напрям її поведінки, предметність практичної діяльності і т.д. Тому стабілізована ієрархія цінностей – найважливіший фактор регулювання мотивації людини загалом та виховання особистості, зокрема, враховуючи й те, що зміс­том ієрархії цінностей є насамперед моральні, релігійні та світоглядні переконання, моральні норми поведінки тощо.

На думку М. Яницького, ієрархію цінностей можна розглядати крізь призму підсистеми ширшої системи, яку дослідники описують і трактують термінами «життєвий світ людини» або «образ світу» тощо, котра має складний і багатовимірний характер. Він зрештою визначає можливість реалізації низки різнопланових функцій ієрархією ціннос­тей, котра, займаючи проміжок між внутрішніми установками та нор­мами соціального середовища, між мотиваціями й потребами та систе­мою особистісних смислів, забезпечує взаємозв’язок цих елементів загальнішої системи, якою вважається людина. Таким чином, як зазна­чає цей науковець, ієрархія цінностей є важливим регулятором актив­ності людини, оскільки дозволяє співвідносити індивідуальні потреби та мотиви з усвідомленими і визнаними особистістю цінностями й но­рмами соціуму [11].

Підкреслимо, що особистісна ієрархія цінностей - не лише просте поєднання системних цінностей, котрі існують у суспільстві, бо й вплив культури на особистість має доволі суперечливий характер. Адже, по-перше, цей вплив здійснюється крізь призму соціалізації, а, по-друге, освоєння культури особистістю - процес індивідуалізації, котрий знову ж таки виражається усвідомленням усіх накопичених суспільством цін­ностей з виборним елементом низки факторів, серед яких виокремимо щонайменше два: а) свобідний вибір цінностей як напрям свідомості стосовно найважливіших для життєдіяльності людини; б) життєвий світ людини, адже беручи до уваги його обмеженість, особистість вдається до формування особистих цілей, стремлінь і цінностей, визначаючи пріоритетність кожної із них як відповідної ієрархії.

Загалом для характеристики цінностей необхідно враховувати такі аспекти: по-перше, слід розуміти специфіку приналежності цінно­сті крізь призму суб’єктивності, оскільки цінність для однієї людини, не обов’язково є цінністю для іншої; по-друге, слід сприймати пріори­тетність особистісних цінностей над суспільними, оскільки саме через перші проявляється відношення «людина - суспільство»; по-третє, цінності творяться конкретною людиною у конкретному суспільстві під час панування конкретної національної, соціальної, економічної і релігійної культури. Це переконує в тому, що сформована ієрархія цінностей є основою світогляду особистості, попри визначення нею мотиваційної структури особистої поведінки.

Як стверджує Б. Федулов, функції розвитку реалізуються в рамках вдосконалення ідеальної форми регулювання - надсвідомості, за допомо­гою розширення рівня духовних потреб і творення нових ціннісних орієн­тацій. При цьому інформаційні впливи та створені умови для внутрішньої і зовнішньої діяльності неспроможні перебувати лише на рівні випадкового характеру, а передовсім повинні відображати об’єктивні потреби як самої особистості, так і суспільства й природи [12].

Відношення «людина – суспільство» трактується крізь призму законодавчо-нормативної бази конкретного суспільства. Позитивного значення у розвитку цього відношення набуває формування духовних потреб у рамках вироблення ієрархії цінностей, котрі й відображати­муть внутрішній світ особистості. Беручи до уваги й те, що лише лю­дині властиве прагнення до творчості, до творчого перетворення, тому лише вона спроможна взаємодіяти з іншими людьми, з природою, сус­пільством, визначаючи вектор призначення цієї взаємодії. У принципі, система цінностей утворена особистістю, детермінуючи її через єд­ність внутрішнього світу з довкіллям, формується як багатовекторний ієрархічний «компонент» усієї структури особистості.

Нема жодної людини, котра б не мала особисто сформованої іє­рархії цінностей, хоча ця ієрархія є особистісною лише у контексті відображення свідомістю індивіда концептів суспільної свідомості. Лише так актуалізується значимість здатності виокремлювати з кількі­сного рівня явищ тільки ті, котрі для конкретної особистості мають ціннісне значення, трансформуючи їх у структуру залежно від життє­вих цілей, можливостей та спроможності їх реалізувати. Таким чином, наскільки конкретизуються цінності у рамках ієрархії цінностей осо­бистості, наскільки точно відбувається їх відбір відповідно до важли­вості та потреб, настільки чітко можна простежити вектор напряму трансформації життєвих цілей у практичну діяльність. Це наводить на думку, що саме аксіологічна основа свідомості спрямовує людину до цілковитої свободи, враховуючи її вплив на творчий потенціал та фор­мування внутрішнього світу особистості. Ю.Шайгородський зауважує: «Кожне суспільство створює притаманні йому загальні і специфічні ціннісні системи, що виражають їх домінуючі інтереси і цілі. Окрема людина сприймає моральні цінності як критерії своєї поведінки. Тому в практичній площині проблема постає в пошуках найбільш ефектив­них механізмів перетворення цінностей суспільства, нації у ціннісні орієнтації особистості – носія культурного національного “коду”» [13].

Впливаючи на функціонування норм, традицій і звичаїв, ціннос­ті формують гнучкий регуляційний рівень суспільства, хоча й слід брати до уваги трансформацію у рамках ієрархії цінностей не лише нормативного механізму. Тобто йдеться про принципову трансформа­цію особливо тих суспільно значимих та індивідуальних систем, крізь призму яких людина пізнає довкілля. У такому випадку світогляд особистості, сформований на основі усвідомлення нею свого призначення і місця у суспільстві та світі, осягнення суспільно значимих цілей і цінностей, смислу особистої та суспільної активності, визнання відпо­відальності за здійснений вибір і напрям діяльності стають пріорите­тами. Це означає, що поза розумінням стремлінь особистості унемож­ливлюється пізнання смислу та напряму її життя.

Висновки. Поглиблення духовної деградації особистості, спо­нукаючого стає викривлення її моральних установок, спричинені ви­діленням матеріальних благ як абсолютної цінності. Це все провокує кризу загальну, в тому числі економічну й соціальну, надаючи мож­ливість виходу із доструктивних ситуацій лише через відновлення ієрархії цінностей, переорієнтацією з абсолютизації матеріальних благ на духовні. Сучасна ситуація в Україні, певним чином обумов­лена перебуванням протягом тривалого часу під впливом тоталітар­ного режиму, відображає кризу передовсім ціннісного та духовного змісту. Така істинна прогалина простежується у всіх сферах суспіль­ного життя, адже відбулася девальвація не лише ідеалів, а й смислу цінностей загалом. Це зрештою призвело до зміни ієрархії цінностей, кон’юнктурного переосмислення залежно від ситуації, потреб, «мо­ди» поведінки тощо.

Урешті-решт, лише в рамках усвідомленого, морального та духовного вибору ієрархії цінностей реалізується детермінована поведінка людини як свобідної особистості. Крім того, аксіологічна основа свідомості окреслює міжособистісні взаємостосунки, через які проявляється орієнтація людини на загальнолюдські та гуманіс­тичні цінності. Аксіологічна основа свідомості, що стосується мо­рально-духовного оцінювання діяльності, світу, природи тощо, фо­рмує особистість у всіх сферах її життєдіяльності. Припустивши, що ієрархія цінностей - це, немов би, сходи вверх, то зважаючи на­віть на сучасний рівень духовної деградації та нівелювання ціннос­тей, маємо підстави ствердити, що на одній із найвищих сходинок, безумовно, є життя людини. Від обраної ієрархії цінностей зале­жить стан здоров’я і стиль життя особистості як відправна точка, а відтак і розвиток суспільства.

–––––––––––––

Теодор Э. Сократ как пифагореец и анамнезис в диалоге Платона «Федон» / Эберт Теодор. – СПб.: изд-во СПбГУ, 2005. – 160 с.

Платон. Діалоги / Платон. – Харків: Фоліо, 2008. – 349 с.

Аристотель. Сочинения: в 4-х т. / Аристотель. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – 830 с.

Кант И. Трактаты и письма / Иммануил Кант. – М.: Наука, 1980. – 712 с.

Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа / Г.В.Ф. Гегель. – М.: Академи­ческий проект, 2008. – 768 с.

Блаженный Августин. О граде Божием / Августин Блаженный. – СПб.: АСТ, 2000. – 1296 с.

Антология средневековой мысли. Теология и философия европей­ского Средневековья: в двух томах. – Т. 2. – СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2002. – 636 с.

Керкогор С. Повторение / Серен Керкогор. – М.: Лабиринт, 2008. – 208 с.

Марсель Г. Метафизический дневник / Габриэль Марсель. – М.: Наука, 2005. – 592 с.

Франкл В. Человек в поисках смысла: [пер. с англ. и нем.] / Виктор Франкл. – М.: Прогресс, 1990. –368 с.

Яницкий М.С. Ценностные ориентации личности как динамиче­ская система / М.С. Яницкий [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://hpsy.ru/public/x2754.htm

Федулов Б.А. Целостная модель человека в педагогике / Б.А. Федулов [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://sci.informika.ru/ text/magaz/pedagog/pedagog_5/a05.html

Шайгородський Ю. Суспільна мораль як система цінностей / Ю. Шайгородський. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/ vid/bookscontent.php3?b=20&c=405

< Попередня   Наступна >